ПОСТАНОВА
Іменем України
21 жовтня 2019 року8
Київ
справа №752/9087/16-а
адміністративне провадження №К/9901/13549/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 752/9087/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Київського міського центру зайнятості
про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Київського міського центру зайнятості
на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року (постановлену у складі головуючого судді Ладиченко С.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Київського міського центру зайнятості, в якому просила:
- скасувати наказ Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві № НТ 160531 від 31 травня 2016 року в частині скорочення ОСОБА_1 виплати допомоги по безробіттю;
- зобов`язати Голосіївський районний центр зайнятості населення в м. Києві здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у визначені законодавством строки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, позов задоволено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що, оскільки причина пропуску відвідування позивачем установи відповідача поважна та підтверджується документально, а саме відповідною довідкою, то наказ Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві № НТ 160531 від 31 травня 2016 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а позов задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 23 грудня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 752/9087/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 18 жовтня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 752/9087/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 21 жовтня 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що в квітні 2016 року, в зв`язку із втратою роботи, ОСОБА_1 була взята на облік Голосіївським районним центром зайнятості в м. Києві, який підпорядковується Київському міському центру зайнятості.
25 квітня 2016 року позивачу було надано статус безробітного та допомога по безробіттю призначена відповідно до пунктів 1, 3, 4 статті 22 та пункту 1 статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" з 02 травня 2016 року.
З 04 травня 2016 року позивачу було розпочато виплату допомоги по безробіттю, згідно із статтею 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Чергове відвідування спеціаліста відповідача позивачу було призначене на 30 травня 2016 року.
Однак, у визначений день, позивач не могла бути присутньою на відвідуванні в зв`язку із станом здоров`я, що підтверджується медичною довідкою Ходосівської АЗПСМ від 30 травня 2016 року.
Згідно медичної довідки Ходосівської АЗПСМ від 02 червня 2016 року № 7 з 31 травня 2016 року по 02 червня 2016 року вона знаходилась на амбулаторному лікуванні.
02 червня 2016 року позивач з`явилась до відповідача та надала заяву із поясненням, а також докази поважності причин відсутності її на відвідуванні 30 травня 2016 року.
Заяву відповідачем було зареєстровано, однак їй було повідомлено, що за вчинені нею дії (відсутності на відвідуванні 30 травня 2016 року) їй скоротять виплату допомоги по безробіттю.
Наказом Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві № НТ 160531 від 31 травня 2016 року відповідачем було застосовано скорочення виплати допомоги по безробіттю позивачу ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Позивач, не погоджуючись із зазначеним наказом № НТ 160531 від 31 травня 2016 року, звернулася до суду з даним позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, задоволено позовні вимоги. Відповідач зазначає, що Голосіївський районний центр зайнятості в м. Києві діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки документи, які підтверджують поважні причини пропуску відвідування позивачем Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві до відповідача не подавалися та не могли бути ним оцінені.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні зобов`язані відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів.
Згідно із підпунктом 1 пункту 4 розділу IV "Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності" (далі - Порядок надання допомоги), затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 613 від 15 червня 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 2015 року за № 821/27266, тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів у разі недотримання письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, а саме: невідвідування безробітним центру зайнятості, в якому він зареєстрований, у визначений і погоджений з ним час; невідвідування роботодавця упродовж 7 календарних днів відповідно до виданого направлення на працевлаштування на підходящу роботу; відмова від проходження професійного навчання у випадках, передбачених частиною другою статті 46 Закону України "Про зайнятість населення"; невиконання без поважних причин обов`язків за договорами про надання соціальних послуг відповідно до Законів України "Про зайнятість населення" та "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", наданими безробітному в письмовій формі (з дня відвідування, під час якого з`ясовано недотримання рекомендацій, що були надані під час попереднього відвідування, або з дня призначеного відвідування особою центру зайнятості, узгодженого з безробітним, яке не відбулось).