ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 11-450сап19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
представників:
скаржника - адвоката Батюка П. В.,
Вищої ради правосуддя - Склярук Ю. В.,
розглянула у судовому засіданні скаргу ОСОБА_1, подану його представником Батюком П. В., на рішення Вищої ради правосуддя від 02 квітня 2019 року № 1029/0/15-19 "Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 9 січня 2019 року № 27/3дп/15-19 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності" та
ВСТАНОВИЛА:
1. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (далі - Третя Дисциплінарна палата, ВРП, Рада відповідно) 09 січня 2019 року ухвалила рішення № 27/3дп/15-19 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з антикорупційного законодавства та суддівської етики з подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Приводом для відкриття дисциплінарного провадження і притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стало рішення Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) від 16 лютого 2018 року № 246 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, суддею Вищого господарського суду України" (далі - рішення НАЗК № 246), ухваленого за результатами повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої суддею Вищого господарського суду України ОСОБА_1 28 жовтня 2016 року.
Підставами проведення повної перевірки декларації ОСОБА_1 в рішенні НАЗК № 246 визначено положення абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ "Про запобігання корупції" (далі -Закон № 1700-VІІ) та підпункту 4 пункту 3 розділу III Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК від 10 лютого 2017 року № 56, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за № 201/30069 (далі - Порядок № 56).
НАЗК встановила, що у розділі 3 "Об`єкти нерухомості" суб`єкт декларування ( ОСОБА_1 ) зазначив недостовірні відомості, зокрема, не відобразив інформацію про нерухоме майно та земельну ділянку загальною площею 0,1 га у місті Києві (зазначену земельну ділянку згідно з державним земельним кадастром член сім`ї суб`єкта декларування отримав згідно з рішенням Київської міської ради від 28 грудня 2006 року № 576/633), що станом на 31 грудня 2015 року перебували у власності члена сім`ї суб`єкта декларування (дружини) і, таким чином, не дотримався вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VІІ.
За згаданим рішенням Київської міської ради від 28 грудня 2006 року № 576/633 "Про передачу земельних ділянок громадянам, членам споживчого товариства - колективу індивідуальних забудовників "Метролог" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 " громадянам ОСОБА_5 (дружині судді ОСОБА_1) та ОСОБА_8 (батькові судді ОСОБА_1 ) передано у приватну власність дві земельні ділянки площею по 0,10 га кожна (АДРЕСА_2). Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на відповідні ділянки виникло після видачі та реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 916831 від 19 квітня 2007 року та серії ЯД № 916832 від 23 квітня 2007 року відповідно.
За даними Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в деклараціях судді ОСОБА_1 за 2016, 2017 роки такі відомості також не зазначені.
Із НАЗК до ВРП це рішення надійшло в порядку, визначеному частиною другою статті 50 Закону № 1700-VII та пунктом 3 розділу IV Порядку № 56. Зазначені нормативні акти встановлюють спеціальний порядок порушення питання про дисциплінарну відповідальність судді за результатами повної перевірки НАЗК поданої ним декларації.
Рішення НАЗК надійшло до Ради разом із листом про надання інформації за підписам заступника керівника Департаменту - керівника першого відділу (м. Київ) Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя ОСОБА_9, в якому його автор зазначила, що відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1700?VII та пункту 3 розділу IV Порядку № 56 направляє на адресу ВРП рішення НАЗК № 246.
Третя Дисциплінарна палата із Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясувала також, що із травня 2018 року у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала позовна заява ОСОБА_1 до НАЗК про скасування рішення НАЗК № 246 (справа № 826/7335/18). Цей суд постановою від 9 серпня 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 5 грудня 2018 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 : скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 серпня 2018 року і ухвалив нову постанову, якою підпункти 1.1, 1.2 пункту 1, пункт 3 рішення НАЗК № 246 визнав протиправними та скасував їх.
Рішення мотивував тим, що НАЗК не виконало вимог законодавства в частині розгляду письмових пояснень ОСОБА_1, які він подав на адресу агентства, що зводить нанівець як законність всієї процедури розгляду скарги, так і наслідків розгляду - оскарженого рішення НАЗК № 246.
Водночас суд констатував, що незазначення суб`єктом декларування в декларації інформації про об`єкт нерухомості (земельну ділянку), який належить члену сім`ї суб`єкта декларування (дружині) на праві власності, є порушенням вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII, у зв`язку з чим визнав безпідставними доводи позивача про відсутність у нього обов`язку відображати в декларації інформацію про об`єкт нерухомості (земельну ділянку).
Третя Дисциплінарна палата взяла до уваги, що неповнота поданої суддею ОСОБА_1 . декларації була суттєвою. Про наявність відповідного майна йому було відомо. Визнала, що наявність у родини судді розташованого у місті Києві особливо цінного нерухомого майна - земельної ділянки, відомості про яку не було відображено у декларації, особливо враховуючи, що на земельній ділянці розміщене нерухоме майно, про яке також не вказано у декларації, суперечить призначенню декларування - створення механізму, за допомогою якого уповноваженим органам та громадськості доступна достовірна інформація про майновий стан особи, що дає можливість оцінити, наскільки спосіб життя особи відповідає задекларованим доходам, та виключити вірогідність набуття особою неправомірної вигоди.
За обставин, встановлених під час розгляду дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що умисне незазначення відомостей, визначених законодавством, в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є підставами скоєння ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), - допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, та пунктом 10 частини першої статті 106 цього Закону - умисне незазначення відомостей, визначених законодавством.
Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII та частини п`ятої статті 50 України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді Дисциплінарна палата враховувала характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. У виборі виду дисциплінарного стягнення притримувалася принципу пропорційності.
Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що, незважаючи на позитивну характеристику судді ОСОБА_1, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про тимчасове, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з антикорупційного законодавства та суддівської етики з подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII.
2. ОСОБА_1 не погодився із рішенням Третьої Дисциплінарної палати і в лютому 2019 року звернувся до ВРП зі скаргою на це рішення. Вважає його незаконним і таким, що підлягає скасуванню, а дисциплінарне провадження - закриттю у зв`язку з його безпідставністю.
За результатами розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати від 02 квітня 2019 року № 1029/0/15-19 "Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 9 січня 2019 року № 27/3дп/15-19 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності" (далі - Спірне рішення).
ВРП перевірила встановлені обставини, доводи та аргументи скаржника, оцінила дії судді ОСОБА_1 та дійшла висновку, що Третя Дисциплінарна палата правильно встановила у діях цього судді склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIІI, у виді умисного незазначення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відомостей, визначених законодавством. Доводи скарги визнала такими, що не спростовують висновки Третьої Дисциплінарної палати і не ставлять під обґрунтований сумнів фактичні обставини, на яких вони ґрунтуються.
Водночас в частині кваліфікації дій судді за сукупністю пунктів 3 та 10 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII ВРП не погодилася і дійшла висновку, що з огляду на встановлені під час розгляду поданої скарги обставини підстав вважати, що вчинене суддею ОСОБА_1 порушення є грубим чи систематичним або таким, що підриває суспільну довіру до суду, немає.
Рада вказала також, що передбачена в пункті 10 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII дисциплінарна відповідальність за умисне незазначення відомостей в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є спеціальним складом по відношенню до дисциплінарної відповідальності з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, тому додаткова кваліфікація дій судді ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 106 цього Закону є зайвою.
Беручи до уваги зазначені обставини, позитивну характеристику судді, відсутність у нього в минулому дисциплінарних стягнень, неодноразове відзначення відомчими нагородами суду за професіоналізм та сумлінну працю, ВРП дійшла висновку, що до судді ОСОБА_1 за вчинення дисциплінарного порушення, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, слід застосувати дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, строком на один місяць, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з антикорупційного законодавства та суддівської етики з подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
3. 27 квітня 2019 року представник ОСОБА_1 адвокат Батюк П. В. звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на Спірне рішення.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року відкрила провадження.
Як убачається з тексту скарги на Спірне рішення, її доводи аналогічні викладеним у скарзі до Ради на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 9 січня 2019 року № 27/3дп/15-19, і були предметом перегляду та оцінки ВРП. Їхній зміст стисло зводиться до такого.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати і Спірне рішення не містять посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ця Дисциплінарна палата і ВРП дійшли відповідних висновків.
І Третя Дисциплінарна палата у своєму рішенні, і Рада у Спірному рішенні щодо притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності належно не мотивують наявність у судді умислу на незазначення відомостей, визначених законодавством, в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Допущене суддею незазначення в декларації інформації про належність дружині земельної ділянки є наслідком, зумовленим об`єктивною причиною - добросовісністю помилки суб`єкта декларування та необізнаністю останнього з обсягом майна, що підлягає декларуванню. Зазначене вказує на відсутність в діях ОСОБА_1 як суб`єкта декларування умислу на внесення до декларації завідомо неправдивих відомостей чи на свідоме незазначення ним відомостей, визначених законодавством, що виключає склад дисциплінарного проступку. Відсутність умислу також підтверджується тією обставиною, що наведена земельна ділянка має нульову вартість, оскільки коштів на її придбання ні декларант, ні члени його родини не витрачали.
Дисциплінарна палата і Рада не мали передбачених законом приводів для відкриття дисциплінарного провадження й ухвалення рішення про визнання його винним у вчиненні цього діяння. Лист про надання інформації за підписом заступника керівника першого відділу Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя ОСОБА_9 не є реалізацією спеціальної процедури порушення питання про дисциплінарну відповідальність в установленому антикорупційним законодавством порядку.
Не є цей лист скаргою в розумінні положень статті 107 Закону № 1402-VIII, в якій порушується питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, та був поданий не від імені органу державної влади - НАЗК, а від його структурного підрозділу та не через керівника такого державного органу, як того вимагає закон. Він не містить жодної вимоги щодо вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмови у її відкритті стосовно судді ОСОБА_1
З погляду скаржника, системний аналіз положень антикорупційного законодавства з прив`язкою до норм права, якими регулюються питання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, переконує, що саме внесення припису НАЗК може розглядатися як спеціальний порядок порушення питання про дисциплінарну відповідальність судді за результатами повної перевірки НАЗК поданої ним декларації, оскільки тільки в такій формі відбувається реалізація колегіального рішення НАЗК, прийнятого в установленому порядку за наслідками спільного (колективного) обговорення на його засіданні.
У зв`язку зі сказаним вважає, що Третя Дисциплінарна палата ВРП відкрила дисциплінарне провадження справи за власною ініціативою з підстав, не передбачених пунктом 10 статті 49 Закону № 1798-VIII, тобто з перевищенням наданих їй повноважень, всупереч конституційним засадам діяльності органу державної влади, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України.
З погляду скаржника, подання недостовірної інформації стосовно приводів для відкриття дисциплінарного провадження, до якої вдався член ВРП ОСОБА_17 - доповідач у справі, свідчить про його упередженість на стадії відкриття дисциплінарної справи, а очевидність помилки Третьої Дисциплінарної палати на стадії відкриття провадження в дисциплінарній справі надалі вплинула на неупередженість під час розгляду справи по суті.
Прояви неповноважності, небезсторонності складу ВРП щодо ухвалення Спірного рішення ОСОБА_1 вбачає в тому, що згаданий вище лист НАЗК про надання інформації, який за законом не міг бути підставою для порушення дисциплінарного провадження і ухвалення рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 09 січня 2019 року № 27/3дп/15-19, але став такою по відношенню до нього (судді ОСОБА_1), оскільки помилково за резолюцією голови ВРП був переданий на авторозподіл як дисциплінарна скарга. Такі дії голови ВРП свідчать про надання ним попередньої оцінки інформаційному листу як дисциплінарній скарзі, тому голова ВРП ОСОБА_12 проявив небезсторонність і за заявою судді ОСОБА_1 підлягав відведенню від розгляду скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП. Однак у задоволенні цієї заяви було відмовлено.
У контексті наведеного ОСОБА_1 вважає, що участь голови ВРП ОСОБА_12 у вирішенні скарги по суті в нарадчій кімнаті не могла не впливати на неупередженість інших членів ВРП.
Помилковим є сприйняття ВРП факту скасування рішення НАЗК № 246 в судовому порядку як такого, що не має правових наслідків для дисциплінарного провадження. Відповідно до цього рішення на підставі пункту 12.6 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, ВРП зобов`язана закрити дисциплінарну справу у зв`язку з виявленням підстав, передбачених пунктами 1-5 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII, після відкриття.
На думку скаржника, дисциплінарне провадження підлягало закриттю за пунктом 3 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII.
Протиправність притягнення його до дисциплінарної відповідальності вбачає в тому, що з дня початку роботи Верховного Суду з 15 грудня 2017 року припинилася діяльність Вищого господарського суду України і відповідно припинилися його повноваження як судді цього суду, що, своєю чергою, звільняє його від обов`язку декларувати об`єкти власності, які належать йому або членам його сім`ї.
З урахуванням викладеного представник судді ОСОБА_1 просить Спірне рішення скасувати.
4. 11 липня 2019 року ВРП подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу, в якому відповідач указує на відсутність підстав для скасування Спірного рішення, оскільки немає передбачених для цього передумов. Просить відмовити у задоволенні скарги представника ОСОБА_1, а Спірне рішення - залишити без змін.
Відповідач звертає увагу, що рішення за скаргою ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ухвалював повноважний склад Ради. Повноважність складу ВРП визначена Законом № 1798-VIII - за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складання ними присяги. Спірне рішення прийнято 02 квітня 2019 року повноваженим складом ВРП.
Підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стало вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме умисне незазначення відомостей, визначених законодавством, в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Для відкриття дисциплінарного провадження були всі підстави, оскільки висновок доповідача при вирішенні питання про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи формується не лише на підставі дисциплінарної скарги, а й за результатами проведеної перевірки відповідно до положень статті 43 Закону № 1798?VIII. Вмотивований висновок члена Третьої Дисциплінарної палати (доповідача) за результатами такої перевірки вказував на те, що у діях судді ОСОБА_1 вбачалися ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
Зазначається, що в Спірному рішенні ВРП надала належну оцінку усім доводам скаржника і визнала правильним встановлення Третьою Дисциплінарною палатою ВРП у діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
5. У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи скарги судді ОСОБА_1, а й навів доводи, подібні до зазначених у скарзі.
Із посиланням на міркування, наведені у відзиві, представник відповідача просила відмовити у задоволенні скарги і залишити Спірне рішення без змін.
6. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі доводи, обговорила доводи скарги і дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги з огляду на таке.
У статті 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює Дисциплінарні палати з числа членів ВРП.
Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
У частинах першій, сьомій, восьмій статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники. На засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні. Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, із дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.
Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.
Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції" (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі "Альбер і Ле Конт проти Бельгії" та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі "Цфайо проти Сполученого Королівства", заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайян проти Сполученого Королівства" та пункт 43 згаданого рішення у справі "Цфайо проти Сполученого Королівства").