ПОСТАНОВА
Іменем України
26 вересня 2019 року
Київ
справа №826/7320/17
адміністративне провадження №К/9901/21294/19; №К/9901/17459/19; №К/9901/19352/19; К/9901/20376/19; №К/9901/20932/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Єресько Л.О., Калашнікової О.В.,
секретар судового засідання Кучер Р.В.,
за участю:
позивача ОСОБА_2.;
представник позивача Лещенко О.В.;
представник відповідача Гришакової Н.Є;
представника АТ "Укргазвидобування" Федоша Т.М.;
представник САП Генеральної прокуратури України Перова А.В.;
представник НАБУ Ярчака І.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за касаційними скаргами Генерального прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. та Національного антикорупційного бюро України
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Літвіної Н.М.)
та касаційними скаргами Національного антикорупційного бюро України, Акціонерного товариства "Укргазвидобування", Генерального прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. та Державної фіскальної служби України
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді Аблова Є.В., суддів: Григоровича П.О., Смолія І.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Літвіної Н.М.)
у справі №826/7320/17
за позовом ОСОБА_2
до Державної фіскальної служби України
про встановлення наявності та відсутності повноважень суб`єкта владних повноважень.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив:
- встановити наявність у Голови Державної фіскальної служби України повноважень на прийняття рішень про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов`язання та/або податкового боргу без обмежень у сумі та в межах одного бюджетного року;
- встановити відсутність повноважень у Голови Державної фіскальної служби України на здійснення аналізу фінансового стану платника податку, який звернувся із заявою про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов`язання та/або податкового боргу при прийнятті рішення про таке розстрочення та/або відстрочення;
- встановити відсутність повноважень Голови Державної фіскальної служби України приймати рішення про відмову в розстроченні та/або відстроченні грошового зобов`язання та/або податкового боргу за наявності висновку територіального органу Державної фіскальної служби про можливість розстрочення та/або відстрочення грошового зобов`язання платника податку та/або податкового боргу та заяви платника податку про їх розстрочення та/або відстрочення з додатками, визначеними пунктом 3.1 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України №574 від 10 жовтня 2013 року.
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року, адміністративний позов задоволено.
3. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року відкрито провадження у справі за апеляційними скаргами Національного антикорупційного бюро України, Державної фіскальної служби України, Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у цій справі.
4. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 у справі №826/7320/17 закрито.
5. Генеральна прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. у поданій касаційній скарзі (№К/9901/17459/19) на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині закриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою і направити справу в частині щодо цієї апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
6. Національне антикорупційне бюро України у поданій касаційній скарзі (№К/9901/19352/19) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
7. АТ "Укргазвидобування" у поданій касаційній скарзі (№К/9901/20376/19) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і закрити провадження у справі.
8. Державна фіскальна служба України у поданій касаційній скарзі (№К/9901/20932/19) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
9. Генеральна прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. у поданій касаційній скарзі (№К/9901/21294/19) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і закрити провадження у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 у проміжок часу з 5 травня 2015 року по 3 березня 2017 року виконував обов`язки на посаді Голови Державної фіскальної України.
11. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №134-р від 3 березня 2017 року позивача відсторонено від виконання обов`язків за посадою Голови Державної фіскальної служби України.
12. 2 березня 2017 року детективом Національного антикорупційного бюро України повідомлено позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України у кримінальному провадженні №42015110000000121, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 березня 2015 року.
13. З наявної в матеріалах справи копії повідомлення про підозру від 2 березня 2017 року судом першої інстанції встановлено, що за результатами проведеного у кримінальному провадженні досудового розслідування встановлено, що Головою ДФС України ОСОБА_2 за період з травня 2015 року по березень 2016 року прийнято ряд безпідставних та незаконних рішень про розстрочення сум платежів з рентної плати за користування надрами на вказану в повідомленні про підозру суму, що заподіяло майнову шкоду державним інтересам.
14. З огляду на те, що існує нормативна розбіжність, на думку позивача, в реалізації компетенції структурних підрозділів в системі органів Державної фіскальної служби в частині порядку та повноважень під час прийняття рішень про розстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу), він звернувся до суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
15. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір є компетенційним, виник між суб`єктами владних повноважень (Головою ДФС України та ДФС України) з приводу реалізації їх компетенції у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу), а позовні вимоги є обґрунтованими.
16. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, дійшов висновку, що позивач не позбавлений права на звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів шляхом встановлення судом наявності/відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень, та з огляду на предмет цього позову він підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що цей спір є компетенційним.
17. Водночас, оскільки в апеляційних скаргах не оскаржувались висновки суду першої інстанції, які стали підставою для прийняття рішення про задоволення позовних вимог по суті спору, а вимоги апеляційних скарг обґрунтовані лише доводами щодо процесуальної можливості розгляду такої категорії справ адміністративними судами, то суд апеляційної інстанції не досліджував обставини, що стали підставою для задоволення позову, обмежившись розглядом справи в межах доводів апеляційних скарг.
18. Закриваючи апеляційне провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вирішення цього спору не впливає на права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, як не стосується їхніх прав, свобод, інтереси та (або) обов`язків оскаржуване рішення суду першої інстанції.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
19. Генеральна прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. у своїй касаційній скарзі (№К/9901/17459/19) зазначає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки безпосередньо зачіпає реалізацію апелянтом (його співробітниками - прокурорами) функції підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 . Оскаржуваним рішенням фактично констатовано, що реалізація ОСОБА_2 відповідних повноважень, що йому інкримінуються, не була умисним вольовим актом і що в нього не було можливості не реалізовувати ці повноваження.
20. Таким чином, зазначає скаржник, оскаржуваним рішенням вирішено питання законності інтересів апелянта з належної реалізації ним своїх повноважень.
21. Касаційна скарга (№К/9901/19352/19) Національного антикорупційного бюро України обґрунтована тим, що детективами останнього здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, в якому повідомлено про підозру ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другої статті 364 КК України.
22. Питання, які висвітлені у змісті повідомлення про підозру ОСОБА_2, де безпосередньо вказано які саме повноваження використовувались Головою ДФС під час прийняття необґрунтованих рішень, співпадають з предметом позову у цій справі.
23. Тому рішення суду першої інстанції в цій справі щодо встановлення повноважень та законність їх використання працівниками ДФС України пов`язані з предметом досудового розслідування у згаданому кримінальному провадженні, що може вплинути на права, інтереси та обов`язки Національного антикорупційного бюро України і його посадових осіб у частині доведення вини підозрюваної особи ОСОБА_2
24. Зазначає, що оскільки позивачем клопотання про закриття апеляційного провадження заявлено повторно, то суд апеляційної інстанції повинен був визнати такі дії позивача як зловживання процесуальними правами та, відповідно, залишити його без розгляду або повернути заявнику.
25. Звертає увагу, що під час розгляду інших справ за участю Національного антикорупційного бюро України суддя Аблов Є.В. неодноразово заявляв заяви про самовідвід, однак в цій справі цього не зробив, що може свідчити про його упередженість.
26. Також скаржник не погоджується з висновками судів по суті спору, вважає, що суди внаслідок порушення норм матеріального права дійшли хибного висновку про задоволення позову.
27. АТ "Укргазвидобування" в своїй касаційній скарзі (№К/9901/20376/19) зазначає, що відповідно до вимог КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) позивачем у компетенційному спорі є суб`єкт владних повноважень, який вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач у такому спорі, своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або у випадку, коли прийняття такого рішення чи вчинення дій є прерогативою позивача.
28. Тобто, компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб`єктами владних повноважень та сторонами у таких спорах, як позивачем, так і відповідачем, є суб`єкти владних повноважень.
29. В той же час адміністративний позов у цій справі подано не суб`єктом владних повноважень, а фізичною особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності щодо пред`явлення такого позову, про що свідчать і зміст позовної заяви і зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
30. Обов`язковими елементами, за наявності яких можна стверджувати, що існує компетенційний спір, зазначає скаржник, є: 1) суб`єктний склад (позивач та відповідач є суб`єктами владних повноважень); 2) між такими суб`єктами владних повноважень наявний спір, тобто один суб`єкт владних повноважень оспорює наявність або відсутність компетенції у іншого суб`єкта владних повноважень.
31. З огляду на відсутність вказаних елементів, а також норму пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративного суду не поширюється на цю справу, а провадження у справі повинно було бути закрите судом першої інстанції, оскільки цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
32. Окремо скаржник звертає увагу суду на те, що оскільки ДФС України реалізує свою компетенцію у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу) через Голову ДФС України, то "спір між суб`єктами владних повноважень" - Головою ДФС України та очолюваним ним ДФС України відсутній, так як суб`єкт владних повноважень один і той самий, бо ДФС України виконує свої повноваження та функції через Голову ДФС України.
33. Навіть якщо б позивач звернувся до суду з позовом як суб`єкт владних повноважень, зазначає скаржник, то оскільки заявлена ним вимога не містить жодних ознак наявності адміністративного спору між суб`єктами владних повноважень (Головою ДФС України та очолюваним ним ДФС України щодо реалізації владних повноважень), то така справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції, встановлених статтею 19 КАС України.
34. Крім того, судами не враховано правові позиції Великої Палати Верховного Суду в аналогічних спорах.
35. Також вказує на порушення судами норм процесуального права в частині незалучення в якості третіх осіб власне АТ "Укргазвидобування", а також ТОВ Фірма "ХАС", ТОВ "Надра Геоцентр" та ТОВ "Карпатнадраінвест" та в частині врахування судом апеляційної інстанції відзивів на апеляційну скаргу АТ "Укргазвидобування", що подані з пропуском процесуального строку.
36. ДФС України в своїй касаційній скарзі (№К/9901/20932/19) зазначає, що відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, що була чинна на час ухвалення оскаржуваної постанови суду першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори саме між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
37. Зазначає, що позов у цій справі подано ОСОБА_2 як фізичною особою, а не як Головою ДФС України і на момент подачі адміністративного позову ОСОБА_2 не здійснював ніяких владних управлінських функцій на основі законодавства, а отже не був суб`єктом владних повноважень.
38. Також, звертає увагу відповідач, судами попередніх інстанцій зроблено передчасний висновок щодо наявності компетенційного спору між ОСОБА_2 та ДФС України і розглянуто справу по суті без урахування висновків Верховного Суду у аналогічних справах.
39. Вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на пункт 5 частини першої статті 5 та частину другу статті 245 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, оскільки позивач з позовом звернувся до суду в червні 2017 року, оскаржувану постанову суду першої інстанції ухвалено 23 листопада 2017 року, тобто до 15 грудня 2017 року.
40. Крім того, є незрозумілим в чому полягає порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача з боку ДФС України, зазначає остання.
41. Генеральна прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. у своїй касаційній скарзі (№К/9901/21294/19) зазначає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у цій справі, якою було встановлено наявність та відсутність повноважень Голови ДФС України під час прийняття рішень щодо надання розстрочки та/або відстрочки грошового зобов`язання та/або податкового боргу, що фактично є предметом дослідження у кримінальному провадженні та безпосередньо впливає на подальшу можливість доведення події кримінального правопорушення та вини ОСОБА_2 у його вчиненні та фактично є нічим іншим як спробою втручання в це кримінальне провадження шляхом створення так званої "квазі-преюдиції". Наведене, зазначає скаржник, свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження.
42. Звертає увагу, що в суді першої інстанції неправильно визначено категорію спору, внаслідок чого порушено вимоги щодо автоматизованого розподілу справи, що свідчить про розгляд і вирішення справи неповноважним судом.
43. Крім того скаржник не погоджується з висновками судів по суті спору, вважає, що розглядуваний спір не є компетенційним, тому суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову. З огляду на це, провадження у справі підлягає закриттю зі скасуванням оскаржуваних судових рішень.
44. У поясненнях АТ "Укргазвидобування" останнє погоджується з доводами касаційної скарги прокуратури (№К/9901/17459/19), вважає що вона підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню.
45. Натомість у відзиві адвоката ОСОБА_2 . - Лещенка О .В. останній не погоджується з доводами касаційної скарги прокуратури, вважає їх безпідставними, тому просить залишити касаційну скаргу прокуратури (№К/9901/17459/19) без задоволення, ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
46. У відзиві адвоката ОСОБА_2 - Лещенка О.В . на подані у цій справі касаційні скарги, останній не погоджується з їх доводами, тому просить залишити касаційній скарги Державної фіскальної служби України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, Національного антикорупційного бюро України, ПАТ "Укргазвидобування" без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
47. У судовому засіданні представники скаржників вимоги своїх касаційних скарг підтримали з підстав, викладених в них, просили задовольнити їх, позивач, його представник проти касаційних скарг заперечували з мотивів, викладених у відзивах на касаційні скарги, та просили відмовити в їх задоволенні.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
48. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
49. Щодо рішень судів попередніх інстанцій по суті спору, а саме: постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року, Верховний Суд зазначає наступне.
50. Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось раніше (пункт 14 цієї постанови) позивач звернувся до суду з позовом про встановлення наявності/відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень, оскільки, на його думку, існує нормативна розбіжність в реалізації компетенції структурних підрозділів в системі органів Державної фіскальної служби в частині порядку та повноважень під час прийняття рішень про розстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу).
51. Положення статті 100 глави 9 розділу II Податкового кодексу України передбачають порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків.
52. Відповідно до пункту 100.13 статті 100 Податкового кодексу України порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
53. Таким центральним органом виконавчої влади є Міністерство фінансів України відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 375.
54. Водночас діяльність Міністерство доходів і зборів України визначалось Положенням про Міністерство доходів і зборів України, чинним на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови та затвердженим Указом Президента України від 18 березня 2013 року N 141 (далі - Положення №141).
55. Діяльність Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (пункт 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236 (далі - Положення №236).
56. Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення №236 ДФС України організовує роботу та здійснює контроль за проведенням роботи з відстрочення, розстрочення та реструктуризації грошових зобов`язань та/або податкового боргу, а також недоїмки із сплати єдиного внеску; приймає рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань та/або податкового боргу та повідомляє Мінфіну про прийняті рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов`язань платників податків чи податкового боргу на строк, що виходить за межі одного бюджетного періоду та/або більше бюджетних років; організовує в межах повноважень, передбачених законом, списання безнадійного податкового боргу та недоїмки із сплати єдиного внеску.
57. ДФС України очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра фінансів. Голова ДФС має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України, внесеним Міністром фінансів на підставі пропозицій Голови ДФС (пункт 10 Положення №236).
58. ДФС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (пункт 2 Положення №236).
59. Відповідно до статті 100 глави 9 розділу II Податкового кодексу України та пункту 9 Положення №141 виданий наказ Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №574 "Про затвердження Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) платників податку" (далі - Наказ №574), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за №1853/24385.
60. Цей Наказ №574 є нормативно-правовим актом - актом управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
61. Згідно з пунктом 2.1. розділу II "Органи, які приймають рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу" Наказу №574 розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) можуть надавати в межах повноважень за кожним окремим випадком:
- Міністерство доходів і зборів України - без обмежень суми;
- головні управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників - на суму не більше 3 млн гривень;
- державні податкові інспекції, спеціалізовані державні податкові інспекції - на суму не більше 300 тис. гривень.