Постанова
Іменем України
23 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 312/336/17
провадження № 61-7452св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Гюнівська",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представник відповідачів - ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Гюнівська" на рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області, у складі судді Рогоза А. Ю., від 14 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Полякова О. З., Онищенка Е. А., від 04 березня 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Гюнівська" (далі - ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмета спору, - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 20 березня 2014 року ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" та відповідачі уклали договір оренди землі б/н. Оскільки 05 квітня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)", нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років, 27 квітня 2017 року позивач з метою приведення змісту договору до вимог статті 19 Закону України "Про оренду землі" звернувся до відповідачів з пропозицією змінити строк дії договору на 7 років, але вказана пропозиція залишена відповідачами без задоволення.
Посилаючись на вказані обставини, ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" просило суд визнати договір оренди землі від 20 березня 2014 року, укладений між ПрАТ "Агрофірма Гюнівська" та ОСОБА_2, ОСОБА_1, поновленим на умовах запропонованої ним додаткової угоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області від 14 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що орендар відмовився від переважного права на поновлення договору на новий строк в порядку передбаченому частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі" та пункту 8 договору оренди землі від 20 березня 2014 року, відповідачі як власники земельної ділянки не бажають продовжувати правовідносини за договором оренди землі з позивачем.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" залишено без задоволення, а рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 14 березня 2018 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Посилання позивача на те, що відповідач у місячний термін після отримання листа-повідомлення та додаткової угоди ані уклав додаткову угоду до договору, ані заперечив й не направив позивачу лист-повідомлення про небажання укладати додаткову угоду, як того вимагали приписи частини п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи наявний лист, яким у строк, передбачений частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", орендодавці направили на адресу позивача письмове повідомлення про відмову в поновленні договору оренди та просили повернути належну їм земельну ділянку. Вказану обставину позивач не спростував.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ПрАТ "Агрофірма "Гюнівська" просить скасувати рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 14 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій прийняті у порушення вимог частини шостої статті 33 ЗаконуУкраїни "Про оренду землі". Позивач у передбачені законом строки звернувся до відповідачів із листом-повідомленням про поновлення договору на новий строк, однак у місячний термін відповідачами не було укладено додаткову угоду, а також не було висловлено заперечення щодо її укладення, орендар продовжував користуватися орендованою земельною ділянкою, що свідчить про поновлення договору оренди на той самий строк. Оскільки заяви відповідачів від 24 січня 2017 року, якими вони заперечували свою згоду на продовження договору оренди, були направленні задовго до закінчення договору оренди (14 квітня 2017 року), то ці заяви не можуть вважатися листами-повідомленнями орендаря про заперечення у поновленні договору оренди та вони не створюють жодних правових наслідків.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу представник відповідачів - Литвиненко Є. В. посилається на те, що при вирішенні спору судами правильно застосовано положення статті 33 ЗаконуУкраїни "Про оренду землі" та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог. Позовними вимогами фактично є не поновлення договору оренди землі на тих самих умовах, що і первісний договір, а внесення змін до його істотних умов, що стосуються строку та розміру орендної плати.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 березня 2014 року між ПАТ "Агрофірма "Гюнівська" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, загальною площею 11, 20 га, кадастровий номер 2321183500:04:007:0001, який зареєстровано 14 квітня 2014 року (а. с. 5-8, 15).
Умовами укладеного між сторонами договору (пункту 8 договору) передбачено строк дії договору - три роки. Разом з тим, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
24 січня 2017 року відповідачі (кожен окремо) звернулися до ПАТ "Агрофірма "Гюнівська" із заявами про заперечення проти поновлення договору оренди та застереженням орендаря щодо початку польових робіт після закінчення дії договору (а. с. 89-90).
У відповідь на зазначені заяви позивач не повідомив відповідачів про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, а навпаки, у листах від 01 лютого 2017 року запевнив, що акт приймання-передачі буде складено у липні 2017 року і виплачена орендна плата за 2017 рік, оскільки земельна ділянка засіяна озимими культурами (а. с. 58-59).
Крім цього, у відповідь на ці ж самі заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 травня 2017 року позивач направив відповідачам для підписання проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі (а. с. 17-19).
01 червня 2017 року відповідачами направлено відповідь на пропозицію укладення додаткової угоди за договором оренди землі, в якій з посиланням на норми статей 8, 14, 41, 55, 68 Конституції України, статей 33, 34 Закону України "Про оренду землі" вони відмовляються від підписання додаткової угоди (а. с. 60).
05 серпня 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підписали колективну заяву до Великобілозерського відділу поліції Головного управління національної поліції в Запорізькій області про захист прав землевласників щодо повернення їм земельних ділянок (а. с. 61).
Таким чином, після 14 квітня 2017 року (після закінчення дії договору оренди землі) позивач продовжував користуватися спірною земельною ділянкою, не зважаючи заперечення відповідачів.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого