ПОСТАНОВА
Іменем України
10 вересня 2019 року
Київ
справа №814/895/14
адміністративне провадження №К/9901/5889/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бойка А.В., суддів: Танасогло Т.М., Яковлєва О.В. від 14.10.2014 у справі №814/895/14 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
В червні 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 3599/1701/0 від 24.12.2008 року, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 9190,00гривень, з яких: 8752,00гривень за основним платежем та 438,00гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийняте в результаті документальної невиїзної перевірки, яка мала проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податковій декларації за серпень 2008 року, а відтак, оскільки в декларації відсутня сума, яка підлягає сплаті позивачем до бюджету, висновки податкового органу про нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість є протиправними.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 3599/1701/0, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва 24.12.2008.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність прийняття відповідачем оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки в останньому та акті про результати перевірки вказані різні порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" й матеріалами справи факти цих порушень не підтверджуються, наявність арифметичних або методологічних помилок за результатами перевірки не встановлено, а також відсутня будь-яка інформація щодо фактичних підстав для коригування рядків 23.2 та 26 декларації і щодо результатів перевірки рядків 20 і 27.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач формувала показники податкової декларації з податку на додану вартість у серпні 2008 року на підставі та з урахуванням уточнюючих розрахунків податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за період з 01.07.2004 по 31.05.2008, однак судовими рішеннями (справа №6/106/09/5016) підтверджено правомірність рішення податкового органу, викладеного в листі №2775/Ф/28-193/251 від 11.07.2008 про визнання неподатковою звітністю вказаних уточнюючих розрахунків, а відтак висновок відповідача про визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 9190,00гривень є обґрунтованим.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просила його скасувати з підстав, що вже зазначались нею в позовній заяві, запереченнях на апеляційну скаргу, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.12.2008 Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області провела документальну невиїзну перевірку податкової декларації позивача з ПДВ за серпень 2008 року, за результатами якої складено акт № 001164/17-01.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.12.4 Порядку заповнення декларацій з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166 у редакції наказу ДПА України від 17.03.2008 №159, а саме, завищення гр. 23.2 декларації з податку на додану вартість залишку суми від`ємного значення попереднього звітного періоду, в результаті чого підприємцем було завищено суму р.26 податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2008 року в сумі 137528,00 гривень.
У висновках акту зазначено, що на підставі підпунктів 7.7.5 та 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" збільшується сума, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету, - 8752,00 гривень.
24.12.2008 року Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 3599/1701/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з ПДВ в розмірі 9 190,00 гривень, з яких: 8752,00 гривень за основним платежем та 438,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погодившись з прийнятим рішенням податкового органу, позивач оскаржила його в судовому порядку.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.11.2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011 року, позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 був задоволений, а податкове повідомлення-рішення № 3599/1701/0 скасовано.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.03.2014 року вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В своєму рішенні Вищий адміністративний суд України зазначив, що при розгляді справи суди першої та апеляційної інстанції обмежились виключно перевіркою розрахунку суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню у вказаній декларації на предмет відповідності цього розрахунку положенням пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". При цьому, не було надано належної правової оцінки доводам податкового органу про невизнання податковою звітністю поданих позивачем уточнюючих розрахунків за минулі звітні періоди, наслідком чого стало викривлення стану розрахунків з бюджетом по податковій декларації з ПДВ за серпень 2008 року.
Крім того, зазначено, що в рамках перевірки податковим органом досліджуються дані податкової декларації з урахуванням раніше задекларованих платником показників податкової звітності, що відображені в обліковій картці платника. Тобто перевірка передбачає не лише перевірку обчислення того чи іншого податку, але й співставлення показників, що відображаються у різних звітностях, для виявлення можливих помилок.
Виявлення перевіркою помилок у податковій декларації (розрахунку) та (або) суперечливості між відомостями, що містяться у поданих документах, або невідповідності відомостей у представлених платником документах інформації, що міститься у документах, наявних у податкового органу та отриманих ним у рамках заходів з податкового контролю, наслідком чого стало виникнення недоїмки з відповідного податку, є підставою для донарахування платникові податкового зобов`язання.
На підставі викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, у даному випадку, для правильного вирішення цього спору судам слід було з урахуванням доводів податкового органу, якими останній обґрунтовував правомірність оспорюваного донарахування, з`ясувати результат розгляду судової справи про оскарження фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 відмови податкової інспекції визнати податковою звітністю подані позивачем уточнюючі розрахунки з ПДВ за минулі звітні періоди, та за результатами цього перевірити відповідність задекларованих позивачем у декларації з ПДВ за серпень 2008 року показників об`єктивному стану розрахунків з бюджетом по цьому податку.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, встановлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про наступне.