ПОСТАНОВА
Іменем України
12 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 818/691/16
адміністративне провадження № К/9901/10987/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної екологічної інспекції в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду (у складі головуючого судді Шаповала М. М.) від 18 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Мінаєвої О. М., суддів Макаренко Я. М., Шевцової Н. В.) від 20 вересня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" до Державної екологічної інспекції у Сумській області про визнання частково протиправним та скасування припису в частині,
УСТАНОВИВ:
У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Сумській області (далі - Інспекція), у якому просило визнати протиправним та скасувати п. 2 припису Інспекції від 11 травня 2016 року № 19/03-16 у частині зобов`язання розробити документи, у яких обґрунтовується обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, для газорозподільної мережі підприємства та отримати дозвіл на викиди а атмосферне повітря.
На обґрунтування позову ПАТ "Сумигаз" зазначило, що товариство є газорозподільною мережею, транспортує природний газ, який складається із метану, що не відноситься до найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню. Крім того, за позицією позивача, працівники Інспекції під час здійснення перевірки не виявили викидів природного газу в атмосферне повітря від газорозподільної мережі, оскільки не зафіксували даний факт в акті перевірки, а тому зобов`язання отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин газорозподільною мережею є безпідставним.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 18 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував п. 2 припису Інспекції від 11 травня 2016 року № 19/03-16 у частині зобов`язання ПАТ "Сумигаз" розробити документи, у яких обґрунтовується обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, для газорозподільної мережі підприємства та отримати дозвіл на викиди а атмосферне повітря.
Ухвалюючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Інспекція під час здійснення перевірки ПАТ "Сумигаз" не виявила викидів природного газу в атмосферне повітря від газорозподільної мережі та не зафіксувала вказаний факт в акті перевірки, а тому зобов`язання товариства отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин газорозподільною мережею є необґрунтованим і безпідставним.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, у жовтні 2016 року Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги Інспекція зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права та не дослідили всіх обставин справи. За позицією скаржника, факт здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря вже був установлений при перевірці, що проводилась з 12 по 26 квітня 2014 року, а тому у відповідача не було необхідності здійснювати відбори проб та проводити повторно інструментально-лабораторні вимірювання на джерелах викидів підприємства.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 жовтня 2016 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд."Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 вересня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
У період з 12 по 29 квітня 2016 року Інспекція провела перевірку ПАТ "Сумигаз" стосовно дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних та земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої склала акт перевірки.
11 травня 2016 року, з метою усунення виявлених зазначеною вище перевіркою порушень природоохоронного законодавства, Інспекція склала припис № 19/03-16, відповідно до п. 2 якого ПАТ "Сумигаз" було зобов`язано розробити документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, для додатково встановленого паливовикористовуючого обладнання на структурних підрозділах (згідно зауважень, викладених в акті перевірки) та газорозподільної мережі підприємства та отримати дозвіл на викиди в атмосферне повітря.
Вважаючи протиправним п. 2 спірного припису Інспекції, ПАТ "Сумигаз" звернулося до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
При ухваленні оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що п. 2 припису Інспекції від 11 травня 2016 року № 19/03-16 є необґрунтованим та безпідставним, оскільки відповідач під час проведення перевірки ПАТ "Сумигаз" не здійснювала інструментально-лабораторних вимірювань на предмет виявлення викидів забруднюючих речовин від газорозподільчих мереж, а також не відбирала відповідні проби, у зв`язку з чим порушила положення п. 4.4-4.6 Порядку організації та проведення перевірок суб`єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України від 10 вересня 2008 року № 464 (далі - Порядок № 464).
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України від 16 жовтня 1992 року № 2707-XII "Про охорону атмосферного повітря" (далі - Закон № 2707-XII) для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік забруднюючих речовин переглядається Кабінетом Міністрів України не менше одного разу на п`ять років за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 2 ст. 11 Закону № 2707-XII).