ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2019 року
м. Київ
справа № 910/15893/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019
у справі № 910/15893/17
за позовом Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат"
до:
1) Національного банку України,
2) Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Міністерства фінансів України,
про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії,
за участю представників сторін
позивача: Колосовського Ю.О. (довіреність б/н від 02.01.2018),
відповідача-1: Ходюк О.Я. (довіреність № 18-0014/16226 від 22.03.2018),
відповідача-2: Мисник Н.В. (довіреність № 464 від 01.11.2018),
третьої особи: не з`явились,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "ТГК") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - КБ "Приватбанк") про: 1) визнання незаконною бездіяльності НБУ щодо неприйняття від КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань у вигляді погашення заборгованості за Кредитним договором № 19 від 24.10.2008, укладеним між НБУ та КБ "Приватбанк"; 2) зобов`язання КБ "Приватбанк" погасити заборгованість за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості; 3) зобов`язання НБУ прийняти від КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань - погашення заборгованості за Кредитним договором № 19 від 24.10.2008 шляхом зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки НБУ відмовляється від прийняття виконання КБ "Приватбанк" зобов`язань за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, виникає загроза втрати позивачем права власності на майно, яке було передано ним в забезпечення виконання Банком кредитного зобов`язання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Міністерство фінансів України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 (суддя Отрош І.М.) позов задоволено частково. Зобов`язано КБ "Приватбанк" погасити заборгованість за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 (колегія суддів у складі: Пономаренко Є.Ю. - головуючий, Руденко М.А., Дідиченко М.А.) рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позову скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що між Національним банком України (кредитором) та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (позичальником), 24.10.2008 укладено кредитний договір № 19, відповідно до умов якого кредитор відкриває позичальнику кредитну лінію на суму 3 410 000 000 грн. на строк до 23.10.2009 з оплатою 15% річних.
За положеннями п. 1.3 кредитного договору позичальник отримує кредит в межах відкритої кредитної лінії траншами у відповідності до наданих ним кредитору заявок та при умові позитивного рішення кредитора щодо їх задоволення.
Згідно з п. 1.4 кредитного договору позичальник сплачує проценти за користування кредитом, отриманим відповідно до відкритої кредитної лінії за цим договором, сума яких розраховується по кожному траншу окремо, виходячи з фактичної суми отриманих коштів і фактичного строку їх використання, щомісяця в передостанній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення боргу за кредитом.
Відповідно до п. 2.2.1 кредитного договору кредитор має право у разі прострочення погашення заборгованості за кредитом та процентів за користування ним списати в безспірному порядку заборгованість з кореспондентського рахунку позичальника.
В подальшому між сторонами були укладені додаткові договори до кредитного договору, якими вносились зміни та доповнення до нього. При цьому, додатковою угодою № 2 від 26.01.2010 кредитний договір було викладено у новій редакції.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 2 кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - кредит, на умовах визначених цим договором та додатковими угодами до нього.
Згідно з п. 1.2 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 2 у рахунок відкритої кредитної лінії кредитор надає позичальнику кредит на суму 3 310 000 000 грн. строком з 24.10.2008 по 23.10.2015 зі сплатою 17, 3% річних.
Відповідно до п. 2.4 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 2 кредит погашається позичальником відповідно до графіка погашення кредиту, засвідченого підписом голови правління і голови спостережної (наглядової) ради позичальника, який є невід`ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 2.6 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 2 позичальник доручає здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника на виконання зобов`язань за цим договором, в тому числі в разі його дострокового розірвання (відмови, припинення).
Між вказаними сторонами 21.02.2014 укладено додатковий договір № 18 до кредитного договору, у якому вони дійшли згоди внести зміни до п. 1.2 кредитного договору, виклавши його у наступній редакції: "за цим кредитним договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 3 400 000 000 грн. на строк з 24.10.2008 по 23.12.2016".
Відповідно до п. 2.4 кредитного договору в редакції додаткового договору № 18 кредит погашається позичальником відповідно до графіка погашення кредиту, засвідченого підписом голови правління і голови спостережної ради позичальника, який є невід`ємною частиною цього договору.
В подальшому 24.03.2015 між НБУ (заставодержателем) та ПрАТ "ТГК" (заставодавцем) укладено договір застави № 32 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., зареєстрований в реєстрі за № 639), заставою за яким забезпечується кожна та всі з вимог заставодержателя, що випливають з кредитного договору № 19 від 24.10.2008 з майбутніми змінами та доповненнями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним, проценти за користування кредитом та продовжують строк користування кредитом, укладеного між заставодержателем та КБ "Приватбанк" з повернення стабілізаційного кредиту, наданого для підтримки ліквідності, в сумі 3 400 000 000 грн. зі строком повернення кредиту до 23.12.2016, відповідно до п. 1.2 кредитного договору та графіку погашення заборгованості відповідно до п. 2.4 кредитного договору; зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 21,5% річних за частиною, наданою до 21.02.2014, 29,25% процентів річних за частиною, наданою після 21.02.2014 (ставки є фіксованими до 10.06.2015) відповідно до п. 1.2 кредитного договору; а також зі сплати всіх інших платежів, в тому числі неустойки (пені, штрафи), в порядку та на умовах, визначених кредитним договором та/або цим договором.
Відповідно до п. 1.2 договору застави заставою за цим договором також забезпечуються вимоги заставодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за кредитним договором і звернення стягнення на предмет застави; витрат, пов`язаних з доставкою предмету застави до місця зберігання (при переході майна в заклад); витрат на утримання і збереження предмету застави; збитків, завданих порушенням умов цього договору; збитків, завданих порушенням зобов`язань за кредитним договором.
Відповідно до п. 1.3 договору застави в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором заставодавець за цим договором надає в заставу рухоме майно у вигляді залізничного рухомого складу згідно опису, що міститься у додатку № 1 до договору.
Відповідно до додатку № 1 до договору застави предметом застави є тепловози у кількості 2-х одиниць, загальною ринковою вартістю 8 146 840 грн.
Згідно з п. 1.4 договору застави вартість предмету застави складає 8 146 840 грн., що не вище оціночної вартості.
Відповідно до п. 2.1.8.1 договору застави заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
Згідно з п. 2.1.10 договору застави у разі звернення стягнення на предмет застави за умовами цього договору заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета застави, а також на здійснення забезпечених заставою вимог.
Відповідно до п. 3.1 договору застави звернення стягнення на предмет застави та порядок реалізації предмету застави здійснюється відповідно до чинного законодавства України та цього договору.
Відповідно до п. 3.2 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя в судовому або позасудовому порядку будь-яким із способів: шляхом передачі предмету застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою покупцем або на публічних торгах; шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса; іншим незабороненим чинним законодавством способом.
Згідно з п. 4.1 договору застави термін дії договору - до повного виконання КБ "Приватбанк" зобов`язань за кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що з інтерв`ю голови НБУ йому стало відомо, що заборгованість КБ "Приватбанк" за договорами рефінансування становить 13,8 млрд. грн., та було зазначено, що КБ "Приватбанк" готовий погасити вказану заборгованість, однак НБУ не хоче, щоб ця заборгованість була погашена, оскільки таке погашення звільнить гарантії та застави третіх осіб. При цьому, з листів КБ "Приватбанк" також вбачається намір та можливість відповідача-2 погасити заборгованість за Кредитним договором № 19 від 24.10.2008. На думку ПрАТ "ТГК", неприйняття НБУ виконання КБ "Приватбанк" зобов`язань за кредитним договором є неправомірним втручанням в господарську діяльність інших юридичних осіб, а така бездіяльність НБУ повинна бути визнана неправомірною. КБ "Приватбанк" повинен бути здійснити розрахунок за кредитним договором, а НБУ - прийняти виконання зобов`язання. Позивач 07.09.2017 отримав від НБУ вимогу щодо усунення порушень за кредитним договором, в якій відповідач-1 вимагав від позивача виконати зобов`язання відповідача-2 за вказаним кредитним договором шляхом сплати заборгованості у розмірі 2 660 095 431 грн. 22 коп. у тридцятиденний строк, та у випадку невиконання позивачем вказаних вимог, попереджав про звернення стягнення на передане в заставу майно. Вказані вимоги, на думку позивача, є необґрунтованими та безпідставними, так як Положенням про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженим постановою НБУ від 13.07.2010 № 327, передбачено порядок погашення позичальниками кредиту, зокрема, шляхом безспірного списання простроченої заборгованості з рахунку позичальника після надсилання відповідної вимоги НБУ, і лише після неможливості списання грошових коштів з рахунку позичальника у безспірному порядку НБУ вживає заходів щодо задоволення вимог шляхом звернення стягнення на заставлене майно. При цьому ПрАТ "ТГК" зазначив, що на рахунку КБ "Приватбанк" було достатньо грошових коштів для того, щоб НБУ задовольнив свої вимог за кредитним договором, однак НБУ не було вчинено дій щодо безспірного списання грошових коштів, необхідних для погашення заборгованості з рахунку КБ "Приватбанк", що демонструє, за твердженням позивача, протиправну бездіяльність НБУ у невчиненні дій щодо списання грошових коштів для погашення заборгованості у безспірному порядку.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що з огляду на встановлені обставини, що свідчать про можливість виконання КБ "Приватбанк" основного зобов`язання перед НБУ, та неприйняття останнім такого виконання, а також невчинення жодних дій на стягнення коштів з банку, цілком обґрунтованим є звернення ПрАТ "ТГК" з позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага, та недопущення втрати права власності на заставне майно, яким було забезпечено виконання банком основного зобов`язання. При цьому позовна вимога про зобов`язання погасити заборгованість у повному обсязі без зазначення конкретної суми боргу спрямована на ефективний захист майнового інтересу позивача, так як останній полягає у недопущенні порушення його майнових прав у майбутньому шляхом зобов`язання боржника виконувати умови кредитного договору протягом всього часу існування заборгованості за кредитним договором, враховуючи її потенційну можливість збільшуватись внаслідок прострочення виконання обов`язок з повернення кредитних коштів (зокрема, кредитор має право нараховувати проценти за користування кредитом протягом всього часу користування кредитними коштами). В свою чергу, зважаючи на наявне у НБУ в силу умов кредитного договору та норм законодавства право на списання коштів з рахунків КБ "Приватбанк" у разі його прострочення, вимоги позивача про визнання незаконною бездіяльності НБУ щодо неприйняття від КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань за кредитним договором не підлягають задоволенню, оскільки з урахуванням встановлених судом обставин справи та положень ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), належним способом для запобігання порушенню в майбутньому прав позивача було б зобов`язання НБУ списати в безспірному порядку грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором з рахунків КБ "Приватбанк", відкритих в НБУ, так як саме по собі визнання бездіяльності жодним чином не спрямоване на (превентивний) захист прав позивача (заставодавця) та має декларативний характер. Що ж стосується позовних вимог в частині зобов`язання НБУ прийняти від КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань (погашення заборгованості) за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 та зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок, ЦК України не передбачено обов`язку кредитора приймати виконання боржником зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, виконання інших зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору, і обов`язок НБУ прийняти виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором також не передбачений умовами договору № 19 від 24.10.2008.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції зазначив, що у розумінні ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню лише в разі об`єктивної наявності загрози реалізації свого права, яка перебуває за межами регулювання укладеного ним цивільно-правового договору. В свою чергу матеріали справи не містять належних доказів вчинення першим відповідачем дій спрямованих на перешкоджання другому відповідачу виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Крім цього, у першого відповідача не виникає безумовне право на набуття права власності на предмет застави за договором застави, а позивачем не доведено обставин які б свідчили про існування реальної загрози порушення його права власності.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.