Постанова
Іменем України
08 липня 2019 року
м. Київ
справа № 465/3877/16-ц
провадження № 61-15374св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на рішення Франківського районного суду м. Львова
від 20 грудня 2016 року у складі судді Гулієвої М. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (далі - ЛМКП "Львівтеплоенерго") про стягнення невиплаченої заробітної плати.
Позовна заява мотивована тим, що вона працювала у відповідача із 01 вересня
2007 року на посаді розподілювача робіт 3 розряду цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, 21 листопада 2014 року переведена у Франківський район теплових мереж на посаду оператора теплового пункту 2 розряду. Згідно із наказом від 25 червня 2015 року № 414 звільнена, у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Наказами по підприємству встановлено мінімальні тарифні ставки робітника 1 розряду, на основі яких проводився розрахунок і виплата зарплати. Проте визначена відповідачем зарплата не відповідала розміру мінімальної зарплати, встановленої Законом України "Про державний бюджет України", що є державною соціальною гарантією, обов`язковою для підприємств та установ всіх форм власності. Так, наказом від 21 липня 2010 року № 186 встановлено з 01 липня
2010 року мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду в розмірі 892,80 грн, із розрахунку мінімальної зарплати 744,00 грн, тоді як Законом України "Про державний бюджет України на 2010 рік" мінімальна зарплата із 01 липня 2010 року визначена в розмірі 888,00 грн. Наказом від 23 квітня 2012 року № 150 встановлено із 01 травня 2012 року мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду у розмірі 1042,80 грн, тоді як Законом України "Про державний бюджет України на 2012 рік" мінімальна зарплата станом на 01 травня 2012 року становила 1 094,00 грн. Наказом
від 29 квітня 2013 року № 170 встановлено із 01 травня 2013 року мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду в розмірі 1 106,40 грн, проте згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2013 рік" мінімальна зарплата станом на 01 травня 2013 року становила 1 147,00 грн. Наказом від 30 квітня 2014 року № 176 встановлено із 01 травня 2014 року мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду у розмірі 1 152,00 грн із розрахунку мінімальної зарплати 960,00 грн, натомість згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2014 рік" мінімальна зарплата станом на 01 травня 2014 року становила 1 218,00 грн. Наказом від 27 червня
2014 року № 264 встановлено із 01 липня 2014 року мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду у розмірі 1 204,80 грн, проте згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2014 рік" мінімальна зарплата станом на липень
2014 року складала 1 218,00 грн. Відповідач самовільно визначив мінімальну зарплату на підприємстві нижче від передбаченої Законом України "Про державний бюджет України", тобто нарахування та виплата зарплати проводилось із суттєвим її заниженням.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила стягнути невиплачену зарплату за період із січня 2010 року по червень 2015 року у сумі 30 000,00 грн.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто із ЛМКП "Львівтеплоенерго" на користь
ОСОБА_2 невиплачену зарплату у сумі 29 610,32 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що ЛМКП "Львівтеплоенерго" порушено трудові права позивача, зокрема на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу ЛМКП "Львівтеплоенерго" відхилено. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2016 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2017 року ЛМКП "Львівтеплоенерго" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нову про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом невірно витлумачено рішення Конституційного суду України та частина друга статті 233 КЗпП України, а саме у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить. Крім того, не взято до уваги положення частини третьої статті 97 КЗпП України, яка передбачає конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ЛМКП "Львівтеплоенерго".
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 із 18 травня 1998 року працювала у ЛМКП "Львівтеплоенерго". 01 вересня 2007 року переведена у Теплоелектроцентраль-1 розподілювачем робіт 3 розряду цеху з ремонту тепломеханічного устаткування
ТЕЦ-1, а 21 листопада 2014 року переведена у Франківський район теплових мереж на посаду оператора теплового пункту 2 розряду. Згідно із наказом від 25 червня
2015 року № 414 звільнена у зв`язку із закінченням строку трудового договору, що підтверджується трудовою книжкою.
Також встановлено, що за час роботи позивача, директором ЛМКП "Львівтеплоенерго" у 2010-2014 роках видано ряд наказів "Про зміну в оплаті праці працівників", якими встановлено розмір мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду.
Так, наказом від 21 липня 2010 року № 186 встановлено із 01 липня 2010 року мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду у розмірі 892,80 грн, із розрахунку мінімальної зарплати 744,00 грн, тоді як згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2010 рік" мінімальна зарплата із 01 липня 2010 року становила 888,00 грн.
Відповідно до наказу від 23 квітня 2012 року № 150 встановлено із 01 травня
2012 року мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду у розмірі 1 042,80 грн. При цьому, згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2012 рік" мінімальна зарплата станом на 01 травня 2012 року становила 1 094,00 грн.
Відповідно до наказу від 29 квітня 2013 року № 170 встановлено із 01 травня
2013 року мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду в розмірі 1 106,4 грн, тоді як згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2013 рік" мінімальна зарплата станом на 01 травня 2013 року становила 1 147,00 грн.
Згідно із наказом від 30 квітня 2014 року № 176 встановлено із 01 травня 2014 року мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду у розмірі 1 152,00 грн із розрахунку мінімальної зарплати 960,00 грн, тоді як згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2014 рік" мінімальна зарплата із 01 травня 2014 року становила 1 218,00 грн.