ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 922/2529/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 (Стойка О.В. - головуючий, судді - Пелипенко Н.М, Пушай В.І.) та на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2018 (суддя Прохоров С.А.)
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз"
про визнання договору укладеним
за участю:
позивача: Онищенко І.Л. (адвокат)
відповідача: Волощук П.Ю. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (далі - відповідач), просило визнати укладеним Договоір про транспортування природного газу №1807000412 від 01.08.2018 в редакції АТ "Укртрансгаз", що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497 (далі - НКРЕКП), та яка викладена у позовній заяві.
Позовні вимоги, з посиланням на положення частини 3, 4 ст. 179, ст. ст. 181, 184, частини 1, 2 ст. 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України), обґрунтовані тим, що укладення договору про транспортування природного газу в редакції типового договору, затвердженого Регулятором, є обов`язковим для учасників ринку природного газу в силу закону, а зміни, запропоновані відповідачем до умов п. 9.3. Договору, не відповідають положенням постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 "Про затвердження типового договору транспортування природного газу".
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2018 (з урахуванням ухвали господарського суду Харківської області про виправлення описки від 21.12.2018), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Такі висновки судів мотивовані тим, що спір між сторонами існує лише в частині п. 9.3. проекту договору, який у запропонованій позивачем редакції містить посилання на нечинний нормативно-правовий акт, в частині інших умов проекту договору між сторонами відсутній юридичний спір, оскільки договір підписаний відповідачем з протоколом розбіжностей лише в частині п. 9.3. Крім того, спірні правовідносини урегульовані між сторонами на підставі Договору транспортування природного газу № 1512000744 від 17.12.2015, дія якого не припинена, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки відмовивши у позові суди фактично погодились, що договір є укладеним на умовах протоколу розбіжностей, запропонованих відповідачем, з викладенням умов п. 9.3. договору відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2012 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - постанова КМУ № 256), якою врегульовані інші правовідносини та встановлений механізм фінансування видатків місцевих бюджетів, відмінний від механізму визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (далі - постанова КМУ № 20), що також є порушенням постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2497, якою затверджено типову форму запропоновано договору. Крім того, укладення спірного договору є обов`язковим в силу вказівки закону, тому судами допущено порушення положення Законів України "Про ліцензування видів господарської діяльності", "Про ринок природного газу", ст. ст. 179, 184 ГК України. ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення не відповідають фактичним обставинам справи та здійснені без їх належної правової оцінки, що є порушенням статей 7, 73, 86, 91. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення з підстав обґрунтованості судових рішень.
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
Предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання укладеним Договору про транспортування природного газу №1807000412 від 01.08.2018 (далі - договір) в редакції позивача, яка обґрунтована тим, що укладення зазначеного договору є обов`язковим в силу закону, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу (далі - Ліцензійні умови), затверджених постановою НКРЕКП №201 від 16.02.2017, а запропоновані відповідачем у протоколі розбіжностей умови п. 9.3. не відповідають положенням типового договору, що затверджені постановою НКРЕКП №2497 від 30.09.2015, якими врегульовано оплату щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсації побутовим споживачам та передбачено, що вказане питання повинно бути врегульовано відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 № 20, а не постанови КМУ від 04.03.2002 №256.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що запропонований позивачем проект договору відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, що затверджена постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497, у зв`язку з чим договір підписаний відповідачем, але з протоколом розбіжностей до п. 9.3. договору, яким, у запропонованій позивачем редакції, порядок розрахунків та оплати щодобових негативних небалансів визначався на підставі постанови КМУ № 20, що втратила чинність, а тому відповідачем запропоновано свою редакцію, в якій порядок розрахунків запропоновано визначити відповідно до чинної постанови КМУ № 256.
Позивач не погодився з запропонованою у протоколі розбіжностей редакцією п. 9.3 договору, оскільки, на його думку, таким змістом фактично змінюється предмет регулювання відносин між сторонами договору транспортування, зокрема, в частині строків та процедури здійснення оплати вартості небалансів допущених оператором газорозподільної системи, що, в свою чергу, приводить до зміни змісту та істотних умов договору транспортування природного газу, тому просив суд визнати укладеним договір на запропонованих ним умовах.
Відмовляючи у позові суди виходили із відсутності правових підстав для його задоволення.
Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.
Відповідно до Переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою КМУ від 08.11.2017 № 951, постанова КМУ від 11.01.2005 № 20 визнана такою, що втратила чинність. Нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов`язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню.
Положеннями ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом положень ч. ч. 1-4, 7 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1).
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори (ч. 2).
Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (ч. 3).
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту (ч. 4).