ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 921/710/17-г/6
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.
розглянув касаційну скаргу Тернопільської міської ради
на рішення Господарського суду Тернопільської області (суддя І.П. Шумський) від 20.04.2018 з урахуванням додаткового рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2018
та постанову Західного апеляційного господарського суду (головуючий - М.Б. Желік, судді Н.А. Галушко, Г.В. Орищин) від 05.12.2018
за позовом Тернопільської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско"
про стягнення збитків в сумі 1 882 815 грн 91 коп.
Учасники справи:
представник позивача - не зʼявився,
представник відповідача - Стасишин Б.І., директор, Фольчик А.С., адвокат.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1 05.12.2017 Тернопільська міська рада (далі - Позивач) подала позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско" (далі - Відповідач) на користь Позивача 1 882 815 грн 91 коп. збитків.
1.2 Позовна заява мотивована завданням Відповідачем Позивачу істотної матеріальної шкоди внаслідок здійснення Відповідачем, без звернення до Позивача із заявою про передачу в оренду, фактичного користування земельною ділянкою площею 1,149481 (далі - Земельна ділянка) з метою обслуговування будівель і споруд по вул. Микулинецька, 40 у місті Тернополі, право власності на які Позивач набув внаслідок правонаступництва від Орендного підприємства "Тернопільска станція технічного обслуговування і ремонту автомашин № 2" (далі - СТО-2), якому, в свою чергу, рішенням Позивача № 87 від 08.02.1994 була відведена в постійне користування земельна ділянка, у складі якої перебуває Земельна ділянка, про що виданий Державний акт ТР № 12 від 11.05.1994 (далі - Державний акт), однак це право припинилось внаслідок ліквідації СТО-2, через що Державний акт про право постійного користування втратив чинність.
2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій
2.1 20.04.2018 Господарський суд Тернопільської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2018): в задоволенні позову відмовити.
2.2 Рішення судів мотивовані відсутністю підстав для задоволення вимог щодо стягнення спірної суми збитків, оскільки Позивач не довів безпідставного користування Відповідачем Земельною ділянкою, обґрунтованості суми заявлених збитків, причинного звʼязку між ними та вини Відповідача у заподіянні цих збитків Позивачу, так як Відповідач є правонаступником СТО-2, у тому числі щодо права постійного користування Земельною ділянкою, яка була надана СТО-2 в постійне користування у складі іншої земельної ділянки, про що виданий Державний акт. При цьому суди виходили з того, що СТО-2 як юридична особа не припиняло своєї діяльності внаслідок ліквідації, оскільки 25.07.1994 було перереєстровано у Відповідача зі збереженням ідентифікаційного коду (05482788), а Відповідач зареєстрований як платник земельного податку на підставі Державного акта, рішенням же Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі № 6/88-1527 за Відповідачем визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 13067,81 кв. м за адресою: вул. Микулинецька, 40 у місті Тернополі. При цьому суди виходили також з того, що Відповідач залишається постійним користувачем земельної ділянки, яка була надана в постійне користування СТО-2, про що виданий Державний акт, за виключенням частини тієї земельної ділянки, наданої в оренду субʼєкту підприємницької діяльності Поліщук М.Я., та частини, на яку у Відповідача припинилось право землекористування у звʼязку із визнанням права власності на окремі будівлі за суміжним землекористувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" (що встановлено судовим рішенням у справі № 921/181/17-г/4, яке набрало законної сили і яким також встановлено що Земельна ділянка належить до земель комунальної власності).
2.3 Відмова суду у застосуванні за заявою Відповідача до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності обґрунтована відсутністю для цього підстав через відсутність порушеного права Позивача у спірних правовідносинах.
3. Встановлені судами обставини
3.1 Відповідач є правонаступником СТО-2, яка була власником приміщень по вул. Микулинецька, 40 в м. Тернополі. Правонаступництво відбулось за рішенням засновників, шляхом викупу СТО-2 в процесі його приватизації і стосувалось переходу права постійного користування земельною ділянкою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, яка належала СТО-2 згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ТР №12 від 11.05.1994.
Відповідно до реєстраційної картки СТО-2 перереєстровано Тернопільською міською адміністрацією 25.07.1994 у Відповідача (ідентифікаційний код 05482788).
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003433764 від 02.01.2018 Відповідач значиться в Реєстрі за тим самим ідентифікаційним кодом, що і СТО-2 - 05482788, а відомості про перереєстровану юридичну особу містяться у фіскальних органах ще з 21.10.1992. СТО-2 як юридична особа не припиняла своєї діяльності, внаслідок ліквідації.
3.2 Відповідно до Витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.09.2007 за №№15971325, 15971703, 15969010, 15963730, 15968544, Відповідач є власником майна, яке знаходиться по вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль, а саме: будівлі автосалону під літ. "К" (реєстраційний номер - 20318478, номер запису: 2265, в книзі: 17), будівлі мийочної під літ. І (реєстраційний номер - 20318593, номер запису: 2266, в книзі: 17), будівлі майстерні під літ. Д (реєстраційний номер - 20318373, номер запису: 2264, в книзі: 17), основної будівлі під літ. А (реєстраційний номер - 20318255, номер запису: 2262, в книзі: 17), будівлі оздоровчого комплексу під літ. Б (реєстраційний номер - 20318317, номер запису: 2263, в книзі: 17) відповідно.
3.3 Згідно з довідкою Головного управління ДФС у Тернопільській області № 254/6/19-00-17-08/2282 від 01.02.2018 за даними ГУ ДФС у Тернопільській області Відповідача на підставі Державного акта з 1994 року зареєстровано платником земельного податку у м. Тернополі.
За відомостями в Свідоцтві №784573 від 08.05.2012, Відповідач (код ЄДРПОУ 5482788) з 01.01.2012 є платником єдиного податку, за видом господарської діяльності: 50.20.0 технічне обслуговування та ремонт автомобілів.
За змістом довідки №5398/7/12-02 від 02.03.2017 Головного управління ДФС у Тернопільській області Відповідач на підставі розділу ХХ, підрозділу № 8 перехідних положень Податкового кодексу України як платник єдиного податку не є платником земельного податку з юридичних осіб за користування земельною ділянкою, яка знаходиться у м. Тернополі по вул. Микулинецька, 40 площею 13439,81 кв.м., згідно з Державним актом.
Заборгованість зі сплати земельного податку у Відповідача з 1994 по 2012 роки відсутня, а з 01.01.2012 відсутній обовʼязок сплачувати земельний податок, оскільки Відповідач взятий на облік у фіскальному органі як платник єдиного податку. Станом на 02.03.2017 у Відповідача відсутня заборгованість зі сплати земельного податку.
3.4 Згідно з довідкою №51/25 від 11.01.2018, виданою Відділом земельних ресурсів Тернопільської міської ради земельна ділянка, яка розташована за адресою вул. Микулинецька, 40 належить згідно з класифікацією видів земельних угідь до земель комерційного призначення.
3.5 За результатами розгляду справи № 6/88-1627 за позовом Відповідача до Позивача про визнання недійсним рішення Позивача №4/18/44 від 14.02.2006 про визнання таким, що втратив чинність Державний акт про право СТО-2 на постійне користування земельною ділянкою площею 13067,81 кв.м. по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі; вилучення цієї земельної ділянки у СТО-2 та надання її в оренду Відповідачу як правонаступнику СТО-2, Господарський суд Тернопільської області 26.10.2009 ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив: визнав недійсним рішення вісімнадцятої сесії Тернопільської міської ради четвертого скликання №4/18/44 від 14.02.2006 (із змінами згідно з рішенням від 18.03.2008 №5/16/120); визнав за Відповідачем право постійного користування земельною ділянкою площею 13067,81 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі №6/88-1627 Позивачем не оскаржувалось та набрало законної сили.
У рішенні Господарського суду Тернопільської області від 02.08.2012 (залишеному без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2013) у справі №4/40/5022-387/2012, як і в наступних судових рішеннях у справах за участю Позивача та Відповідача встановленою вважалась обставина переходу права постійного землекористування ділянкою площею 13067,81 кв.м. від СТО-2 до Відповідача.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017 у справі №921/181/17-г/4 за позовом Відповідача до Позивача, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс", про визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради №7/13/168 від 20.12.2016 серед іншого було встановлено що:
земельні ділянки по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, в тому числі на користування частиною яких посилається Відповідач, належить до земель комунальної власності і Позивач правомірно вчиняє дії щодо розпорядження ними, а факт наявності у Відповідача права на постійне землекористування ділянкою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернопіль за виключенням її частини, на яку право припинилось через визнання права власності на окремі будівлі за суміжним землекористувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс", підтверджено.
Це рішення залишено без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 та Вищого господарського суду України від 05.12.2017 у справі №921/181/17-г/4.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1 29.12.2018 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.04, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1 Суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, безпідставно послались як на преюдицію на судові рішення в інших справах, оскільки в цих рішеннях не встановлені обставини щодо права Відповідача щодо землекористування на підставі Державного акта з огляду на правонаступництво за правами та зобовʼязаннями СТО-2.
5.2 Позивач, не заперечуючи факт правонаступництва Відповідача після СТО-2, заперечує факт набуття Відповідачем права землекористування внаслідок такого правонаступництва на підставі Державного акта, оскільки за змістом статті 37 Цивільного кодексу УРСР (в редакцій, чинній на час перетворення вказаних юридичних осіб) перетворення юридичної особи ототожнювалась з припинення цієї юридичної особи, а згідно зі статтею 27 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою припиняється внаслідок припинення юридичної особи.
5.3 Право постійного користування земельною ділянкою не є майновим правом, адже не має грошового виразу та не відображається в самостійному балансі юридичної особи, тому не може переходити в порядку правонаступництва від одної особи до іншої у разі перетворення у разі зміни організаційно-правової форми господарювання чи форми власності, що мало місце при перетворенні СТО-2 у Відповідача.
5.4 Є неналежним посилання судів на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 1-17/2005 - щодо неконституційності положень переоформлення права постійного користування земельною ділянкою у право оренди або право власності, оскільки Відповідач не оформлював право постійного користування на Земельну ділянку та не мав відповідного державного акта.
5.5 Суди дійшли незаконних висновків про недопущення Відповідачем протиправної, винної поведінки у спірних правовідносинах, оскільки Відповідач всупереч вимогам законодавства здійснює фактичне користування Земельною ділянкою без звернення до Позивача про передачу цієї земельної ділянки в оренду Відповідачу та без сплати орендної плати, які мав би сплачувати як користувач земельної ділянки, яка належить Позивачу.
5.6 Суди дійшли неправомірних висновків про неналежний розрахунок Позивачем суми вимог, оскільки зміна порядку проведення нормативної грошової оцінки земель не зумовлює недійсність раніше проведених оцінок з часу набрання чинності новими актами законодавства, які регламентують проведення оцінки земель.
5.7 Суди допустили порушення норм процесуального права, адже навіть у разі здійснення Позивачем неправильного розрахунку суми позову, суд має виходити з обґрунтованої частини суми позову та задовольнити позов частково.
6. Позиція Відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу
6.1 Скаржник всупереч процесуальним нормам намагається у цій справі оскаржити висновки у рішенні Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі № 6/88-1627, яким за Відповідачем визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 13 067,81 га за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40.
6.2 СТО-2 не ліквідовувалось і не було припинене, а лише перереєстроване у Відповідача внаслідок приватизації державного майна, а тому право користування СТО-2 земельною ділянкою площею 13 067,81 га за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40, не припинено та належить на підставі Державного акта Відповідачу як правонаступнику СТО-2, у звʼязку із чим посилання судів на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 1-17/2005 є обґрунтованим.
6.3 Відсутність заборгованості зі сплати земельного податку виключає протиправність поведінки Відповідача, як обовʼязкового елементу правопорушення та виключає заподіяння шкоди Позивачу.
6.4 Згідно з наданими Відповідачем суду експертними висновками визначена в Державному акті земельна ділянка належить до державної, а не до комунальної власності, а тому у Позивача відсутні повноваження з передачі цієї ділянки в оренду та можливості заподіяння Позивачу збитків у разі неукладення відповідного договору оренди
7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права