Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 199/6713/14-ц
Провадження № 14-92 цс 19
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Гудими Д. А.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за скаргою ОСОБА_3 (далі також - скаржник) на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (далі також - ДВС) Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича (далі також - державний виконавець) щодо виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року (далі також - виконавчий документ)
у справі за позовом ОСОБА_3, в інтересах якого діє Громадська організація "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" (далі - ГО "ДНПГО") в особі Третяк Ю. Г., до Міністерства внутрішніх справ (далі також - МВС) України, Державної казначейської служби (далі також - ДКС) України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Дніпропетровське міське управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування,
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року, постановлену суддею Скрипник О. Г., та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Максюти Ж. І., Демченко Е. Л. і Куценко Т. Р.
Учасники справи :
позивач (скаржник): ОСОБА_3, в інтересах якого діє ГО "ДНПГО" в особі Третяк Ю. Г.;
посадова особа, бездіяльність якої оскаржується: головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Нещадим І. С.;
відповідачі: МВС України, ДКС України;
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Дніпропетровське міське управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог
1. 1 березня 2018 року скаржник звернувся до суду зі скаргою (далі - скарга), в якій просив :
1.1. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця, на виконання якого надійшов виконавчий документ щодо порушення строку вчинення процесуальної дії, який встановлений частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження";
1.2. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця, на виконання якого надійшов виконавчий документ, в частині недотримання строку направлення на адресу скаржника повідомлення від 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;
1.3. Визнати неправомірним рішення державного виконавця, на виконання якого надійшов виконавчий документ, щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;
1.4. Зобовʼязати державного виконавця негайно прийняти до виконання виконавчий документ та у триденний строк з моменту отримання цього документа направити стягнуті кошти у готівковій формі через відділення "Укрпошти" № 82 за місцем проживання скаржника: АДРЕСА_1;
1.5. Витрати з перерахування коштів на користь скаржника у готівковій формі покласти на боржника - ДКС України;
1.6. Зобовʼязати державного виконавця упродовж пʼяти днів з дня отримання ухвали повідомити суд і скаржника про її виконання рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення;
1.7. Стягнути з відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України судовий збір за розгляд справи;
1.8. Стягнути з відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на користь позивача відповідно до статті 138 ЦПК України судові витрати, повʼязані з явкою до суду, у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590, як компенсацію за відрив від звичайних занять у звʼязку з явкою до суду.
2. Мотивував скаргу такими обставинами :
2.1. 24 січня 2018 року скаржник надіслав поштою виконавчий документ для виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України;
2.2. Державний виконавець, порушуючи вимоги частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", більш ніж через три робочі дні повернув стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання;
2.3. Порушуючи частину першу статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", повідомлення 13 лютого 2018 року № 55792986/20.1/10 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання було надіслане лише 21 лютого 2018 року;
2.4. Рішення державного виконавця щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є протиправним, оскільки відповідно до абзацу другого частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоровʼя, а також смертю фізичної особи. Позов у справі № 199/6713/14-ц стосується відшкодування шкоди, а тому скаржник має бути звільнений від сплати авансового внеску;
2.5. Необґрунтованість рішення державного виконавця щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання підтверджується відповідністю виконавчого документа вимогам частини другої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження": зазначений один стягувач, на користь якого стягнуто з одного відповідача три різні суми;
2.6. Безпідставним у рішенні державного виконавця щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є аргумент про те, що відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ мають виконувати органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2017 року є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню. Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень покладається на органи державної виконавчої служби;
2.7. Рішення, дії та бездіяльність державного виконавця щодо виконання виконавчого документа є протиправними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 2 квітня 2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу, в якій скаргу задовольнив частково:
3.1. Визнав неправомірним рішення державного виконавця з виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 199/6713/14-ц (4с/199/42/17) щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання;
3.2. Зобовʼязав державного виконавця вчинити дії з виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 199/6713/14-ц (4с/199/42/17);
3.3. Стягнув з Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на користь скаржника компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 44,80 грн.
4. Суд вважав, що повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, наведених у відповідному повідомленні від 13 лютого 2018 року, порушує право скаржника як стягувача на задоволення його вимог, повʼязаних з виконанням виконавчого документа.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 21 серпня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області прийняв постанову, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
6. Мотивував постанову так :
6.1. Державний виконавець безпідставно зазначив про невідповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки мав можливість звернутися до суду із заявою про встановлення порядку його виконання чи розʼяснення;
6.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа. Такого попередження у матеріалах справи немає, а мотиви необхідності сплати позивачем авансового внеску державний виконавець не вказав;
6.3. Згідно з частиною другою статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Доказів добровільного виконання виконавчого документа центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, немає. Скаржник в установленому законом порядку звернувся до виконавчої служби із заявою про примусове виконання виконавчого документа, а твердження державного виконавця про те, що органи державної виконавчої служби не вчиняють виконавчих дій щодо такого боржника, не ґрунтуються на законі. Тому рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є помилковим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У вересні 2018 року Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
8. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
9. 13 лютого 2019 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
10. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що Міністерство юстиції України оскаржує ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної та субʼєктної юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Міністерство юстиції України мотивує касаційну скаргу так :
11.1. Суд першої інстанції всупереч Положенню про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 5 серпня 2016 року № 2432/5, встановив, що державний виконавець отримав виконавчий документ 26 січня 2018 року.
11.2. Виконавчий документ мають виконувати органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а не органи державної виконавчої служби (висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 2 липня 2018 року у справі № 233/1979/17);
11.3. Спір щодо виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", має розглядатись адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2018 року);
11.4. Повідомлення від 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання зроблене у межах повноважень, у спосіб, передбачений Законом України "Про виконавче провадження", і ніяк не порушує прав скаржника на виконання судового рішення;
11.5. Суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив пункт 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" в частині обовʼязкового надіслання державним виконавцем попередження про здійснення авансування витрат виконавчого провадження перед прийняттям ним рішення про повернення виконавчого документа. Вказане попередження має надсилатись лише у випадку додаткового авансування витрат виконавчого провадження відповідно до вимог статі 43 Закону України "Про виконавче провадження";
11.6. Суд не оцінив усі аргументи учасників справи, зокрема, не всі зауваження сторін "заслухані" та належним чином досліджені, як вимагає Європейський суд з прав людини (§ 33 рішення у справі "Дюлоранс проти Франції" (Dulaurans c. France) від 21 березня 2000 року, заява № 34553/97; § 32 і 35 рішення у справі "Донадзе проти Грузії" (Donadze v. Georgia) від 7 березня 2006 року, заява № 74644/01). Так, суд не зазначив про те, чи прийняв або відхилив довід апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права незастосуванням пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.
(2) Доводи ГО "ДНПГО"
12. 11 грудня 2018 року до Верховного Суду в електронній формі від ГО "ДНПГО" в інтересах скаржника як члена цієї організації надійшов відзив на касаційну скаргу. Відзив мотивований тим, що саме державна виконавча служба, а не органи казначейства має виконувати виконавчий документ. Звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо тривалого невиконання рішення суду (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1.1) Щодо зловживання скаржником правом на подання скарги
13. 1 березня 2018 року скаржник звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця в порядку розділу VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" ЦПК України.
14. Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим приписами ЦПК України (статті 175, 177), з урахуванням особливостей, визначених у частині четвертій статті 74 Закону України "Про виконавче провадження". Якщо скарга за формою та змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються приписи статті 185 ЦПК України. У разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обовʼязків (статті 42-47, 55-64), судових викликів і повідомлень (статті 128-131), заходів процесуального примусу глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V).
15. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
16. Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобовʼязані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
17. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
18. Учасники справи зобовʼязані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).
19. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
20. За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.