ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 161/15362/16-ц
Провадження № 14-592цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: Державна казначейська служба України (далі - ДКС України), Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ГПУ на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року у складі судді Олексюка А. В. та рішення Апеляційного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року у складі колегії суддів Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Стрільчука В. А.
у справі за позовом ОСОБА_3 до ДКС України, ГПУ про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ДКС України 238 489,49 грн на відшкодування втраченого заробітку за період із серпня 2014 року по жовтень 2016 року включно та 67 933,33 грн на відшкодування понесених витрат на правову допомогу у кримінальних провадженнях.
Вимоги мотивував тим, що 06 серпня 2014 року його затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року ОСОБА_3 відсторонено від посади начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - ПнРУ ДПС України) строком на два місяці до 04 жовтня 2014 року; застосовано щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави у межах 40 розмірів мінімальних заробітних плат, що становить 48 720,00 грн.
Наказом голови ДПС України від 11 серпня 2014 року № 664-ос позивача звільнено з посади начальника Луцького прикордонного загону ПнРУ ДПС України згідно з підпунктом 6 пункту 127 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009) та зараховано у розпорядження начальника ПнРУ ДПС України.
Крім того, 25 вересня 2014 року відносно нього зареєстровано ще одне кримінальне провадження за частиною другою статті 410 КК України, а 31 жовтня 2014 року його повідомлено про підозру у вчиненні цього злочину. По закінченню досудових розслідувань у вказаних кримінальних провадженнях складено обвинувальні акти та направлені до Луцького міськрайонного суду Волинської області, які ухвалою суду обʼєднані в одне провадження.
Зазначав, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 2016 року його, обвинуваченого у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень, виправдано у звʼязку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень.
Вважав, що незаконною діяльністю органів досудового слідства йому спричинено майнову шкоду.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через ДКС України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 238 489,49 грн на відшкодування втраченого ним заробітку (грошового забезпечення) за період із серпня 2014 року по жовтень 2016 року включно, 67 933,33 грн на відшкодування понесених витрат на правову допомогу у кримінальних провадженнях.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 органами, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратурою та судом не було розʼяснено порядку поновлення його порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди відповідно до норм Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР), тому позивач правомірно звернувся з такими вимогами в судовому порядку. Згідно з довідками ДПС України - військової частини 9971 позивач внаслідок відсторонення від посади недоотримав належну йому заробітну плату, та за надання правової допомоги під час досудового слідства і здійснення судового розгляду вказаних кримінальних проваджень поніс відповідні витрати, які підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року змінено. Стягнуто з Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_3 232 286,08 грн на відшкодування втрачених грошових доходів, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що грошове забезпечення, яке втратили військовослужбовці внаслідок незаконних дій, відшкодовується їм відповідно до Закону № 266/94-ВР. Крім того, ОСОБА_3 має право одержати відшкодування втрачених доходів у звʼязку з постановленням виправдувального вироку, з урахуванням положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації ДПС України 20 травня 2008 року № 425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 року за № 537/15228 (далі - Інструкція № 425).
У травні 2017 року ГПУ звернулася із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила вказані судові рішення скасувати, провадження у справі закрити.
Доводи, наведені в касаційній скарзі
Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_3 про стягнення втраченого заробітку та витрат на правову допомогу повинні розглядатися судом у порядку кримінального провадження.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи субʼєктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 17 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди установили, що 06 серпня 2014 року ОСОБА_3 затримано працівниками Генеральної прокуратури України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та у кримінальному провадженні № 42014000000000696 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного злочину.
Ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року застосовано відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, визначено розмір застави у межах 40 розмірів мінімальних заробітних плат, що становить 48 720 грн; відсторонено від посади начальника Луцького прикордонного загону ПнРУ ДПС України строком на два місяці до 05 год 50 хв 04 жовтня 2014 року.
Наказом голови ДПС України від 11 серпня 2014 року № 664-ос ОСОБА_3 зараховано у розпорядження начальника ПнРУ ДПС України, звільнивши з посади начальника 6 прикордонного Волинського загону цього ж територіального управління, згідно з підпунктом 6 пункту 127 Положення № 1115/2009.
25 вересня 2014 року відносно ОСОБА_3 зареєстровано кримінальне провадження № 42014000000000971 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 410 КК України, а 31 жовтня 2014 року його повідомлено про підозру у вчиненні цього злочину.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 2016 року, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 12 жовтня 2016 року, ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368 та частиною другою статті 410 КК України, виправдано у звʼязку з відсутністю в його діях кримінальних правопорушень.
З метою захисту своїх порушених прав, посилаючись на Закон № 266/94-ВР, позивач просив відшкодувати йому втрачений заробіток та понесені витрати на правову допомогу, у звʼязку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, що підтверджується виправдувальним вироком суду.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).
Пунктом 1 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадкупостановлення виправдувального вироку суду.
У наведених у статті 1 Закону № 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у звʼязку з поданням йому юридичної допомоги. Таке відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету(пункти 1, 4 статті 3, частина перша статті 4 цього Закону).
Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобовʼязані розʼяснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
За змістом положень частини першої статті 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3 4 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у звʼязку з поданням йому юридичної допомоги), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.