ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2025 року
м. Київ
справа № 464/5761/22
провадження № 61-16114св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач за первісним позовом (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, за первісним та зустрічним позовами - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дулик Мирослава Богданівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цебака Івана Семеновича на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 травня
2024 року у складі судді Борачка М. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт її спільного проживання із ОСОБА_4 у період з лютого 2011 року до 21 квітня 2015 року; визнати спадкове майно спільною сумісною власністю подружжя; визнати право власності на 1/2 частку відповідного майна, яке належало на праві спільної сумісної власності чоловіку та дружині, та виключити це майно зі складу спадкового майна померлого чоловіка.
2. Позов мотивовано тим, що 21 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер, у зв`язку із чим приватним нотаріусом заведено спадкову справу. До спадкоємців першої черги спадкування віднесено сторін у справі. 05 липня 2015 року
ОСОБА_1 отримала свідоцтва про право на спадщину, згідно із якими їй належать 1/3 частини: 1) квартири АДРЕСА_1 ; 2) автомобіля марки КІА, модель СЕRATO, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 3) місця для зберігання транспортного засобу
АДРЕСА_4.
3. Вказує, що спадкове майно було придбане та зареєстроване за її чоловіком в період їх спільного проживання без реєстрації шлюбу, а саме у проміжку з лютого 2011 року по квітень 2015 року, тому є спільною сумісною власністю, у зв`язку із чим просила позов задовольнити.
4. У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на частку у спільному майні подружжя.
5. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що 08 червня 2022 року приватним нотаріусом видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на частки у спільному майні подружжя, до якого включені, зокрема грошові вклади з відповідними відсотками та з усіма компенсаційними нарахуваннями, що знаходяться на рахунках банків, у загальній сумі 937 926,70 грн.
6. Вважає, що вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним, оскільки відповідні грошові кошти були зароблені ОСОБА_4 за період перебування на керівній посаді ДП "Магістральні нафтопроводи "Дружба", тобто до моменту укладення шлюбу із ОСОБА_1 . Відтак, вони були його особистою власністю. Відповідачка за зустрічним позовом не мала достатньої кількості грошових коштів для внесення вкладів. До того ж, обидва із подружжя були пенсіонерами, єдиним джерелом доходу яких була пенсія. Тому відповідні грошові вклади не могли бути зроблені за рахунок пенсійного забезпечення та, відповідно, не можуть мати статусу спільного майна подружжя.
7. Той факт, що договори банківських вкладів укладено після реєстрації шлюбу не може свідчити про безпосереднє набуття вкладником грошових коштів. Вважає, що банківські вклади були здійснені внаслідок переукладення договорів, укладених до моменту внесення грошових вкладів.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 травня 2024 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 05 червня 2024 року, в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
9. Постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 травня 2024 рокузалишено без змін.
10. Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився й апеляційний суд, виходив з того, що лише за показами свідків і фотокартками, за відсутності інших доказів, не може бути встановлено факт спільного проживання однією сім`єю, особливо коли покази свідків є суперечливими. Інші належні письмові докази, які б підтверджували доводи ОСОБА_1 щодо обставин її спільного проживання з ОСОБА_4, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету і побуту, відсутні.
11. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що банківські рахунки з грошовими вкладами були відкриті після реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, і ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не спростована презумпція права спільної сумісної власності, яка поширюється на відповідні грошові вклади.
12. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову до апеляційного суду не оскаржувалося та апеляційним судом не переглядалося.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. У грудні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Цебака І. С. на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову, ухвалити нове судове рішення у відповідній частині про задоволення позову.
16. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в справі № 6-135цс13,
від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2641цс15, від 08 червня 2016 року в справі № 6-2253цс15, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 544/1274/16-ц, від 17 квітня 2019 року в справі № 490/6060/15-ц та № 522/2680/14-ц, від 04 вересня 2019 року в справі № 751/3021/17, від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, від 15 липня 2020 року в справі № 524/10054/16, від 22 лютого 2021 року в справі № 756/2527/16-ц, від 12 жовтня 2023 року в справі № 308/1213/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Також, підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували довідку №109/84 про резервування об`єкта інвестування від 11 травня 2012 року та акт № 6 від 27 січня 2023 року, складений комісією ТОВ "Сихівська управляюча компанія", якими позивачка підтверджувала факт спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю.
19. Вказувала, що вона не розуміла всіх юридичних моментів щодо укладення договорів, тому за ініціативою ОСОБА_4 всі документи оформляли на його ім`я, але вона віддала особисті заощадження на придбання спірної квартири і паркомісця в сумі 30 000,00 доларів США. Спірну квартиру було придбано
у 2012 році в інтересах сім`ї.
20. Оформлення договорів купівлі-продажу та свідоцтв про право власності на майно на одного із членів подружжя не свідчить про право особистої власності, має значення факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, придбання спірного майна в інтересах сім`ї та джерела коштів для придбання спірного майна.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
21. У січні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_2 - адвокат Фостяк О. Я. просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22. Судами попередніх інстанцій установлено, що 21 квітня 2015 року
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .
23. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті приватним нотаріусом відкрито спадкову справу. Спадкоємцями померлого визнано
ОСОБА_1 (дружину), ОСОБА_2 (сина) та ОСОБА_2 (дочку).
24. 05 липня 2022 року приватним нотаріусом сторонам у цій справі видано свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме на: квартиру АДРЕСА_1 ; місце для зберігання індивідуального автотранспорту №ХХІ, загальною площею 13,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль марки КІА, модель CERATO, 2014 року випуску, із таким її розподілом: 1/3 частки - ОСОБА_1, а 2/3 частки - відповідачам.
25. Приватним нотаріусом внесено до спадкового реєстру відомості про видачу сторонам свідоцтв про право на спадщину, що вбачається із наявних у матеріалах справи витягів №69380452, №69380753, №69380683 від 05 липня 2022 року, та проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності позивачів за первісним і зустрічним позовами на паркомісце, а також права власності
ОСОБА_1 на частку у квартирі, що підтверджується відповідно витягами №304241037 від 05 липня 2022 року, №322406770 від 09 лютого 2023 року та №304238191 від 05 липня 2022 року.
26. Судами установлено, що майно, яке увійшло до складу спадкової маси, належало ОСОБА_4, а право приватної власності на таке майно було зареєстровано за ним до часу укладення шлюбу із ОСОБА_1 .
27. Так, право власності спадкодавця на спірну квартиру підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_3 від 22 травня 2013 року та було зареєстроване за ним 18 травня 2013 року, що вбачається із відповідного витягу №3794443 від 22 травня 2013 року.
28. Вказана квартира була придбана ним за результатами участі у фонді фінансування будівництва виду "А" "Еко-Дім", про що свідчать копії договору про участь у ФФБ №120-84-ФФБ-СК від 11 травня 2012 року, договору уступки майнових прав №100-84-УМП-СК від 19 липня 2012 року, акта приймання-передачі квартири від 04 березня 2013 року, довідки управителя №109/84 від 11 травня 2012 року про резервування об`єкта інвестування за довірителем, довідки управителя №1159 від 10 грудня 2012 року, яка засвідчує виконання ОСОБА_4 своїх зобов`язань щодо сплати вартості об`єкта інвестування, а також картки рахунку: 48 за період з 11 травня 2012 року по 31 грудня 2015 року, згідно із якою останній платіж за квартиру здійснено 28 листопада 2012 року.
29. Право власності спадкодавця на місце для зберігання індивідуального автотранспорту підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_4 від 26 грудня 2024 року та було зареєстроване за ним 10 грудня 2014 року, що вбачається із відповідного витягу №31733512 від 26 грудня 2014 року.
30. На підтвердження факту придбання спадкодавцем паркомісця надано копії інвестиційного договору М-27 про пайову участь у будівництві від 11 травня
2012 року та картки рахунку: 6811 за період з 11 травня 2012 року по 31 грудня 2015 року, згідно із якою останній платіж за паркомісце здійснено 17 травня
2012 року.
31. Право власності на автомобіль марки КІА набуто спадкодавцем у серпні 2014 року на підставі договору купівлі-продажу автомобіля №812723-Y03621
від 11 серпня 2014 року та видаткової накладної №РН-0000245 від 14 серпня
2014 року. З витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів вбачається, що на вказаний автомобіль ОСОБА_4 видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 16 серпня 2014 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
32. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених упункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
33. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
34. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
35. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
36. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
37. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
38. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
39. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
40. Як зазначалося вище, рішення суду першої інстанції оскаржувалось до апеляційного суду тільки в частині вирішення первісного позову і переглядалось судом апеляційної інстанції тільки в цій частині, і тільки в цій частині оскаржується до суду касаційної інстанції, тому в іншій частині щодо вирішення зустрічного позову Верховним Судом на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.
41. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
42. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
43. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`юскладають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
44. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
45. Згідно з частиною першою статті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
46. Статтею 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
47. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
48. З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
49. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
50. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20,
від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
51. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.
52. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.
53. У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі
№ 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.
54. Факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).
55. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність, допустимість і достатність таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
56. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
57. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
58. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі
№ 129/1033/13-ц).
59. Суди попередньої інстанції надали обґрунтовану правову оцінку поданим позивачкою за первісним позовом доказам спільного проживання її з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства, наявності спільного побуту та спільного бюджету та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для висновку про наявність між ними відносин, притаманних подружжю, у період злютого 2011 року по 21 квітня 2015 року.
60. Суд першої інстанції належним чином оцінив акт №6 від 27 січня 2023 року, складений комісією ТОВ "Сихівська управляюча компанія", та зазначив, що він не може бути визнаний судом достовірним доказом у розумінні статті 79 ЦПК України, оскільки у ньому відображено інформацію зі слів свідків, водночас ОСОБА_5, яка брала участь у його складанні, під час проведення допиту у межах цієї справи не надала показань аналогічних тим обставинам, що викладені у підписаному нею акті №6 від 27 січня 2023 року. Так, вона не змогла назвати рік, з якого
ОСОБА_4 почав спільно проживати із ОСОБА_1, а у відповідній квартирі вона ніколи не була, з батьком відповідачів вона не знайома.
61. Також суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що надані позивачкою гарантійні талони на телевізор від 11 лютого 2014 року, на детектор газів
2013 року, на сокодавку від 06 жовтня 2014 року, товарні чеки від 07 лютого
2011 року та від 19 січня 2012 року не дають можливості встановити особу, яка придбала вказане у них майно, та не дозволяють беззаперечно стверджувати про його придбання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за спільні кошти і внаслідок спільної праці.
62. Як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт придбання спірного майна за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
63. При цьому суд вмотивовано відхилив посилання позивачки за первісним позовом, як на підтвердження факту придбання спірної квартири за спільні кошти, на довідку №109/84 про резервування об`єкта інвестування від 11 травня
2012 року, в якій відображено номер телефону, вказаний у квитанції за вересень 2022 року, виставленій АТ "Укртелеком" за адресою: АДРЕСА_3, оскільки відповідна обставина жодним чином не підтверджує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мали спільні витрати на купівлю квартири.
64. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою факту проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період придбання спірного майна, як і придбання зазначеного нерухомого майна за їх спільні кошти.
65. Покази свідків та спільні фото правильно оцінені судами першої та апеляційної інстанцій, як такі, що в сукупності з іншими доказами не підтверджують факт наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного побуту, ведення спільного господарства, спільного бюджету у період придбання вказаного майна.
66. З урахуванням наведеного, безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій принципу змагальності сторін та неврахування наданих позивачкою доказів.
67. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
68. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали обґрунтовану правову оцінку.
69. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
70. Висновки суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову, та апеляційного суду за результатами його перегляду, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
71. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня
2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
72. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
73. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
74. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду