ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 128/819/23
провадження № 61-15299св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє його представник - адвокат Слізяк Мар`яна Миколаївна, на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 червня 2024 року ускладі судді Іванця О. Д. та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року ускладі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 2006 року вона проживала однією сім`єю із ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов`язки подружжя, тобто проживали однією сім`єю як чоловік та жінка.
З перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України ОСОБА_4 вступив до лав Збройних сил України.
У цей час позивачка доглядала за їх спільним господарством.
04 серпня 2022 року ОСОБА_4 зробив позивачці пропозицію одружитися, однак вони не встигли офіційно зареєструвати шлюб.
10 жовтня 2022 року позивачка отримала повідомлення, в якому начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 вказано, що її чоловік головний сержант ОСОБА_4, 1976 року народження, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі населеного пункту Білогорівка Луганської області.
Після того, як доставили тіло загиблого ОСОБА_4 з Луганської області, позивачка займалась його похованням, оплачувала поминальні обіди.
Ні вона, ні загиблий ОСОБА_4 у шлюбі з іншими особами з 2006 року не перебували.
Позивачка зазначала, що встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки необхідно їй для отримання передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року одноразової грошової допомоги сім`ям військових, які загинули, захищаючи Батьківщину під час повномасштабної війни.
Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, позивачка просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 01 січня 2006 року по 08 жовтня 2022 року та факт перебування ОСОБА_1 на утриманні годувальника ОСОБА_4 до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 18 червня 2024 року позов задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, з 01 січня 2006 року по 08 жовтня 2022 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою доведено факт її спільного проживання із ОСОБА_4 у вказаний період часу, ведення з ним спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту перебування позивачки на утриманні ОСОБА_4, суд виходив з їх недоведеності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Слізяк М. М., звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником - адвокатом Слізяк М. М., залишено без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 червня 2024 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду в цій частині при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14 листопада 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє представник - адвокат Слізяк М. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 червня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15жовтня 2024 року.
У касаційній скарзі заявникпросить скасувати рішення місцевого суду в частині задоволеної позовної вимоги,постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
04 грудня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Швець А. В. звернулась до суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
15 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що відповідно до отриманого ОСОБА_1 від начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлення про смерть від 10 жовтня 2022 року № 1789, отримувача сповіщено, що її чоловік, головний сержант ОСОБА_4, 1976 року народження, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок танкового обстрілу в районі населеного пункту Білогорівка Луганської області. Це повідомлення є документом для порушення клопотання про призначення пенсії (допомоги) і надання пільг, встановлених законодавством України.
Смерть ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, також підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 14 жовтня 2022 року Уланівською сільською радою Хмільницького району Вінницької області, та довідкою про причину смерті від 10 жовтня 2022 року № 5651.
На підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 позивачкою надано суду наступні докази:
фотознімки, на яких спільно зображені ОСОБА_1 та ОСОБА_5, зокрема в момент, коли ОСОБА_4 04 серпня 2022 року зробив позивачці пропозицію укласти шлюб та подарував обручку;
квитанції про сплату за житлово-комунальні послуги за період 2020-2022 р.р., зокрема за електро-, газопостачання, розподіл газу по будинку ОСОБА_4 у АДРЕСА_1, уяких відправником коштів вказана ОСОБА_1 ;
квитанції про перерахування коштів ОСОБА_4 позивачці в період з березня 2022 по жовтень 2022 року;
експрес-накладну ТОВ "Нова пошта" щодо пересилання позивачкою ОСОБА_4 у м. Костянтинівка Донецької області продуктів та одягу;
товарний чек від 11 жовтня 2022 року та накладні від 12 жовтня 2022 року, 16 листопада 2022 року про оплату та замовлення ритуальних послуг та поминальних обідів по загиблому ОСОБА_4 ;
квитанцію від 08 травня 2023 року про оплату ОСОБА_1 коштів у сумі 105 000 грн за виготовлення пам`ятника ОСОБА_4 ;
довідку Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області від 17 жовтня 2022 року № 497, відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно проживала зі ОСОБА_4, вела спільне господарство в АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2023 року (справа № 149/3346/22) встановлено факт, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
З копій з матеріалів спадкової справи № 169/2022 вбачається, що 29 листопада 2022 року до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Лучинської Л. П. від ОСОБА_3 надійшла заява про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 . Іншим спадкоємцем за законом є син померлого та відповідач по справі ОСОБА_2, який із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 звернувся 17 березня 2023 року.
13 лютого 2023 року до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Лучинської Л. П. звернулась позивачка ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за законом після загибелі цивільного чоловіка ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки, виданої Хмільницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 754-22.24-28 від 26 жовтня 2023 року відомостей про перебування у шлюбі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, після розірвання шлюбу 17 грудня 2001 року зі ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, немає.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду першої інстанції пояснила, що у 2006 році ОСОБА_1 стала жити разом зі ОСОБА_4 як чоловік та жінка, вели спільне господарство, вирощували худобу, доглядали город, були завжди разом, любили один одного. З 24 лютого 2022 року ОСОБА_4 вступив до лав Збройних сил України, а позивачка жила в селі, доглядала хату, город. Влітку 2022 року ОСОБА_4 прийшов у відпустку, освідчився ОСОБА_1 і вони мали намір зареєструвати шлюб, однак не встигли.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 дала суду першої інстанції покази, аналогічні показам ОСОБА_7, зокрема підтвердила факт спільного проживання позивачки та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту перебування на утриманні не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, а тому, в силу приписів частини другої статті 17 ЦПК України, не підлягає в цій частині перегляду і в суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Із змісту позовної заяви вбачається, що встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки необхідно ОСОБА_1 для отримання передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168).
Разом із тим, Постановою № 168 визначено, що сім`ям загиблих осіб (загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення з цим позовом) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Законом України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року, зокрема, стаття 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладена у новій редакції.
При цьому, частиною першою статті 16-1 вказаного Закону (тут і далі - у редакції Закону України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Разом із тим, відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:
діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;
вдова (вдівець);
батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);
внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);
жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;
утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до частини першої статті 16-3 вказаного Закону одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
За наявності спору про право суд у порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.
Надаючи оцінку сукупності доказів, які містяться у матеріалах справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 01 січня 2006 року по 08 жовтня 2022 рокуперебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, під час яких вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та проводили спільні витрати. При цьому в будь-якому іншому шлюбі вказані особи не перебували.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).
Доказів, які б спростовували обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю саме у вказаний період, відповідачами не надано.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм процесуального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).