ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 521/6456/20
провадження № 61-14185св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач ? ОСОБА_2,
третя особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана представником ОСОБА_3, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2021 року у складі судді Роїк Д. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 липня 2023 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О.С., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа ? відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення батьківства.
Позов мотивований тим, що на початку 2017 року познайомилась з відповідачем. Між ними виникли почуття, вони почали проживати разом як чоловік та жінка, вели спільне господарство, мали близькі стосунки та планували майбутнє разом.
Відповідач, працюючи за контрактами на іноземних суднах на посаді старшого механіка, по декілька місяців перебував у відрядженні, а вона в той час продовжувала проживати у квартирі, яка належить його батькові.
На початку 2018 року вона повідомила ОСОБА_2 про вагітність. Вони разом звернулись до медичного центру, де вона у подальшому перебувала на обліку весь період вагітності. Проте через деякий час у їх відносинах виникли непорозуміння та у травні 2018 року відповідач повідомив її, що не бажає продовжувати стосунки.
З середини 2018 року спілкування з відповідачем відбувалось шляхом смс-повідомлень, в яких відповідач періодично то визнавав дитину своєю та говорив що буде забезпечувати її, то навпаки заперечував та говорив, що він не бажає бути її батьком. Згодом ОСОБА_2 повідомив, що має сумніви щодо свого батьківства та не бажає бути вписаним батьком у свідоцтві про народження дитини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4, про що 03 січня 2019 року складено відповідний актовий запис № 42. Реєстрація народження дитини була здійснена за її заявою та з її слів на підставі частини першої статті 135 СК України.
Для забезпечення інтересів дитини, яка має право знати батька, носити його прізвище, а також для самоідентифікації дитини як повноцінного члена родини та суспільства, вона вимушена звернутись до суду.
ОСОБА_1 просила суд:
визнати ОСОБА_2 батьком дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
внести зміни в актовий запис про народження ОСОБА_5 № 42 від 03 січня 2019 року, а саме: в графі відомостей про батька виключити відомості про " ОСОБА_6" як батька дитини, зазначивши батьком дитини " ОСОБА_2"; в графі по батькові дитини виключити " ОСОБА_7" та вказати по батькові " ОСОБА_8"; залишити без змін ім`я та прізвище дитини " ОСОБА_9".
Короткий зміст судових рішень у справі
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 липня 2023 року, позов задоволено.
Встановлено що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлено порядок виконання рішення суду, яке є підставою для внесення органом державної реєстрації актів цивільного стану ( відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ) змін до актового запису № 42, складеного 03 січня 2019 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про народження дитини ОСОБА_4, а саме: в графі "батько" виключити відомості про батька " ОСОБА_6 громадянин України" та включити відомості про батька " ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Одеси, громадянин України, місце проживання: АДРЕСА_1", змінити по батькові дитини з " ОСОБА_7" на " ОСОБА_8" та залишити без змін ім`я та прізвище дитини - " ОСОБА_9".
Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено; стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 18 000,00 грн, витрати на проведення судово молекулярно-генетичної експертизи у розмірі 6 650,10 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 261,20 грн.
Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надану професійну правничу допомогу в сумі 4 588,00 грн., в решті відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2017 року мали місце дружні відносини, деякий час вони мали особисті стосунки. Вказані обставини підтвердили у судовому засіданні свідки.
При оцінці всіх доказів в їх сукупності суд враховує, що відповідно до висновку експерта № 19 комплексної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи встановлено, що ОСОБА_2 може являтись біологічним батьком дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, народженої громадянкою ОСОБА_1, з ймовірністю 99,9999%. Таким чином батьківство практично доведене. Беззаперечних доказів на спростування батьківства ОСОБА_2 щодо ОСОБА_4 в процесі розгляду справи відповідачам не надано, а судом не встановлено.
Таким чином, біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_4 доведено на підставі належних та допустимих доказів, а тому вимога про визнання батьківства підлягає до задоволенню. У свою чергу позовна вимога про внесення змін до актового запису про народження є похідною, а відтак така вимога також підлягає задоволенню.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що пояснення сторін, показання свідків, висновок експерта, що засвідчує походження дитини ( ОСОБА_10 ) від ОСОБА_2, зібрані відповідно до вимог ЦПК України, з огляду на що такі відомості є підставою для визнання батьківства ОСОБА_2 щодо дитини ( ОСОБА_10 ).
Доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення ОСОБА_1 про батька дитини при реєстрації народження дитини, зазначення батьком дитини чоловіка на ім`я ОСОБА_11 не приймаються, так як запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України.
Твердження апеляційної скарги щодо прийняття ОСОБА_1 самостійного рішення про народження дитини не є підставою для відмови в позові, оскільки наведене суперечить основним принципам захисту інтересів дітей.
Доводи апеляційної скарги щодо неприйняття результатів висновку експерта, яким біологічне батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ( ОСОБА_10 ) підтверджено на 99,9999%, відхилено, оскільки експертизу призначено та проведено згідно з вимогами ЦПК України на підставі ухвали суду. Судом не встановлено підстав вважати висновок експерта № 19 від 16 березня 2021 року
судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи неповним, неясним, необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, чи таким, що викликає сумніви в його правильності. Наразі ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший наданий сторонами доказ на підтвердження чи спростування факту оспорювання батьківства. Вказаний метод встановлення батьківства приймається в тому числі й Європейським судом з прав людини.
Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 11 162,00 грн.
Аргументи учасників справи
28 вересня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно йому відмовили у призначенні повторної судової молекулярно-генетичної експертизи. Апеляційний суд зазначив, що судом не встановлено об`єктивних причин, які б унеможливлювали подання до суду першої інстанції ОСОБА_2 висновку експерта, складеного в порядку частини першої статті 106 ЦПК України чи подання обґрунтованого клопотання про призначення повторної експертизи. Разом з тим вказане твердження апеляційного суду не відповідає дійсності, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції він неодноразово наголошував, що вирішується доля декількох сімей, а тому з метою виключення сумнівів у дійсності результатів експертизи слід провести дві експертизи. Він був готовий здійснити усі необхідні платежі.
У судовому засіданні, що відбулося 05 січня 2021 року, сторони дійшли до компромісу щодо розгляду клопотань як зі сторони позивача, так і з його сторони наступним чином: у випадку його незгоди з результатами експертизи, проведеної КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи", буде проведено повторну експертизу у Державній установі "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи", яка знаходиться в м. Одесі або будь-якому іншому регіоні України на розсуд суду з метою уникнення сумнівів щодо достовірності проведеного експертного дослідження.
Після того як він ознайомився з висновком експерта від 16 березня 2021 року, з яким він категорично не погоджується, він звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним та скасування. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2021 року у справі № 522/13539/21 у задоволенні його позову відмовлено з тих підстав, що висновок експерта не є правочином чи актом юридичної особи, який має обов`язкову силу та вказаний документ не може бути оскаржений у спосіб, обраний ним.
Після чого він звернувся до суду з клопотанням про призначення повторної експертизи, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, проте всупереч раніше досягнутої з позивачем домовленості, ОСОБА_1 виступала категорично проти задоволення його клопотання. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2021 року його клопотання залишено без задоволення.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 липня 2023 року суд апеляційної інстанції в задоволенні його клопотання про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи від 18 липня 2022 року відмовив. Проте суд апеляційної інстанції не розглянув під час апеляційного розгляду справи подане його представником 13 червня 2023 року клопотання про призначення повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи.
У зв`язку з наявністю невідповідностей між датами його зустрічей з позивачем та можливим зачаттям дитини, призначення експертизи у справі є необхідним. Висновок експертизи від 16 березня 2021 року № 19 має суттєві недоліки, а саме: не відображає об`єктивно всі дійсні обставини; КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" за організаційною формою є комунальною установою, а не державною спеціалізованою установою, а тому не є повноважною установою для проведення експертиз такого виду відповідно до статті 7 Закону України "Про судову експертизу"; судовими експертами не здійснювався анамнез захворювань, внаслідок чого не враховано можливі зміни біологічних зразків чи ймовірного батьківства; висновок експерта не містить інформації, при якій температурі зберігались матеріали, конверти, в які були запечатані зразки крові для дослідження не були скріплені підписами осіб; у висновку відсутня електрофореграма - хроматографічне зображення з генетичного аналізатора; на момент проведення дослідження у ОСОБА_12 була відсутня кваліфікація судового експерта за видом експертної діяльності "Судово-медична імунологія". На сайті Міністерства юстиції України міститься Реєстр атестованих судових експертів, за параметрами пошуку ОСОБА_12 зазначається, що даному експерту 01.06.2021 року на підставі рішення № 5 було присвоєно кваліфікацію судового експерта за видом експертної діяльності "Судово-медична імунологія" та видане свідоцтво № 111, яке 21 березня 2022 року анульоване; у порушення Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) особи, кровну спорідненість яких необхідно довести, не прибули до експертної установи одночасно, він був позбавлений можливості впевнитися, що дитина, яку привела ОСОБА_1 для відібрання біологічних зразків є саме ОСОБА_13 ; санітарний стан приміщень КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" є недопустимим при проведенні точних молекулярних досліджень біологічних зразків з огляду на відсутність стерильності, використання застарілого та брудного обладнання.
Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам ОСОБА_2 про наявність обґрунтованих сумнівів у правильності висновку експерта № 19 від 16 березня 2021 року та дійшов помилкового висновку, що він мав змогу самостійно замовити висновок експерта у разі виникнення у нього сумнівів щодо батьківства, адже позивач на контакт із відповідачем відмовляється йти.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 27 липня 2023 року відмовлено.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права ? пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 820/3039/17, від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18).
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року відзив Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на касаційну скаргу ОСОБА_2 повернуто без розгляду.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
У частині першій статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Тлумачення статті 128 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21), на яку посилається скаржник, зазначено, що "позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України). Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. Визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що "доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи".
Європейський суд з прав людини зауважив, що "в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства" (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що у розглянутому національному провадженні, яке розпочалося у 2012 році, суди керувалися Постановою Пленуму Верховного Суду 2006 року, яка вимагала застосування до справи заявника Кодексу про шлюб і сім`ю 1969 року, що робить доказ спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, наслідки такого підходу можна порівняти з наслідками негнучких строків або інших процесуальних обмежень, які унеможливлюють встановлення або оспорювання батьківства, зокрема з використанням нових методів тестування. Суд неодноразово вказував, що такі обмеження суперечать важливості інтересу приватного життя. Хоча до функцій Суду не входить тлумачення національного законодавства або висловлення думки щодо доцільності правового регулювання, обраного законодавчим органом держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з їхньою нездатністю розглянути надані їм докази ДНК з достатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції (MOLDOVAN v. UKRAINE, № 62020/14 § 52-54, ЄСПЛ, від 14 березня 2024 року).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (стаття 113 ЦПК України).
Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц).
Процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14).
У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували, проте з 2017 року зустрічались, мали інтимні стосунки, разом проводили час та дозвілля. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4, дитина є народженою ОСОБА_1 . Відповідно до актового запису про народження від 03 січня 2019 року батьком зазначено: ОСОБА_6, запис про батька зроблено на підставі заяви матері відповідно до частини першої статті 135 СК України.Як пояснила позивач, у свідоцтві про народження вона вказала ім`я та по батькові свого батька, а прізвище своє - ОСОБА_14 . Відповідно до висновку експерта № 19 від 16 березня 2021 року судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, проведеної КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" на виконання ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 05 січня 2021 року, молекулярно-генетичним аналізом ДНК встановлено, що громадянин ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, може являтися біологічним батьком дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, народженої громадянкою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, з ймовірністю 99,9999%, батьківство практично доведене.Належних доказів на спростовування вказаних обставин відповідач не надав.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4 та, як наслідок, внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необґрунтовану відмову у задоволенні клопотань ОСОБА_2 про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи.
Аналіз матеріалів справи свідчить:
під час розгляду справи в суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи кожною зі сторін. Водночас ОСОБА_1 просила доручити проведення експертизи ДУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" (т. 1, 89-91), а ОСОБА_2 ? Одеському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України (т. 1, а.с.137-139);
з протоколу судового засідання від 05 січня 2021 року вбачається, що вирішуючи питання про призначення експертизи на підставі поданих сторонами клопотань, суд з`ясував, що у судовому засіданні ОСОБА_2 вказав, що не заперечує щодо клопотання про призначення експертизи та можливість їх вирішення на розсуд суду (т. 1, а. с. 154). В ухвалі про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи від 05 січня 2020 року суд вказав, що під час судового засідання між сторонами було досягнуто згоди щодо експертної установи, якій необхідно доручити проведення експертизи;
після складення висновку експерта та ознайомлення відповідача з його змістом 07 червня 2021 року до Малиновського районного суду м. Одеси надійшло клопотання про призначення повторної судово-генетичної експертизи, подане представником відповідача (т. 1, а. с.183-185). Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_2 не визнає результати молекулярно-генетичної експертизи та наполягає на альтернативному дослідженні в Одеському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. У судовому засіданні 08 червня 2021 року представник відповідача зазначив, що експертиза була проведена установою з використанням застарілої техніки та технологій, що ставить її результати під сумніви;
ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалу мотивовано, зокрема тим, що відповідач не навів доказів того, що висновок, з яким він не погоджується, не відповідає матеріалам справи, є помилковим, неправильним, а доводи ОСОБА_2 зводяться до незгоди з результатами проведеної експертизи. Експертиза у справі проведена, наданий висновок щодо батьківства ОСОБА_2, а клопотання відповідача про проведення іншої судової експертизи фактично є клопотанням про проведення повторної експертизи, правові підстави для призначення якої відсутні. Також суд зазначив, що Одеський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України не проводить експертні дослідження за експертною спеціалізацією: 9.5 Молекулярно-генетичні дослідження;
під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 19 січня 2022 року подав клопотання про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи. Необхідність задоволення клопотання мотивовано тим, що: відповідач у суді першої інстанції просив доручити проведення цієї експертизи іншій експертній установі; його змусили погодитись на проведення експертизи в установі, обраній позивачем; при проведенні відібрання біологічних зразків порушено порядок відбору крові; знищення об`єктів дослідження здійснювалось експертом одноособово; не здійснювався збір анамнезу; в експертній установі застаріле обладнання; йому невідомо, у якої саме дитини було відібрано зразки (т. 2, а.с.165-169);
18 липня 2022 року до апеляційного суду повторно надійшло від відповідача клопотання про призначення експертизи, аналогічне клопотанню, поданому у січні 2022 року;
13 червня 2023 року ОСОБА_2 повторно подав клопотання про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи у справі. Крім доводів, викладених у попередньому клопотанні, відповідач вказував, що експертне дослідження проведено комунальною установою, а не державною спеціалізованою установою; у висновку експерта не зазначено, при якій температурі зберігались зразки біологічного матеріалу; на момент її проведення ОСОБА_12 не мала кваліфікації судового експерта за видом експертної діяльності "Судово-медична імунологія" (т. 3, а. с. 82-87);
ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 липня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи у справі відмовлено. Суд виходив із того, що підстав для визнання висновку експерта № 19 від 16 березня 2021 року необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, не встановлено, що у розумінні частини другої статті 113 ЦПК України виключає призначення повторної експертизи. Сама по собі незгода з висновком експерта не є підставою для призначення повторної експертизи. Крім того, на стадії апеляційного перегляду справи, який в силу положень статті 367 ЦПК України має межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, докази, які не були подані до суду першої інстанції приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Об`єктивних причин, які б унеможливлювали подання до суду першої інстанції ОСОБА_2 висновку експерта, складеного в порядку частини 1 статті 106 ЦПК України на його замовлення чи подання обґрунтованого клопотання про призначення повторної експертизи, також не встановлено.
Отже, суди врахували, що повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Оскільки суди встановили, що клопотання відповідача не містили належного обґрунтування обставин, з якими процесуальний закон пов?язує можливість призначення повторної експертизи, суди обґрунтовано відмовили у їх задоволенні.
Касаційний суд з таким висновком погоджується, оскільки доводи відповідача щодо призначення повторної експертизи переважно зводяться до незгоди з результатами проведеної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи та необхідності проведення альтернативної експертизи. Разом з тим, призначення судом повторної експертизи як альтернативної проведеній закон не передбачає.
Необґрунтованим є посилання у касаційній скарзі, що апеляційний суд не розглянув клопотання про призначення повторної експертизи від 13 червня 2023 року, оскільки клопотання відповідача розглядалось в судовому засідання, в якому представники сторін надавали свої доводи та заперечення щодо підстав її призначення, у тому числі які викладені у клопотанні від 13 червня 2023 року, що підтверджується аудіозаписом судового засідання 27 липня 2023 року та протоколом судового засідання (т. 3, а. с. 122-123). Тому саме лише незазначення в тексті ухвали вказаного клопотання, яке подане втретє 13 червня 2023 року, не свідчить, що доводи відповідача про необхідність призначення повторної експертизи апеляційний суд не розглядав.
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги, що на момент проведення дослідження у ОСОБА_12 була відсутня кваліфікація судового експерта за видом експертної діяльності "Судово-медична імунологія", а відповідне свідоцтво № 111 21 березня 2022 року анульоване, оскільки судова експертиза проведена 16 березня 2021 року, на час роботи ОСОБА_12 в КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи". Згідно з відомостями Реєстру атестованих судових експертів (https://rase.minjust.gov.ua/) свідоцтво анульовано рішенням ЕКК КУ Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" від 21 березня 2022 року № 5 в зв`язку із звільненнямсудового експерта ОСОБА_12 .
Помилковим є посилання в касаційній скарзі на те, що Комунальна установа"Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" не є державною спеціалізованою установою та не має право проводити судово-медичні експертизи, оскільки у статті 7 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що до державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.
Бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров`я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро (Автономної Республіки Крим) (в подальшому - бюро) є державними спеціалізованими установами, що входять до структури закладів охорони здоров`я України. Основною діяльністю бюро є проведення судово-медичних експертиз, що призначаються особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом з метою дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об`єктів, що містять інформацію про обставини справи (пункт 1 Положення про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров`я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро (Автономної Республіки Крим), затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6).
Тому Комунальна установа "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" є державною спеціалізованою установою закладу охорони здоров`я України, основною діяльністю якої проведення судово-медичних експертиз.
Посилання на те, що позивачу невідомо, у якої саме дитини було відібрано зразки та те, що порушено порядок відібрання крові є необґрунтованими та спростовуються тим, що відповідно до пункту 1.2. висновку експерта у приміщенні відділення судово-медичних експертиз Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи 16 березня 2021 року у присутності лікаря судово-медичного експерта-цитолога ОСОБА_12 лаборантом ОСОБА_15 відібрані за актом за поданням документів, що посвідчують особи, зразки рідкої крові і зразки крові на марлю у: ОСОБА_16., ОСОБА_4, ОСОБА_2 . Будь-яких доказів на підтвердження того, що мало місце порушення під час здійснення відбору біологічного матеріалу, відповідач не надав.
Інші доводи касаційної скарги щодо порушення правил проведення експертизи не заявлялись відповідачем та не досліджувались судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції касаційним судом не приймаються.
Тому доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.