ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 756/3754/18
провадження № 61-13827св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Київської області Ніколаєв Сергій Вікторович,
заінтересовані особи: ОСОБА_3 (стягувач), Товариство з обмеженою відповідальністю "Експертна служба України", Служба у справах дітей Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, адвоката Биченка Антона Олександровича на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2024 року у складі судді Висоцької Г. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у складі колегії суддів Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., Оніщука М. І. у справі за скаргою ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва Сергія Вікторовича, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Експертна служба України", Служба у справах дітей Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В., заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Експертна служба України" (далі - ТОВ "Експертна служба України"), Служба у справах дітей Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Свою скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 756/3754/18, виданого 10 червня 2019 року Обухівським районним судом Київської області про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 основного боргу за договором позики у розмірі 1 538 010,48 грн, процентів за договором позики у розмірі 410 136,13 грн та понесених судових витрат у розмірі 8 810,00 грн, а всього 1 956 956,61 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 01 жовтня 2019 року описано та накладено арешт на житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 434120732231, розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також на земельну ділянку площею 0,1909 га, кадастровий номер 32231510000:01:003:0013, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за цією ж адресою.
Постанова приватного виконавця містить грубу неточність: житловий будинок, який згідно з технічним паспортом є дерев`яним, насправді обкладений цеглою, у постанові описаний як дерев`яний.
Згідно з висновком про вартість описаного та арештованого майна, яке належить заявнику на праві приватної власності, вартість домоволодіння становить 679 320,00 грн, а вартість земельної ділянки - 1 314 614,00 грн. Вважає, що така оцінка є необ`єктивною, незаконною та підлягає скасуванню.
Крім того, приватний виконавець порушив вимоги пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), оскільки не отримав попереднього дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, в якому проживала малолітня дочка боржника ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконними дії приватного виконавця Ніколаєва С. В. щодо прийняття висновку про вартість майна, виконаного оцінювачем ТОВ "Експертна служба України" ОСОБА_6, та реалізації нерухомого майна за допомогою Системи електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ), що вчинені у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 756/3754/18, виданого 10 червня 2019 року Обухівським районним судом Київської області;
- скасувати як необґрунтований та незаконний висновок про вартість майна, виконаний оцінювачем ТОВ "Експертна служба України" ОСОБА_6 на замовлення приватного виконавця Ніколаєва С. В. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 756/3754/18;
- визнати незаконним, зупинити та скасувати процес реалізації арештованого майна: житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 434120732231, та земельної ділянки площею 0,1909 га, кадастровий номер 32231510000:01:003:0013, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суди розглядали справу неодноразово.
Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 02 березня 2020 року відмовив у задоволенні скарги.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції мотивував рішення тим, що приватний виконавець Ніколаєв С. В. діяв відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" та в межах своїх повноважень, права чи свободи сторін виконавчого провадження не були порушені. Заявник фактично оскаржує дії суб`єкта оціночної діяльності стосовно оцінки майна.
Київський апеляційний суд постановою від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції за результатами розгляду скарги по суті є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.
Приватний виконавець здійснив опис та арешт майна без входження у будинок не через власне недбальство, а в результаті недобросовісної поведінки боржника, який у цьому випадку діяв недобросовісно, не отримуючи надісланих на його адресу документів виконавчого провадження та тривалий час фактично ухиляючись від виконання рішення суду, внаслідок чого опис будинку був проведений без огляду об`єкта.
Боржник був обізнаний зі своїми борговими зобов`язаннями, присудженими за рішенням суду, і про наявність виконавчого провадження, що вимагало від нього добросовісної процесуальної поведінки, як-то цікавитися у розумні строки перебігом виконавчого провадження та отримувати кореспонденцію, яка надходить на його адресу, в тому числі і надавати доступ до майна, що підлягало опису.
Суб`єкт оціночної діяльності у своєму висновку зазначив, що житловий будинок є цегляним та визначив загальну ринкову вартість домоволодіння і земельної ділянки у розмірі 1 999 934,00 грн.
При цьому суд врахував, що у своїй діяльності суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна.
Верховний Суд постановою від 14 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_7, задовольнив частково.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції мотивував постанову тим, що для судових рішень, які передбачають стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим на підставі самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується у межах виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього учасника виконавчого провадження щодо дій виконавця та/або органу опіки та піклування.
У справі, яка переглядається, приватний виконавець розпочав процедуру щодо реалізації майна ОСОБА_1, однак суд першої інстанції не з`ясував, чи порушуються права малолітньої дочки боржника ОСОБА_8 на користування житлом, не перевірив, чи наявний дозвіл органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини справи та вимоги закону, не мотивував належним чином відхилення доводів апеляційної скарги та дійшов передчасного висновку про залишення без змін ухвали суду першої інстанції.
Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 25 березня 2024 рокузамінив заявника у справі ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на його правонаступника ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, законним представником якої є її мати ОСОБА_5
Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 30 квітня 2024 року замінив заінтересовану особу Службу у справах дітей Обухівської районної державної адміністрації на належного учасника Службу у справах дітей та сім`ї Української міської ради Обухівського району Київської області.
Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 31 травня 2024 рокувідмовив у задоволенні скарги ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_5, на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у разі передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.
Однак 05 серпня 2019 року приватний виконавець Ніколаєв С. В. направив запит до Сектору державної реєстрації Обухівської районної державної адміністрації з проханням повідомити про осіб, які зареєстровані у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з відповіддю Виконавчого комітету Української міської ради від 15 серпня 2019 року № 1853/0/1-19 у зазначеному будинку зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Боржник ОСОБА_1 не повідомив та не надав приватному виконавцю для приєднання до матеріалів виконавчого провадження оригінал довідки, яка б підтверджувала, що у будинку дійсно зареєстрована його дочка ОСОБА_2, тому дії приватного виконавця відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та пункту 3 розділу ІІ Порядку № 2831/5.
У зв`язку з тим, що у приватного виконавця не було інформації або доказів реєстрації дитини в будинку (тобто доказів про право власності на нерухоме майно на яке або право користування яким мають діти), виконавець не мав підстав звертатися до органів опіки та піклування і, відповідно, не міг додати до заявки на реалізацію арештованого майна копію дозволу органу опіки та піклування.
Водночас, якщо ОСОБА_1 вважав, що житлові права його неповнолітньої дитини порушені, він мав право звернутися із позовом про визнання торгів недійсними.
Доречність обраного способу захисту зумовлена тим, що на момент звернення зі скаргою до суду вже відбулися торги і громадянин ОСОБА_4 набув право власності на спірне майно, отже, задоволення скарги саме собою не призвело б до поновлення права дитини в будь-якому випадку.
Крім того, ОСОБА_1 за життя звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ"), приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В., ОСОБА_4, треті особи: ТОВ "Експертна служба України", Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3, приватний нотаріус Гринько А. П., про визнання недійсними електронних торгів з реалізації майна, визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця та свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію.
Обухівський районний суд Київської області рішенням від 05 липня 2021 року у справі № 372/466/20 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
У справі № 372/466/20 суд встановив, що на момент реалізації спірного будинку малолітня дитина позивача мала право користування житловим будинком, який є предметом розгляду у цій справі. Враховуючи, що звернення стягнення на спірний житловий будинок відбулося на підставі судового рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики, суд за аналогією дійшов висновку про відсутність необхідності надання дозволу органу опіки та піклування, оскільки відповідно до статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" ОСОБА_1 як батько малолітньої дитини не є стороною торгів (правочину), які відбулися не за ініціативою боржника, а є наслідком реалізації політики держави в сфері забезпечення належного виконання судового рішення.
З огляду на викладене в межах розгляду цієї скарги суд першої інстанції констатував, що приватний виконавець добросовісно виконав перевірку щодо наявності зареєстрованих неповнолітніх дітей у спірному будинку, за результатами якої ним у подальшому вчинялися виконавчі дії. Факт порушення прав дитини перевірявся судом у межах позовного провадження, за результатами якого ухвалено судове рішення.
Щодо аргументів про недостовірну оцінку спірного будинку суд зазначив, що приватний виконавець здійснив опис та арешт майна без входження у будинок не через власне недбальство, а в результаті неналежної поведінки боржника, який у цьому випадку діяв недобросовісно, не отримуючи надісланих на його адресу документів виконавчого провадження та тривалий час фактично ухиляючись від виконання рішення суду, внаслідок чого опис будинку був проведений без огляду об`єкта.
Заявник не надав доказ у вигляді рецензії на звіт або інших доказів, які б могли бути надійним джерелом інформації щодо "дійсної" вартості будинку, його аргументи звелися тільки до незгоди із висновком про вартість майна.
Київський апеляційний суд постановою від 12 вересня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Биченка А. О., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_5, залишив без задоволення, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2024 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції за результатами розгляду скарги по суті є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_5, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, адвокат Биченко А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточнень просить скасувати ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу на дії приватного виконавця у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18, від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16, від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 та у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 766/7365/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17, від 31 травня 2022 року у справі № 380/6558/20, від 29 лютого 2024 року у справі № 320/1771/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Уточнену касаційну скаргу представник заявника мотивував тим, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу з боржника на визначену суму зобов`язань, отримання виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим на підставі самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується у межах виконавчого провадження.
Приватному виконавцю Ніколаєву С. В. 17 грудня 2019 року, тобто ще до реалізації (продажу) 08 січня 2020 року на електронних торгах житлового будинку, вже було відомо про факт проживання малолітньої дочки боржника в арештованому житлі, оскільки цього дня виконавець одержав скаргу у цій справі з доданими до неї документами, в тому числі довідками про реєстрацію місця проживання осіб за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, незважаючи на наявність у приватного виконавця інформації щодо існування у малолітньої дитини права користування нерухомим майном, реалізація житлового будинку на електронних торгах відбулася без долучення дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, що є порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" та пункту 3 розділу ІІ Порядку № 2831/5.
Суди попередніх інстанцій не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 14 грудня 2021 року у цій справі, зокрема не з`ясували, чи порушуються права малолітньої дочки боржника ОСОБА_8 на користування житлом, та не перевірили, чи наявний дозвіл органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 липня 2021 року у справі № 372/466/20, на яке посилалися суди у цій справі, не набрало законної сили та перебуває на розгляді у Верховному Суді.
Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.
Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
Суди залишили поза увагою те, що визначення вартості майна боржника проведено з недотриманням вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" та без належного ознайомлення оцінювача із житловим будинком, зокрема його внутрішнім оглядом, що вплинуло на достовірність оцінки та призвело до реалізації описаного та арештованого нерухомого майна за заниженою ціною.
Крім того, суд першої інстанції не розглянув клопотання ОСОБА_1 від 20 грудня 2019 року про проведення оціночно-будівельної експертизи вартості домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, чим порушив вимоги статей 103, 104, 222 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції не надав цьому факту належної правової оцінки.
Аргументи інших учасників справи
У грудні 2024 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що приватний виконавець не відмовляв боржнику звернутися до органу опіки та піклування з проханням надати дозвіл на реалізацію арештованого майна, однак приватний виконавець не міг цього зробити, оскільки довідку про реєстрацію дитини позивач так і не надав приватному виконавцю до моменту передання будинку на реалізацію. У матеріалах виконавчого провадження наявний оригінал відповіді Виконавчого комітету Української міської ради від 05 серпня 2019 року, у якій зазначено, що у спірному будинку зареєстровані лише ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
У січні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Ніколаєв С. В., від імені якого діє адвокат Шморгун Р. М., також подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що боржник не повідомив та не надав приватному виконавцю для приєднання до матеріалів виконавчого провадження оригінал довідки, яка б підтверджувала, що у будинку дійсно зареєстрована його дочка ОСОБА_2, тому дії приватного виконавця відповідають вимогам Закону України "При виконавче провадження" та пункту 3 Порядку № 2831/5.
У приватного виконавця лише наявні незасвідчені копії довідок про реєстрацію місця проживання особи (без дати та номера) та про зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб від 26 листопада 2019 року № 1178, які надійшли від суду разом з копією скарги вже під час реалізації майна.
З огляду на викладене у приватного виконавця були відсутні підстави звертатися до органу опіки та піклування з проханням надати дозвіл на реалізацію арештованого майна, оскільки боржник не надав жодних доказів реєстрації дитини в будинку, хоча приїжджав особисто до приватного виконавця та знайомився із виконавчим провадженням.
Також приватний виконавець не відмовляв боржнику звернутися до органу опіки та піклування з проханням надати дозвіл на реалізацію арештованого майна, тому взагалі відсутній предмет спору, оскільки боржник спочатку повинен звернутися з відповідною заявою до приватного виконавця і у разі відмови мав би право звернутися до суду зі скаргою на дії або бездіяльність приватного виконавця.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 20 листопада2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Обухівського районного суду Київської області.
03 січня 2025 року справу № 756/3754/18 передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 16 січня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
Обухівський районний суд Київської області рішенням від 24 квітня 2019 року у цивільній справі № 2-147/19 стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму основного боргу за договором позики у розмірі 1 538 010,48 грн, проценти за договором позики у розмірі 410 136,13 грн та понесені судові витрати у розмірі 8 810,00 грн, а всього 1 956 956,61 грн.
На виконання зазначеного судового рішення приватний виконавець виконавчого округу Київської області Ніколаєв С. В. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 756/3754/18, виданого 10 червня 2019 року Обухівським районним судом Київської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 1 956 956,61 грн.
05 серпня 2019 року приватний виконавець Ніколаєв С. В. направив Сектору державної реєстрації Обухівської районної державної адміністрації запит з проханням повідомити про осіб, які зареєстровані у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з відповіддю Виконавчого комітету Української міської ради від 15 серпня 2019 року № 1853/0/1-19 у зазначеному будинку зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Боржник ОСОБА_1 не повідомив та не надав приватному виконавцю для приєднання до матеріалів виконавчого провадження оригінал довідки, яка б підтверджувала, що у житловому будинку дійсно зареєстрована малолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ).
01 жовтня 2019 року приватний виконавець Ніколаєв С. В. прийняв постанову, якою описав та наклав арешт на майно боржника - домоволодіння, яке складається із житлового будинку та господарських будівель і споруд, загальною площею 130,6 кв. м, що розміщується на земельній ділянці площею 0,1909 га, кадастровий номер 3223151000:01:003:00013, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
28 жовтня 2019 року приватний виконавець Ніколаєв С. В. прийняв постанову, якою призначив суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні для визначення вартості арештованого майна.
На замовлення приватного виконавця оцінювач ТОВ "Експертна служба України" ОСОБА_6 склав звіт про оцінку майна, згідно з яким станом на 28 жовтня 2019 року загальна ринкова вартість об`єктів оцінки за адресою: АДРЕСА_1 становить 1 993 934,00 грн, з яких: 679 320,00 грн - вартість домоволодіння; 1 314 614,00 грн - вартість земельної ділянки. У звіті суб`єкт оціночної діяльності зазначив, що житловий будинок є цегляним.
У межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 згідно з протоколом № 459413 про проведення електронних торгів 08 січня 2020 року відбулися торги з реалізації арештованого майна - домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів став ОСОБА_4
Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 25 березня 2024 року замінив заявника у цій справі ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на його правонаступника ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, законним представником якої є її мати ОСОБА_5 .
Суди також з`ясували, що за життя, а саме 30 січня 2020 року, ОСОБА_1 звертався до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ДП "СЕТАМ", приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В., ОСОБА_4, треті особи: ТОВ "Експертна служба України", Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3, приватний нотаріус Гринько А. П., про визнання недійсними електронних торгів з реалізації майна, визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця та свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію.
Обухівський районний суд Київської області рішенням від 05 липня 2021 року у справі № 372/466/20 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
У справі № 372/466/20 суд встановив, що:
- 04 листопада 2019 року на підставі заявки приватного виконавця Ніколаєва С. В. ДП "СЕТАМ" внесло інформацію про реалізацію арештованого майна - домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (лот № 385964), та призначило електронні торги на 04 грудня 2019 року;
- згідно з протоколом № 450116 електронні торги 04 грудня 2019 року не відбулися через відсутність допущених учасників;
- 05 грудня 2019 року арештоване майно вдруге виставлено на реалізацію (лот № 394700). Електронні торги призначено на 08 січня 2020 року;
- згідно з протоколом № 459413 про проведення електронних торгів 08 січня 2020 року відбулися торги з реалізації арештованого майна - домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів став ОСОБА_4 ;
- 13 січня 2020 року приватний виконавець Ніколаєв С. В. склав акт про проведення електронних торгів;
- 15 січня 2020 року ОСОБА_4 отримав у приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Гринько А. П. два свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,1909 га, кадастровий номер 3223151000:01:003:0013, розташованої за цією ж адресою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У пункті 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання зі сторони продавця - акт про проведені прилюдні торги.
У статті 650 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено такий спосіб реалізації майна, як укладення договорів на біржах, аукціонах (торгах), конкурсах, та відсилає до інших нормативних актів, які мають встановлювати особливості укладення цих договорів. До цього зводиться і зміст припису частини четвертої статті 656 ЦК України, згідно з яким до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
За змістом частини другої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19)).
Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) зробила висновок про те, що з огляду на правову природу процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з правилами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Тож правова природа продажу майна з публічних (електронних) торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі приписів цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо дотримання визначених правил про процедуру, порядок проведення торгів.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частинами першою, шостою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
У статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Відповідно до частини першої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим через сам факт існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується у межах виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України). Цьому кореспондує абзац другий частини другої статті 13 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).
Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (частина перша статті 405 ЦК України).
Згідно з абзацом першим пункту 3, абзацом четвертим пункту 4 розділу II Порядку № 2831/5 у редакції, чинній на час передання приватним виконавцем арештованого майна на реалізацію, виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу. Приватний виконавець самостійно формує і перевіряє заявку та документи щодо передання майна на реалізацію на відповідність вимогам законодавства та після встановлення відповідності документів таким вимогам підписує (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим - восьмим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет приватного виконавця для внесення інформації про проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) до Системи.
Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
У пунктах 1, 2 частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання обов`язків (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 05 серпня 2019 року приватний виконавець направив до Сектору державної реєстрації Обухівської районної державної адміністрації запит про надання інформації про осіб, які зареєстровані у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з відповіддю, отриманою приватним виконавцем 15 серпня 2019 року, у житловому будинку зареєстровані лише повнолітні ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
До моменту передання спірного майна на реалізацію через електронні торги боржник ОСОБА_1 не повідомив та не надав приватному виконавцю для приєднання до матеріалів виконавчого провадження документів, які б підтверджували, що у житловому будинку зареєстрована та проживає малолітня дитина.
Отже, встановивши, що на час призначення електронних торгів у приватного виконавця не було інформації або доказів реєстрації неповнолітніх дітей у спірному будинку (тобто доказів про право власності на нерухоме майно на яке або право користування яким мають діти), суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що, маючи відомості лише про повнолітніх осіб, які проживають у будинку, виконавець не мав підстав звертатися до органів опіки та піклування і, відповідно, не міг додати до заявки на реалізацію арештованого майна копію дозволу органу опіки та піклування.
Крім того, зважаючи на те, що предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_1 є дії приватного виконавця, пов`язані з переданням майна для реалізації в примусовому порядку, яке на час розгляду судами цієї скарги вже було відчужене та стосовно якого в особи, яка не є учасником виконавчого провадження (переможця торгів - нового власника), виникли права та обов`язки, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення позову.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 скористався таким способом захисту порушених прав, як пред`явлення до суду позову про визнання електронних торгів недійсними із залученням до участі у справі приватного виконавця, стягувача та переможця торгів (нового власника нерухомого майна), в межах якого і мають встановлюватися, у тому числі, й обставини щодо наявності порушення прав та охоронюваних законом інтересів малолітньої дитини боржника на користування житловим будинком, який реалізовано у межах виконавчого провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що визначення вартості майна боржника проведено без належного ознайомлення оцінювача із житловим будинком, зокрема його внутрішнім оглядом, що вплинуло на достовірність оцінки та призвело до реалізації описаного та арештованого нерухомого майна за заниженою ціною, не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що боржник не допустив у встановленому законом порядку виконавця та суб`єкта оціночної діяльності до житла для проведення виконавчих дій, тобто саме в результаті неналежної поведінки боржника, який у цьому випадку діяв недобросовісно, оцінка була здійснена без внутрішнього огляду будинку. При цьому під час розгляду скарги заявник не надав доказів на підтвердження того, що оцінка житлового будинку не відповідає дійсній ринковій вартості спірного нерухомого майна.
Аргументи заявника про те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання про проведення оціночно-будівельної експертизи вартості домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, чим порушив вимоги статей 103, 104, 222 ЦПК України, не заслуговують на увагу, оскільки ні глава VІІ ЦПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень", ні інші положення ЦПК України не містять правової норми, яка б надавала суду повноваження у спосіб, визначений статтею 116 ЦПК України, вживати заходи забезпечення доказів у межах розгляду скарги на дії державного чи приватного виконавця шляхом призначення судової експертизи, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного (приватного) виконавця (стаття 20 Закону України "Про виконавче провадження"), яке може бути оскаржено до суду.
Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
У статті 32 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, а згідно з частиною 2 цієї статті оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.
Ураховуючи викладене, чинним законодавством України передбачено підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема недостовірності чи необ`єктивності оцінки майна) ним своїх обов`язків.
Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності -суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності -суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.
Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 168/828/16 також зазначається, що за змістом статей 12, 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює оспорювання в судовому порядку такого звіту.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши наведені норми права, належним чином дослідивши надані докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги, оскільки дії приватного виконавця відповідали положенням Закону України "Про виконавче провадження".
Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що у разі незгоди із результатами оцінки майна заявник мав право звернутися з клопотанням про визначення рецензування звіту про оцінку майна, однак із такими вимогами у спосіб, визначений законом, не звертався.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов`язання приватного виконавця зняти з реалізації житловий будинок, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ця вимога є похідною від вимоги про визнання неправомірним звіту суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, тому також не підлягає задоволенню.
Отже, заявник не довів належними та допустимими доказами, що визначена в оспорюваному звіті вартість майна є заниженою порівняно з ринковою, а наведені у скарзі доводи є лише припущенням про ймовірну невідповідність цієї оцінки про вартість описаного та арештованого майна та не можуть братися судом до уваги.
Схожі за змістом висновки у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 2-3894/09 (провадження № 61-8199св23).
У свою чергу, доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18, від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16, від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 та у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 766/7365/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17, від 31 травня 2022 року у справі № 380/6558/20, від 29 лютого 2024 року у справі № 320/1771/19, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.
Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)).
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ("Ruiz Torija v. Spain"), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ("Hirvisaari v. Finland"), заява № 49684/99).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.