ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 404/208/22
провадження № 61-16571св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Мехед Олег Валерійович, Державне підприємство "Сетам", ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління з питань захисту дітей Кропивницької міської ради, Акціонерне товариство "Сенс Банк",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "Сенс Банк" та ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Голованя А. М., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Мехеда О. В. (далі - приватний виконавець Мехед О. В.), Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління з питань захисту дітей Кропивницької міської ради, Акціонерне товариство "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк"), про визнання недійсними електронних торгів та протоколу про їх проведення.
Позов мотивовано тим, що 16 вересня 2008 року між нею та Акціонерно?комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк") було укладено кредитний договір № 420/420-Ф01.
Цього ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між сторонами було укладено іпотечний договір № б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначала, що Кіровський районний суд міста Кіровограда рішенням від 27 листопада 2009 року у справі № 2-5069/09 стягнув з ОСОБА_1 на користь АКБ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 269 884,30 грн, судові витрати у розмірі 1 700 грн та витрати на інформаційно?технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 250 грн.
Вказане судове рішення перебувало на виконанні у приватного виконавця Мехеда О. В., виконавче провадження № НОМЕР_1.
19 жовтня 2018 року приватний виконавець направив на адресу Кіровоградської філії ДП "Сетам" заявку № 850/АСВП№56291993 щодо реалізації на електронних торгах іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 21 листопада 2018 року № 370833 торги з реалізації квартири того дня не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів від 26 грудня 2018 року № 378186 переможцем торгів став ОСОБА_2, ціна продажу - 326 301,60 грн.
Позивач вважає, що електронні торги були проведені з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки виконавець не отримав попередньої згоди органу опіки та піклування на продаж нерухомого майна, в якому, окрім позивача, була зареєстрована та фактично проживала її неповнолітня дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1, проведені 26 грудня 2018 року, а також протокол проведення електронних торгів від 26 грудня 2018 року № 378186.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Кіровський районний суд міста Кіровограда рішенням від 15 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що під час реалізації на електронних торгах належного позивачу майна було порушено процедуру проведення прилюдних торгів.
Місцевий суд зазначив, що дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки, а не на момент реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Станом на час укладення договору іпотеки будь-яких неповнолітніх осіб у спірному будинку не було зареєстровано, тому і не вимагалося дозволу органу опіки та піклування на його укладення. Також у договорі іпотеки позивач зазначила, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, у тому числі права та законні інтереси інших осіб, зокрема неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких іпотекодавець зобов`язаний утримувати за законом або договором.
Отже, суд зазначив, що іпотечний договір було укладено 16 вересня 2008 року, жодних доказів про те, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на момент подання позову є повнолітньою, була зареєстрована у спірному житлі з дозволу іпотекодержателя, матеріали справи не містять.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його до апеляційного суду. В апеляційній скарзі зазначала про помилковий висновок суду першої інстанції, що її дочка на момент передання квартири в іпотеку у 2008 році в ній не проживала, оскільки цей факт не може впливати на законність процедури проведення торгів. Проведення торгів вимагає обов`язкового існування для реалізації нерухомого майна певної сукупності документів, одним з яких є дозвіл органу опіки та піклування, про необхідність отримання якого виконавець достеменно знав.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 18 жовтня 2023 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 травня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав недійсними електронні торги, проведені 26 грудня 2018 року
ДП "Сетам" за лотом № 317490 з продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1, та визнав недійсним складений за результатами їх проведення протокол від 26 грудня 2018 року
№ 378186. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що з огляду на положення пункту 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 у разі передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.
Суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки місцевого суду щодо відсутності реєстрації неповнолітньої ОСОБА_3 у спірній квартирі на час укладення іпотечного договору та відсутності у неї права користування вказаним житловим приміщенням, оскільки вона була зареєстрована у спірній квартирі з 04 грудня 2008 року як член сім`ї власника на підставі частини четвертої статті 29 ЦК України, відповідно до якої місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. При цьому реєстрація малолітньої ОСОБА_3 відбулася задовго до відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, у зв`язку з чим не перевірив, чи призвела примусова реалізація належного позивачу нерухомого майна до позбавлення прав неповнолітньої дитини на житло.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах АТ "Сенс Банк", яке є правонаступником АКБ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2 просять скасувати постанову апеляційного суду й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19, у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, від 20 травня 2020 року у справі № 760/15341/16, від 08 грудня 2021 року у справі № 334/715/20.
На думку заявників, сам собою факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Водночас такий правочин може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо житлового приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
АТ "Сенс Банк" та ОСОБА_2 вважають дії позивача недобросовісними, оскільки позов спрямований не на захист порушеного права, а для уникнення виконання зобов`язань перед кредитором.
Також заявники посилаються на безпідставне незастосування судами спеціальної позовної давності відповідно до статті 48 Закону України "Про іпотеку", про застосування наслідків спливу якої було заявлено у суді першої інстанції.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву, заперечень щодо доводів касаційних скарг до суду не надіслали.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційні скарги подані до Верховного Суду АТ "Сенс Банк" та ОСОБА_2 у листопаді 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Сенс Банк" та витребував цивільну справу з Кіровського районного суду міста Кіровограда.
Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
У березні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що Кіровський районний суд міста Кіровограда рішенням від 27 листопада 2009 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-5069/09 стягнув з ОСОБА_1 на користь АКБ "Укрсоцбанк" в особі Кіровоградського відділення ООФ АКБ "Укрсоцбанку" 269 884,30 грн боргу за кредитним договором, судові витрати в сумі 1 700,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250 грн.
Відповідно до іпотечного договору від 16 вересня 2008 року ОСОБА_1 з метою забезпечення фінансових зобов`язань за кредитним договором від 16 вересня 2008 року № 420/420-Ф01 передала в іпотеку АКБ "Укрсоцбанк" квартиру АДРЕСА_1 .
У провадженні виконавчого округу Кіровоградської області перебувало зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до складу якого входили такі виконавчі провадження: АСВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 14 червня 2010 року № 2-5069/09, виданого Кіровським районним судом міста Кіровограда, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ "Укрсоцбанк" 269 884,30 грн боргу за кредитним договором, судових витрат у сумі 1 700 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 250 грн; АСВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису від 03 грудня 2018 року № 16606, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 .
27 квітня 2018 року постановами приватного виконавця Мехеда О. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 14 червня 2010 року № 2-5069/09 та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1 .
З метою перевірки майнового стану боржника приватний виконавець Мехед О. В. направив запити до Регіонального сервісного центру МВС України в Кіровоградській області щодо наявності автотранспорту, Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області щодо наявності сільськогосподарської техніки, Управління Держпраці у Кіровоградській області, Державної фіскальної служби України щодо наявності відкритих рахунків, Пенсійного фонду України та боржнику.
Згідно з відповідями Регіонального сервісного центру МВС України в Кіровоградській області, Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області, Управління Держпраці у Кіровоградській області, Державної фіскальної служби України та Пенсійного фонду України у боржника відсутні кошти та рухоме майно, на яке можливо звернути стягнення.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 на праві власності належить: квартира АДРЕСА_3 ; квартира АДРЕСА_1 ; житловий будинок на АДРЕСА_4 .
07 травня 2018 року приватний виконавець Мехед О. В. здійснив запит щодо осіб, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .
У відповідь на запит приватного виконавця Мехеда О. В. від 07 травня 2018 року Міська рада міста Кропивницького повідомила, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб немає.
Також 07 травня 2018 року приватний виконавець Мехед О. В. здійснив запит про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в реєстрі територіальної громади (Єдиному державному демографічному реєстрі), ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У відповідь на запит приватного виконавця Мехеда О. В. від 07 травня 2018 року Міська рада міста Кропивницького повідомила, що ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
13 вересня 2018 року приватний виконавець Мехед О. В. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 14 червня 2010 року № 2-5069/09 наклав арешт на належну боржнику ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.
У 2018 році між приватним виконавцем Мехедом О. В. та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір № 13 про проведення оцінки майна, арештованого приватним виконавцем, відповідно до пункту 1.1 якого завданням замовника є проведення оцінки вартості майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Приватний виконавець Мехед О. В. постановою від 14 вересня 2018 року призначив суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Відповідно до копії звіту від 04 жовтня 2018 року про визначення вартості трикімнатної квартири АДРЕСА_1, ринкова вартість на дату оцінки становить 407 877 грн.
05 жовтня 2018 року на адресу приватного виконавця Мехеда О. В. надійшла заява боржника, в якій ОСОБА_1 просила іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 передати на електронні торги.
19 жовтня 2018 року приватний виконавець Мехед О. В. на адресу Кіровоградської філії ДП "Сетам" направив заявку на реалізацію арештованого майна.
Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 21 листопада 2018 року № 370833 торги з реалізації зазначеної квартири не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів від 26 грудня 2018 року № 378186 торги з реалізації вказаного нерухомого майна відбулися, переможець торгів - ОСОБА_2, ціна продажу - 326 301,60 грн.
Відповідно до інформації, наданої Міською радою міста Кропивницького за вихідним № 486 від 08 лютого 2019 року на запит ОСОБА_1, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 04 грудня 2008 року; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 04 липня 2013 року; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 04 грудня 2008 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, у частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
У статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, у якому фактично проживає боржник.
Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.
Відповідно до наведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) дійшла висновку про те, що з огляду на правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.
Такий висновок узгоджується і з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах, публічних торгах та визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
У правовій доктрині сформульовано точку зору, згідно з якою продавцем майна, яке реалізується з торгів у межах виконання рішення суду, є власник майна, оскільки саме його майно продається; держава не переносить на себе право власності на це майно і діє в зазначеному випадку від імені власника-боржника.
Таким чином, з аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку реалізації арештованого майна вбачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особами, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
Такий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21.
Згідно з пунктом 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, в редакції, чинній на час проведення електронних торгів (далі - Порядок), електронний аукціон - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних аукціонів, за яким його власником стає учасник, який під час аукціону запропонував за нього найвищу ціну.
Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України "Про іпотеку".
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.
Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.
Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 206/2421/16-ц, від 31 січня 2024 року у справі № 755/4534/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що для застосування наслідків недотримання вимог закону під час вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Подібний висновок також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24).
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовувала позов тим, що 26 грудня 2018 року електронні торги з реалізації належної їй квартири АДРЕСА_1 були проведені з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки виконавець не отримав попередньої згоди органу опіки та піклування на продаж цього нерухомого майна, в якому, зокрема, була зареєстрована та проживала її неповнолітня дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд вважав, що дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки, а не на момент реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.
Крім того, враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, була зареєстрована у спірному житлі з дозволу іпотекодержателя, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність порушень процедури проведення прилюдних торгів під час реалізації належної позивачу квартири.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд керувався тим, що неповнолітня ОСОБА_3 має право користування спірним житловим приміщенням з 04 грудня 2008 року як член сім`ї власника на підставі частини четвертої статті 29 ЦК України, а тому передача на реалізацію спірного житла без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.
Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на таке.
Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", від можливого порушення.
За змістом частини другої статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" (тут і далі - у редакції, чинній на час проведення електронних торгів) діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
У статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" (тут і далі - у редакції, чинній на час передачі на реалізацію нерухомого майна) передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
У пункті 28 розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції, чинній на час передачі на реалізацію нерухомого майна, далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а у разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, відповідно до положень Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", Інструкції з організації примусового виконання рішень державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2020 року в справі № 303/3043/19, від 18 березня 2021 року у справі № 164/1145/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 442/2252/17.
Згідно із пунктами 68-69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) повноваження держвиконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема в межах цивільного процесу. Обов`язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", не відповідають широті повноважень та обов`язків суду, передбачених ЦПК України, для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон України "Про виконавче провадження", такими повноваженнями держвиконавця не наділяє. Також, наприклад, держвиконавець позбавлений можливості встановлювати, чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в межах виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань держвиконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) зробила висновок про те, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим на підставі самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в межах виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців (пункти 70, 71, 116, 117). Тобто державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти (пункт 72).
Вирішуючи спір у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15), який зводиться до такого: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо житлового приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам собою факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (пункти 88-90).
При цьому дбати про дітей та їх інтереси мають насамперед батьки, а держава охороняє інтереси дітей у разі вчинення саме батьками дій, які можуть нашкодити інтересам дітей.
Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 760/15341/16-ц (провадження № 61-48978св18), вирішуючи спір про визнання договору іпотеки недійсним, зазначив, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Отже, з урахуванням наведеного для правильного вирішення справи за позовом про визнання недійсними електронних торгів з реалізації нерухомого майна, у контексті дотримання прав та інтересів дітей, необхідно оцінити добросовісність дій боржника, а саме: статус нерухомого майна (чи є воно предметом іпотеки), з якого часу діти зареєстровані в спірному житловому будинку; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації; чи проживають вони разом з батьками у спірному житловому будинку; чи дотримано порядок їх вселення у спірне нерухоме майно; чи є спірне майно єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше житло у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; звернути увагу на ступінь споріднення між дітьми і боржником та інші обставини.
Крім того, суд повинен встановити, чи відчуження житлового будинку суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо житлового приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 442/2252/17.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що:
відповідно до іпотечного договору від 16 вересня 2008 року ОСОБА_1 з метою забезпечення фінансових зобов`язань за кредитним договором від 16 вересня 2008 року № 420/420-Ф01 передала в іпотеку АКБ "Укрсоцбанк" квартиру АДРЕСА_1 ;
у договорі іпотеки ОСОБА_1 зазначила, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, в тому числі права та законні інтереси інших осіб, зокрема неповнолітніх, малолітніх; відповідно до умов цього договору у квартирі, яка є передається в іпотеку, ніхто не зареєстрований;
у провадженні виконавчого округу Кіровоградської області перебувало зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до складу якого входили такі виконавчі провадження: АСВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 14 червня 2010 року № 2-5069/09, виданого Кіровським районним судом міста Кіровограда, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ "Укрсоцбанк" 269 884,30 грн боргу за кредитним договором, судових витрат у сумі 1 700 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 250 грн; АСВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису від 03 грудня 2018 року № 16606 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 ;
під час здійснення виконавчих дій приватний виконавець Мехед О. В. встановив, що ОСОБА_1 на праві власності належить: квартира АДРЕСА_3 ; квартира АДРЕСА_1 ; житловий будинок на АДРЕСА_4 ;
під час примусового виконання виконавчого листа від 14 червня 2010 року № 2?5069/09 житловий будинок на АДРЕСА_4 було реалізовано на електронних торгах, проте коштів від його реалізації не вистачило для повного виконання цього виконавчого листа;
приватний виконавець Мехед О. В. здійснив запит щодо осіб, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1, на який Міська рада міста Кропивницького повідомила, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб немає;
приватний виконавець Мехед О. В. здійснив запит про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1, на який Міська рада міста Кропивницького повідомила, що ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 ;
до проведення спірних електронних торгів на адресу приватного виконавця Мехеда О. В. боржник ОСОБА_1 надіслала заяву, в якій просила іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 передати на електронні торги;
у заявці приватного виконавця Мехеда О. В. від 19 жовтня 2018 року на реалізацію на електронних торгах зазначеної квартири, зокрема, зазначено про встановлення обмеження на використання цього майна, а саме без права відчуження та користування.
Водночас, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, зазначивши, що ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 04 грудня 2008 року, не встановив, чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок реєстрації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у спірній квартирі, яка є предметом іпотеки; чи проживає ОСОБА_3, якій на час реалізації квартири на електронних торгах (28 грудня 2018 року) виповнилося 16 років, разом з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, чи вона проживає окремо; чи є спірне майно єдиним місцем її постійного проживання; чи наявне інше житло у дитини чи її матері ОСОБА_1, яке може використовуватись як постійне місце проживання, враховуючи те, що з огляду на матеріали справи після реалізації на прилюдних торгах у цьому ж виконавчому провадженні належного боржнику житлового будинку на АДРЕСА_4 ОСОБА_1 також належить квартира АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд не звернув уваги, що приватний виконавець Мехед О. В. здійснив запит щодо осіб, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1, проте ОСОБА_1 за відомостями Міської ради міста Кропивницького зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 121, т. 1). У зв`язку з чим не встановлено наявність/відсутність, зокрема неповнолітніх дітей, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 та мають право користування нею.
Також поза увагою апеляційного суду залишилось і те, що ОСОБА_1 не повідомляла приватного виконавця Мехеда О. В. про наявність інших осіб, які мають право користування квартирою АДРЕСА_1, зокрема неповнолітніх дітей, при цьому звернулась до нього із заявою, в якій просила передати на електронні торги зазначене житло.
У заперечення на апеляційну скаргу відповідач АТ "Сенс Банк" вказувало на суперечливу поведінку ОСОБА_1 у зв`язку з добровільним визначенням цієї квартири об`єктом прилюдних торгів, однак апеляційний суд не навів обґрунтуваних мотивів на відхилення цих заперечень.
Без встановлення зазначених обставин суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що відчуження квартири АДРЕСА_1 під час її реалізації на прилюдних торгах відбулося з порушенням статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", при цьому не встановивши, чи суперечить це відчуження майна ОСОБА_1 правам та інтересам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, чи зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо житлового приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Крім того, суд апеляційної інстанції під час вирішення справи не застосував принцип пропорційності, зокрема, надаючи перевагу доводам позивача, яка послідовно втретє звернулася з позовом про визнання недійсними електронних торгів з реалізації квартири АДРЕСА_1, зазначаючи різні фактичні підстави визнання торгів недійсними, не перевірив дотримання балансу інтересів сторін, враховуючи те, що квартира відчужена у грудні 2018 року, публічна процедура реалізації якої гарантує невідворотність результатів торгів з метою задоволення вимог кредитора, кошти від її реалізації зараховано АТ "Сенс Банк", яке є правонаступником АКБ "Укрсоцбанк", у рахунок погашення кредитної заборгованості позивача.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Враховуючи викладене, доводи касаційних скарг про те, що сам собою факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним, частково є обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд.
Щодо доводів касаційних скарг про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували спеціальну позовну давність відповідно до статті 48 Закону України "Про іпотеку", про застосування наслідків спливу якої було заявлено у суді першої інстанції, колегія суддів враховує таке.
Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Тобто без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин.
Позовна давність застосовується судом виключно за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 716/1066/16-ц.
Як убачається з матеріалів справи, АТ "Сенс Банк" під час розгляду справи у суді першої інстанції надіслало письмові пояснення, в яких, зокрема, заявило про застосування наслідків спливу позовної давності.
Враховуючи те, що АТ "Сенс Банк" є третьою особою, тобто не є стороною спору, суди правильно не вирішували питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності, заявленої третьою особою.
ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву про позовну давність не заявляв, інших заяв про застосування наслідків спливу позовної давності матеріали справи не містять.