ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 916/5771/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 (Принцевська Н. М. - головуюча, судді: Діброва Г. І., Ярош А. І.) у справі
за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до: (1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Юджинтрансгруп", (2) Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову
1. Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - "Прокурор") в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - "Позивач", МОУ) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юджинтрансгруп" (далі - "Відповідач-1", ТОВ "Юджинтрансгруп", Товариство) та Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс" (далі - "Відповідач-2", Концерн), в якому просив визнати недійсним, укладений між Відповідачами Договір про надання послуг № ВКС-1142 від 28.12.2022, а також зобов`язати ТОВ "Юджинтрансгруп" звільнити частину приміщення (будинок літ. Б площею 200 кв.м) на закритій території за адресою: м. Одеса, вул. Боровського, 32.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор стверджував, що укладений між Відповідачами Договір про надання послуг № ВКС-1142 від 28.12.2022 (далі - Договір) є удаваним правочином, що вчинений з метою приховати інший правочин, який сторони насправді вчинили, а саме договір оренди державного майна.
3. Прокурор пояснював, що умови оспорюваного Договору та суть спірних правовідносин безумовно свідчать про те, що волевиявлення сторін у даному випадку було спрямоване на надання орендареві (Відповідачеві-1) права оплатного користування майном для здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку від використання цього майна, що цілком охоплюється правовою природою орендних правовідносин та водночас суперечить суті правовідносин з надання послуг.
4. У зв`язку з цим, Прокурор наголошував, що в порушення вимог орендного законодавства, процедури укладення Договору, саме як договору оренди державного майна, сторони не дотримались, відповідних дозволів на укладення правочину не отримали. Більше того, акцентував, що оспорюваний правочин не містить такої істотної умови як орендна плата за використання орендованого майна, а також, що оцінку державного майна для визначення орендної плати сторони не проводили.
5. Таким чином, Прокурор наполягав, що у спірних правовідносинах при укладенні оспорюваного Договору сторони не дотримались приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому вказаний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215, 235 цього ж Кодексу, а орендоване майно підлягає звільненню.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
6. Розглядаючи заявлений позов, суди попередніх інстанцій встановили, що філія "Південна" Концерну є його відокремленим підрозділом, який здійснює вид діяльності - "52.10 Складське господарство".
7. В свою чергу, відповідно до пункту 1.1. Статуту Концерну, затвердженого Міністром оборони України 29.12.2012, Концерн є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності та утвореним відповідно до актів законодавства України. Функції з управління Концерном та контроль за його діяльністю здійснює МОУ.
8. Згідно з пунктами 2.2., 6.1 Статуту Концерн має відокремлене майно, яке є державною власністю та закріплене за ним на праві господарського відання. При цьому, відповідно до пункту 2.11 Статуту Концерн має право здійснювати право господарського відання майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством.
9. Так, будинок літера "Б", що розташований у місті Одесі по вул. Боровського, 32 є об`єктом державної власності МОУ, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, та входить до складу майнового комплексу: комбінату виробничо-будівельних конструкцій та будівельних матеріалів, який перебуває на балансі Концерну.
10. 28.12.2022 Концерн в особі філії "Південна" (як Виконавець) і Товариство (як Замовник) уклали Договір про надання послуг № ВКС-1142.
11. Предметом вказаного Договору відповідно до заяви про акцепт публічного договору є надання Виконавцем Замовнику послуг з розміщення майна та надання послуг на закритій території за адресою: м. Одеса, вул. Боровського, 32, частина приміщення літери буд. Б, площею 200 кв.м.
12. Згідно з п. 3.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов`язався надати Замовнику послуги з метою сприяння останньому в тимчасовому розміщенні товарно-матеріальних цінностей та/ або іншого майна Замовника або майна третіх осіб, визначеного на розсуд Замовника (далі - майно), а саме:
- тимчасове розміщення та складування на відкритому майданчику та у приміщеннях Виконавця майна Замовника під час здійснення їх приймання від постачальників, а також з метою їх сортування, комплектування партій товарів та їх подальшого відправлення автомобільним транспортом, та іншої законної господарської діяльності;
- можливість використання адреси, зазначеної у п. 3.2. даного Договору, для зазначення в якості поштової адреси Замовника та допуск на територію Виконавця постачальників та перевізників, що здійснюють доставки Замовнику, а також покупців та перевізників, що приймають майно від Замовника;
- доступ працівників Замовника до джерела електричної енергії з напругою 230 В +/- 6% і частотою току 50 Гц з виходом, обладнаним євро- розеткою в робочий час Виконавця (з 8:30 до 17:30, обідня перерва з 13:00 до 13:45; вихідні дні - субота та неділя, святкові та неробочі дні згідно з чинним законодавством), або в будь-який інший час за попередньою домовленістю Сторін з метою тимчасового підключення комп`ютерної та іншої офісної техніки Замовника;
- доступ працівників Замовника в робочий час Замовника або в будь- який інший час за попередньою домовленістю Сторін до сантехнічного вузла Виконавця.
13. Відповідно до пункту 4.1 Публічного договору про надання послуг Виконавець має право: (пп. 4.1.3.) самостійно визначати та змінювати на своїй території місце для опрацювання вантажів Замовником; (пп. 4.1.4.) перевіряти фактичний місячний обсяг майна, опрацьованого Замовником на території Виконавця під час завезення таких вантажів на територію Виконавця; (пп. 4.1.5.) не приймати на розміщення радіоактивних, отруйних, вибухонебезпечних предметів (речовин), рідини і гази, що знаходяться під тиском, а також речі, які відповідно до діючого законодавства України є такими, що не підлягають (обмежені) в цивільному обігу; (пп. 4.1.10.) відмовитись від прийняття для розміщення товарно-матеріальних цінностей та/або іншого майна у випадках: відсутності вільних місць у складських приміщеннях або на території Виконавця; не відповідності технічних властивостей приміщення складу або території Виконавця особливим умовам розміщення майна; якщо майно, заборонено до передачі для розміщення на території Виконавця; якщо Замовник має непогашену заборгованість перед Виконавцем за раніше надані послуги.
14. У пунктах 4.2.1., 4.2.2, 4.2.3. Договору сторони також домовилися, що Виконавець зобов`язався надати Замовнику приміщення та/або територію для розміщення товарно-матеріальних цінностей та/ або іншого майна Замовника у відповідності до розділу 3 цього Договору; надати доступ працівникам Замовника на територію Виконавця, де опрацьовуються вантажі Замовника впродовж усього строку дії даного Договору; щомісяця складати та надавати Замовнику Акти приймання-передачі наданих послуг, а також виставляти рахунки на оплату послуг та інших платежів за даним Договором.
15. Відповідно до пункту 4.4. Публічного договору про надання послуг Замовник має право: (пп. 4.4.2.) опрацьовувати (приймати, складувати, зберігати, комплектувати, сортувати, відвантажувати тощо) вантажі на території Виконавця.
16. При цьому, згідно з пунктом 4.5.2 Договору Замовник зобов`язався, зокрема, оплачувати інші послуги, надані Виконавцем на умовах, визначених у цьому Договорі.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
17. Господарський суд Одеської області рішенням від 14.05.2024 у задоволенні позову Прокурора відмовив.
17.1. Рішення узагальнено мотивував обранням Прокурором неналежного способу захисту прав держави у спірних правовідносинах. Суд пояснив, що строк дії Договору вже закінчився, цей правочин є виконаним, а тому обраний Прокурором спосіб захисту у вигляді зобов`язання Товариства звільнити частину займаного приміщення не можна вважати наслідком недійсності Договору адже, по-перше, це є лише односторонньою дією однієї сторін за правочином та не є двосторонньою реституцією, а по-друге, у даному випадку Прокурором взагалі не зазначено особу, на користь якої Відповідач-1 має звільнити приміщення.
17.2. Місцевий суд продовжив і вказав, що якщо вважати, що заявлена Прокурором вимога щодо звільнення приміщень є наслідком недійсності Договору, то приміщення має бути звільнене на користь Концерну, який є відповідачем у цій справі, а відтак у даному випадку має місце ситуація, за якої позовна вимога заявлена в інтересах Концерну, який не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Таким чином, у будь-якому випадку Товариство не може бути зобов`язане звільнити частину спірного приміщення на користь МОУ, адже останнє передало це майно Концерну для володіння, використання та розпорядження відповідно до мети своєї господарської діяльності на свій розсуд і в порядку, що не суперечить чинному законодавству України.
18. За наслідками здійснення апеляційного перегляду цієї справи Південно-західний апеляційний господарський суд своєю постановою від 25.11.2024 рішення господарського суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов Прокурора задовольнив повністю.
18.1. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив із доведеності Прокурором обставин того, що оспорюваний Договір не є договором про надання послуг зберігання, оскільки він не містить умов щодо здійснення Концерном діяльності товарного складу у розумінні норм статті 294 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 956, 957, 959, 961 ЦК України, статті 9 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва".
18.2. Суд пояснив, що за оспорюваним договором Концерн фактично передав нерухоме майно (приміщення та територію) визначене для певного замовника, для розміщення та складування ним свого майна, за плату, що встановлена виходячи із конкретної площі, виділеної для цих цілей. Такий спосіб використання (розміщення та складування товару) неможливий без фактичного володіння цим нерухомим майном, а отже на підставі оспорюваного Договору Концерн передав Товариству правомочності володіння і користування майном, тобто фактичне панування над річчю та юридично забезпечену можливість такого панування, що охоплюється правовою природою саме орендних правовідносин.
18.3. Звідси суд дійшов висновку про те, що у даному випадку Відповідачі дійсно уклали удаваний правочин - договір оренди державного майна, який намагалися замаскувати під договір про надання послуг зі зберігання товару.
18.4. Таким чином, виходячи з того, що оспорюваний Договір є договором оренди, суд вказав, що при вирішенні питання щодо спростування презумції його дійсності слід виходити з положень законодавства, якими врегульовано процедуру укладення договорів оренди державного майна, зокрема, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.
18.5. Враховуючи ж ці положення, суд апеляційної інстанції констатував, що в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази на підтвердження дотримання визначеного законодавством порядку надання державного майна в оренду, зокрема щодо: - прийняття рішення про намір передати майно в оренду; - внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС (електронної торгової системи); - прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків; - опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; - розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; - проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди з умовами про розподіл орендної плати між державним бюджетом та балансоутримувачем.
18.6. Також суд апеляційної інстанції з`ясував, що в порушення вимог статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оспорюваний Договір не містить такої істотної умови як орендна плата за використання орендованого майна і крім того, матеріалами справи не підтверджено, що при укладанні спірного Договору було проведено оцінку майна для визначення орендної плати.
18.7. За таких обставин, апеляційний господарський суд вирішив, що при укладенні оспорюваного Договору не було дотримано обов`язкових вимог чинного законодавства, яке регулює питання надання в оренду державного майна, а тому погодився з доводами Прокурора про те, що оспорюваний правочин є таким, що суперечить закону, а відтак підлягає визнанню недійсним.
18.8. Оскільки на час звернення до суду з даним позовом оспорюваний Договір був чинним і строк його дії не скінчився, а матеріали цієї справи не містять доказів повернення Товариством орендованого державного майна, слід задовольнити вимогу Прокурора і про зобов`язання Відповідача-1 звільнити орендоване приміщення. При цьому, у даному випадку вимога про звільнення приміщення є самостійною позовною вимогою, яка заявлена від імені власника, який є фактичним володільцем майна до особи, яка створює перешкоди у користуванні чи розпорядженні цим майном. У спірних правовідносинах ця вимога є належною та ефективною, оскільки повністю відновлює порушене право держави в особі МОУ на спірне приміщення.
Касаційна скарга
19. Не погодившись із постановою апеляційного суду, Концерн звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
20. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
21. Обґрунтовуючи наявність обраних підстав касаційного оскарження, Концерн зазначає таке:
21.1. суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахував висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаної норми права, викладених у постановах від 26.05.2021 у справі № 926/14/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 07.07.2021 у справі № 914/1577/19, від 17.08.2020 у справі № 913/73/19, внаслідок чого помилково виснував про підставність заявлення Прокурором позову в інтересах держави у цій справі;
21.2. суд апеляційної інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин приписи Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", а також положення Розділу 2 "Зберігання на товарному складі" Глави 66 "Зберігання" ЦК України, а висновок Верховного Суду щодо можливості застосовування вказаних правових норм до подібних правовідносин наразі відсутній; у цій частині апеляційний суд не врахував також засадничий принцип цивільного права - "принцип свободи договору", керуючись яким сторони й уклали оспорюваний Договір, а також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21 щодо тлумачення змісту і умов оспорюваного правочину;
21.3. суд апеляційної інстанції порушив приписи статей 98, 104 ГПК України та не врахував висновок Верховного Суду щодо їх належного дотримання, який викладено у постанові від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17 щодо рівноцінності висновку експерта з іншими засобами доказування, оскільки суд безпідставно відхилив поданий Концерном висновок експерта в галузі права, в якому науковці виснували про те, що укладений між Відповідачами у цій справі Договір є договором про надання послуг зі зберігання майна;
21.4. суд апеляційної інстанції неправильно застосовував приписи статей 15, 16 ЦК України, порушив положення статті 14 ГПК України, не врахував висновки Верховного Суду щодо правильного застосовування і дотримання вказаних норм, викладені у постановах від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15 (предмет та підстави позову визначаються позивачем, а не судом) та від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (судове рішення не може породжувати стан невизначеності і вимагати від сторін вчинення подальших узгоджених дій для вичерпання конфлікту), позаяк проігнорував, що обраний Прокурором у цій справі спосіб захисту є неефективним, створює невизначеність у відносинах сторін та (у разі передання цього майна на користь МОУ) унеможливлює подальше його використання балансоутримувачем - Концерном;
21.5. суд апеляційної інстанції неправильно застосовував приписи статей 1, 4, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", статей 4, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пунктів 18 - 20, 28 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 за відсутності висновку Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаних норм у подібних правовідносинах щодо визначення суб`єкта, на якого покладається першочергова вимога звернення про включення майна до Переліку відповідного типу; у цій частині суд не врахував, що у спірних правовідносинах передумовою для внесення об`єкту нерухомості до Переліку об`єктів першого типу є звернення Фонду державного майна України до МОУ та отримання позитивного рішення на користь Концерну, а тому у будь-якому випадку за відсутності доказів вчинення вказаних дій останній не може визнаватися таким, що порушив, встановлену законодавством процедуру передачі державного майна в оренду;
21.6. суд апеляційної інстанції порушив положення статей 74, 80, 82, 96 ГПК України, не врахував висновку Верховного Суду щодо належного дотримання вказаних норм, який викладено у постанові від 14.12.2018 у справі № 914/809/18 щодо неможливості суду самостійно збирати докази, оскільки з власної ініціативи встановив обставини включення будинку літ. "Б", розташованого у місті Одесі по вул. Боровського, 32 до Переліку першого типу, щодо якого прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні.
Узагальнені доводи інших учасників справи
22. Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує проти наведених Концерном доводів. Скаргу вважає необґрунтованою. Наполягає на правомірності висновків суду попередньої інстанції та законності прийнятої ним постанови. У зв`язку з цим просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржену постанову залишити без змін.
23. МОУ також подало відзив на касаційну скаргу. У відзиві стверджує про необґрунтованість аргументів Концерну, в той час як висновки апеляційного господарського суду у цій справі поділяє. У зв`язку з цим, МОУ просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржену постанову.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції
24. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора ОГП (Томчук М. О.) і представника Концерну (Гуща В. О.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Щодо наявності правових підстав для представництва Прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах
26. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
27. Частинами третьою, п`ятою статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
28. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
29. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
30. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
31. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
32. Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
33. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
34. Як слідує із встановлених обставин цієї справи, звертаючись до суду з позовом у ній Прокурор стверджував про порушення інтересів держави, внаслідок укладення Відповідачами оспорюваного Договору як удаваного правочину. Наполягав, що укладенням цього правочину під виглядом договору про надання послуг сторони насправді замаскували договір оренди державного майна, який має укладатися з дотриманням встановленого законодавством, чіткого порядку, недотримання якого призводить до бюджетних втрат, порушує прозору конкурсну процедуру та свідчить про неефективне використання державного майна. Органом, уповноваженим державою здійснювати захист її інтересів у спірних правовідносинах, який однак його не здійснює, Прокурор визначив МОУ, з посиланням, зокрема, на його функції, повноваження та компетенції, передбачені Положенням про МОУ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, а також Статутом Концерну.
35. Так, згідно з пунктом 1 Положення про МОУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, МОУ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
36. Пунктом 5 цього Положення на МОУ покладено обов`язок організовувати планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснювати контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечувати організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку.
37. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 358516702 від 14.12.2023 у власності держави в особі МОУ знаходиться комбінат виробничо-будівельних конструкцій та будівельних матеріалів, загальною площею 10296,5 кв.м., в який, в тому числі входить будівля ремонтного цеху "Б", загальною площею 1806,2 кв.м., розташована за адресою: м. Одеса, вул. Боровського, 32.
38. В свою чергу, згідно з пунктам 1.1, 5.1. Статуту Концерну, затвердженого наказом МОУ від 15.11.2018 № 574, Концерн є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління МОУ. Концерн здійснює свою діяльність на основі та відповідно до законодавства України і Статуту Концерну, який затверджується Уповноваженим органом управління. Концерн має право в установленому порядку від свого імені укладати договори (угоди), вчиняти інші правочини, набувати майнових та немайнових прав, виконувати зобов`язання, бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до законодавства.
39. Таким чином, виходячи з наведених положень та обставин можна погодитись з тим, що МОУ, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів, як орган до сфери управління якого належить Концерн є компетентним у спірних правовідносинах та має повноваження щодо захисту інтересів держави у них.
40. Проте, як встановлено судом попередньої інстанції у цій справі, МОУ, знаючи про порушення прав та інтересів держави й маючи відповідні повноваження для їх захисту, належного захисту таких прав та інтересів не здійснило.
41. Вказане підтверджується дослідженими судом попередньої інстанції доказами, зокрема, листом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 02.11.2023 № 5-4-6735вих-23, адресованим МОУ, в якому Прокурор повідомляв про виявлені зловживання уповноважених осіб Концерну при укладенні ряду правочинів щодо державного майна, зокрема й Договору; листом-відповіддю Управління корпоративної політики МОУ від 17.11.2023 № 220/73/3367, в якому останнє просило Прокурора вжити заходів, спрямованих на захист інтересів МОУ, у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами.
42. В подальшому, Прокурор в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом у цій справі. У позовній заяві Прокурор зазначив про те, що необхідність вжиття ним заходів, спрямованих на захист інтересів держави в даному випадку, обумовлена саме триваючою бездіяльністю уповноваженого органу - МОУ у правовідносинах, пов`язаних з ефективним використанням державного майна. При цьому, між направленням листа від 02.11.2023 № 5-4-6735вих-23 на адресу МОУ та зверненням Прокурора до місцевого суду у цій справі (27.12.2023) минуло майже два місяці.
43. Враховуючи викладені Прокурором у позовній заяві обґрунтування, встановлені обставини справи та беручи до уваги характер спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у даній справі Прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позовну заяву в інтересах держави в особі МОУ, в той час як доводи касаційної скарги Концерну про зворотнє судом касаційної інстанції визнаються формальними, декларативними та необґрунтованими.
44. Неузгодженості із цитованими у касаційній скарзі правовими висновками щодо правильності застосовування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеними у постановах Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 07.07.2021 у справі № 914/1577/19, від 17.08.2020 у справі № 913/73/19 у даному випадку немає.