iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 466/6134/17

провадження № 51-3896км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140090001716, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Львова та зареєстрованого у АДРЕСА_2, раніше судимого, востаннє 27 січня 2017 року Франківським районним судом м. Львова за ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 червня 2024 року щодо останнього.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2023 року

ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна.

ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 71 КК з урахуванням покарання, призначеного вироком Франківського районного суду м. Львова від 27 січня 2017 року, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

Крім того, указаним вироком вирішено питання щодо залишення ОСОБА_8 попередньо обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу, ухвалено обчислювати початок строку відбування покарання ОСОБА_8 з дня його фактичного затримання, а саме з 01 грудня 2021 року, а також вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 квітня 2017 року, приблизно о 18:30 ОСОБА_7, керуючись корисливим мотивом, маючи умисел на незаконне заволодіння чужим майном, діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8, перебуваючи на зупинці залізничного транспорту, що знаходиться поряд із палацом культури ім. Гната Хоткевича, на вул. Кушевича, 1 у м. Львові, вчинили напад на потерпілого ОСОБА_9 з метою заволодіння його майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я останнього. Зокрема, ОСОБА_7 заволодів навушниками білого кольору марки "Соні" вартістю 560 грн, після чого, з метою доведення злочинного умислу до кінця, наніс потерпілому удар кулаком в голову, від чого той впав на землю, та коли вже потерпілий лежав на землі, продовжував наносити йому удари руками і ногами в голову та інші частини тіла. У час, коли потерпілий ОСОБА_9 лежав на землі, до нього підбіг ОСОБА_8 та також наніс йому декілька ударів руками та ногами в голову та інші частини тіла. Після цього, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 почали обшукувати потерпілого ОСОБА_9 з метою заволодіння його майном. ОСОБА_7 вийняв з кишені рюкзака потерпілого та незаконно заволодів повербанком золотистого кольору, вартістю 400 грн. При цьому, ОСОБА_8 вийняв з лівої зовнішньої кишені джинсів потерпілого ОСОБА_9 та заволодів гаманцем потерпілого вартістю 150 грн, в якому знаходились гроші в сумі 60 грн, а також вийняв з правої зовнішньої кишені джинсів потерпілого мобільний телефон марки "DOOGEE X5 MAX Pro", ІМЕІ: НОМЕР_1, ІМЕІ: НОМЕР_2, вартістю 2200 грн. В загальному потерпілому спричинено матеріальну шкоду в розмірі 3370 грн.

В результаті вказаних неправомірних дій ОСОБА_7 та ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_9, за висновком експерта № 143/2017, заподіяно тілесні ушкодження: струс головного мозку, садно скроневої ділянки голови справа, множинні садна обличчя. Струс головного мозку відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я; садна - до легкого тілесного ушкодження.

Львівський апеляційний суд 04 червня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8, адвоката ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнив частково, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишив без задоволення, вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2023 року щодо ОСОБА_8 змінив в частині визначення початку строку відбування покарання, строк відбуття покарання ОСОБА_8 постановив рахувати з часу його фактичного затримання - 01 грудня 2021 року. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зарахував ОСОБА_8 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 01 грудня 2021 року до 04 червня 2024 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Строк відбуття покарання ОСОБА_7 постановив рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник ОСОБА_6, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, в касаційній скарзі висуває вимогу про скасування вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2023 року та ухвали Львівського апеляційного суду від 04 червня 2024 року щодо останнього через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

В обґрунтування вимоги наводить доводи про недопустимість доказів у даному кримінальному провадженні.

Стверджує, що 22 серпня 2017 року, під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, захисник виявив, що постанова від 20 квітня 2017 року про створення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12017140090001716, повідомлення № 06/18-1716-17 від 20 квітня 2017 року про призначення прокурора у кримінальному провадженні № 12017140090001716 та доручення від 22 серпня 2017 року про проведення повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, в порушення вимог статей 36, 110 КПК, не містили підписів відповідних службових осіб, а саме прокурорів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Таким чином, зазначені особи, за доводами захисника, на момент виконання приписів ст. 290 КПК не мали передбачених ст. 36 КПК повноважень прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у цьому кримінальному провадженні, а отже докази, які зібрані в ході досудового розслідування під їхнім керівництвом, одержані незаконним шляхом і є недопустимими.

Захисник відзначає, що 25 липня 2022 року під час судового розгляду сторона захисту надала суду диск, на якому містяться фотознімки усіх матеріалів кримінального провадження, з якими захисник ознайомлювався в порядку ст. 290 КПК, зокрема фотознімки вищевказаних документів без підписів прокурорів. Надалі, 20 вересня 2022 року, з метою перевірки доказів, отриманих в ході досудового розслідування, на предмет їх допустимості, сторона захисту подала до суду клопотання про призначення комплексної судово-технічної та фототехнічної експертизи документів та їх зображень, у задоволенні якого суд, на переконання захисника, безпідставно відмовив.

Захисник вважає, що в ухвалі від 20 вересня 2022 року, якою йому відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи, суд безпідставно послався на положення Єдиного реєстру досудових розслідувань № 298 від 30 червня 2020 року, надав наперед встановленої сили доказам у справі, а саме постанові від 20 квітня 2017 року про створення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12017140090001716, повідомленню № 06/18-1716-17 від 20 квітня 2017 року про призначення прокурора у кримінальному провадженні № 12017140090001716 та дорученню від 22 серпня 2017 року про проведення повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, де, на переконання захисника, безпідставно виходив із того, що вказані документи підписані прокурорами в день їх складання.

Крім того, в касаційній скарзі йдеться про недопустимість протоколів огляду місця події від 12 та 22 червня 2017 року. Захисник зазначає, що огляди місця події, в порушення вимог КПК проведені в приміщенні Шевченківського відділу поліції, а не за місцем вчинення злочину щодо потерпілого ОСОБА_9 .

Також зауважує, що під час цих слідчих дій було допитано в якості свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, однак, в недотримання положень статей 66, 67, 95, 223, 224 КПК, їм не було роз`яснено відповідні права, обов`язки, порядок проведення допиту і відповідальність за завідомо неправдиві показання, що в ході оглядів місця події було вилучено майно із порушенням порядку, визначеного ст. 168 КПК, та без його подальшого арешту, що суперечить вимогам статей 170 - 173 цього Кодексу.

Речові докази, які згадуються в оскарженому вироку, а саме навушники "Соні" білого кольору, телефон марки "DOOGEE X5 MAX Pro" та гаманець синьо-жовтого кольору з написом "SUCK.FN.NOTHIN" захисник вважає недопустимими, оскільки вони не були предметом безпосереднього дослідження суду всупереч положенням статей 7, 23 КПК. Наголошує, що ці речові докази не були зазначені у письмовому клопотанні сторони обвинувачення в переліку тих, які підлягали дослідженню, що в порушення вимог ч. 2 ст. 290 КПК стороні захисту не було надано доступу до цих доказів.

Стверджує захисник й про недопустимість протоколів огляду предметів від 15 травня 2017 року, 12 та 22 червня 2017 року та відповідних постанов про долучення предметів в якості речових доказів за тими ж датами, з тих підстав, що вказані докази здобуті всупереч встановленого порядку на основі заяви від 15 травня 2017 року та недопустимих, на його переконання, протоколів огляду місця події від 12 та 22 червня 2017 року.

Звертає увагу, що в заяві від 15 травня 2017 року йдеться про факт вилучення навушників білого кольору марки "Соні" у громадянина ОСОБА_7, однак воно відбулося із порушенням приписів статей 103, 104, 105, 106, 168 КПК.

Крім того, захисник стверджує про недопустимість протоколів слідчих експериментів від 29 червня 2017 року за участю свідків ОСОБА_15, ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_9 . Зазначає, що в порушення вимог ч. 3 ст. 104 КПК у них відображено невірні відомості про час їх проведення, послідовність, всіх присутніх осіб, що вбачається з відеозаписів цих слідчих дій, які є додатками до відповідних протоколів. Зауважує, що у протоколах не вказано про перерви, які оголошувались під час цих слідчих дій. Крім того, обидва свідки і потерпілий разом перебували на місці події, де проводились слідчі експерименти, й знаходились там увесь час в полі зору один одного.

Перший слідчий експеримент, за змістом касаційної скарги, розпочався не із свідком ОСОБА_15, а з потерпілим ОСОБА_9 о 12:23:47, який першим показав місце конфлікту в присутності свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_14, при цьому остання була присутня також і при проведенні слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_15 та спостерігала за ним, що видно із відеозаписів слідчих експериментів. Перед початком проведення слідчого експерименту зі свідками ОСОБА_15 та ОСОБА_14 на місці події залишався притиснутим до ґрунту пакет синього кольору, яким слідчий разом із потерпілим та понятим позначили місце конфлікту.

Також, на переконання захисника, під час проведення слідчих експериментів не було дотримано їх мети, а саме перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, натомість фактично відбувся допит свідків та потерпілого, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування зазначеного захисник посилається на висновки, відображені в постановах Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 та від 17 березня 2021 року у справі № 761/10306/15-к.

Крім того, захисник вважає недопустимим висновок експерта № 143/2017 від 15 травня 2017 року через те, що матеріали для експертного дослідження експерт збирав самостійно і за власною ініціативою. В обґрунтування посилається на показання представника потерпілого ОСОБА_16, яка повідомила в судовому засіданні, що надала експерту лише виписний епікриз з медичної карти, натомість в описовій частині висновку експерта є посилання як на медичну карту стаціонарного хворого КМДКЛ, так і виписку епікриз. При цьому, відомостей про надані експерту матеріали та спосіб їх доставки експерт не зазначила у своєму висновку, що суперечить п. 4.2. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року (в редакції наказу Міністерства юстиції України № 1950/5 від 26 грудня 2012 року). Разом із тим, жоден медичний документ, окрім епікризу з медичної карти, судом не досліджувався.

Захисник наполягає, що ні з висновку експерта, ні з виписного епікризу з медичної карти № 5052 чи інформації про перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні не вбачається даних про тілесні ушкодження того ступеню тяжкості, про які йдеться в оскаржених судових рішеннях.

В обґрунтування тверджень про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність захисник наводить доводи про невірну кваліфікацію дій засуджених за ч. 2 ст. 187 КК.

Стверджує, що суд першої інстанції не встановив на підставі допустимих доказів об`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення, наявності у діях засуджених такої кваліфікуючої ознаки, як попередня змова групи осіб, та не з`ясував характер застосованого до потерпілого насильства з огляду на критерій "небезпечності для життя чи здоров`я".

Неправильна, як зазначає захисник, оцінка судами доказів у кримінальному провадженні призвела до того, що не встановлено події кримінального правопорушення, ступеню тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, винуватості засуджених, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Зазначає, що всі вищенаведені доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак він їх належним чином не перевірив та не відобразив достатніх мотивів у судовому рішенні з яких визнав ці доводи необґрунтованими, що свідчить про порушення апеляційним судом положень статей 404, 419 КПК.

Вищенаведені доводи, на переконання захисника, дають підстави до застосування судом касаційної інстанції повноважень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 підтримав вимоги касаційної скарги та просив їх задовольнити.

Прокурор просив залишити касаційну скаргу без задоволення як необґрунтовану, а оскаржені судові рішення - без зміни.

Від інших учасників кримінального провадження, які повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення судового розгляду, особисту участь чи забезпечення їх участі не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 370 вказаного Кодексу встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

В основу обвинувального вироку суд поклав показання потерпілого ОСОБА_9 та його законного представника ОСОБА_16, свідків ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_18, а також фактичні дані з письмових доказів у провадженні, зокрема: заяви ОСОБА_16 від 19 квітня 2017 року про вчинення кримінального правопорушення стосовно ОСОБА_9 ; рапортів, в яких містяться повідомлення чергового по станції Підзамче ОСОБА_30, лікаря 3-ТП швидкої медичної допомоги ОСОБА_28 та лікаря МДКЛ ОСОБА_29 про цю саму подію; копії виписки з медичної карти № 5052 хворого ОСОБА_9 ; медичної карти потерпілого ОСОБА_9 ; висновоку експерта № 143/2017 від 17 травня 2017 року; копії документу на телефон марки "DOOGEE X5 MAX Pro" ІМЕІ: НОМЕР_1, ІМЕІ: НОМЕР_2 ; постанови про визнання предметів речовими доказами та долучення їх до матеріалів провадження від 15 травня 2017 року; протоколів огляду предметів від 15 травня 2017 року, від 12 та 22 червня 2017 року; протоколів пред`явлення особи для впізнання від 12 червня 2017 року та від 15 червня 2017 року; протоколів огляду місця події від 12 та 22 червня 2017 року; заяви ОСОБА_7 від 15 травня 2017 року; протоколів про проведення слідчих експериментів від 29 червня 2017 року за участю свідків ОСОБА_15, ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_9 .

Суд перевірив доводи сторони захисту про недопустимість усіх доказів сторони обвинувачення у цьому кримінальному провадженні з підстав відсутності підпису прокурора в фотокопії постанови від 20 квітня 2017 року про створення групи прокурорів та вмотивовано визнав їх необґрунтованими.

Суд дослідив надані захисником у судовому засіданні фотокопію постанови від 20 квітня 2017 року про створення групи прокурорів без підпису заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 2, технічний носій CD-R "Arena" із 199 файлами з датою їх створення 22 серпня 2017 року у період з 11:56 до 12:21, що відповідає часу ознайомлення сторони захисту в порядку ст. 290 КПК з матеріалами провадження, а також наданий захисником висновок експерта за № СЕ-19/120-22/9204-ФМ від 17 жовтня 2022 року та наданий прокурором оригінал постанови від 20 квітня 2017 року про створення групи прокурорів із підписом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 молодшого радника юстиції ОСОБА_11 .

Фотокопію постанови від 20 квітня 2017 року про створення групи прокурорів, як в роздрукованому вигляді, так і на відповідному магнітному диску, де був відсутній підпис службової особи, висновок експерта № СЕ-19/120-22/9204-ФМ від 17 жовтня 2022 року та показання експерта ОСОБА_21, суд оцінив у сукупності та взаємозв`язку з наданим прокурором оригіналом постанови від 20 квітня 2017 року про створення групи прокурорів з підписом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 молодшого радника юстиції ОСОБА_11 та обґрунтовано виходив із того, що вказана постанова відповідає передбаченим в КПК вимогам до процесуального рішення у формі постанови, містить підпис службової особи, яка її прийняла.

Зазначені обставини за відповідними доводами апеляційних скарг сторони захисту були предметом перевірки апеляційного суду, які є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_6 . Суд апеляційної інстанції перевірив повноту судового розгляду місцевим судом зазначеного питання та правильність оцінки наданого захисником висновку експерта №СЕ-19/120-22/9204-ФП від 17 жовтня 2022 року, показань експерта ОСОБА_21, а також наданих стороною обвинувачення оригіналів процесуальних документів. Цей суд надав вичерпні вмотивовані відповіді на доводи сторони захисту, порушень вимог кримінального процесуального закону при оцінці доказів місцевим судом не встановив.

За оцінкою доводів сторони захисту колегія суддів касаційного суду не вбачає підстав до спростування висновків судів попередніх інстанцій в цій частині. Доводи касаційної скарги захисника щодо недопустимості доказів у кримінальному провадженні через відсутність у прокурорів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 повноважень прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, передбачених ст. 36 КПК, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 37 КПК прокурор, який здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою від 20 квітня 2017 року про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12017140090001716 (т. 3 а.с. 222) призначено групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12017140090001716 у складі прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_22 та прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_12, постановою від 20 квітня 2017 року про створення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12017140090001716 (т. 4 а.с. 88) призначено групу прокурорів у кримінальному провадженні № 12017140090001716 у складі прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_22 та прокурора цієї ж прокуратури ОСОБА_12, старшим групи призначено прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_22 .

Оригінали згаданих постанов від 20 квітня 2017 року, підписані заступником керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_11, були надані суду стороною обвинувачення у судовому засіданні 25 серпня 2022 року та містяться в матеріалах кримінального провадження, чого не заперечує й сторона захисту.

Надання стороною обвинувачення оригіналів цих постанов на стадії судового розгляду з тих підстав, що у сторони захисту виник сумнів щодо допустимості доказів у кримінальному провадженні, зібраних під процесуальним керівництвом прокурорів ОСОБА_22 та ОСОБА_12, не суперечить кримінальному процесуальному закону стосовно визначення обсягу матеріалів, необхідних для встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення на підставі належних, достовірних та допустимих доказів. Відповідний висновок щодо застосування норм кримінального процесуального закону відображено й об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17, провадження № 51-4963кмо20).

Суд дослідив наданий прокурором оригінал постанови від 20 квітня 2017 року про створення групи прокурорів з підписом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 молодшого радника юстиції ОСОБА_11 та встановив, що вона відповідає передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення у формі постанови, в тому числі підписана службовою особою, яка її прийняла, тому порушення, про які стверджував захист, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Захисник наголошує в касаційній скарзі на тому, що суди попередніх інстанцій допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону щодо перевірки доводів захисту, який наполягає на тому, що станом на 22 серпня 2017 року постанова від 20 квітня 2017 року про створення групи прокурорів у кримінальному провадженні не була підписана прокурором ОСОБА_11 . Тобто, фактично доводи захисника зводяться до тверджень про вчинення кримінального правопорушення, яке виявляється у підробці постанов, винесених прокурорами Львівської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_11 та ОСОБА_12, оскільки ці процесуальні документи підписані після виконання вимог ст. 290 КПК.

Колегія суддів наголошує, що чинним кримінальним процесуальним законом не встановлено будь?якого іншого порядку, ніж визначений у ст. 214 КПК, який має застосовуватися для розгляду і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення, де визначено і повноважних суб`єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суди будь-якої інстанції не належать, як не належать суди і до кола повноважних органів щодо здійснення проваджень стосовно перевірки заяв про вчинення адміністративних чи дисциплінарних порушень, вчинених працівниками правоохоронних органів.

Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 26 КПК) сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК. Суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені до їх повноважень КПК. Натомість, у цьому кримінальному провадженні відсутні відомості про те, що сторона захисту зверталася із заявами про вчинення відповідного кримінального правопорушення у порядку, передбаченому ст. 214 КПК, або із заявами такого змісту в порядку дисциплінарного чи адміністративного провадження.

Суд касаційної інстанції враховує, що в зв`язку з долученням за клопотанням сторони захисту висновку експерта за № СЕ-19/120-22/9204-ФМ від 17 жовтня 2022 року в судовому засіданні був допитаний експерт ОСОБА_21, який зазначив, що повністю підтримує наданий ним висновок, проте на запитання прокурора уточнив, що при здійсненні фотографування за допомогою мобільного телефону, користувач вказаного пристрою може налаштувати будь-яку дату та час, що з врахуванням викладеного, з метою повного та об`єктивного дослідження доказів, за клопотанням прокурора ухвалою суду від 23 грудня 2022 року було призначено судову фізико-хімічну експертизу підпису, виконаного службовою особою на оригіналі постанови від 20 квітня 2017 року про призначення групи прокурорів, проведення якої доручено спеціалістам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, проте вказана ухвала була залишена без виконання експертною установою через те, що встановлення часу виконання рукописних текстів, які виконані пастами для кулькових ручок, не проводиться через відсутність необхідної приладної бази.

Щодо доводів про недопустимість протоколів огляду місця події від 12 та 22 червня 2017 року, колегія суддів зважає на таке.

Як підставу до визнання доказів недопустимими захисник вказує на те, що огляди місця події 12 та 22 червня 2017 року проводилися не за місцем вчинення злочину щодо потерпілого ОСОБА_9 .

При цьому, за приписами частин 1, 2 ст. 223 КПК слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.

Порядок проведення огляду врегульовано положеннями ст. 237 КПК, відповідно до яких:

з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних (ч. 1 ст. 237 КПК);

для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів (ч. 3 ст. 237 КПК);

особи, у присутності яких здійснюється огляд, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду (ч. 4 ст. 237 КПК);

при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду (ч. 5 ст. 237 КПК);

при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження (ч. 7 ст. 237 КПК).

Наведених норм закону органом досудового розслідування дотримано.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 12 червня 2017 року слідчий Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області в присутності понятих ОСОБА_23 та ОСОБА_18, за участю на той час свідка ОСОБА_8 склав протокол огляду, де зазначено, що у службовому приміщенні актовому залі Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_8 дістав із правої зовнішньої кишені своєї куртки мобільний телефон DOOGEE X5 MAX Pro (ІМЕІ: НОМЕР_1, ІМЕІ: НОМЕР_3 ) та видав його слідчому.

Вказаний мобільний телефон слідчий оглянув, про що був складений відповідний протокол огляду від 12 червня 2017 року, та постановою від 12 червня 2017 року визнав речовим доказом у цьому кримінальному провадженні.

Також відповідно до матеріалів кримінального провадження 22 червня 2017 року слідчий Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області в присутності понятих ОСОБА_24 та ОСОБА_25, за участю свідка ОСОБА_14 склав протокол огляду, за яким в приміщенні службового кабінету № 8 Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_14 добровільно видала слідчому гаманець. Постановою від 22 червня 2017 року вказаний гаманець визнано речовим доказом.

Колегія суддів звертає увагу, що місцем події є як місце вчинення кримінального правопорушення, так і місце виявлення ознак чи предметів злочину, яке не завжди збігається з місцем вчинення кримінального правопорушення. З такого неодноразово виходив Верховний Суд, зокрема, в постанові від 28 жовтня 2024 року у справі № 401/1927/20 (провадження № 51-2737км24), й це відповідає положенням КПК, які визначають правила та порядок проведення відповідних слідчих дій. Отже, Верховний Суд не вбачає порушень вимог КПК у тому, що слідчий провів огляд місця події на території відділу поліції, де було виявлено предмети, які мають значення речових доказів в цьому кримінальному провадженні.

Посилання захисника в обґрунтування своєї позиції на постанову Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 127/12150/16-к є нерелевантним. Доводи захисника про те, що мобільний телефон у ОСОБА_8 декілька разів вилучався та потім йому повертався, після чого уже в присутності понятих був вилучений не знаходять свого підтвердження за матеріалами кримінального провадження.

Що стосується доводів захисника про недотримання слідчим положень статей 66, 67, 95, 223, 224 КПК при проведенні під час вищевказаних оглядів місця події допиту в якості свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.

Твердження захисника про те, що ОСОБА_8 було допитано в ході огляду місця події 12 червня 2017 року є необґрунтованими. З протоколу згаданого огляду місця події вбачається, що ця процесуальна дія проводилася 12 червня 2017 року в період часу з 21:10 по 21:25, тобто після допиту під час досудового розслідування, який закінчився о 21:10. Ототожнення цих двох окремих процесуальних дій є безпідставним. Про те, що допит свідка ОСОБА_8 12 червня 2017 року слугував джерелом отримання будь-яких інших доказів, покладених в основу обвинувачення, у касаційній скарзі захисника не йдеться і з матеріалів кримінального провадження не вбачається.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 під час судового провадження допитувався безпосередньо у судовому засіданні і саме ці показання отримали правову оцінку суду у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, а не його показання на досудовому розслідуванні чи відповідні пояснення під час огляду.

Також з реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що 22 червня 2017 року в період часу з 14:30 по 16:15 було проведено допит неповнолітнього свідка ОСОБА_14 . Показання свідка ОСОБА_14, надані нею під час досудового розслідування, також не враховувались під час ухвалення обвинувального вироку. Про те, що допит свідка ОСОБА_14 22 червня 2017 року слугував джерелом отримання будь-яких інших доказів, покладених в основу обвинувачення, у касаційній скарзі захисника не йдеться і з матеріалів кримінального провадження не вбачається.

Протоколи допиту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_14 від 12 та 22 червня 2017 року не були предметом оцінки судами попередніх інстанції, а отже доводи захисника про недотримання під час проведення цих процесуальних дій положень КПК не можуть покладатися в основу висновків про наявність таких порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Захисник стверджує також про те, що навушники марки "Соні" у ОСОБА_7 15 травня 2017 року було вилучено у позапроцесуальний спосіб, з порушенням положень статей 103-106, 168 КПК, однак такі доводи є необґрунтованими.

Зі змісту заяви від 15 травня 2017 року (т. 3 а.с. 219) вбачається, що 15 травня 2017 року громадянин ОСОБА_7 просив долучити до матеріалів кримінального провадження № 12017140090001716 від 20 квітня 2017 року навушники "Соні" білого кольору.

Надалі слідчий оглянув вказані навушники, відповідні обставини відображено в протоколі огляду предмета від 15 травня 2017 року (т. 1 а.с. 55-56). За постановою від 15 травня 2017 року (т. 1 а.с. 57) їх визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017140090001716 від 20 квітня 2017 року.

Надаючи оцінку вказаним документам на предмет їх допустимості, суд першої інстанції обґрунтовано врахував положення ст. 93 КПК, та виходив із того, що особи добровільно та за власною ініціативою надали слідчому предмети, які в подальшому були визнані речовими доказами у справі, що не суперечить положенням ст. 93 КПК, оскільки сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом, у тому числі, отримання від фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок тощо. Із вказаними висновками небезпідставно погодився й апеляційний суд.

Колегія суддів касаційного суду, з огляду на доводи касаційної скарги, також зауважує, що захисник безпідставно посилається на недотримання органом досудового розслідування положень статей 103-106 КПК при отриманні від ОСОБА_7 15 травня 2017 року навушників "Соні", оскільки добровільна видача ОСОБА_7 навушників була на підставі відповідної заяви та відповідає приписам ст. 93 КПК.

Таким чином, підстав до висновку про недопустимість заяви від 15 травня 2017 року та протоколів огляду місця події від 12 та 22 червня 2017 року колегія суддів не встановила, а отже доводи захисника про недопустимість як доказів протоколів огляду предметів від 15 травня 2017 року, 12 червня 2017 року, 22 червня 2017 року та постанов від 15 травня 2017 року, 12 червня 2017 року та 22 червня 2017 року про визнання предметів речовими доказами та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження через те, що вони є похідними від заяви від 15 травня 2017 року та протоколів огляду місця події від 12 та 22 червня 2017 року, є необґрунтованими.

Щодо доводів про недопустимість речових доказів через їх не відкриття в порядку ст. 290 КПК та недотримання судом вимог ст. 23 вказаного Кодексу, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

При цьому, Верховний Суд неодноразово наголошував, що на орган досудового розслідування покладено обов`язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитися з речовими доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов`язаний здійснювати таке ознайомлення в обов`язковому порядку за відсутності ініціативи сторони (постанови Верховного Суду від 05 листопада 2024 року у справі № 629/6155/20, від 28 січня 2021 року у справі № 336/2977/18,від 18 липня 2022 року у справі № 698/937/13-к тощо).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 22 серпня 2017 року підозрюваному ОСОБА_7 та захиснику ОСОБА_6 було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, з якими вони ознайомились, про що свідчать відповідні підписи у протоколі (т. 3 а.с. 224). Будь яких зауважень від сторони захисту не надходило, про що також зазначено в протоколі. Про безпосереднє надання речових доказів в порядку ст. 290 КПК сторона захисту не заявляла.

Речові докази, про які зазначає захисник, у судовому засіданні не було оглянуто, оскільки ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не ставили про це питання перед судом, а тому суд вважав за можливе обмежитися дослідженням лише письмових доказів, в тому числі протоколів огляду місця події від 12 та 22 червня 2017 року, протоколів огляду предметів від 15 травня 2017 року, 12 червня 2017 року, 22 червня 2017 року та постанов про долучення їх в якості речових доказів, прийнятих за відповідними датами.

Аналогічні доводи про недопустимість речових доказів були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано виходив з того, що 22 грудня 2017 року на виконання вимог ст. 349 КПК визначено обсяг доказів, що підлягають дослідженню, порядок їх дослідження, де сторона захисту не заявляла клопотання про безпосереднє дослідження предметів, які були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні. Натомість кримінальний процесуальний закон не містить імперативних приписів стосовно безумовного обов`язку суду дослідити речові докази, якщо сторони не наполягають на тому.

З такими висновками погоджується Верховний Суд.

Приписи ст. 22 КПК визначають правила змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зокрема, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно з положеннями ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Наведені вище норми кримінального процесуального закону свідчать про те, що ініціатива стосовно визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню судом, може бути як у сторони обвинувачення, так і в сторони захисту.

Разом з тим, для сторони обвинувачення в КПК не передбачено імперативного обов`язку клопотати перед судом про безпосереднє дослідження речових доказів, оскільки оцінка їх на предмет достовірності та допустимості забезпечується іншими процесуальними інструментами, як то протоколами, постановами тощо.

Сторона ж захисту протягом судового розгляду в судах попередніх інстанцій не заявляла про необхідність безпосереднього дослідження речових доказів, при цьому, не була позбавлена права чи можливості заявляти відповідні клопотання та ставити перед судом питання про дослідження тих чи інших речових доказів, проте не вважала за доцільне виявляти відповідну дієву ініціативу, обравши на власний розсуд процесуальну позицію та спосіб її відстоювання перед судом, отже і обумовивши відповідні наслідки своєї процесуальні поведінки, які з урахуванням обставин цього провадження не дають підстав вважати порушеними вимоги кримінального процесуального закону стосовно врахування судами процесуальних позицій сторін щодо речових доказів в кримінальному провадженні та їх оцінки.

Щодо доводів про недопустимість протоколів слідчих експериментів від 29 червня 2017 року за участю свідків ОСОБА_15, ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_9 колегія суддів зазначає наступне.

За доводами касаційної скарги захисника протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_15, ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_9 не відповідають вимогам КПК, оскільки в них зазначені невірні відомості про час проведення процесуальних дій та їх послідовність, а також не вказано всіх присутніх осіб. Однак такі доводи є необґрунтованими.

Із вироку місцевого суду вбачається, що протоколи слідчих експериментів від 29 червня 2017 року за участю свідків ОСОБА_15, ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_9 були предметом безпосереднього дослідження цього суду й визнані допустимими доказами. Із такою оцінкою погодився й суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку, що органом досудового розслідування був дотриманий процесуальний порядок проведення слідчих експериментів, за результатами яких складено відповідні протоколи, які у повному обсязі відповідають вимогам кримінального процесуального закону, їх підписано всіма особами, які брали участь у проведенні слідчих експериментів.

Як визначено в кримінальному процесуальному законі, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань (ч. 1 ст. 240 КПК), й ця процесуальна дія фіксується у формі, визначеній в ст. 103 КПК, зокрема, в протоколі слідчої дії.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 104 КПК протокол повинен містити в собі, серед іншого, місце, час проведення та назву процесуальної дії; всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); послідовність дій.

Указаних вимог КПК слідчим було дотримано, протоколи проведення слідчих експериментів від 29 червня 2017 року відповідають вищенаведеним вимогам.

Зокрема, протоколом від 29 червня 2017 року (т. 1 а.с. 78-80) зафіксовано, що в цей день, у період часу з 12:01 по 12:28 було проведено слідчий експеримент за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_15 . До участі у слідчому експерименті було залучено двох понятих, статиста, працівника поліції, психолога та законного представника неповнолітнього свідка, що також вказано у протоколі. Протокол слідчої дії складений в приміщенні актового залу Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, куди всі учасники повернулися після проведення слідчого експерименту.

Із даних технічного носія інформації, доданого до протоколу цього слідчого експерименту (т. 1 а.с. 80) вбачається, що на ньому відображено 5 відеозаписів: перший відеозапис тривалістю 7:59 хв, другий - 3:38 хв, третій - 00:09 хв, четвертий - 00:04 хв, п`ятий - 00:04 хв. При цьому, з першого відеозапису видно, що слідчий експеримент було розпочато в актовому залі Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, а за даними інших відеозаписів - слідчу дію продовжено і закінчено в місці вчинення злочину на закинутій зупинці залізничного транспорту навпроти палацу ім. Гната Хоткевича у м. Львові.

Протоколом від 29 червня 2017 року (т. 1 а.с. 81-84) зафіксовано, що в цей день, у період часу з 13:05 по 13:47 було проведено слідчий експеримент за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_14 . За даними протоколу до участі у слідчій дії було залучено двох понятих, статиста, працівника поліції, психолога та законного представника неповнолітнього свідка. Протокол слідчої дії складений в актовому залі Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, куди учасники повернулися після проведення слідчого експерименту.

Із даних технічного носія інформації, доданого до протоколу цього слідчого експерименту (т. 1 а.с. 84) вбачається, що на ньому є 2 відеозаписи: перший тривалістю 09:52 хв, другий - 04:47 хв. З першого відеозапису видно, що слідчий експеримент було розпочато в актовому залі Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, а продовжено і закінчено в місці вчинення злочину на закинутій зупинці залізничного транспорту навпроти палацу ім. Гната Хоткевича у м. Львові.

За протоколом від 29 червня 2017 року (т. 1 а.с. 85-87) у період часу з 14:23 по 15:00 було проведено слідчий експеримент за участю неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9, також було залучено двох понятих, статиста, працівника поліції, психолога та законного представника неповнолітнього потерпілого. Протокол слідчої дії складений в приміщенні актового залу Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, куди всі учасники повернулися після її проведення.

Із даних технічного носія інформації, доданого до протоколу цього слідчого експерименту (т. 1 а.с. 87) вбачається, що на ньому відображено 3 відеозаписи: перший тривалістю 06:56 хв, другий - 05:10 хв, третій - 00:27 хв. З першого відеозапису видно, що слідчий експеримент було розпочато в актовому залі Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, а продовжено та закінчено в місці вчинення злочину на закинутій зупинці залізничного транспорту навпроти палацу ім. Гната Хоткевича у м. Львові.

При тому, що положення ст. 240 КПК не вимагають від слідчого проводити слідчий експеримент виключно на місці події кримінального правопорушення, слідчі експерименти 29 червня 2017 року, розпочаті у приміщенні актового залу Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, продовжені щодо безпосереднього відтворення свідками та потерпілим дій, обстановки та обставин злочину, вчиненого 17 квітня 2017 року, безпосередньо на місці його здійснення.

Відповідно до ст. 240 КПК під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу (ч. 2 вказаної статті). Загальні правила та порядок застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження визначають положення ст. 107 КПК, за якими застосування технічних засобів фіксування є обов`язковим у випадку проведення обшуку. Разом із тим, положення статей 107, 223 КПК у взаємозв`язку із тими, про які йдеться в ст. 240 цього Кодексу, не передбачають обов`язкової фіксації слідчого експерименту шляхом проведення його відеозапису, окрім як за відповідним клопотанням учасників цієї слідчої дії чи за ініціативою слідчого чи прокурора. При цьому, кримінальний процесуальний закон не встановлює такого процесуального наслідку як недопустимість протоколу слідчого експерименту у разі здійснення перерв у здійсненні відеозапису, за наявності яких суд має зважати на те, чи є за обставин конкретного кримінального провадження факт їх присутності тим істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, який ставить під сумнів достовірність здобутого доказу та повноти відображення результатів слідчої дії у відповідному процесуальному джерелі.

З відеозаписів, які містяться на технічних носіях інформації, долучених до протоколів проведення слідчих експериментів від 29 червня 2017 року за участю свідків ОСОБА_15, ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_9 вбачається, що в кожному випадку записи цих слідчих дії переривалися на час релокації учасників з приміщення актового залу Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області до місця вчинення злочину, яким є закинута зупинка залізничного транспорту навпроти палацу ім. Гната Хоткевича у м. Львові, що не є порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки переміщення учасників вказаних слідчих дій в просторі аж ніяк не пов`язано із встановленням необхідних даних про учасників слідчого експерименту, роз`ясненням прав та обов`язків, негативних наслідків їх невиконання чи безпосереднім відтворенням обставин конкретної події кримінального правопорушення, не вливає на повноту і достовірність отриманих результатів, не спричиняє негативного впливу і не обмежує реалізацію прав і свобод, про які йдеться в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічні правозастосовні позиції Верховний Суд зазначав неодноразово, зокрема, у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 152/1123/23.

Захисник, серед іншого, стверджує про невідповідність протоколів проведення слідчого експерименту від 29 червня 2017 року вимогам ч. 3 ст. 104 КПК, наполягає, що вказані невірні відомості про час проведення слідчих дій, осіб, присутніх під час їх проведення, послідовність та результати слідчих експериментів.

За перевіркою наявних у справі протоколів проведення слідчих експериментів та відповідних відеозаписів колегія суддів зазначає, що усі протоколи про проведення слідчих експериментів підписані їх учасниками без зауважень, доповнень, заяв чи клопотань, відтворюють як зміст, так і послідовність дій їх учасників із належною повнотою та точністю. Доводи захисника про те, що слідчий експеримент за участю неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 почався о 12:23, а не о 14:23, як указано в протоколі, спростовуються відеозаписом даної слідчої дії, де відображено, що слідчий на початку відтворення обставин події виголошує відповідний час - 14:23, достовірність якого не викликає сумніву.

Що стосується доводів захисника про те, що під час проведення цих слідчих експериментів фактично відбувся допит свідків та потерпілого, то колегія суддів їх відхиляє як такі, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Так, за висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відображеними в постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь особи, з якою він проводиться, у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Отримання відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) від особи, з якою проводиться ця слідча дія, є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є документом.

З доданих до протоколу проведення слідчого експерименту за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_15 відеозаписів, розміщених на технічному носії інформації, видно, що свідок розповідає про відомі їй обставини кримінального правопорушення, після чого на закинутій зупинці залізничного транспорту навпроти палацу ім. Гната Хоткевича у м. Львові відтворює їх, зокрема показує місце розташування учасників події, місце, де розпочалась бійка, відтворює за допомогою статиста механізм заподіяння протиправного впливу з боку ОСОБА_7 на потерпілого ОСОБА_9, показує місце, де потерпілий впав і в якій позі лежав, а також механізм нанесення ударів потерпілому, який уже лежав на землі.

З доданих до протоколу проведення слідчого експерименту за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_14 відеозаписів, розміщених на технічному носії інформації, видно, що спочатку свідок розповідає про відомі їй обставини кримінального правопорушення, після чого на закинутій зупинці залізничного транспорту навпроти палацу ім. Гната Хоткевича у м. Львові відтворює їх, зокрема показує місце розташування учасників події, місце, де розпочалась бійка, відтворює механізм нанесення ОСОБА_7 удару потерпілому ОСОБА_9, показує місце, де потерпілий впав і в якій позі лежав, а також механізм нанесення ударів лежачому потерпілому.

З доданих до протоколу проведення слідчого експерименту за участю неповнолітнього потерпілого ОСОБА_26 відеозаписів, розміщених на технічному носії інформації, видно, що спочатку потерпілий розповідає про відомі йому обставини кримінального правопорушення, після чого на закинутій зупинці залізничного транспорту навпроти палацу ім. Гната Хоткевича у м. Львові відтворює їх, показує місце розташування учасників події, місце, де розпочалась бійка, відтворює за допомогою статиста початок конфлікту, як у нього відбиралися навушники, показує місце, де він впав після удару і в якій позі лежав, а також механізм нанесення йому в цей час ударів.

Таким чином, у даному провадженні відсутні підстави до висновку про недотримання вимог ст. 240 КПК під час проведення слідчих експериментів 29 червня 2017 року за участю свідків ОСОБА_15, ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_9, оскільки з метою досягнення мети слідчого експерименту вказаними особами було відтворено дії, обстановку, обставини події злочину й відомості, повідомлені учасниками, є невід`ємними складовими цих слідчих експериментів.

Що ж стосується доводів захисника про недопустимість протоколів слідчих експериментів через те, що крім вказаних у відповідних протоколах перебували поряд із місцем їх проведення й інші учасники, про яких не йдеться у тому чи іншому протоколі, Суд їх відхиляє як необґрунтовані та зауважує, що до проведення слідчих експериментів свідки та потерпілий уже надавали показання стосовно місця та обставин кримінального правопорушення, яке було вчинено 17 квітня 2017 року потерпілого ОСОБА_9, безпосередньо сприймали їх в той день, а слідчі експерименти були покликані перевірити і уточнити відомості, уже повідомлені вказаними особами. При цьому, сторона захисту не вказує про те, що під час допиту вказаних свідків та потерпілого були порушені приписи КПК, що вказані особи під час допиту повідомили відомості, які не узгоджуються із даними, здобутими під час слідчих експериментів.

Також захист безпідставно посилається на те, що слідчий до початку слідчого експерименту місце вчинення злочину позначив синіми кульками, оскільки останні використовувались для того, щоби статист за обставин, про які повідомили учасники, перебував лежачи не безпосередньо на землі під час відтворення події кримінального правопорушення, а на вказаних кульках, як засобі захисту від бруду на поверхні земельної ділянки, оскільки кримінальний процесуальний закон не вимагає занурювати статиста на місці вчинення злочину в умови, за яких він може забруднити чи пошкодити власний одяг. Обставини, на які посилається захисник, не ставлять під переконливий сумнів достовірність даних, отриманих за результатами слідчих експериментів в цьому кримінальному провадженні, де судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилені аналогічні доводи сторони захисту.

Захисник у касаційній скарзі також стверджує про недопустимість висновку експерта № 143/2017 від 15 травня 2017 року з тих підстав, що експерт за власною ініціативою збирав матеріали для проведення експертизи, безпосередньо у лікарні швидкої медичної допомоги отримав медичну документацію.

Указане експертне дослідження проводилось на підставі постанови слідчого Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області від 20 квітня 2017 року. Суд зазначив у вироку, що законним представником потерпілого експерту було надано медичну документацію (медичну карту потерпілого та виписки з історії хвороби), яка є об`єктом експертного дослідження, що сторона захисту, будучи обізнаною про наявність вказаного висновку експерта, який спирається на дані з медичної документації та безпосереднього огляду потерпілого, ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду, не зверталася з клопотанням про надання їй доступу до всіх матеріалів, які досліджував експерт, не виявляла бажання реалізувати своє право на ознайомлення з ними, що, з огляду на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51?218кмо19), не дає підстав до визнання висновку експерта недопустимим доказом в провадженні, де експерту надана медична документація потерпілим чи його представником.

Суд апеляційної інстанції із такими висновками погодився, на доводи апеляційної скарги захисту, які аналогічні доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_6, надав мотивовані відповіді.Серед іншого зазначив, що цей висновок був наданий експертом КЗ ЛОР Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи на підставі постанови слідчого у межах кримінального провадження № 12017140090001716 від 20 квітня 2017 року. Експерт була попереджена про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385, 387 КК. Для дослідження експерту було надано медичну документацію, зокрема медичну карту потерпілого та виписки з історії хвороби.

Оскільки висновок складений відповідно до вимог ст. 101 КПКу суду відсутні підстави визнавати вказаний висновок недопустимим доказом, за вказаних обставин. Той факт, що для дослідження експерту надано копію, а не оригінал виписки з історії хвороби, не ставить під сумнів достовірність експертних досліджень. До того ж, суд першої інстанції з`ясував, що оригінал виписки з історії хвороби, після того, як копія з неї була знята слідчим, був переданий у навчальний заклад, де вчиться потерпілий, а сторона захисту не заявляла клопотань про витребування та дослідження вказаного документа з навчального закладу.

Верховний Суд, перевіряючи доводи захисника, насамперед враховує, що надання законним представником потерпілого експерту, який безпосередньо оглядав неповнолітнього потерпілого, медичної документації для експертного дослідження не суперечить процесуальному порядку, передбаченому КПК. Аналогічна позиція узгоджується із правозастосовною позицією Верховного Суду в постанові від 12 січня 2023 року у справі № 596/413/21.

Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Верховний Суд в постанові від 29 січня 2025 року у справі № 751/503/22, зазначив, що критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК) - у випадках, коли такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів, що зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.

При вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити: чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії; чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо: ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних; порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.

У даній же справі, обґрунтовуючи недопустимість зазначеного доказу, захисник посилається на недотримання процесуального порядку його отримання. Натомість, як видно з матеріалів кримінального провадження, будучи обізнаною про наявність вищевказаного висновку експерта, який містить аналіз медичної документації, сторона захисту як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду не зверталася з клопотанням про надання їй доступу до відповідних матеріалів, які досліджував експерт, та не виявляла бажання реалізувати своє право на їх безпосереднє дослідження. Сторона захисту в аспекті положень ст. 22 КПК не вважала за доцільне скористатися правом на відкриття їй медичної документації.

Відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, у цьому випадку не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та не зумовлює визнання вказаного експертного дослідження недопустимим доказом.

Така позиція колегії суддів узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду, висловленою у постановах від 20 жовтня 2021 року (справа № 369/10141/15-к, провадження № 51-2308 км 18), від 27 вересня 2023 року (справа № 729/521/20, провадження № 51-3349км23), від 04 жовтня 2023 року (справа № 159/1506/20, провадження № 51-4048км23), а також із висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19).

Безґрунтовними є доводи захисника про те, що зверненню сторони захисту з клопотанням про призначення повторної судово-медичної експертизи зашкодило те, що суд не допитав експерта ОСОБА_27, що суд безпідставно виключив цього експерта з числа осіб, які підлягають допиту, і тим самим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що за клопотанням сторони захисту було постановлено ухвалу про допит в судовому засіданні судово-медичного експерта ОСОБА_27 .В процесі забезпечення участі експерта було встановлено, що з 08 липня 2019 року ОСОБА_27 звільнена з роботи та експертна установа не володіє інформацією відносно її місця проживання. Судові повістки, які неодноразово скеровувались судом за адресою проживання експерта, повідомленою стороною захисту, повертались до суду з відміткою пошти "адресат відсутній". Вичерпавши процесуальні можливості до виклику і допиту експерта, суд постановив вмотивовану ухвалу про зміну обсягу дослідження доказів та виключення експерта ОСОБА_27 з числа осіб, що підлягають допиту в ході судового слідства. Щодо самого висновку експерта дійшов обґрунтованого переконання, що у складеному експертом висновку № 143/2017 від 17 травня 2017 року наявні чіткі відповіді на питання, поставлені в постанові слідчого, які узгоджуються з іншими доказами і не потребують роз`яснення.

Суд апеляційної інстанції зазначені обставини перевірив й порушень вимог кримінального процесуального закону місцевим судом в цій частині не встановив, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Захисник помилково вважає допит експерта в судовому засіданні такою виключною обставиною, за відсутності якої сторона провадження не може поставити під обґрунтований сумнів його висновок у відповідному процесуальному джерелі доказів. КПК забезпечує можливість реалізації стороною провадження права на ініціювання повторної експертизи і без такої передумови як допит експерта в суді.

Що стосується тверджень захисника про необґрунтоване визначення експертом ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому ОСОБА_9 .

Відповідно до ч. 3 ст. 101 КПКвисновок експерта повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо, або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Згідно з п. 4.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6, судово-медичний експерт встановлює особу обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що його замінює, з`ясовує у нього обставини заподіяння ушкоджень, скарги та, за потребою, інші відомості; ознайомлюється з матеріалами справи і наявними медичними документами. Всі отримані відомості фіксуються у висновку експерта (акті судово-медичного обстеження).

За змістом окремих положень КПК висновки експертів є самостійними джерелами доказів (ч. 2 ст. 84 КПК); залучення експертів для проведення експертиз відбувалося у порядку, передбаченому ст. 243 КПК; експерти є належними суб`єктами для проведення цього виду експертних досліджень і відповідають вимогам, що висуваються частинами 1, 2 статті 69 КПК та Законом України "Про судову експертизу".

Відповідно до висновку експерта № 143/2017 від 15 травня 2017 року у ОСОБА_9 встановлено струс головного мозку, який відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, а також садна, які відносяться до легкого тілесного ушкодження.

Згідно з п. 2.3.3. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 (далі - Правила) короткочасним належить вважати розлад здоров`я тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні (21 день). За п. 2.3.5. Правил легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів.

Захисник, спираючись на відомості з наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 квітня 2006 року № 245, посилається на те, що висновок експерта № 143/2017 не містить відомостей про застосування інструментальних діагностичних заходів стосовно встановленого експертом струсу головного мозку.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно клінічних протоколів надання медичної допомоги, затверджених наказом МОЗ від 25 квітня 2006 року № 245 ("Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Нейрохірургія"), хворим із струсом головного мозку, крім лабораторних досліджень крові, сечі, виконують інструментальні дослідження (рентгенографія черепа в 2-х проекціях, Ехо- екцефалографія, люмбальна пункція, комп`ютерна томографія головного мозку (при поступленні в стаціонар, при поглибленні неврологічної симптоматики, погіршенні стану). При цьому необхідно відмітити, що люмбальна пункція, КТ та інші заходи самі по собі не є показовими для діагностики струсу головного мозку, а виконуються з метою виключення більш важких форм черепно-мозкових травм. Клінічними ознаками струсу головного мозку є характерні скарги, неврологічні розлади та відповідна динаміка їх перебігу, відображені у відповідній медичній документації.

В даному випадку характер скарг, як то головний біль та нудота, які наведені в медичній документації потерпілого ОСОБА_9, встановлений під час лікування діагноз, безпосередній огляд потерпілого експертом, дали останньому обґрунтовані підстави до висновку про наявність у потерпілого струсу головного мозку. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що експерт при оцінці ступеню тяжкості тілесного ушкодження діяла в межах відповідного законодавства.

Посилання захисника на те, що у виписці епікризі йдеться про регрес неврологічної і загальномозкової симптоматики на момент виписки потерпілого, який два дня перебував на лікуванні в стаціонарі з урахуванням встановленого потерпілому діагнозу, не спростовують факт продовження лікування потерпілим ОСОБА_9 амбулаторно з приводу заподіяного засудженими розладу здоров`я, а також висновку експерта про те, що за медичними критеріями, визначеними в п. 2.3.3. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, серед інших, потерпілому заподіяно тілесне ушкодження, пов`язане із короткочасним розладом здоров`я. Отже судами правильно з`ясовано характер застосованого до потерпілого насильства за критерієм його небезпечності для життя чи здоров`я.

Щодо доводів про невірну кваліфікацію дій засуджених за ч. 2 ст. 187 КК.

Захисник у касаційній скарзі безпідставно наголошує на тому, що діяння ОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримали невірну кваліфікацію за ч. 2 ст. 187 КК, оскільки не було встановлено такої кваліфікуючої ознаки, як попередня змова групи осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 28 КК кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

Оцінюючи сукупність досліджених у справі доказів, місцевий суд виходив з того, що попередня домовленість між співучасниками досягається шляхом використання слів, жестів, умовних знаків, а іноді обміну поглядами, вчиненням конклюдентних (інформативних за своїм зовнішнім проявом) дій, як за тривалий час до початку вчинення кримінального правопорушення, так і за кілька годин, хвилин чи секунд перед початком вчинення кримінального правопорушення. Усі погодження до здійснення замаху є попередніми в контексті ч. 2 ст. 28 КК. При цьому, під час вчинення розбою кожен зі співучасників може вчиняти різні за своїм змістом дії (подолання опору потерпілого, заподіяння тілесних ушкоджень, заволодіння майном), які проте спрямовані на досягнення спільної мети. Спільні взаємопов`язані насильницькі дії обвинувачених під час заволодіння майном потерпілого, їх узгодженість, за висновками місцевого суду в цьому провадженні, вказують на об`єднання таких дій єдиним умислом, охоплення свідомістю і наміром кожного із співучасників об`єктивного сприяння один одному у вчинені розбійного нападу. До того суд наголосив, що кожен з обвинувачених, у разі відсутності спільного умислу на вчинення злочину, мав можливість припинити дії як самостійно, так і по відношенню один до одного, проте цього вчинено не було. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спільно наносили удари руками та ногами по тілу ОСОБА_9, подолавши в такий спосіб волю потерпілого до опору, заволоділи його майном, утримували викрадене майно при собі та залишили місце вчинення правопорушення, злякавшись крику свідка ОСОБА_17 . Двоє фізично здорових юнаків з метою незаконного заволодіння чужим майном здійснили напад на неповнолітнього потерпілого, який фізично не міг чинити опір нападникам і протистояти насильству.

З такими висновками, за оцінкою відповідних доводів сторони захисту, погодився апеляційний суд, який, серед іншого, зважив на те, попередня домовленість співучасників може бути досягнена безпосередньо через поведінку осіб, з якої можна зробити висновок про відповідний намір. З огляду на встановлені судом обставини, дії обвинувачених беззаперечно свідчать про наявність єдиної спільної мети та їх попередню узгодженість.

Посилання захисника на те, що саме потерпілий ОСОБА_9 почав застосовувати насильство щодо ОСОБА_7, що, на переконання сторони захисту, виключає здійснення нападу з метою заволодіння майном потерпілого, суд апеляційної інстанції спростував на підставі показань ОСОБА_9, який зазначив, що штовхнув ОСОБА_7 після того, як той забрав його навушники. Цей суд обґрунтовано виходив із того, що кожна людина має право на самозахист та захист своєї власності від протиправних посягань, потерпілий був вправі захищатись, втім його опір одразу був подоланий нападниками.

Доводи захисника в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій. На підставі оцінки доказів за правилами ст. 94 КПК, виходячи з конкретних обставин провадження, встановлених під час судового розгляду, суди дійшли правильного висновку, що діям засуджених на підставах, зазначених у вироку, притаманні ознаки попередньої змови, що дії нападників охоплювалися єдиним умислом, адже вони разом застосовували насильство до потерпілого ОСОБА_9, діяли узгоджено відповідно до відведеної кожному з них ролі. Зокрема, як встановлено судами, спочатку ОСОБА_7 спровокував конфлікт із потерпілим ОСОБА_9, знявши з шиї останнього навушники та сказавши, що це тепер його навушники, обурившись такими діями ОСОБА_7, потерпілий його штовхнув, після чого ОСОБА_7 почав наносити потерпілому удари руками по обличчю, надалі підійшов ОСОБА_8 і сильно штовхнув потерпілого, внаслідок чого він впав на землю. Коли потерпілий лежав на землі, засуджені разом почали наносити йому удари ногами по тілу, не даючи піднятись на ноги, удари наносились саме в голову та шию, після чого забрали речі потерпілого.

За приписами закону України про кримінальну відповідальність співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб`єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Під час встановлення вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить з того, що вона існує в реальній дійсності та встановлює її на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Суд пізнає вину так, як він встановлює й пізнає інші факти об`єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі. Ознаки суб`єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами відповідно до характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Принцип суб`єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення. З урахуванням усталених підходів до кваліфікації кримінальних правопорушень питання про умисел під час кваліфікації вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.

Аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази, оцінюючи їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про доведення винуватості засуджених у вчиненні розбою за попередньою змовою групою осіб. Підстав вважати, що дії засуджених були неправильно кваліфіковані, з мотивів наведених у касаційній скарзі, у суду касаційної інстанції немає.

Доводи захисника, які спираються на власну оцінку доказів, досліджених під час судового розгляду, на предмет їх достовірності, відмінну від тієї, що надана судами попередніх інстанції, де захисник відстоює власну версію подій, не можуть бути предметом касаційного розгляду враховуючи припис ст. 433 КПК.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є мотивованими та в повній мірі відповідають вимогам статей 370, 373, 374, 419 КПК. Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,які перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути провадження і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, які є безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржених судових рішень, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК, колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги захисника необхідно відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

................

Перейти до повного тексту