ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 160/2001/19
касаційне провадження № К/9901/17001/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної установи "ІГРЕНСЬКИЙ ВИПРАВНИЙ ЦЕНТР" (далі - Установа) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 (суддя Єфанова О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2020 (головуючий суддя - Прокопчук Т.С., у справі за позовом Державної установи "ІГРЕНСЬКИЙ ВИПРАВНИЙ ЦЕНТР" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
У березні 2019 року Установа звернулася до суду з позовом до Управління в якому скасувати: податкові повідомлення-рішення від 04.12.2018 № 0564771306, № 0564841306, рішення від 04.12.2018 № 0564751303, №05648713063, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2018 № Ю-0564861303.
На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що в Установі відсутні засуджені, які працюють за строковим трудовим договором, а використовуючи працю засуджених Установа керувалась Інструкцією про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, якою не врегульовано питання сплати податку з доходів осіб, засуджених до позбавлення волі, й, відповідно, відрахування з такого доходу військового збору, а також питання сплати з доходів цих осіб єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 12.09.2019, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду 27.05.2020, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності та вимога про сплату боргу (недоїмки) прийняті контролюючим органом на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законодавством України.
Установа, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування касаційної скарги позивач вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, застосувавши при ухваленні судових рішень правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 03.04.2020 у справі № 580/908/19 та від 17.03.2020 у справі № 809/710/17, не надали належної правової оцінки тому, що базою для оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата, без застосування додаткової бази. Крім того, скаржник вказав, що суд апеляційної інстанції при ухвалення оскаржуваного судового рішення постався на норми частини першої статті 60 та частини першої статті 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України, на які відповідач не посилався ані в акті перевірки, ані в запереченнях на позов, з огляду на що просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з метою встановлення того, якими нормами кримінально-виконавчого законодавства обґрунтовано обов`язок Установи сплачувати єдиний внесок при нарахування доходів при залученні їх до суспільно-корисної праці, враховуючи конкретну специфіку виконання покарань.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.09.2020 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення з підстав того, що Установою ведуться табелі обліку робочого часу засуджених, нараховується щомісячно заробітна плата засудженим, виконується функція податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, з огляду на що позивач є роботодавцем відповідно до податкового законодавства та, як наслідок, платником єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.02.2025 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 05.02.2025.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, дослідивши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Управління проведело документальну планову виїзну перевірку Установи з питань повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.06.2018 та податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.07.2015 по 30.06.2018, результати якої оформлені актом №63547/04-36-13-06/08563027 від 01.11.2018, за висновками якого Установою були порушені, зокрема, вимоги:
абзацу "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України, розділу III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, в частині їх подання за періоди: III кв. 2015р.- IV кв. 2015р., І кв. 2016р.- ІV кв. 2016р., 1 кв. 2017р. - IV кв. 2017р., І кв. 2018р. - ІІ кв. 2018р., без відображення нарахованих та виплачених доходів засудженим, нарахованого та перерахованого податку та військового збору;
пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з військового збору на загальну суму 5144,85 грн., у тому числі: за жовтень - грудень 2016 року, за січень - грудень 2017 року, січень, лютий, червень 2018 року;
пункту 1 частини другої статті 6, частини п`ятої статті 8, частини другої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження суми нарахованого єдиного внеску на загальну суму 1611401,77 грн., у тому числі: за жовтень - грудень 2016 року, січень - грудень 2017 року, січень червень 2018 року;
пункту 4 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" з урахуванням пункту 3.1 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; пункту 1 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що призвело до несвоєчасного надання звітів по ЄСВ за грудень 2013 року, лютий 2014 року, жовтень 2014 року, вересень 2017року.
За результатами перевірки Управління 04.12.2018 прийняло:
податкове повідомлення-рішення № 0564841306, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з військового збору за податковим зобов`язанням у розмірі 5144,85 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3699,43 грн.
податкове повідомлення-рішення № 0564771306, яким до позивача на підставі пункту 119.2 статті 119 ПК України застосовано штрафну санкцію в розмірі 510,00 грн.;
рішення № 0564751303 про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 170,00 грн. на підставі пункту 7 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності;
рішення №05648713063 про застосування до позивача штрафу в розмірі 805700,89 грн. за донарахування своєчасно ненарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 1611401,77 грн. на підставі пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування";
вимогу №Ю - 0564861303 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 1611401,77 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що Установа відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" входить до структури Державної кримінально-виконавчої служби України та створена для забезпечення виконання її завдань.
Відповідно до частини першої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засуджені о позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.
Частиною першою статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
За правилами частин першої, другої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
Таким чином, засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаютьс