ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 623/3462/19
провадження № 61-9056 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Коломієць Г. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Савіна Олега Сергійовича, ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2024 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 рокуу складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Позовна заява обґрунтована тим, що на підставі свідоцтва про право власності від 14 липня 2005 року № НОМЕР_1 вона є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі без реєстрації проживає її колишній чоловік ОСОБА_2, шлюб з яким розірвано 17 жовтня 2003 року.
Вказувала, що не може вільно володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю через проживання в ній відповідача, який не є членом її сім`ї, проживає у квартирі без будь-яких правових підстав, добровільно звільнити займане житло відмовляється.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення із цієї квартири ОСОБА_2, а також стягнути судові витрати по справі.
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання прав.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що з 15 липня 1995 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Шлюб між ним та відповідачкою розірвано 17 жовтня 2003 року.
Вказував, що розірвання шлюбу мало фіктивний характер та було необхідне для отримання ОСОБА_1 кредиту на купівлю квартири на підставі діючого на той час Порядку надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 584 (далі - Порядок № 584). Фактично шлюбні відносини між ними не припинялись, вони продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство та побут, мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати, придбавали майно в інтересах сім`ї, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків, тобто після розірвання шлюбу між ними продовжували існувати усталені відносини, притаманні подружжю. Набуття спірної квартири здійснювалось за їх спільні кошти, проте в силу положень Порядку № 584 право власності на квартиру було оформлено на відповідачку.
Вказував, що постійно проживає у спірній квартирі як член сім`ї власника ОСОБА_1 з часу її придбання у 2005 року, здійснює сплату всіх комунальних послуг. Згодом сімейні відносини з відповідачкою погіршилися та остаточно були припинені у 2015 році.
Вважав, що в силу частини четвертої статті 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє його права користування займаним приміщенням.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 у період з 17 жовтня 2003 року по 2015 рік; визнати на ним право користування квартирою АДРЕСА_1 у порядку статті 156 ЖК України; визнати об`єктом спільної сумісної власності його та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину цієї квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що у 2005 році ОСОБА_2 правомірно набув право користування спірним житлом та має законне право на мирне володіння майном як колишній член сім`ї власника квартири ОСОБА_1 . Відповідач має тривалий зв`язок з цим майном як із житлом у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а сам факт належності позивачці на праві власності спірного житла не є підставою для виселення відповідача. Доказів того, що відповідач чинить перешкоди позивачці у користуванні спірною квартирою, ОСОБА_1 не надано та судами не встановлено. Також ОСОБА_1 не надано доказів того, що у відповідача є інше житло, придатне для проживання, тому підстави для задоволення первісного позову ОСОБА_1 відсутні.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що сторони перебували у шлюбі до 17 жовтня 2003 року. ОСОБА_2 не доведено факт спільного проживання з ОСОБА_1 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 17 жовтня 2003 року по 2015 рік. Ці обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, які б беззаперечно свідчили про їх спільне проживання, ведення господарства, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між ними відносин, притаманних подружжю, а тому на спірну квартиру не поширюється й правовий режим спільного майна подружжя.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У червні 2024 року через підсистему Електронний Суд представник ОСОБА_1 - адвокат Савін О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 18 червня 2024 року в частині відмови у задоволенні первісного позову й ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення позову, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 359/7049/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідження зібраних у справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У липні 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання за ним права користування спірною квартирою у порядку статті 156 ЖК України й ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах положень статті 156 ЖК України щодо визнання права користування спірною квартирою.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 623/3462/19 за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Савіна О. С., витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 623/3462/19 за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
У липні 2024 року матеріали цивільної справи № 623/3462/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалами Верховного Суду від 09 грудня та 17 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Савіна О. С. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на час набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру у липні 2005 року шлюб між нею та ОСОБА_2 вже був розірваний, а тому висновки судів про те, що відповідач за первісним позовом є членом сім`ї власника спірної квартири є помилковими.
Суди не надали належної оцінки показам свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які підтвердили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися негативні відносини, постійно виникали сварки та конфлікти, внаслідок чого ОСОБА_1 вимушена була часто ночувати у вказаних осіб.
Вказує, що склалася ситуація, коли ОСОБА_1, маючи власну квартиру, не має можливості в ній проживати та вимушена навіть орендувати житло. Водночас ОСОБА_2, який не є членом сім`ї власника спірної квартири або наймачем, не зареєстрований у спірній квартирі та до липня 2021 року мав інше зареєстроване місце проживання - у будинку АДРЕСА_2, на цей час проживає у квартирі ОСОБА_1 без будь-яких правових підстав, чим створює їй перешкоди у користуванні власним житлом. На вказані обставини суди попередніх інстанцій не звернули увагу та фактично не вирішили спір, який виник між сторонами.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні зустрічного позову в частині вирішення вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання за ним права користування спірною квартирою.
Посилається на те, що суди не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили обставини, на які він посилався в позовній заяві, щодо формального характеру розірвання шлюбу з ОСОБА_1 17 жовтня 2003 року з метою отримання останньою житла на пільгових умовах та фактичного продовження шлюбних відносин з ОСОБА_1 після розірвання шлюбу до 2015 року, ведення спільного господарства та побуту, спільного бюджету, здійснення спільних витрат та придбання майна в інтересах сім`ї, тобто існування між сторонами усталених відносин, притаманних подружжю.
Суди не дослідили надані ним докази зокрема довідку квартального комітету від 19 листопада 2019 року, у якій зазначено, що він проживає у спірній квартирі без реєстрації з 2005 року, фотографії, які, на його думку, підтверджують обставини проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений період.
Крім того, суди ухилились від вирішення питання щодо визнання за ним права користування спірною квартирою у порядку статті 156 ЖК України.
В іншій частині судові рішення першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 не оскаржуються.
Відзив на касаційні скарги не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 15 липня 1995 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, якій розірвано 17 жовтня 2003 року, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Ізюмського міського управління юстиції у Харківській області (а. с. 10, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про право власності від 14 липня 2005 року № 591 ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а. с. 11, 12, т. 1).
Згідно з довідками про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 29 серпня та 19 листопада 2019 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_2 проживає у квартирі з 2005 року без реєстрації (а. с. 9, 46, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги ОСОБА_2, представника ОСОБА_1 - адвоката Савіна О. С. задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суддів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу
Звертаючись з вимогами про встановлення факту проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_2 стверджував, що в період з 17 жовтня 2003 року до 2015 року між ними існували відносини, притаманні подружжю, оскільки вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати та набували майно у спільну власність.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).
Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
Отже, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.
Крім того, частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11, ухваленій за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, сформульовано правову позицію щодо визначення ознак сім`ї при встановленні наявності чи відсутності фактичних шлюбних стосунків та визначено, що положення частини другої статті 3 СК України стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів. Встановлення факту проживання однією сім`єю у період до 01 січня 2004 року не передбачено Кодексом про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України).
Зважаючи на те, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, таких норм не містив, то вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року не підлягають встановленню, вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.
Отже факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 у період з 17 жовтня 2003 року по 01 січня 2004 року не підлягає встановленню.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміну "член сім`ї") вказано, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю) тощо.
Водночас, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (№ 61-3071св21), та інших.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування, яке здійснює учасник справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом із цим, у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд указав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
Вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 17 жовтня 2003 року вони продовжували проживати однією сім`єю, фактично перебуваючи у цивільному шлюбі до 2015 року, що, на його думку, підтверджується належними доказами.
Крім цього, вказував, що встановлення цього факту йому потрібно, зокрема, для визнання його права користування спірною квартирою у порядку статті 156 ЖК України.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, доводам позивача, правильно виходив із того, що ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами факт його проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений ним період. Надані позивачем фотографії без доведення факту ведення сторонами спільного господарства, побуту, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю, у заявлений період.
Докази, надані ОСОБА_2, а саме довідка квартального комітету від 19 листопада 2019 року, у якій зазначено, що останній проживає у квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації з 2005 року, ці обставини не спростовує та без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
За таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту його проживання з ОСОБА_1 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений період.
Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій.
Судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги щодо вищевказаної позовної вимоги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, вони зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а також незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.