iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 185/11061/21

провадження № 61-3273св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Ігнатенка В. М., Пророка В. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа- Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат Євдокимова Юлія Вікторівна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року в складі колегії суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на майно.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 1998 року до січня 2016 року вона проживала з ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу.

Під час спільного проживання у них народилася дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також під час спільного проживання вони набули (придбали) у власність рухоме та нерухоме майно, а саме:

- 07 серпня 2008 року автомобіль марки DACIA LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_2, вартістю 136 604,00 грн (далі - автомобіль);

- 26 травня 2015 року житловий будинок на АДРЕСА_1, вартістю 120 000,00 грн (далі - житловий будинок).

Враховуючи зазначене, позивач просила суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- визнати спірний житловий будинок з усіма надвірними будівлями і спорудами та автомобіль об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку та на 1/2 частку автомобіля, припинивши у цій частині право власності ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 29 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надала доказів, що вона та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство та виконували взаємні права та обв`язки, а також докази, що спірне майно було придбане за їх спільні кошти. Суд не взяв до уваги показання свідків з боку позивача, оскільки вони суперечили показанням свідків з боку відповідача ОСОБА_4 . Крім того, суд вважав, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. При цьому сам факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю. Будь-яких інших доказів, з яких можна було б встановити факт проживання позивача та ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 не надала та матеріали справи таких не містять.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 28 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2023 року скасував.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.

Встановив факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнав спірний житловий будинок з усіма надвірними будівлями, спорудами та спірний автомобіль об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з усіма надвірними будівлями, спорудами.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд керувався тим, що надані позивачем докази підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 31 січня 2016 року. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції не здійснив об`єктивної оцінки доказів у їх сукупності. Крім того, врахувавши те, що договори купівлі-продажу спірного будинку та транспортного засобу укладені ОСОБА_5 у період спільного проживання із позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, апеляційний суд дійшов висновку, що спірне майно є спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_5, тому позивач має право на визнання за нею права власності на 1/2 частку будинку та автомобіля.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

06 березня 2024 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15 та у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19, від 27 березня 2019 року в справі № 354/693/17, від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року в справі № 303/2865/17, від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19, від 10 квітня 2019 року в справі № 145/474/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що надані позивачем довідки не підтверджують повною мірою, що позивач та ОСОБА_5 вели спільне господарство, проживали як чоловік та дружина однією сім`єю, піклувалися один про одного. Позивач не надала доказів спільних витрат, спільного бюджету, взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю у спірний період, а також доказів на підтвердження того, що спірне майно було придбане за спільні кошти.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що надані нею докази підтверджують факт її спільного проживання разом з померлим ОСОБА_5 та придбання ними спірного будинку і здійснення у ньому ремонтних робіт.

Крім того, зазначає, що суд не врахував акт ТОВ "ТПК Промліфтсервіс" та акт, затверджений головою квартального комітету Распутньої С. В., відповідно до яких ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали з січня 2015 року до травня 2015 року за адресою: АДРЕСА_2, а з травня 2015 року і до дня смерті ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .

Також заявник зазначає про пропуск позивачем позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою від 23 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У травні 2024 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 9).

Після смерті ОСОБА_5 із заявами про прийняття спадщини звернулися:

- 23 жовтня 2021 року ОСОБА_4 (дружина померлого);

- 27 жовтня 2021 року ОСОБА_3 (дочка померлого);

- 18 грудня 2021 року ОСОБА_2 (дочка померлого);

- ОСОБА_1 із заявою про видачу свідоцтва на частку у спільному майні подружжя (т. 1, а. с. 242-248).

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 10).

ОСОБА_7 (після укладення шлюбу 31 липня 2010 року- ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_6, є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_9 (т. 1, а. с. 69, 70).

Згідно з копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 06 жовтня 2018 року уклали шлюб, актовий запис № 179 (т. 1, а. с. 53).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданого Павлоградським ВРЕВ ДАЇ УМВС України Дніпропетровської області, спірний транспортний засіб DACIA LOGAN зареєстрований за ОСОБА_5 07 серпня 2008 року ( АДРЕСА_3 ), особливі примітки: митна декларація від 03 липня 2008 року, кредит ПАТ КБ "ПриватБанк", заборона відчуження (т. 1, а. с. 14).

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 26 травня 2015 року, укладеного між ОСОБА_10 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець), продавець передає у власність, а покупець приймає у власність житловий будинок АДРЕСА_1, загальна площа житлового будинку становить 54,3 кв. м, житлова - 33,0 кв. м. Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0763 га, кадастровий номер 1212400000:02:063:0098, цільове призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Житловий будинок складається з: житловий будинок літ. "А", навіс літ. "а", ганок літ. "Б", гараж, літня кухня літ. "В", сарай літ. "в", навіс літ. "в1", сарай літ. " Г", погріб літ. "пдГ", вбиральня літ. "Е", сарай літ. "Ж", трубчатий колодязь № 1, огорожа № 2-7, вимощення 1. Продаж будинку вчинено за 54 487,00 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Гущіною О. І. та зареєстрований у реєстрі за № 188.

Відповідно до нотаріально завіреної заяви сина продавця спірного житлового будинку ОСОБА_11 вказаний будинок купували ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . У нотаріуса під час укладення договору купівлі-продажу були присутні ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_10, яку супроводжував її син ОСОБА_11 (т. 2, а. с. 107).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових права на нерухоме майно про реєстрацію права власності 26 травня 2015 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на спірний житловий будинок (т. 1, а. с. 12).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована з 22 травня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 8).

Відповідно до довідки від 17 лютого 2022 року № 138/08-10, виданої відділом ЦНАП Іршанської селищної ради Коростенського району Житомирської області, ОСОБА_5 був зареєстрований та постійно проживав у квартирі АДРЕСА_4 з 18 серпня 1999 року до 18 грудня 2007 року (т. 1, а. с. 111).

Відповідно до довідки від 14 лютого 2022 року № 128/08-10, виданої відділом ЦНАП Іршанської селищної ради Коростенського району Житомирської області, ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала у квартирі АДРЕСА_4 з 18 серпня 1999 року до 18 грудня 2007 року (т. 1, а. с. 112).

Згідно з довідкою ОСББ "Садовніченко" ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали без реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 з 28 березня 2009 року до 25 грудня 2015 року (т. 1, а. с. 110).

Відповідно до довідки про склад сім`ї ОСОБА_12 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно з актом ТОВ "ТПК Промліфтсервіс" ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали з січня 2015 року до травня 2015 року за адресою: АДРЕСА_7 .

Згідно з актом, затвердженим головою квартального комітету, ОСОБА_12 не мешкала з січня 2015 року разом із ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 . З ОСОБА_5 за вказаною адресою разом проживала ОСОБА_4 з травня 2015 року (т. 1, а. с. 187).

Згідно зі свідоцтвом від 14 березня 2002 року ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем (т. 1, а. с. 15).

Свідки зі сторони позивача ОСОБА_1 : ОСОБА_13 (мати позивача), ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 (син позивача) пояснили, що ОСОБА_1 з 1998 року до січня 2016 року проживала разом із ОСОБА_5 . У них є дочка ОСОБА_2, 2001 року народження. З 2010 року до грудня 2015 року проживали на АДРЕСА_5, вони вели спільний бізнес, виготовлення та продаж пам`ятників, який був зареєстрований на ОСОБА_1, купили у травні 2015 року будинок, здійснювали ремонт.

Свідки зі сторони відповідача ОСОБА_4 : ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_18 пояснили, що з кінця 2014 року до початку 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали разом на АДРЕСА_8 у квартирі сина ОСОБА_4, потім на АДРЕСА_8 . У травні 2015 року ОСОБА_5 купив будинок на АДРЕСА_1, де вони проживали разом та робили у будинку ремонт. ОСОБА_1 у дворі будинку не бачили. ОСОБА_5 мав бізнес з продажу пам`ятників. Будинок купив ОСОБА_5 .

Свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_20 також пояснили, що день народження ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) святкувала у будинку на АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_5, де вони були присутні, потім на ювілеї ОСОБА_5, де були присутні дочки ОСОБА_5 - ОСОБА_21 та ОСОБА_22 . ОСОБА_12 на ювілеї ОСОБА_5 не бачили.

Свідок ОСОБА_20 також пояснила, що ОСОБА_5 був на пенсії, займався продажем пам`ятників, придбав будинок фактично за кошти від вказаного бізнесу. На його дочку ОСОБА_3 було оформлено бізнес (ФОП з діяльності виготовлення та продажу пам`ятників), проте фактично ОСОБА_5 займався вказаним бізнесом.

Свідок ОСОБА_23 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 . На початку червня познайомилась із ОСОБА_5, у будинку робили ремонт, бачила у дворі ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_24 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 . З травня 2015 року бачила у дворі ОСОБА_5 та ОСОБА_4, вони робити ремонт будинку.

Свідок ОСОБА_25, проживає на АДРЕСА_1, пояснила, що знає ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з літа 2015 року, вони проживали у будинку на АДРЕСА_1, декілька разів підвозили їх на машині.

Свідок ОСОБА_26 надала письмові пояснення суду, які нотаріально завірені, з яких слідує, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з квітня 2015 року проживали у її будинку як чоловік та дружина за адресою: АДРЕСА_9 .

Відповідно до довідки від 22 лютого 2022 року № 31/4-1247/Б-12 за ОСОБА_1 протягом періоду з 01 січня 2008 року до 22 лютого 2022 року був зареєстрований автомобіль марки SSANG YONG KORANDO, дата реєстрації 24 травня 2011 року, 06 листопада 2014 року знятий з обліку для реалізації. 10 червня 2015 року перереєстрований на іншого власника (т. 1, а. с. 250).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У справі, яка переглядається, спір стосується встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача з померлим ОСОБА_5 та поділу набутого у цей час житлового будинку та автомобіля.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні світлини самі по собі не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16 (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16 (провадження № 61-44641св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16 (провадження № 61-42601св18), від 18 жовтня 2023 року у справі № 201/11673/20 (провадження № 61-10383св23).

Також факти спільного відпочинку сторін, спільної присутності на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі собою, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року в справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року в справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року в справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року в справі № 199/3941/20.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року в справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 під час звернення до суду посилалася на те, що з 1998 року до січня 2016 року вона проживала з ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу. У період сумісного проживання у них народилась дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно, між сторонами склалися фактичні шлюбні відносини, вони проживали в одному помешканні та вели спільне господарство, в інших зареєстрованих шлюбах не перебували, а за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу набули у власність майно, яке, зокрема, є предметом спору та було оформлене на ОСОБА_5 .

На підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу надано такі докази:

- довідки про реєстрацію позивача та ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_4 з 18 серпня 1999 року до 18 грудня 2007 року (т. 1, а. с. 111, 112);

- довідку ОСББ "Садовніченко", відповідно до якої ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали без реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 з 28 березня 2009 року до 25 грудня 2015 року (т. 1, а. с. 110);

- довідку від 07 вересня 2021 року № 5265 про місце реєстрації ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, на день смерті останнього разом із дочкою ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 243 зворот);

- фотокартки (т. 1, а. с. 19-23, 139-144);

- свідоцтво від 14 березня 2002 року, відповідно до якого ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем (т. 1, а. с. 15).

Також позивач посилалася на показання свідків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, суд апеляційної інстанції керувався тим, що надані позивачем докази підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 31 січня 2016 року. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції здійснив необ`єктивну оцінки доказів у їх сукупності.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції під час ухвалення рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, взяв до уваги обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та ті самі докази, які суд першої інстанції оцінив, переоцінивши їх, при цьому не навів підстав для такої переоцінки та вмотивованих обґрунтувань на спростування наведених судом першої інстанції висновків, не витребував нові докази у справі, а дійшов протилежного висновку про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції вважав доведеним те, що в період з 01 січня 2004 року до 31 січня 2016 року сторони проживали у фактичних шлюбних відносинах.

Так, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Також суд не врахував, що надані позивачем докази (зокрема спільні фотографії, які не містять інформації про дату і час зйомки, та інші докази, показання свідків) об`єктивно та достовірно не вказують на те, що позивач та та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати в інтересах сім`ї, а між ними існували відносини, притаманні подружжю у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Суд у рішенні не навів, якими доказами підтверджено, що в указаний період позивач мала з ОСОБА_5 спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції, переоцінивши докази, встановлені та досліджені судом першої інстанції, не вказав, які норми процесуального чи матеріального права порушив суд першої інстанції під час встановленя фактичних обставин. Дійшовши висновку про задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя, суд апеляційної інстанції такі висновки не мотивував та належними доказами не підтвердив. Без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона під час обґрунтування своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

Також колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв як докази нотаріальну посвідчену заяву ОСОБА_11 від 18 липня 2023 року, яка не була подана під час розгляду справи у суді першої інстанції, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) зазначено:

"тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))".

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено:

"Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було".

Як відомо з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з апеляційною скаргою та надаючи як доказ нотаріальну посвідчену заяву ОСОБА_11 від 18 липня 2023 року, посилалася на те, що вона не мала можливість подати таку заяву в суді першої інстанції, оскільки не знала місцезнаходження ОСОБА_11 .

У мотивувальній частині постанови апеляційний суд послався на зазначену заяву як на доказ, який підтверджує факт проживання позивача з ОСОБА_5 однією сім`єю. Однак апеляційний суд не звернув уваги, що у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі під час обговорення заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції, прийнявши нові докази, надані позивачем, не мотивував свій висновок про їх прийняття на стадії апеляційного перегляду, не досліджував поважності причин неподання позивачем цих доказів до суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене висновки апеляційного суду ґрунтувалися на припущеннях, а не на встановлених обставинах, що є порушенням норм процесуального права, яке мало наслідком неправильне застосування норм матеріального права та у результаті неправильне вирішення спору.

Суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що позивач не надала достатніх та достовірних доказів на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно, та наявності у цей період між сторонами відносин, притаманних подружжю, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у встановленні юридичного факту та поділу спірного будинку та автомобіля шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частку у цьому майні.

При цьому суд правильно врахував, що сам факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних сім`ї, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Будь-яких інших доказів, з яких можна було б встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період придбання спірного майна, позивач не надала та матеріали справи таких не містять.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

................

Перейти до повного тексту