ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 308/628/16-ц
провадження № 61-4165св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ракущинець Андрій Андрашович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним кредитного договору.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 18 червня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ПриватБанк" (далі - ЗАТ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № MKMOG100000201 про надання кредиту в сумі 36 800,00 дол. США із сплатою 1,00 % за кожний місяць користування кредитними коштами, із кінцевим терміном погашення - 17 червня 2027 року.
Під час укладання кредитного договору банк приховав від позивачки повну та об`єктивну інформацію щодо валютних ризиків, кінцевої сукупної вартості кредиту, не вказав у договорі реальну річну процентну ставку та кінцеву загальну вартість кредиту, яку сплатила би позивачка, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Тим самим банк ввів в оману позивачку щодо істотних умов договору - ціни та процентної ставки всупереч частині шостій статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким чітко передбачено обов`язковий детальний розпис сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки.
Отже, внаслідок недотримання банком Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) № 168, договір або додаток до нього не містять розрахунку щодо реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту у грошовому виразі. Банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо реальної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатила би позивачка банку.
Вказувала, що банк не дотримався вимог законодавства, зокрема не зазначив реальної процентної ставки, не вказав абсолютного значення подорожчання кредиту, не подав інформації про вартість всіх супутніх послуг. Внаслідок цього банк позбавив споживача реальної можливості зробити свідомий вибір щодо необхідності кредитування у обраному банку. Таким чином, відповідач порушив права позивачки як споживача фінансових послуг.
Крім того, відповідно до постанови Правління НБУ від 17 червня 2004 року № 280, постанови Правління НБУ від 14 серпня 2003 року № 337, дозвіл НБУ на банківські операції банку дає право видавати готівку в іноземній валюті з каси банку виключно з поточного рахунку клієнта при наявності договору про відкриття банківського рахунку. Проте ні поточний, ні позичковий рахунки для зазначених цілей банком позивачці не відкривалися, про що свідчить як відсутність будь-яких посилань на номери рахунків у кредитному договорі, так і самих банківських договорів із позивачкою, тому це також є обманом з боку відповідача і порушенням Закону України "Про захист прав споживача" та статті 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Отже, договір з банком про відкриття поточного рахунку не складався, поточний рахунок в іноземній валюті для позивачки не відкривався, заява на видачу готівки не складалась, на порушення вимог пункту 2.3 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 20 жовтня 2004 року, пункту 5 глави 1 розділу III та пунктів 4, 5 глави 3 розділу III Інструкції про касові операції в банках України", затвердженої постановою Правління НБУ № 337, підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітність в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 30 грудня 1998 року № 566, глави 72 ЦК України та Положення про організацію здійснення касових операцій в ПАТ КБ "ПриватБанк".
Згідно з вказаними банком документами у видатковому касовому ордері
від 18 червня 2007 року № 1 містяться відомості щодо суми 36 800,00 дол. США, еквівалент у гривнях 185 840,00 грн, та реквізити рахунків, а саме: кошти знаходились на рахунку № НОМЕР_1 та були перераховані на рахунок № НОМЕР_2, які не конкретизують валюту видачі коштів.
Оскільки постановою Правління НБУ № 280 затверджено план рахунків бухгалтерського обліку в банках України, які носять обов`язковий характер до застосування, де чітко встановлено валютні рахунки, а саме визначено 29.... клас рахунків, тільки на яких у валюті має вестись облік, а не 2233... та 1002..., тому позивачка вважала, що в цій операції використовувалася гривня. Це підтверджено висновком спеціаліста від 12 травня 2017 року.
З урахуванням наведеного, спірний кредитний договір як такий, що суперечить переліченим актам законодавства, зокрема ЦК України, не відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже є недійсним.
На підставі зазначеного позивачка просила суд визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір від 18 червня 2007 року № MKMOG10000201 на суму 36 800,00 дол. США, укладений між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк".
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 15 листопада 2018 року залучено до участі у справі Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") як правонаступника відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 06 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсним
з моменту укладення кредитний договір від 18 червня 2007 року № MKMOG10000201 на суму 36 800,00 дол. США, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 вересня 2021 року заяву представника АТ КБ "ПриватБанк" про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 вересня
2019 року у справі задоволено, заочне рішення у справі, ухвалене Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області від 01 вересня 2019 року, скасовано та призначено до розгляду по суті.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 липня 2022 року у складі судді Деметрадзе Т. Р. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір від 18 червня 2007 року № MKMOG10000201 на суму 36 800,00 дол. США, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави суму судового збору у розмірі 551,20 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, на підставі аналізу змісту спірного кредитного договору виходив із того, що у ньому відсутні встановлені законодавством обов`язкові умови, які необхідні для його укладення. Так, відповідач при укладанні спірного кредитного договору з позичальником не здійснив належно детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі)
з урахуванням процентної ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно з імперативними вимогам пункту 2 частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та пункту 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня
2007 року № 168; не зазначено належно вид і предмет кожної супутньої послуги
з обґрунтуванням їх вартості згідно з вимогами пункту 3.4 Правил; не визначено належно реальну процентну ставку на порушення вимог пункту 3.3 Правил; не визначено та не вказано про абсолютне значення подорожчання кредиту
в грошовому вигляді згідно з вимогами пункту 3.3 Правил, шляхом підсумовування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; на порушення вимоги пункту 3.8 Правил банк не встановив застереження, щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків; всупереч вимоги пункту 3.4 Правил, не зазначено про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи, а також про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; всупереч вимоги пункту 8 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових ринків" не визначено порядок припинення дії кредитного договору; в порушення вимог пункту 6 частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не встановлено істотної умови договору, про дострокове розірвання кредитного договору, що не є тотожним з достроковим поверненням кредиту; не визначено відповідальності кредитора при порушенні умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі), як того вимагають норми частини другої статті 345 Господарського кодексу України та пункту 9 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків"; на порушення вимоги статті 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення; не здійснено оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування згідно з імперативною вимогою статті 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; не встановив положення про інфляційне застереження та не узгоджено домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмета іпотеки. На підставі вказаного суд дійшов висновку, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем.
Районний суд урахував, що банк не виконав вимоги ухвали про призначення судово-економічної експертизи, проте взяв до уваги висновок спеціаліста по наданих на дослідження документах щодо поставлених у заяві ОСОБА_1
від 03 квітня 2017 року питань, та оцінив його як належний та допустимий доказ
у справі. Цим висновком підтверджується, що відповідач скористався тим, що позивачці об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, на порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів", не надав позивачці відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору, та не зазначив їх в його змісті.
Місцевий суд вважав, що під час укладання договору банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Отже, виходячи з положень статей 203, 215, 230, 548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивачка була введена в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту. А тому волевиявлення позивачки на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені, суперечили її волевиявленню на укладання договору саме на таких умовах.
Посилаючись на статтю 19 Закону України "Про захист прав споживачів", суд дійшов висновку, що спірний кредитний договір було укладено банком з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою цією нормою Закону.
Також суд зазначив, що в операції щодо видачі кредитних коштів використовувалась гривня.
Зазначене у сукупності свідчило, на переконання суду, про обґрунтованість позовної вимоги щодо недійсності кредитного договору.
Окремо суд першої інстанції вказав, що позивачка звернулася з позовом в межах позовної давності, оскільки саме при зверненні позивачки до адвоката за роз`ясненням та за правовою допомогою в 2015 році нею було встановлено порушення її прав і тоді ж ОСОБА_1 довідалася про порушення свого права.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 липня 2022 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд вказав, що
ОСОБА_1 була обізнана з умовами кредитного договору з моменту його укладення (18 червня 2007 року), а з позовом до суду звернулася у 2016 році, таким чином, позивачка пропустила встановлену законом трирічну позовну давність, перебіг якої почався з дня укладення кредитного договору.
Також апеляційний суд дійшов висновку про дотримання банком положень Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки ОСОБА_1 особистим підписом засвідчила, що вона погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, визначених договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними. Позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, щодо свідчить про додаткову згоду із умовами договору. У випадку ненадання необхідної інформації позичальник мала право вимагати надати таку інформацію у найбільш короткий строк, відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця, проте цього не зробила.
Щодо валюти кредиту, то апеляційний суд вказав, що банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії. Окрім того, 25 серпня 2015 року, з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 18 червня 2007 року № MKMOG10000201, сторони уклали додаткову угоду № 1, якою змінили валюту кредиту з доларів США на гривню за комерційним курсом гривні до долара США - 14,28 грн за один долар США, тоді як середній курс становив 21 грн за один долар США.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ракущинець А. А., звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, представник заявниці посилається неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 07 лютого
2018 року у справі № 175/1543/16-ц, від 14 березня 2018 року у справі № 562/592/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 907/574/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16,
від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 грудня 2018 року
у справі № 910/18560/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15-ц,
від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 27 березня 2019 року у справі № 727/5743/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 07 серпня
2019 року у справі № 2004/1979/12, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17,
від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 01 червня 2021 року
у справі № 910/12876/19, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19,
від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц, від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20, від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц,
від 22 листопада 2023 року у справі № 619/1384/21, від 06 грудня 2023 року
у справі № 755/15848/20 та постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, від 18 жовтня 2017 року у справі
№ 127/22797/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
У касаційній скарзі заявниця також зазначає, що суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції з мотивів пропуску позовної давності, а також по суті заявлених позовних вимог, що є неправильним; суд в оскаржуваній постанові застосував принцип свободи договору та рівності сторін, який у правовідносинах споживач/банк не застосовується; підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало посилання на підписання додаткового договору до спірного договору, що, за твердженням апеляційного суду, унеможливлює визнання недійсним договору, до якого укладено додаткову угоду; позивачка вказувала як на підставу недійсності кредитного договору недійсність та нікчемність його складових, без яких цей договір не може існувати в правовому полі взагалі - такий аргумент, досліджений судом першої інстанції, залишився поза увагою суду апеляційної інстанції взагалі.
У контексті положень статті 257, частини п`ятої статті 261 ЦК України виходить, що позовна давність у цьому випадку закінчується 18 червня 2027 року плюс 3 роки, тобто 18 червня 2030 року, тобто за перебігом 3-х років після спливу строку виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором. Завдяки зверненню позивачки за роз`ясненнями та правовою допомогою до адвоката в 2015 році було встановлено порушення її прав і саме в цей час вона дізналася про відповідні протиправні дії працівників банка.
У позивачки бракувало знань і вона не могла знати, що їй не надано повну інформацію, що її ввели в оману, тому вона як законослухняна громадянка частково виконувала кредитний договір, оскільки не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, про те, що банк при оформленні кредиту, застосовуючи шахрайські схеми, введе її в оману, і не передбачала та не могла передбачити можливість ухвалення рішення про визнання договору недійсним та таким, що не підлягає виконанню, що сума кредиту не відповідає його умовам і вартості, що банк при оформленні кредиту, застосувавши маніпуляції, на порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 1054 ЦК України, видав кредит у гривнях у сумі 185 840,00 грн замість доларів США.
Апеляційний суд не дотримався принципів статей 203, 215, 230, 548 ЦК України
в частині невмотивованості доводів позивачки щодо несправедливих умов договору.
Суд апеляційної інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи
у частині видачі готівкового кредиту в іноземній валюті. Оскільки факт надання банком кредиту в доларах США не встановлений, то вимоги банку щодо погашення кредитного договору, перерахованого з іноземної валюти в гривню, яку позичальник фактично не отримував, а банк - не надавав, є незаконним, оскільки суперечать вимогам статей 526, 1048, 1049, 1054 ЦК України. Невідповідність виданої валюти тій, що зазначена в договорі, не відповідає його умовам і вартості, що свідчить про наявність неналежного виконання договору, ознак обману зі сторони банку, під впливом якого позивачка підписала кредитний договір, що тягне за собою визнання такого правочину недійсним на підставі статей 215,
Банк не повідомив позичальника про вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а висновки суду в цій частині є виключно припущенням. Всупереч статтям 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" банк не надав позивачці в письмовій формі повної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору; до спірного договору банк включив положення, що є несправедливими, оскільки вони містять умови про зміни у витратах;
з урахуванням додаткових нарахувань процент за користування кредитом збільшився, існує дисбаланс зарахування процентів і тіла кредиту, взагалі відсутня інформація щодо кінцевих сум ціни кредитного договору. Орієнтовна сукупна вартість кредиту становить значно більшу суму, проте така сума в договорі відсутня, як і будь-які посилання на неї, що є підставою для визнання спірного кредитного договору недійсним.
Апеляційний суд не урахував установлені судом першої інстанції обставини, зокрема, що відсутній додаток № 1 - детальний опис загальної вартості кредиту, графік погашення, які є невід`ємними додатками до кредитного договору, складений поверхово та не відповідає вимогам законодавства, мають бути однаковими за змістом документами в частині вихідних параметрів кредитування та не відповідають реальним значенням вартісних показників наданої фінансової послуги. За таких умов виконання спірного правочину направлене на отримання кредитором прихованого прибутку та водночас на виникнення непередбачених втрат у боржника. Без експертних висновків позичальник не могла самостійно визначити ці приховані показники. Вказані обставини свідчать про наявність ознак обману зі сторони банку, під впливом якого позивачка підписала кредитний договір, що тягне за собою визнання такого правочину недійсним на підставі статей 215, 230 ЦК України.
Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга Літвіх Р. М. передана на розгляд
судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 308/628/16-ц із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 308/628/16-ц.
Ухвалою від 28 листопада 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 29 листопада 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. (головуючий).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 червня 2007 року між ЗАТ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № MKMOG100000201 про надання кредиту в сумі 36 800,00 дол. США із сплатою 1,00 % за кожний місяць користування кредитними коштами, з кінцевим терміном погашення - 17 червня 2027 року.
За змістом пункту 7.1 кредитного договору відповідач надав позичальнику кредит з оплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати 0,04 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору.
Відповідно до пункту 7.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором виступає іпотека будинку: трикімнатного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
25 серпня 2015 року, з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 18 червня 2007 року № MKMOG10000201, сторони уклали додаткову угоду № 1, якою змінили валюту кредиту з доларів США на гривню за комерційним курсом гривні до долара США - 14,28 грн за один долар США, тоді як середній курс становив 21 грн за один долар США.
Видатковий касовий ордер від 18 червня 2007 року № 1 містить відомості щодо суми 36 800,00 дол. США, еквівалент у гривнях 185 840,00 грн, та реквізити рахунків, а саме: кошти знаходились на рахунку НОМЕР_1 та були перераховані на рахунок НОМЕР_2, які не конкретизують валюту видачі коштів.
ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду в січні 2016 року.
АТ КБ "ПриватБанк" подав до суду заяву про застосування до вимог позивачки позовної давності.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
При цьому відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Позивачка посилалася на недійсність кредитного договору, зокрема, з підстав відсутності у ньому детального розпису сукупної вартості кредиту та ненадання інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, із чим погодитися не можна.
За змістом положень статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"
(у редакції станом на 18 червня 2007 року) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). У договорі про надання споживчого кредиту зазначається, у тому числі, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.
Тобто, вимоги статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" на дату укладення оспорюваного договору не передбачали обов`язку банку надати детальний розпис сукупної вартості кредиту в окремому документі.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (набрали чинності 06 червня 2007 року), зобов`язували банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов`язково повинен бути викладений лише як окремий документ.
Обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", позивачка зобов`язана довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
У справі, яка переглядається, оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконувала його; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування, зокрема строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань; графіком погашення до кредитного договору визначено розмір щомісячних платежів як за тілом кредиту, так і в розрізі процентів; протягом дії кредитного договору позивачка не зверталася до банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз`ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.
Таким чином, позивачка була проінформована про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, у зв`язку з чим не можна визнати кредитний договір недійсним у цілому.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для визнання оспорюваного кредитного договору від 18 червня 2007 року недійсним у цілому.
Суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження доведення факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування при укладенні спірного договору.
Доводи касаційної скарги в цій частині переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі та незгоду із обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено,
а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення
у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти російської федерації", "Нєлюбін проти російської федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Так, аргументи касаційної скарги про те, що кредит був виданий у гривнях, а не у доларах США, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Окрім цього, зазначене спростовується умовами додаткової угоди № 1 від 25 серпня 2015 року, якою сторони змінили валюту кредиту з доларів США на гривню.
Доводи заявника про те, що рахунок 2909… призначений лише для внутрішньобанківського обліку, не вплинуло на можливість виконання сторонами оспорюваного кредитного договору, а тому ця обставина не є підставою для визнання цього договору недійсним.
Виконання кредитного договору не є предметом спору у цій справі, тому відповідні доводи заявника у цій частині на підтвердження недійсності кредитного договору суд не бере до уваги.
Посилання позивачки, з якою погодився суд першої інстанції, на висновок спеціаліста не підтверджує введення банком ОСОБА_1 в оману. Вона ознайомилася та погодилася зі всіма умовами кредитування шляхом підписання кредитного договору. При укладенні оспорюваного договору сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов, позичальник частково виконувала умови кредитного договору, сплачуючи відповідні платежі, не заперечуючи проти будь-яких умов кредитування. Тому відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору згідно зі статтею 230 ЦК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення
у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду щодо суті спору, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, заявниці було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, тому доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не навів достатніх аргументів на користь прийнятого рішення, відхиляються.
Інші доводи також були предметом дослідження апеляційним судом, який надав їм належну правову оцінку, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.