ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 380/9502/24
адміністративне провадження № К/990/25172/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мацедонської В. Е.,
суддів: Білак М. В., Губської О. А.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1, на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року (суддя Мартинюк В. Я.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року (головуючий суддя Бруновська Н. В., судді: Хобор Р. Б., Шавель Р. М.)
І. Суть спору
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до 7-ого прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації за 45 днів невикористаної ОСОБА_2 основної щорічної відпустки за 2022 рік та за 112 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2022 роки;
- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 45 днів основної щорічної відпустки за 2022 рік, та 112 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2022 роки.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона є дружиною померлого військовослужбовця 7-ого прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ) ОСОБА_2, і відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень та травм у колишнього військовослужбовця від 05 червня 2023 року № 111, причина смерті ОСОБА_2 : "Поліорганна недостатність. Сепсис. Спонтанний розрив стравоходу. Захворювання, яке призвело до смерті, так, пов`язане з проходженням військової служби.". Позивачка вважає, що відповідач здійснив виплати належні їй у зв`язку зі смертю чоловіка з порушенням норм законодавства, а саме: не виплатив грошову компенсацію за невикористані ОСОБА_2 дні основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
ІІ. Установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення.
ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця 7-ого прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ) ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 16 березня 2002 року серії НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть від 24 червня 2022 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень та травм у колишнього військовослужбовця від 05 червня 2023 року № 111, причина смерті ОСОБА_2 : "Поліорганна недостатність. Сепсис. Спонтанний розрив стравоходу. Захворювання, яке призвело до смерті, так, пов`язане з проходженням військової служби.".
Наказом начальника ВЧ НОМЕР_1 від 27 червня 2022 року № 348-ОС припинено (розірвано) контракт та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю майстер-сержанта ОСОБА_2
14 березня 2024 року представник позивачки звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з адвокатським запитом, у якому просив надати інформацію про нарахування та виплату членам сім`ї померлого ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані ним протягом 2015 - 2022 роки дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а також стосовно компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік. Просив відповідача, у разі якщо така грошова компенсація не виплачувалась ОСОБА_2, здійснити такі виплати ОСОБА_1 .
Листом від 22 березня 2024 року № 09/5513-24 ВЧ НОМЕР_1 відмовила позивачці в нарахуванні та виплаті вказаної вище компенсації, посилаючись на положення абзацу 1 підпункту 6 пункту 8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558.
Уважаючи таку відмову відповідача протиправною, 02 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року позов залишено без руху. Запропоновано позивачці протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали усунути зазначені в її мотивувальній частині недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого.
На виконання цієї ухвали, 09 травня 2024 року представник ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, у якій зазначив, що висновки суду, викладені в ухвалі від 07 травня 2024 року стосовно пропуску тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), є помилковими. Представник позивачки уважає, що позивачкою не пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки на час виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з його смертю, діяла редакція статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року, позовну заяву повернуто позивачці.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дійсно відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Однак, 19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352), яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю, зокрема, щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень, а саме: частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені у наступній редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті; із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суди попередніх інстанцій уважають, що даний спір набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що Кодекс адміністративного судочинства України не містить норм, які б передбачали строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці. Ураховуючи зазначені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій вважають, що на дату звернення позивачки до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і складає три місяці.
Поряд з цим, суди зазначили, що відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, однак Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон
№ 540-IX) приписи пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України доповнено пунктом такого змісту: " 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Відтак, обмеження щодо застосування строків, визначених частиною другою статті 233 КЗпП України, скасовано.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Так, протягом всього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивачка мала право, у межах строку, оспорити дії чи бездіяльність відповідача, проте, до суду з даним позовом представник позивачки звернувся лише 02 травня 2024 року, тобто з пропуском строку, установленого статтею 233 КЗпП України.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
29 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Каверіна С. М., який діє в інтересах ОСОБА_1, на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІV. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі представник позивачки просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і направити справу для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.
На обґрунтування вимог скаржник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23 щодо застосування статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.
Представник позивачки зазначає, що момент виникнення спірних правовідносин (виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати відповідно до чинної на той час редакції статті 233 КЗпП України не обмежувалося будь-яким строком, а тому позивачка не знала і не могла знати чи передбачати майбутню зміну правового регулювання строку звернення до суду з таким позовом.
Скаржник уважає, що поширення дії Закону № 2352-ІХ щодо строку звернення до суду на правовідносини, що виникли до часу набрання таким чинності, у цьому випадку, суперечить принципу незворотності дії закону в часі та правовій визначеності.
06 вересня 2024 року представник позивачки подав до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких просив суд звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, та висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 08 серпня 2024 року у справі № 380/29686/23, та врахувати їх під час розгляду цієї касаційної скарги.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не подавав, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з частинами першою - третьою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами абзацу 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, Законом № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Поряд з цим, відповідно до приписів статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (пункт 9 частини четвертої статті 169 КАС України).