ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 522/15751/21
провадження № 61-6494 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2024 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д.,Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання заяви про прийняття спадщини та довіреностінедійсними.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 1980 року вона була знайома з ОСОБА_4, між ними склалися добрі подружні стосунки. З огляду на те, що вони були самотніми літніми людьми, потребували щоденного спілкування, знаходження поруч близької людини, ними було прийнято рішення щодо спільного проживання.
З 2014 року вони з ОСОБА_4 проживати однією сім`єю: вели спільне господарство, за спільні кошти придбавали продукти харчування, з яких разом готували страви, сплачували комунальні послуги, виконували разом різні роботи по дому. Оскільки кожна з них мала у власності об`єкт нерухомості, вони проживали або в житловому будинку АДРЕСА_1, який належить їй, позивачці, або у належній ОСОБА_4 квартирі АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 69 років ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_2 . Заповіту на випадок своєї смерті спадкодавець не залишила.
Вказувала, що як спадкоємець четвертої черги за законом у передбачений законом строк вона звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал І. М. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої було заведено спадкову справу № 27/2021 щодо майна померлої ОСОБА_4 .
Також із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса 02 квітня 2021 року звернувся рідний брат ОСОБА_4 - ОСОБА_2 ; справжність його підпису на заяві була засвідчена 09 березня 2021 року нотаріусом Темрюкського нотаріального округу Краснодарського краю російської федерації Лучаніновою Л. І. Заява про прийняття спадщини подана ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої 17 грудня 2020 року тим же нотаріусом Лучаніновою Л. І.
Звертала увагу на те, що за нормами спадкового права така заява подається особисто, а не через представника.
Також зазначала, що оскільки ОСОБА_2 є громадянином України та не виходив з громадянства України у встановленому законом порядку, виданий йому паспорт громадянина російської федерації є недійсним, а отже і заява про прийняття спадщини та довіреність, видані на підставі такого паспорта, є недійсними. Вказувала, що наявність заяви про прийняття спадщини та довіреності, які є незаконними в правовому полі України, безпосередньо впливають на її права на спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просила суд: встановити факт її проживання зі спадкодавицею ОСОБА_4 однією сім`єю з 2014 року до дня смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсною заяву ОСОБА_2 від 09 березня 2021 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, справжність підпису на якій засвідчена 09 березня 2021 року нотаріусом Темрюкського нотаріального округу Краснодарського краю російської федерації Лучаніновою Л. І., реєстраційний номер 23/124-н/23-2021-2-580; визнати недійсною довіреність, видану 17 грудня 2020 року ОСОБА_2, на представництво його інтересів ОСОБА_3, посвідчену нотаріусом Темрюкського нотаріального округу Краснодарського краю російської федерації Лучаніновою Л. І., реєстраційний номер 23/124-н/23-2020-9-271.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавицею ОСОБА_4 з 2014 року по день смерті останньої, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 ; обставини та підстави, на які посилалася ОСОБА_1 в позовній заяві, не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус члена сім`ї та осіб, які проживають однією сім`єю.
Спільний відпочинок ОСОБА_1 та ОСОБА_4, спільна присутність на святах, днях народження, поминках, надання допомоги спадкодавцю під час хвороби, а також квитанції про оплату за лікування кішки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних сім`ї, самі по собі не можуть свідчити про те, що між позивачкою та спадкодавицею склались усталені відносини, які притаманні сімейним.
Позивачка не довела обставин спільного проживання з ОСОБА_4 протягом спірного періоду, наявності спільного бюджету та спільних витрат на харчування, купівлі майна спільного користування, спільної участі в утриманні та ремонті житла, тобто не довела обставин реальності сімейних відносин з померлою не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а досліджені судом письмові докази у сукупності з показаннями свідків підтверджують лише факт дружніх турботливих стосунків між ними.
Також суди не вбачали підстав для задоволення інших позовних вимог про визнання недійсними заяви про прийняття спадщини ОСОБА_2 та довіреності, посвідчених нотаріусом рф на підставі паспорта громадянина російської федерації, отриманого ОСОБА_2 після анексії АР Крим. Суди зазначили, що у матеріалах справи відсутні докази про визнання паспорту громадянина рф ОСОБА_2 недійсним та зауважили, що оспорювані правочини посвідчені нотаріусом рф саме на території рф, а тому відповідальність у разі порушення порядку їх посвідчення має нести саме нотаріус рф.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 203/6023/16, від 11 серпня 2021 року у справі № 908/2570/20, від 19 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 28 червня 2023 року у справі № 523/1413/22 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/15751/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У липні 2024 року матеріали цивільної справи № 522/15751/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, щосуди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, не врахували відповідні правові позиції Верховного Суду, а також не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема показанням свідків, які підтвердили факт проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю з 2014 року до часу відкриття спадщини; акту від 13 січня 2022 року про спільне проживання з ОСОБА_4 ; спільним фотографіям, а також документам, наданим на підтвердження понесених нею витрат на лікування ОСОБА_4 та на організацію її поховання.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що подання заяви про прийняття спадщини є нотаріальною дією, яка може бути проведена лише за умови обов`язкового встановлення особи, яка звертається за вчиненням нотаріальної дії, в даному випадку спадкоємця. Встановлення особи, при цьому, може відбуватися на підставі виключно дійсного та чинного документа, який підтверджує особу спадкоємця, яким для громадянина України є паспорт громадянина України.
Статтею 4 Конституції України передбачено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Суди не врахували, що ОСОБА_2 є громадянином України, не виходив з громадянства України у встановленому законом порядку, а тому паспорт громадянина російської федерації, отриманий ним на території АР Крим у 2014 році, є недійсним в силупрямих приписів частин другої-третьої статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а отже і посвідчені нотаріусом російської федерації на підставі цього паспорту заява про прийняття спадщини та довіреність на представництво його інтересів ОСОБА_3 також є недійсними.
При цьому ОСОБА_2 не був позбавлений можливості подати заяву про прийняття спадщини у передбачений законодавством України спосіб, виїхавши на територію України, на якій органи державної влади України здійснюють ефективний контроль, та посвідчити заяву про прийняття спадщини у нотаріуса, що здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 69 року померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 15 жовтня 2020 року, актовий запис № 10311 (а.с. 107, т. 1).
ОСОБА_4 померла в лікарні, про що свідчить лікарське свідоцтво про смерть від 15 жовтня 2020 року № 810 (а. с. 37, т. 1). Її похованням займалась ОСОБА_1 .
На час смерті ОСОБА_4 у шлюбі не перебувала, дітей не мала.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_2, яка належала останній на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13 жовтня 1995 року № 10403 (а. с. 121-124, т. 1). ОСОБА_4 була зареєстрована за вказаною адресою.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується даними її паспорту.
Заповіту на випадок своєї смерті ОСОБА_4 не залишила.
22 березня 2021 року ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал І. М. заяву про прийняття спадщини, в якій зазначила, що останні п`ять років вона була зареєстрована та постійно проживала з померлою ОСОБА_4, тому вважає себе спадкоємицею четвертої черги спадкування (а. с. 106, т. 1). На підставі заяви ОСОБА_1 була заведена спадкова справа № 27/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а. с. 105-147, т. 1).
Також із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал І. М. звернувся брат покійної ОСОБА_4 - ОСОБА_2, справжність підпису якого на заяві засвідчена 09 березня 2021 року нотаріусом Темрюкського нотаріального округу Краснодарського краю російської федерації Лучаніновою Л. І., реєстраційний номер 23/124-н/23-2021-2-580 (а. с. 130, т. 1). Заяву подано 02 квітня 2021 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3, яка діяла від його імені на підставі довіреності від 17 грудня 2020 року, посвідченої нотаріусом Темрюкського нотаріального округу Краснодарського краю російської федерації Лучаніновою Л. І., реєстраційний номер 23/124-н/23-2020-9-271 (а. с. 131, т. 1); до заяви додано копію паспорту громадянина російської федерації ОСОБА_2, номер НОМЕР_2, виданий Федеральною міграційною службою 27 травня 2014 року, код підрозділу НОМЕР_3, із якого убачається, що останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .(а. с. 137-142, т. 1).
Згідно з повідомленням приватного нотаріуса Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Сакал І. М. від 26 березня 2021 року, ОСОБА_1 запропоновано звернутися до суду для встановлення факту проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (а. с. 127, т. 1).
Згідно з довідкою від 22 червня 2021 року, виданою КП "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради, ОСОБА_4 працювала на цьому підприємстві з 14 грудня 1993 року по 16 березня 2020 року (а. с. 70, т. 1).
Згідно з актом про проживання від 13 січня 2022 року, який підписано мешканцями будинку АДРЕСА_4, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно проживала разом з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у квартирі АДРЕСА_5, починаючи з 2014 року. Час від часу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 разом залишали вказану квартиру та проживали в іншому місці - в приватному будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . (а. с. 156, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суддів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.
Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц.
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду у цій справі, ОСОБА_1 зазначала, що вони з ОСОБА_4 не є кровними родичами, проте вона проживала зі спадкодавицею однією сім`єю більше ніж п`ять років до відкриття спадщини, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, брали участь у витратах, пов`язаних з оплатою комунальних послуг, спільно харчувалися, а також вона опікувалася ОСОБА_4, коли та хворіла, надавала їй допомогу, а тому відповідно до статті 1264 ЦК України має право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги.
Надаючи оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, суди виходили з того, що 2 фотокартки; копія договору-замовлення на організацію та проведення поховання від 16 жовтня 2020 року, замовником у якому зазначена ОСОБА_1 ; копії правовстановлюючих документів на належну ОСОБА_4 квартиру; копія акту проживання від 13 січня 2022 року, підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_4, завіреного начальником дільниці № 3 КП ЖКС "Фонтанський", у якому вказано, що час від часу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишали квартиру у вказаному будинку та проживали в іншому місці (без зазначення конкретних періодів), - не є належними та достатніми доказами, з якими закон пов`язує правовий статус члена сім`ї та осіб, які проживають однією сім`єю, а також не є доказами, які підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, як то ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, тощо.
Cуди також виходили з того, що показання свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.
Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 протягом п`яти років до часу відкриття спадщини.
Дослідивши письмові докази у сукупності з показаннями свідків, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що надані докази свідчать про дружні турботливі стосунки між позивачкою та спадкодавицею. Сам по собі факт тривалого знайомства позивачки зі спадкодавицею ОСОБА_4, надання допомоги померлій за її життя та її поховання, не свідчить про наявність між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, та не є достатньою підставою для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 протягом п`яти років до відкриття спадщини.
Водночас за змістом статті 1232 ЦК України понесення особою витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця є підставою для їх стягнення зі спадкоємців у разі їх розумності та обґрунтованості.
Оскільки про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог.
В контексті доводів касаційної скарги щодо недійсностізаяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 та довіреності на представництво його інтересів ОСОБА_3, Верховний Суд звертає увагу на те, що ці вимоги перебувають у взаємозв`язку із набуттям у ОСОБА_1 права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України, яке у неї не виникло у зв`язку з недоведеністю обставин проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Отже вирішення вимог про визнання недійсними правочинів, які нотаріально посвідчені на території рф в межах кордонів, визнаних міжнародними договорами, не має правового значення для ОСОБА_1, оскільки у неї не виникло право на спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Таким чином наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 203/6023/16, від 11 серпня 2021 року у справі № 908/2570/20, від 19 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 28 червня 2023 року у справі № 523/1413/22 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Доводи касаційної скарги загалом зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.