ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 758/4723/19
провадження № 61-4762св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Мазурик Зоряною Ярославівною, на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних заяв
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що у 2016 роцівона проживала та працювала у м. Запоріжжі, де познайомилася з відповідачем, з яким з грудня того самого року почала спільно проживати. У березні 2017 році відповідач зробив їй пропозицію одружитися, подарував обручку під час спільного проживання у м. Трускавці, на що вона погодилася. З травня 2017 року вони стали проживати разом у м. Києві в квартирі батьків відповідача за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала, що вони з ОСОБА_2 разом працювали на одному підприємстві, вели спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, гроші витрачали для спільних потреб, придбавали речі домашнього вжитку, у тому числі, меблі, побутову техніку, подорожували та відпочивали.
За період спільного проживання ними, як подружжям, 18 листопада 2017 року був придбаний автомобіль Great Wall Haval Н3, вартістю 235 000 грн, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 . За спільні кошти також придбавалися: шафа-купе 2017 року, ринковою вартістю 6 500 грн, комплект стільців і столу - 1 200 грн, чотири крісла для кемпінгу - 2 200 грн, коптильня для холодного копчення - 2 300 грн та кальян - 1 000 грн, всього на загальну суму 246 883,45 грн.
Вказувала, що через подружню зраду, відносини між ними були припинені та з 19 жовтня 2018 року вона стала проживати окремо.
Вважала, що оскільки вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу і кожен з них не перебував в іншому шлюбі, то майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт її проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 30 травня 2017 року до 19 жовтня 2018 року;
- визнати автомобіль Great Wall Haval Н3, чорний, 2012 року випуску, шафу-купе 2017 року випуску, комплект стільців і столу, чотири крісла для кемпінгу, коптильню для холодного копчення та кальян, загальною вартістю 246 883,40 грн такими, що були набуті за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1, об`єктами їх спільної сумісної власності;
- визнати за нею право власності на 1/2 частини автомобіля Great Wall Haval Н3, чорний, 2012 року випуску, шафи-купе 2017 року, комплекту стільців і столу, чотири крісла для кемпінгу, коптильні для холодного копчення та кальяну, виділивши їй 1/2 частини у вигляду грошової компенсації вказаного майна у розмірі 123 441,73 грн.
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_1 певний час перебували в одній квартирі у зв`язку з дружбою і необхідністю ОСОБА_1 проживати у м. Києві для нової роботи. Проте жодних взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, між ними не існувало.
Вказував, що спірне майно було придбане ним за власні кошти. Зокрема, автомобіль придбаний за кошти від продажу його старого автомобіля Renault Kangoo, 1998 року випуску у розмірі 86 000 грн та подарунку матері у розмірі 103 000 грн. ОСОБА_1 жодного відношення до придбання спірного майна не мала.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на шафу-купе, комплект стільців і столу, чотири крісла для кемпінгу, коптильню для холодного копчення, кальян та автомобіль Great Wall Haval Н3.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року у складі судді Головчака М. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 30 травня 2017 року до 19 жовтня 2018 року.
Визнано об`єктом спільної сумісної власності автомобіль марки "Great Wall Haval Н3", чорний, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1, що був набутий за час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля "Great Wall Haval Н3", чорний, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 .
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки "Great Wall Haval Н3", чорний, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1, у розмірі 116 841,73 грн.
У задоволенні решти вимог позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1,суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою надано належні та допустимі докази у розумінні статей 77, 78 ЦПК України на підтвердження факту спільного проживання разом з ОСОБА_2 у період з 30 травня 2017 року до 19 жовтня 2018 року однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Районний суд надав відповідну правову оцінку поданим сторонами та витребуваним судом доказам (фотознімки, придбання позивачем меблів, техніки), показанням свідків у їх сукупності й вважав доведеним факт спільного проживання позивача та відповідачки однією сім`єю без реєстрації шлюбу у вказаний позивачкою період часу.
Задовольняючи позовну вимогу щодо визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіля марки "Great Wall Haval Н3", чорний, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вказаного автомобіля, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль придбаний ними за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Відповідачем під час судового розгляду справи не спростовано презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тоді як тягар доказування покладається саме на нього. Ним не доведено належними та допустимими доказами, що спірний автомобіль був придбаний хоча і за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, проте за належні йому особисті кошти.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання шафи-купе, комплекту стільців і столу, чотирьох крісел для кемпінгу, коптильні для холодного копчення, кальяну, спільною сумісною власністю подружжя та їх поділ, суд першої інстанції зазначив, що позивачкою не надано доказів придбання вказаного майна та доказів, які підтверджують те, що на час звернення до суду з позовом, спірне майно перебуває у володінні відповідача.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, районний суд зазначив, що ОСОБА_2 не довів факт придбання спірного майна за свої особисті кошти.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 11 березня 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення районного суду в частині задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення, апеляційний суд виходив із того, що позивачкою не доведено факт спільного сумісного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у визначений період часу. Ці обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, які б беззаперечно свідчили про їх спільне проживання, ведення господарства, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між ними відносин, притаманних подружжю, решта вимог є похідними, а тому не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд послався на релевантну практику Верховного Суду.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів незгоди з рішенням районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю сторін іншого рухомого майна, крім автомобіля, та в частині вирішення його зустрічного позову. Відтак рішення суду першої інстанції було переглянуто апеляційним судом в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання автомобіля спільною сумісною власністю та його поділ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Мазурик З. Я., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року за результатами вирішення позову ОСОБА_1 скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, Верховним Судом не переглядається.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Мазурик З. Я., мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення її позову не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягає скасуванню. Вважає, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні її позову.
Посилається на те, що апеляційний суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не дослідив надані нею докази проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 30 травня 2017 року до 19 жовтня 2018 року.
Вважає, що апеляційний суд проігнорував наявні у матеріалах справи виписки з історії хвороби, що підтверджують її вагітність у період проживання з відповідачем, ваучер, який відображає факт спільного відпочинку сторін, замовлення речей побутового характеру, яким підтверджується факт її проживання у квартирі батьків відповідача, спільні фотографії, показання свідків, якими підтверджується факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Мазурик З. Я. вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц та постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20, від 28 лютого 2024 року у справі № 531/1031/15-ц (провадження № 61-2770св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2, виданого 22 листопада 2011 року Мелітопольським МВ ГУ МВС України в Запорізькій області, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 5-6).
ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3, виданого Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві (том 1, а. с. 62-66).
Згідно з трудовою книжкою позивачки ОСОБА_1 на підставі наказу № 202/ос від 23 жовтня 2017 року прийнята за переведенням на посаду інженера 1 категорії відділу технічного та технологічного контролю філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Українська залізниця" (том 1, а. с. 19-22).
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 17 листопада 2017 року № 8041/2017/712833, посвідченого Територіальним сервісним центром МВС № 8041 РСЦ МВС в м. Києві, ОСОБА_2 продав належний йому автомобіль Renault Kangoo, 1998 року випуску, ОСОБА_3 за 86 000 грн (том 1, а. с. 81).
Згідно з розпискою, наданою ОСОБА_2, останній 18 листопада 2017 року отримав від ОСОБА_4 в якості дару грошові кошти у розмірі 103 000 грн для купівлі автомобіля Great Wall (том 1, а. с. 67).
18 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан Трейд-Ін" в особі генерального директора ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 18/11/17П марки Great Wall Haval Н3, чорного кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Вартість автомобіля, придбаного ОСОБА_2 складала 189 000 грн (том 1, а. с. 24-26).
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 18 листопада 2017 року автомобіль Great Wall Haval Н3, номерний знак НОМЕР_5, зареєстрований за ОСОБА_2 (том 1, а. с. 61).
Згідно з висновком експерта № 021/19 від 20 березня 2019 року за результатами автотоварознавчого дослідження автомобіля Great Wall Haval Н3, 2012 року випуску, зробленого на замовлення ОСОБА_1, ринкова вартість автомобіля станом на 20 березня 2019 року становить 233 683,45 грн (том 1, а. с. 29).
Відповідно до звіту № 22_19_FO про оцінку колісного транспортного засобу від 23 жовтня 2019 року, зробленого на замовлення ОСОБА_2 ринкова вартість автомобіля Great Wall Haval Н3, 2012 року випуску, становить 178 039 грн (том 1, а. с. 68-79).
У березні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільно відвідали м. Шарм ель Шейх в Арабській Республіці Єгипет, що підтверджується копією листа бронювання туристичних послуг до агентського договору від 09 березня 2018 року та копіями паспортів громадян України для виїзду за кордон ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1, а. с. 10-11).
Відповідно до замовлення № U900535104 речей побутового характеру від 30 серпня 2018 року, замовником вказано ОСОБА_1, адреса доставки - АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 14-15).
До матеріалів справи додано фотографії ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 на підтвердження факту проживання однією сім`єю (том 1, а. с. 12-13).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Мазурик З. Я., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду, викладену від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (пункт 40).
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що "у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)".
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1, та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у період часу з 30 травня 2017 року до 19 жовтня 2018 року.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірний автомобіль таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи апеляційним судом та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суд встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.
Усі доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Доводи ОСОБА_1 у поданій нею касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц та постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20, від 28 лютого 2024 року у справі № 531/1031/15-ц (провадження № 61-2770св20), зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовує, на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.