ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 240/16850/23
адміністративне провадження № К/990/672/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 (головуючий суддя: Сторчак В.Ю., судді: Граб Л.С., Полотнянко Ю.П.) у справі № 240/16850/23 за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У червні 2023 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (далі - позивачка), звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУПФУ в Житомирській області або відповідач), в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, оформлену листом від 09.05.2023 №17086-15706/М-02/8-0600/23, яка призвела до ненарахування та невиплати з 08.12.2022 ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII);
зобов`язати відповідача здійснити з 08.12.2022 нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік).
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 31.08.2023 позов задовольнив частково:
визнав протиправною бездіяльність ГУПФУ в Житомирській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, з 08.12.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015;
зобов`язав ГУПФУ в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, з 08.12.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 06.12.2023 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2024 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 13.11.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка стверджує, що отримує пенсію у разі втрати годувальника на неповнолітню дитину, яка постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення. З огляду на прийняття 17.07.2018 Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 уважає, що згідно положень статті 39 Закону № 796-ХІІ набула право на отримання доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік), проте відповідач у проведенні нарахування і виплати такої доплати протиправно відмовив, що зумовило звернення із цим позовом до суду.
Відповідач позов не визнав. Зазначив, що діти, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, мають право виключно на пільги та компенсації, визначені Розділом V "Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи" Закону України № 796-ХІІ, а тому жодних правових підстав для нарахування дитині доплати у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ, як непрацюючому пенсіонеру, немає.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 на неповнолітню дитину - ОСОБА_2 отримує пенсію по втраті годувальника.
На своє звернення до відповідача щодо призначення та виплати ОСОБА_2 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, позивачка отримала відмову, з огляду на те, що частина друга статті 39 Закону №796-ХІІ (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Вважаючи права та інтереси порушеними, позивачка звернулася з позовом до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право ОСОБА_2 на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ, а бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення, є протиправною.
Суд першої інстанції констатував, що закріплення у Законі № 796-ХІІ положень, які передбачають право дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, на певні пільги та гарантії, не позбавляють таких дітей права на отримання доплати до пенсії, у разі перебування на обліку в органі Пенсійного фонду України як пенсіонерів, які не працюють і проживанні на території гарантованого добровільного відселення.
У контексті обставин цієї справи, суд першої інстанції установив, що ОСОБА_2 проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію по втраті годувальника. Разом з цим, ОСОБА_1 виступає заявником, яка не отримує пенсію і не перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як отримувач пенсії.
Отже, наданими відповідачем на вимогу суду документами підтверджено факт перебування саме ОСОБА_2 на обліку в органі Пенсійного фонду України та отримання ним пенсії по втраті годувальника.
Наведене обумовлює правові підстави для зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату зазначеної доплати до пенсії позивачу з 08.12.2022.
Водночас розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ повинен визначатися із застосуванням, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати, оскільки остання після набрання чинності Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VIII) не застосовується як розрахункова величина для визначення виплат.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що неповнолітній ОСОБА_2 не має статусу потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи, не належать до категорії осіб, які підпадають під визначення "пенсіонери", на обліку у пенсійному органі як така не перебуває, та не має посвідчення відповідної категорії. Водночас пенсія по втраті годувальника, яка виплачується позивачу на ОСОБА_2, є державною підтримкою для дитини у зв`язку зі смертю одного із батьків, та у спірних правовідносинах не може слугувати підставою для віднесення останнього до категорії пенсіонерів.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга позивачки обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанцій неправильно застосував положення статті 39 Закону №796-XII, у зв`язку із чим дійшов протиправних висновків про відсутність підстав для призначення, нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_2 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік щомісячно.
Скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував при ухваленні оскаржуваного судового рішення висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 (Пз/9901/55/18), про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 особа має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому наголошує, що діти, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи мають право на пільги та компенсації, встановлені розділом V "Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи" Закону № 796-ХІІ, натомість правові підстави для нарахування дітям підвищення в порядку статті 39 цього Закону, як непрацюючим пенсіонерам, відсутні.
З огляду на вищезазначене, Управління просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
У справі, яка розглядається, предметом спору є бездіяльність територіального органу Пенсійного фонду України щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії по втраті годувальника, яку ОСОБА_1, отримує на свого неповнолітнього сина ОСОБА_2, який проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Своєю чергою, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що неповнолітній ОСОБА_2 не належить до категорії осіб, які підпадають під визначення "пенсіонери", на обліку у пенсійному органі така особа не перебуває. Пенсія по втраті годувальника, яка виплачується позивачу на ОСОБА_2, є державною підтримкою для дитини у зв`язку зі смертю одного із батьків, та у спірних правовідносинах не може слугувати підставою для віднесення останнього до категорії пенсіонерів.
Звертаючись до Суду із касаційною скаргою, позивачка наголошує на помилковості висновків суду апеляційної інстанції та зазначає, що оскільки ОСОБА_2 не працює і йому призначено пенсію по втраті годувальника, то він має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів насамперед вважає вказати таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім того, Конституційний Суд України указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Одночасно у вказаному Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII. Водночас застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17.07.2018 є чинною.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24.04.2024 у справі № 240/18881/22, від 25.04.2024 у справі № 240/12545/22, від 03.05.2024 у справі № 240/22317/22 та від 07.05.2024 у справі № 240/44186/21.
Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновлено дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. При цьому Суд також дійшов висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Разом з цим, Великою Палатою Верховного Суду не здійснено відступ від цієї позиції з огляду на положення частини п`ятої статті 61 Закону України "Про правотворчу діяльність" від 24.08.2023 № 3354-IX (далі - закон № 3354-IX) (набрав чинності 20.09.2023 та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022), згідно з якою визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
Також Суд зауважує, що 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).
Згідно із пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці", Закон України "Про Державний земельний кадастр", Закон України "Про судовий збір", Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Закон України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018).
Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у справі №240/19227/21 вже розглядала спір з подібними правовідносинами з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
У справі № 240/19227/21 вирішувалась виключна правова проблема щодо можливості застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 вказала, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності.
У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію).
В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях "нового" нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності "новим" актом (переживаюча / ультраактивна дія).
Аналогічний підхід застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20, від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України наголосив, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація.
Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Колегія суддів вважає цілком застосовними такі висновки Великої Палати Верховного Суду до спору, що розглядається.
Аналогічного висновку щодо застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24.04.2024 у справі № 240/14563/22, від 24.04.2024 у справі № 240/20557/22, від 25.04.2024 у справі № 240/30187/22, від 07.05.2024 у справі № 240/10860/22, від 25.06.2024 у справі № 240/30989/22, від 04.07.2024 у справі № 240/5290/22, від 16.10.2024 у справі № 460/19850/23, від 28.10.2024 у справі № 240/13753/22, від 28.10.2024 у справі № 240/15092/23.
З огляду на зазначене, Суд наголошує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції до 01 січня 2015 року, яка передбачає виплату уповноваженими органами доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях безумовного (обов`язкового) відселення або у зоні гарантованого добровільного відселення, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Водночас із набранням чинності Законом № 1774-VIII, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому розрахунковою величиною для нарахування доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, доводи позивачки про необхідність застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для виплати підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.
Вирішуючи питання щодо права на виплату підвищення до пенсії по втраті годувальника, яку особа отримує на свою неповнолітню дитину, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Так, відновлена редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюються на територіях радіоактивного забруднення, згідно із частиною першою якої громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата у розмірі, в залежності від категорії радіаційного забруднення відповідної території.
Разом з цим, частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розрахункової величини.
Тобто, аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що право на отримання підвищення до пенсії гарантується саме непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом №1058-IV, який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Види пенсійних виплат визначені у статті 9 Закону № 1058-IV, відповідно до частини першої якої в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Водночас, умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначені у статті 36 Закону № 1058-IV, частиною першою якої передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.
Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками (частина перша статті 37 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 38 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Згідно із частиною першою статті 39 Закону № 1058-IV, на всіх членів сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія.
Суд також зауважує, що за правилами статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) неповнолітня дитина не вправі самостійно визначати місце свого проживання та проживає з батьками або одним з батьків.
Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина перша статті 242 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Також, згідно із пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Вирішуючи на підставі вищенаведених норм питання наявності у неповнолітніх осіб, яким призначено пенсію по втраті годувальника, права на отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, Верховний Суд у постанові від 15.10.2024 у справі № 240/1458/23 вказав, що неповнолітні діти, яким призначена пенсія у зв`язку з втратою годувальника, за наявності на це умов, визначених у частині першій статті 36 Закону № 1058-IV, є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону № 1058-IV через їх непрацездатність, тому на таких осіб поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови їх проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд також у постановах від 16.10.2024 у справі № 240/34069/22, від 22.10.2024 у справі № 240/918/23, від 23.10.2024 у справі №240/6210/23, від 23.10.2024 у справі № 460/42639/22, від 28.10.2024 у справі №240/15092/23 та від 11.11.2024 у справі № 240/16844/23.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від наведених висновків, а також погоджується із доводами скаржника, зазначеними в обґрунтування поданої касаційної скарги, зокрема про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 39 Закону № 796-XII.
За такого правового регулювання, встановлених у справі обставин та їх правової оцінки Верховним Судом, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.