ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 240/15684/22
адміністративне провадження № К/990/20382/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 (головуючий суддя: Окис Т.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2023 (головуючий суддя: Полотнянко Ю.П., судді: Драчук Т.О., Смілянець Е.С.) у справі № 240/15684/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУПФУ в Житомирській області або відповідач), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ в Житомирській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.03.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII);
зобов`язати відповідача здійснити з 01.03.2022 нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 13.10.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2023, позов задовольнив частково:
визнав протиправною бездіяльність ГУПФУ в Житомирській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.03.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015;
зобов`язав ГУПФУ в Житомирській області провести нарахування та виплату позивачу з 01.03.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції змінити, а саме: в абзаці 3 його резолютивної частини слова "двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року" замінити словами "двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік)". В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 залишити без змін.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 20.06.2023 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 16.10.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
Вважає, що у зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17.07.2018 № 6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох мінімальних заробітних плат, проте таке підвищення не виплачується.
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що згідно із пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, який має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується інформацією, зазначеною у посвідченні серії НОМЕР_1, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку в ГУПФУ в Житомирській області.
У зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України Рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018, позивач у червні 2022 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Листом від 28.06.2022 № 15884-14676/М-02/8-0600/22 відповідач повідомив заявника, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру не нараховується і не виплачується, оскільки частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії.
Позивач, вважаючи, що ГУ ПФУ протиправно не виплачує йому щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбачених статтею 39 Закону № 796-XII, звернувся з позовом до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, проте у розмірі, який слід визначати виходячи із Закону № 1774-VIII - двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня календарного року.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018, яким відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, позивач має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а не прожиткових мінімумів, як вирішено судами.
Вказує, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, в частині визначення розміру щомісячного підвищення до пенсії, що належить до виплати непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Вважає, що внаслідок неправильного застосування норм права, а також не врахувавши, що резолютивна частина рішення Конституційного Суду України не містить порядку застосування статті 39 Закону №796-XII у редакції Закону № 76-VIII, у т.ч. і щодо відновлення дії попередньої редакції статті 39 Закону № 796-XII до внесення змін згідно із Законом № 76-VIII, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
За таких обставин, відповідач просить Верховний Суд частково задовольнити касаційну скаргу позивача шляхом скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нову постанову про відмову у задоволення позову в повному обсязі.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Спірним у цій справі є питання, чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-XII.
Велика Палата Верховного Суду вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), наявністю якої було обумовлено необхідність передачі Касаційним адміністративним судом цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 04.04.2024 дійшла таких висновків:
"6.11. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
6.12. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
6.13. 1 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
6.14. У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
6.15. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
6.16. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
6.17. У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
6.18. Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
6.19. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.
6.20. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
6.21. 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
6.22 Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 №2415-VIII).
6.23. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
6.24. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці", Закон України "Про Державний земельний кадастр", Закон України "Про судовий збір", Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Закон України "Про судоустрій і статус суддів".
6.25. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
6.26. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018].
6.32. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
6.33. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
6.36. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати".
Тож, для забезпечення єдності судової практики, що, у свою чергу, гарантує стабільність правового регулювання, об`єктивність та прогнозованість правосуддя, у рамках касаційного перегляду Верховним Судом цієї справи, а також застосовуючи до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21, з урахуванням висновків, викладених у її ж постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 в частині щодо права особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону, Верховний Суд констатує, що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивача.
Водночас надаючи правову оцінку доводам та вимогам відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів зазначає таке.
Так, зі змісту цього відзиву та прохальної його частини вбачається, що відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Водночас Верховний Суд не ототожнює відзив на касаційну скаргу із самою касаційною скаргою за правовою природою та наслідками, відповідно у суду відсутні правові підстави виходити за межі доводів касаційної скарги позивача та надавати оцінку аргументам пенсійного органу, наведеним у відзиві на касаційну скаргу, в контексті оцінки права позивача на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Фактично відповідач у спосіб подання відзиву на касаційну скаргу намагається підмінити процедуру касаційного оскарження.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи, правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, що виключає підстави для задоволення касаційної скарги та як наслідок для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.