ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 759/3572/22
провадження № 61-7865св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Дванадцята Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року в складі судді Ключника А. С. та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу однією сім`єю та зміну черговості одержання права на спадкування.
В обґрунтування позову вказала, що вона та ОСОБА_3 з 1996 року спільно проживали однією сім`єю на АДРЕСА_1 . Окрім основного місця проживання у вказаній квартирі, у неї та ОСОБА_3 був спільний будинок із земельною ділянкою 60 соток землі в селі Соколів Брід Попільнянського району Житомирської області, що залишився їй у спадок від матері, і земельна ділянка з будинком на АДРЕСА_2, придбана ними спільно. У 2010 році вони придбали також однокімнатну квартиру на АДРЕСА_3 .
Вона піклувалась та доглядала ОСОБА_3, оскільки він потребував стороннього догляду та лікування. Його дочка - відповідач ОСОБА_2 участі в догляді та лікуванні батька не брала, відвезла ОСОБА_3 до місця її мешкання у смт. Глеваха.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Оскільки у 2018 році ОСОБА_3 тяжко хворів, вони не мали коштів для інвестування у будівництво нерухомого майна, тому прийняли рішення про продаж земельної ділянки в АДРЕСА_4, та виручені кошти з продажу вказаної ділянки інвестували в будівництво.
З метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 вона звернулась до нотаріуса та подала докази спільного проживання протягом 25 років разом з спадкодавцем, проте їй було відмовлено листом від 02 лютого 2022 року.
За таких обставин позивач просила суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; змінити черговість одержання права на спадкування ОСОБА_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, з четвертої черги спадкування за законом на першу чергу спадкування за законом.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вказав про те, що показання свідків не можуть бути основою для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки наявність такого факту та його період мають підтверджуватись також іншими засобами доказування. Суди керувалися тим, що показання кожного свідка є суб`єктивним сприйняттям кожною особою власного розуміння сім`ї та подружжя. Крім того, свідки зі сторони відповідача ОСОБА_2 надали суду показання протилежні показанням свідків зі сторони позивача.
Суди також констатували, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження придбання нерухомого майна, яке належить до спадщини ОСОБА_3, внаслідок спільної праці останнього та ОСОБА_4, фінансової участі позивача у придбанні цього спадкового майна.
При вирішенні спору в цій справі, суди також виходили із того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявність обставин та підстав, необхідних для зміни черговості одержання права на спадкування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У травні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 березня 2023 року у справі № 753/10668/19, від 27 травня 2021 року у справі № 456/980/18, від 29 вересня 2022 року у справі № 569/4170/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування вимог скарги вказала, що суди дійшли помилкових висновків про недоведеність позивачем факту проживання із спадкодавцем 25 років однією сімʼєю, не врахувавши, зокрема, показання свідків. Водночас суди безпідставно відхилили надані позивачем беззаперечні докази на підтвердження вказаного факту, зокрема і квитанцію від 16 листопада 2018 року про сплату ОСОБА_1 18 736,79 грн у якості платежу за інвестиційним договором. Крім того, суди не врахували, що саме грошові кошти, отримані від продажу належного позивачу нерухомого майна, були інвестовані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у будівництво, що свідчить про наявність у них спільних прав та обовʼязків.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на наступне майно:
1. Квартира АДРЕСА_5, що належна померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 серпня 1994 року.
2. Квартира АДРЕСА_6, свідоцтва про право власності від 20 травня 2005 року.
3. Земельна ділянка, розташована в с. Підгірці Обухівського району Київської області, площею 0, 10 га, належна ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 17 серпня 2005 року.
4. Житловий будинок на АДРЕСА_2, належний померлому на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку, посвідченого державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Київської області Пясецькою Л. М. від 20 лютого 2002 року.
5. Майнові права на об`єкт нерухомості, розташований на АДРЕСА_7, належний спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 198/КБ від 24 листопада 2017 року. Згідно із довідкою від 06 травня 2019 року вказаний обʼєкт було профінансовано на 100 % на загальну суму 603 676,79 грн.
Відповідно до квитанції № 0.0.1187057856.1 ОСОБА_1 сплачено 18 736,79 грн, призначення платежу: оплата за майнові права ОСОБА_3 згідно із договором № 198/КБ від 24 листопада 2017 року (а. с. 76, т.1).
Після смерті ОСОБА_5 із заявами про прийняття спадини звернулася дочка померлого ОСОБА_2, а також ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).
Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.
Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2019 року в справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) та від 21 березня 2019 року в справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18).
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій з урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Cуди при цьому обґрунтовано вважали, що показання свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
Надаючи оцінку показанням свідків, суди підставно констатували, що свідки зі сторони відповідача ОСОБА_2 надали суду показання протилежні показанням свідків зі сторони позивача.
Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт постійного проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини.
Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21) та від 12 грудня 2019 року в справі № 466/3769/16.
Інші належні письмові докази, які б підтверджували доводи позивача, зокрема щодо спільного побуту та наявності взаємних прав та обовʼязків у неї з ОСОБА_3, у матеріалах справи відсутні.
Водночас суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на квитанцію, відповідно до якої ОСОБА_1 сплачено 18 736,79 грн як оплату за майнові права ОСОБА_3 згідно із договором № 198/КБ від 24 листопада 2017 року, підставно вказавши про те, що зазначений документ не є беззаперечним доказом на підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_1, чи здійснення останньою систематичного фінансування майнових прав за договором.
За таких обставин, установивши, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не носили характеру сімейних та не були пов`язані зі спільним веденням господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог щодо зміни черговості спадкування за законом, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог, оскільки позивачем не доведено наявність підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 березня 2023 року у справі № 753/10668/19, від 27 травня 2021 року у справі № 456/980/18, від 29 вересня 2022 року у справі № 569/4170/21, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.