Постанова суду № 363/3231/18 від 04.09.2024 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 363/3231/18

провадження № 61-9237св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачка - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанови Київського апеляційного суду

від 10 квітня 2024 року, від 01 травня 2024 року у складі колегії суддів:

Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г., і виходив з наступного.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна подружжя.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що починаючи з грудня 2007 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

З квітня 2008 року він та ОСОБА_2 проживали разом із сином відповідачки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у належній йому квартирі АДРЕСА_1 . Після продажу зазначеної квартири, у жовтні 2011 року вони стали разом проживати в квартирі

АДРЕСА_2, що належить відповідачці та її матері - ОСОБА_4 .

3. Посилався на те, що за час перебування у сімейних відносинах без реєстрації шлюбу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, разом проводили дозвілля та відпочинок.

4. Зазначав, що за його ініціативою у 2012 році відповідачку включено до складу учасників ТОВ "Компанія "Альфа-буд", а частки у статутному капіталі товариства розподілено порівну між ними. Влітку 2013 року за спільні кошти в розмірі близько 50 000,00 грн придбано земельну ділянку, площею

0,10 га, на території Глібівської сільської ради в котеджному містечку "Золотий берег", на якій за рахунок спільних заощаджень у розмірі 7 500 000,00 грн вони разом будували будинок, який на момент звернення до суду з позовом є об`єктом незавершеного будівництва. Право власності на вказану земельну ділянку було оформлене за відповідачкою.

5. 07 квітня 2015 року за спільні кошти в розмірі 46 000,00 грн придбано суміжну земельну ділянку, площею 0,0915 га, право власності на яку оформлено на нього. За спільні кошти ним збудовано паркан з металевого профілю вартістю 10 000,00 грн по всьому периметру обох земельних ділянок.

6. Крім того, за спільні кошти в жовтні 2012 року придбано причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 13 500,00 грн, а в червні 2013 року - автомобіль марки "Volkswagen Transporter",

2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю

270 000,00 грн, які зареєстровані на ім`я відповідачки.

7. Зауважував, що у квітні 2018 року відносини між сторонами зіпсувалися, ОСОБА_2 почала проживати з іншим чоловіком.

8. Оскільки домовленості про визнання права спільної сумісної власності на майно, яке набуте під час перебування у фактичних сімейних відносинах, досягти не вдається, він звернувся до суду за захистом своїх майнових прав.

9. З огляду на наведене та ураховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт його проживання однією сім`єю разом з

ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з квітня 2006 року до квітня 2018 року,

- визнати за ним та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності подружжя на: земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер 3221882200:21:024:0317, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району; земельну ділянку, площею 0,0915 га, кадастровий номер 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району; будівельні матеріали, конструктивні елементи, вироби та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221882200:21:024:0317; автомобіль марки "Volkswagen Transporter", 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 270 000,00 грн; причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю

13 500,00 грн;

- визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаного майна.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

10. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня

2022 рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

11. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем суду не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що між ним та ОСОБА_2 склалися усталені стосунки, які притаманні подружжю, що вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки, фактичні шлюбні відносини у період з квітня 2006 року по квітень 2018 року.

12. Зазначено, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів підтверджуючих ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї. Таких обставини під час судового розгляду справи не встановлено. Подані представникам позивача 30 листопада

2021 року, 01 грудня 2021 року, 20 січня 2022 року та 06 квітня 2022 року докази, суд не прийняв, з посиланням на порушення вимог статей 83, 189-198 Цивільного процесуального кодексу України, їх подання після закриття підготовчого судового засідання, без повідомлення відповідачки та створення частини з доказів вже під час розгляду справи по суті.

13. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави для застосування приписів статті 74 Сімейного кодексу України.

14. Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 у період з квітня 2008 року до квітня 2018 року. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на наступне майно: земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221882200:21:024:0317, яка розташована па території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; земельну ділянку площею 0,0915 га, кадастровий номер 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; будівельні матеріали, конструктивні елементи, вироби та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці за адресою: Глібівська сільська рада Вишгородський район Київська область, кадастровий номер 3221882200:21:024:0317; автомобіль марки "Volkswagen Transporter", 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

причіп ПГМФ, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на: 1/2 частину земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 3221882200:21:024:0317, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0915 га, кадастровий номер 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; 1/2 частину будівельних матеріалів, конструктивних елементів, виробів та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221882200:21:024:0317; 1/2 частину автомобіля марки "Volkswagen Transporter", 2007 року випуску, державний реєстраційний номер

НОМЕР_2 ; 1/2 частину причіпу ПГМФ, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

15. Суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки суду першої інстанції щодо недоведеності факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із квітня 2008 року до квітня 2018 року. Зазначено, що наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час спільно проживали однією сім`єю як подружжя, вели спільне господарство, мали спільний побут і бюджет, взаємні права та обов`язки, спільно розпоряджалися коштами, в тому числі в інтересах сім`ї придбали автомобіль та причіп, спірні земельні ділянки, здійснювали будівництво будинку на спірній земельній ділянці, разом їздили на відпочинок, що є підставою для визнання за кожним з них права власності на 1/2 частку вказаного майна.

16. Постановою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

17. Скасовуючи судове рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зробив висновок про доведеність позовних вимог ОСОБА_1, пославшись на докази, які не були в полі правового дослідження суду першої інстанції (протокольними ухвалами від 01 грудня 2021 року та від 15 червня 2022 року суд відмовив у прийнятті до розгляду та долученні таких доказів на підставі частини восьмої статті 83 ЦПК України). Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів, переоцінка доказів без зазначення того, які норми процесуального чи матеріального права порушив суд першої інстанції при встановленні фактичних обставин, визнано порушенням норм процесуального права.

18. Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 рокузалишено без змін.

19. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що законним і обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог належними, достатніми та допустимими доказами. Зазначено, що звертаючись до суду з позовом, на підтвердження факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 надав лише дві фотографії зі спільного відпочинку, які не свідчать про факт спільного проживання сторін як чоловіка та жінки в період з квітня

2006 року по квітень 2018 року. Будь-яких інших доказів позивачем не надано, хоча справа слухалася в суді першої інстанції майже три роки.

20. Взявши до уваги статутні документи товариства, в якому сторони є учасниками, договори, в яких зазначено, що сторони не перебувають в будь-яких фактичних шлюбних відносинах, а також рішення суду, в якому зазначено, що позивач не є членом сім`ї відповідача, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

21. Розглядаючи повторно клопотання про долучення доказів під час нового розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вони подані з порушенням встановленого порядку. Після відкриття провадження у справі у суді першої інстанції до моменту закриття підготовчого судового засідання минуло майже три роки, проте таких клопотань про долучення доказів стороною позивача не заявлялось, а тому відсутні поважні причини неможливості подачі зазначених доказів у суді першої інстанції.

22. Постановою Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

23. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції з урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, вважав, що заявлений відповідачкою розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню з 8 000,00 грн до 6 000,00 грн.

Узагальнені доводи касаційної скарги

24. 27 червня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, від 01 травня 2024 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

25. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від16 січня 2019 рокуу справі № 373/2054/16-ц,

від 03 липня 2019 рокуу справі № 554/8023/15, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого

2021 року у справі № 910/2861/18, у постанові Верховного Суду від 05 червня

2024 року у справі № 757/19682/18-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Зазначає, що суд першої інстанції не постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду, безпідставно відмовив у задоволенні клопотань: про поновлення строку для подання доказів у справі та їх неприйняття; про виклик свідків. Звертає увагу, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, встановили обставини на підставі недопустимих доказів, а апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

26. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій з надмірним формалізмом розглянули справу, не урахували зазначених ним поважних причин пропуску строку на подання доказів, що призвело до неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, до невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права. Зосереджує увагу на тому, що зазначеного висновку також дійшла суддя Київського апеляційного суду Кулікова С. В. в окремій думці, ухваленій у справі, що переглядається.

27. Зауважує, що поновлення строку на подання доказів було можливим з огляду на запроваджений в країні карантин та зміст пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України.

28. Посилається на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції його адвокат захворів на Covid-19, крім того, у зв`язку з викраденням документів (доказів) ним було порушено кримінальну справу. Про наявність перешкод у поданні відповідних доказів заявлялося стороною позивача під час проведення підготовчого судового засідання. Зазначає, що відповідачці було відомо про наявність таких доказів, що спростовує висновки суду про неповідомлення її про їх існування.

29. Суд першої інстанції не постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, вирішив питання про неприйняття доказів протокольною ухвалою, чим позбавленого його права на їх оскарження. Вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги статей 197-200, 212, 247, 258-260, 353 ЦПК України.

30. Зазначає про неурахування судом апеляційної інстанції пункту б частини п`ятої статті 41 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, яка діяла на час придбання відповідачкою частки у статутному капіталі ТОВ "Компанія "Альфа-Буд". Положення зазначеного Закону свідчать про те, що відповідачка не могла бути включена до складу засновників указаного товариства без його згоди.

31. Також зауважує про неурахування судом апеляційної інстанції показів усіх свідків, будівництва спірного будинку протягом 2011-2015 років його індивідуальними трудовими зусиллями, відсутність поданих відповідачкою доказів придбання нею матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва, доказів наявності фінансової можливості придбати земельну ділянку, а також технічних характеристик спірного майна (дві земельні ділянки оформлені на кожну із сторін спору, водночас огороджені одним парканом та обслуговують один житловий будинок).

32. Посилається також на свою юридичну необізнаність з оформленням прав на спірну нерухомість, відсутність можливості оспорювати договори купівлі-продажу в частині особи-покупця, а також погоджену з відповідачкою позицію щодо зазначення у цивільно-правових договорах умови, що вони не перебувають у фактичних шлюбних відносинах з метою економії грошових коштів, необхідних для подання додаткових заяв.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

33. Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарженнярішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року та постанов Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, від 01 травня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 277/442/23, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

34. 05 липня 2024 року матеріали цивільної справи № 363/3231/18 надійшли на адресу Верховного Суду.

35. Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

36. 26 липня 2024 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат

Ясинецький О. А., через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

37. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норами матеріального та процесуального права. З огляду на те, що позивач не довів належними, достатніми та допустимими доказами, поданими в установленому порядку, заявлених позовних вимог, суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях. Покази свідків, які не знають її, а також дві фотографії з відпочинку обґрунтовано були визнані судами попередніх інстанцій недостатніми для доведення факту спільного проживання сторін однією сім`єю.

38. 14 серпня 2024 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Чайка Л. Й., через підсистему "Електронний суд" подав відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає про безпідставність доводів відзиву ОСОБА_2, а також нерелевантність наведеної відповідачкою судової практики. Зазначає про суперечливі доводи та поведінку відповідачки, не спростування обставин їх спільного проживання однією сім`єю з квітня 2008 року по квітень 2018 року, придбання і будівництво спільного майна та спільне керування ними одним товариством. Наголошує на визначеній процесуальних законом вимозі встановлення обставин справи, що мають значення для її вирішення, надання їм відповідної правової оцінки, урахуванні засад справедливості, добросовісності, розумності, а також принципу вірогідності доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

39. 18 серпня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про що складено відповідний актовий запис № 705 та видано свідоцтво серії НОМЕР_3 (а. с. 11, т. 1).

40. 29 жовтня 2011 року ОСОБА_1 (продавець) відчужив на користь

ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (покупці) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 4463, квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 13, т. 1).

41. Відповідно до пункту 2 вказаного договору квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19 жовтня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Біляєвим В. О., зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів

19 жовтня 2005 року за реєстраційним № 903307 (витяг № 1621413),

у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна - 20 жовтня 2005 року за реєстровим

№ 749/32342, в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно -

12 жовтня 2011 року, реєстраційний номер майна - 34863992.

42. Згідно з пунктом 10 вказаного договору на момент продажу квартири, що відчужується за цим договором, в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах продавець не перебував, і ця квартира не є спільною сумісною власністю.

43. Як вбачається з результатів пошуку транспортних засобів баз даних автоматизованої інформаційної системи МВС від 05 липня 2018 року, на ім`я ОСОБА_2 13 червня 2013 року зареєстровано автомобіль "Volkswagen Transporter", 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, а 11 жовтня 2012 року - причіп ПГМФ, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

44. 22 жовтня 2012 року між ОСОБА_10 (продавець) та

ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко І. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 1429, згідно з пунктами 1.1-1.5 якого продавець в особі представника продає та передає у власність, а покупець купує, приймає у власність земельну ділянку, яка належить продавцю, і оплачує на нижчевикладених умовах ціну земельної ділянки.

45. Площа земельної ділянки становить 0,0940 га у межах, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені у державному акті на право власності на земельну ділянку. Місце розташування земельної ділянки: Київська область, Вишгородський район, Глібівська сільська рада. Склад угідь та правовий режим використання земельної ділянки визначається нормативно-технічною документацією. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва. Кадастровий номер 3221882200:21:024:0317.

46. Продаж вчинено за погоджену сторонами суму 42 300,00 грн (пункт 2.1 договору).

47. Згідно з пунктом 3.4 договору покупець свідчить, що на момент укладання цього договору вона не перебуває у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах (не проживає однією сім`єю з чоловіком). Грошові кошти, які сплачуються нею за земельну ділянку, належать їй на праві особистої приватної власності та не є об`єктом спільної власності подружжя.

48. 04 березня 2013 року між ОСОБА_11 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Компанія "Альфа-буд", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т. І. та зареєстрований у реєстрі за № 359, згідно з пунктом 1.1 якого продавець у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов`язується передати у власність покупцеві частку у статутному капіталі ТОВ "Компанія "Альфа-буд" (ідентифікаційний код юридичної особи -33948538) у розмірі 16 600,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу товариства, а покупець зобов`язується прийняти вказану частку у статутному капіталі товариства та оплатити її.

49. Згідно з пунктом 6.4 договору покупець стверджує, що на момент відчуження частки, що є предметом цього договору, в зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, що підтверджено заявою.

50. 07 квітня 2015 року між ОСОБА_10 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко І. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 942, згідно з пунктами 1.1-1.5 якого продавець в особі представника продає та передає у власність, а покупець купує, приймає у власність земельну ділянку, яка належить продавцю, і оплачує ціну земельної ділянки.

51. Площа земельної ділянки становить 0,0915 га у межах, які визначені

в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені

у державному акті на право власності на земельну ділянку.

Місце розташування земельної ділянки: Київська область, Вишгородський район, Глібівська сільська рада. Склад угідь - сади, правовий

режим використання земельної ділянки визначається нормативно-технічною документацією. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва. Кадастровий номер 3221882200:21:024:0318.

52. Продаж вчинено за погоджену сторонами суму 46 000,00 грн (пункт 2.1 договору).

53. Згідно з пунктом 3.4 договору покупець свідчить, що на момент укладання цього договору він не перебуває у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах (не проживає однією сім`єю з жінкою). Грошові кошти, які сплачуються ним за земельну ділянку, належать йому на праві особистої приватної власності та не є об`єктом спільної власності подружжя.

54. Згідно з довідкою № 1461270 від 14 червня 2018 року, місце проживання ОСОБА_1 з 06 грудня 2012 року і на момент розгляду справи зареєстровано за адресою: кв. АДРЕСА_2 .

55. У справі № 754/9024/18 рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 лютого 2019 року частково задоволено позов ОСОБА_2, ОСОБА_4 та визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: кв. АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

56. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

57. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

58. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

59. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

60. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

61. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

62. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

63. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

64. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

65. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

66. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

67. Статтею 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

68. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

69. З огляду на зазначені приписи законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

70. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

71. Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

72. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

73. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

74. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі

№ 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

75. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

76. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада

2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі

№ 199/3941/20.

77. У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі

№ 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

78. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

79. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

80. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

81. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

82. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

83. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

84. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, надав обґрунтовану правову оцінку поданим у встановленому процесуальним законом порядку доказам спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та з огляду на те, що на підтвердження позовних вимог

ОСОБА_1 надав дві фотографії із спільного відпочинку, докази його реєстрації в квартирі відповідачки, їх спільної участі як співзасновників у складі одного господарського товариства та просив допитати свідків на підтвердження вказаного факту, дійшов загалом обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту спільного проживання сторін з квітня 2006 року до квітня

2018 року.

85. Колегія суддів враховує, що при зверненні як до суду апеляційної, так і до суду касаційної інстанцій ОСОБА_1 не погоджувався з підставами повернення судом першої інстанцій доказів, поданих його представником

30 листопада 2021 року, 01 грудня 2021 року, 20 січня 2022 року та 06 квітня 2022 року - після закриття підготовчого судового засідання.

86. Згідно зі статтею 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

87. Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (частина перша статті 196 ЦПК України).

88. Згідно з частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

89. Частиною другою статті 196 ЦПК України передбачено, що у підготовчому засіданні суд: з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; вирішує заяви та клопотання учасників справи; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання;

90. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.

91. У статті 222 ЦПК України визначено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

92. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів (стаття 76 ЦПК України).

93. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

94. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

95. Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

96. Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

97. Верховний Суд у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі №916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі №903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18 виснував, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, є наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

98. Разом з тим, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані в строк, суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

99. Вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

100. Згідно з матеріалами справи, ухвалою від 09 лютого 2021 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, Вишгородський районний суд Київської області закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду.

101. Ураховуючи, що позов у справі, що переглядається було подано у серпні 2018 року, провадження у справі було відкрито 10 жовтня 2018 року, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у позивача було достатньо часу для своєчасного направлення доказів для приєднання до матеріалів справи з моменту подання позову та до закриття підготовчого засідання. Зокрема, у зазначений період позивач на підтвердження факту спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу надав дві фотографії із спільного відпочинку, докази його реєстрації в квартирі відповідачки, їх спільної з відповідачкою участі як учасників в складі одного господарського товариства. Крім того, подавав клопотання про допит свідків, витребування доказів у приватних нотаріусів, установ Пенсійного фонду та Державної фіскальної служби, Міністерства внутрішніх справ, а також про забезпечення позову, призначення експертизи. Зазначене свідчить про реалізацію позивачем своїх процесуальних прав та обов`язків щодо надання доказів на доведення обставин, на які він послався як на підставу своїх вимог.

102. У судовому засіданні, яке відбулося 09 лютого 2021 року та на якому було вирішено питання про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду, сторони не заявляли жодних клопотань щодо надання додаткового часу для подання доказів.

103. Водночас, після закриття підготовчого судового засідання, а саме

30 листопада 2021 року, 01 грудня 2021 року, 20 січня 2022 року та 06 квітня 2022 року новий представник позивача подала клопотання про приєднання нових доказів до матеріалів справи. На обґрунтування поважності підстав для подання доказів з пропуском строку сторона позивача посилалася на хворобу попереднього адвоката, необізнаність позивача з приписами ЦПК України щодо строків подання доказів.

104. У той же час відповідачка заперечувала проти приєднання таких доказів до матеріалів справи, посилаючись на їх подачу поза межами встановленого процесуальним законодавством строку, неповідомлення суду про неможливість їх подання чи необхідності надання додаткового строку для їх подання.

105. Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що, подаючи докази поза межами процесуального строку, ОСОБА_1 не довів об`єктивних обставин, які унеможливлювали чи перешкоджали поданню відповідних доказів своєчасно.

106. Посилання касаційної скарги на неурахування судами попередніх інстанцій наявності перешкод для подання доказів у встановлений процесуальним законом строк, зокрема через дії відповідачки, не заслуговують на увагу. Колегія суддів звертає увагу на те, що у тексті позовної заяви зазначено перелік доказів, що підтверджують обставини, на які посилається позивач, а також констатовано, що докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, відсутні, позивач не вживав заходів, спрямованих на їх отримання. При вирішенні питання про закриття підготовчого провадження у справі позивач не зазначив про необхідність витребування у відповідачки відповідних доказів, якими він обґрунтовує свої вимоги, не зазначав також про необхідність надання додаткового строку для подання доказів, які зокрема були подані ним 30 листопада 2021 року, 01 грудня 2021 року, 20 січня 2022 року та

06 квітня 2022 року.

107. Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (частина перша статті 64 ЦПК України).

108. Не може вважатися поважною причиною пропуску строку для подання доказів також посилання заявника на пункт 3 Прикінцевих положень ЦПК України, зокрема хвороба його представника на коронавірусну хворобу (COVID-19).

109. У цьому аспекті колегія суддів повторно звертає увагу на те, що справа перебувала у провадженні суду з серпня 2018 року. Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (назва в редакції, чинній на дату прийняття)

від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на території України встановлено карантин, термін дії якого неодноразово продовжувався.

110. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня

2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX).

111. Підпунктом 3 пункту 12 розділу І Закону № 540-IX внесено зміни до розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України, доповнено пунктом 3 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170 178, 179, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину".

112. Водночас, 18 червня 2020 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 731-ІХ), яким зокрема було викладено пункт 3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

113. Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 731-ІХ передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України в редакції Закону № 540-ІХ, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у випадках наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими Кодексами), мають право на продовження процесуальних строків на підставах, встановлених цим Законом.

114. Закон № 731-ІХ набрав чинності 17 липня 2020 року, а тому строки, які були автоматично продовженні згідно із Законом № 540-ІХ, продовжені

до 06 серпня 2020 року (постанова Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 761/30876/19).

115. Підстав вважати, що позивач був позбавлений можливості подати докази у період з серпня 2018 року по 09 лютого 2021 року саме у зв`язку з обмеженнями, запровадженими у зв`язку з карантином, позивач не навів та судами попередніх інстанцій не встановлено.

116. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, обмеження позивача у доступі до правосуддя не знайшли свого підтвердження. Відмова у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, поданих з пропуском процесуального строку для їх подання, є обґрунтованою.

117. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

118. Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

119. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

120. За відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

121. Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи та оцінки доказів спільного проживання сторін і належності спірного майна до їх спільної сумісної власності, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих на їх підтвердження. При новому розгляд справи суд апеляційної інстанції виконав вказівки, надані судом касаційної інстанції.

122. Постановлення судом першої інстанції процесуальних рішень (вирішення питання про допит свідків, закриття підготовчого провадження у справі, визначення порядку розгляду справи по суті, відмову у прийнятті нових доказів, оголошення перерви у судових засіданнях) у порядку протокольних ухвал не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, та не може бути підставою для його скасування. Позивач не був позбавлений права на оскарження відмови суду першої інстанції у прийнятті нових доказів, як в апеляційному, так і в касаційному порядках.

123. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

124. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня

2022 року по справі № 522/18010/18).

125. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

126. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

127. Крім того, безпідставним є посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах.

128. Характер доводів касаційної скарги свідчить про необхідність здійснення переоцінки поважності причин пропуску строку для подання доказів після закриття підготовчого провадження у справі, що переглядається. Колегія суддів зауважує, що наведеним у клопотаннях позивача причинам пропуску зазначеного процесуального строку була надана належна правова оцінка як судом першої, так і судом апеляційної інстанції.

129. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

130. З огляду на відсутність самостійних доводів касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права при ухваленні додаткового судового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів, з урахуванням визначених частиною першою статті 400 ЦПК України меж касаційного перегляду, не вбачає правових підстав для скасування зазначеного судового рішення.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту