ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/7897/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
"Науково-виробнича компанія "Техімпекс" - Назаренко Є.О., адвокат (ордер від 04.09.2024),
дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" - Лукʼянова І.Ю. (в порядку самопредставництва),
акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" - Божков Т.І., адвокат (довіреність від 27.06.2024),
товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" - Турова Є.О., адвокат (ордер від 21.08.2024),
Офіса Генерального прокурора - Косенко Д.В. (прокурор),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш"
на рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2022 (суддя Бойко Р.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 (головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.)
у справі № 910/7897/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (далі - ТОВ "НВК "Техімпекс")
до дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (далі - Підприємство),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" (далі - АТ "Українська оборонна промисловість"),за участю Офіса Генерального прокурора (далі - прокуратура)
про визнання угоди недійсною,
за заявою третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" (далі - ТОВ "Софт Маркет Солюшн")
до ТОВ "НВК "Техімпекс";
Підприємства
про визнання недійсною додаткової угоди,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "НВК "Техімпекс" звернулося до суду з позовом до Підприємства про визнання недійсною Додаткової угоди від 07.02.2018 № 3 (далі - Додаткова угода № 3) до Договору комісії від 29.08.2017 № 22/63-Д (далі - Договір комісії № 22/63-Д), укладеної між ТОВ "НВК "Техімпекс" та Підприємства та зобовʼязання відповідача прийняти вироби у кількості 11 одиниць у рахунок виконання грошового зобовʼязання, передбаченого пунктом 5.15 Додаткової угоди № 3.
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладена між ТОВ "НВК "Техімпекс" та Підприємством Додаткова угода № 3: по своїй суті не містить умов делькредере (поруки), а становить договір позики; укладена через наявність важкої обставини, що призвело до погодження її положень на умовах вкрай невигідних для позивача. А тому, на думку останнього, існують правові підстави для визнання такої угоди недійсною згідно приписів статті 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та застосування наслідків такої недійсності, шляхом зобовʼязання відповідача прийняти зазначені вироби в рахунок виконання грошового зобовʼязання позивача.
Зі змісту позовної заяви також вбачається, що позивач мотивував свої позовні вимоги тим, що спірна Додаткова угода № 3 суперечить чинному законодавству України. Так, відповідно до частини 3 статті 1016 ЦК України комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере). Якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату (частина 2 статті 1013 ЦК України). З посиланням на вказані норми зазначав, що делькредере - це порука комісіонера перед комітентом за виконання правочину, який укладено комісіонером з третьою особою. За укладання делькредере комісіонер одержує додаткову винагороду. Делькредере вимагає письмової форми закріплення. Умови делькредере можуть бути встановлені сторонами безпосередньо у договорі комісії (відразу чи в подальшому, шляхом внесення доповнень) або закріплені окремим договором між комісіонером та комітентом. Проте на думку позивача, з тексту Додаткової угоди № 3 вбачається, що така не містить умови щодо делькредере (поруки). Так, в частині передачі грошових коштів комісіонером комітенту до договору, на думку позивача, слід застосовувати положення, що стосуються договору позики, оскільки комісіонер передає власні кошти на термін до сплати необхідної суми покупцем за договором купівлі-продажу (зовнішньоекономічним контрактом). Метою укладання відповідачем вказаної угоди, як вважає позивач, було недобросовісне збагачення відповідача. ТОВ "НВК "Техімпекс" було змушене укласти оскаржувану додаткову угоду на вкрай невигідних умовах для забезпечення виконання договірних зобовʼязань за договором комісії, зовнішньоекономічного контракту, а також штрафних санкцій за укладеними угодами та загрози понесення витрат і збитків за вказаними правочинами.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2020, залишеною без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 та Верховного суду від 02.03.2021, позов ТОВ "НВК "Техімпекс" у частині позовних вимог до Підприємства про зобовʼязання вчинити дії залишено без розгляду, за обставин не усунення позивачем недоліків позовної заяви щодо сплати судового збору за зазначену позовну вимогу як за вимогу майнового характеру.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Імперіум" (далі - ТОВ "НВК "Імперіум") (правонаступником якої є ТОВ "Софт Маркет Солюшн") звернулося із позовними вимогами третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору до ТОВ "НВК "Техімпекс" та Підприємства (з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог 08.10.2021), про визнання недійсною Додаткової угоди № 3.
Позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору обґрунтовано, зокрема, тим, що ТОВ "НВК "Імперіум" є єдиним засновником та учасником ТОВ "НВК "Техімпекс", у той час як виконання останнім Додаткової угоди № 3 може призвести до банкрутства позивача, й, відповідно, до порушення прав та інтересів третьої особи із самостійними вимогами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі № 910/7897/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024, позов ТОВ "НВК "Техімпекс" задоволено повністю, а в задоволенні позову ТОВ "НВК "Імперіум" (правонаступником якої є ТОВ "Софт Маркет Солюшн") відмовлено.
Судові акти стосовно задоволення позову ТОВ "НВК "Техімпекс" мотивовані тим, що за своєю правовою природою викладений в умовах Додаткової угоди № 3 правочин становить договір (позики) кредиту, а у Підприємства, як кредитодавця в розумінні положень статті 1054 ЦК України, відсутній дозвіл (ліцензія) на провадження такого виду господарської діяльності, тому наявні правові підстави для визнання такого правочину недійсним відповідно до статей 215, 227 ЦК України та в силу порушення вимог статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" і статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" при його вчиненні. Водночас матеріалами справи не підтверджується, а позивачем не доведено наявності обставини, з якими положення статті 233 ЦК України передбачають можливість визнання угоди недійсною як правочину, вчиненого під впливом тяжкої обставини, з огляду на що судами відхилена зазначена підстава для недійсності Додаткової угоди № 3, визначена позивачем.
Зокрема, суд апеляційної інстанції посилаючись на Положеннями частини 1, 2, 4 статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вказав, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.
Відмовляючи ж у задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, суди попередніх інстанцій виснували, що спірною Додатковою угодою № 3 не порушуються безпосередні права та інтереси ТОВ "НВК "Імперіум") (правонаступником якої є ТОВ "Софт Маркет Солюшн"), як учасника ТОВ "НВК "Техімпекс", що виключає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору.
Відхиляючи доводи скаржника щодо виходу суду за межі позовних вимог у справі через те, що у позові були відсутні посилання на норми статті 227 ЦК України, статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" в якості обґрунтування позовної вимоги про визнання недійсною Угоди, - суд апеляційної інстанції вказав наступне.
Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої ГПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Згідно із частиною третьою статті 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.
Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
При цьому, Великою Палатою Верховного Суду було наголошено на тому, що суди, зʼясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Тобто, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, адже саме на суд покладено обовʼязок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Отже, невірність нормативно-правового обґрунтування позивачем підстави звернення з даним позовом до суду саме по собі не може бути правовою підставою для відмови в його задоволенні, адже, в позові міститься посилання на те, що оскаржувана угода за своєю правовою природою є не договором поруки (делькредере), а являє собою договір позики (кредиту), а суд першої інстанції, застосувавши правові норми, які регулюють такі відносини (зокрема, статтю 1054 ЦК України), дійшов вірного висновку про укладення Угоди з порушенням норм чинного законодавства України, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, і що відповідно, не спростовано скаржником в апеляційній скарзі. У звʼязку з наведеним, доводи скаржника про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, порушивши ст. 14, 237 ГПК України - судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Підприємство, з посиланням на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ "НВК "Техімпекс".
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у застосуванні норм права висновків, які викладені у постановах Верховного Суду: від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, від 18.01.2023 у справі № 904/115/22, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 17.02.2023 у справі № 902/560/20(902/301/21) - у подібних правовідносинах.
Крім того, відповідач вказує на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме: параграфу 3 глави 49 ЦК України; статей 1054-1057 параграфу 2 глави 71 ЦК України; Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" у подібних правовідносинах (делькредере).
Водночас скаржник наполягає на тому, що суд першої інстанції в односторонньому порядку змінив підстави позову та розглянув спір на підставах, незаявлених позивачем, фактично встановивши, що оспорювана Додаткова угода № 3 є кредитним договором. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, зазначене процесуальне порушення не виправив.
До того ж судами попередніх інстанцій не зʼясовано та не враховано дійсні наміри сторін під час укладення спірної угоди, що призвело до помилкових висновків стосовно підстав для задоволення позову ТОВ "НВК "Техімпекс" про визнання Додаткової угоди № 3 недійсною.
Доводи інших учасників справи, розгляд клопотань учасників справи
ТОВ "НВК "Техімпекс" та ТОВ "Софт Маркет Солюшн" у відзивах на касаційну скаргу просили Суд залишити рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість судових актів попередніх інстанцій.
АТ "Українська оборонна промисловість" у поясненнях на касаційну скаргу, просило: касаційну скаргу задовольнити, рішення першої інстанції скасувати у частині позовних вимог ТОВ "НВК "Техімпекс", які задоволено, а в іншій частині рішення першої інстанції залишити без змін; постанову апеляційного господарського суду скасувати повністю; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "НВК "Техімпекс" повністю. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача вважає, що невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело ухвалення судами попередніх інстанцій незаконних судових рішень у справі.
Прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу задовольнити повністю, а рішення місцевого суду та постанову апеляційного господарського суду - скасувати з посиланням, зокрема, на їх незаконність та ухвалення із невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Згідно із розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 20.08.2024 32.2-01/1904 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7897/20 у звʼязку з відпусткою судді Ємця А.А.
Від ТОВ "НВК "Техімпекс" 21.08.2024 надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у звʼязку з відрядженням генерального директора позивача ОСОБА_1 та запланованою щорічною відпусткою його представника - адвоката Назаренка Євгена Олександровича.
Від ТОВ "Софт Маркет Солюшн" 22.08.2024 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звʼязку із задіянням представника третьої особи в якості представника до участі у невідкладній слідчій дії, яка проводиться органом досудового розслідування.
У судовому засіданні 22.08.2024 Суд протокольною ухвалою у задоволенні клопотань відмовив у звʼязку з тим, що: явка сторін в судове засідання не визнавалася обовʼязковою; розгляд справи касаційною інстанцією здійснюється в межах статті 300 ГПК України. Крім того, Суд також врахував, що учасниками справи є юридичні особи, які не були позбавлені права на представників для забезпечення участі у судовому засіданні зі справи.
Ухвалою Верховного Суду від 22.08.2024 розгляд справи відкладено з власної ініціативи суду до 05.09.2024.
Від Підприємства 02.09.2024 надійшли додаткові письмові пояснення по справі.
Верховний Суд з огляду на вимоги статті 300 ГПК України переглядає оскаржувані судові рішення щодо вирішення спору за позовом ТОВ "НВК "Техімпекс" про визнання угоди недійсною. В решті оскаржувані судові рішення ніким не оскаржувалися, а тому не є предметом касаційного розгляду.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Між Підприємством (комісіонером) та ТОВ "НВК "Техімпекс" (комітентом) 29.08.2017 укладено Договір комісії № 22/63-Д, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого комісіонер зобовʼязався за дорученням комітента вчинити від свого імені в інтересах та за рахунок комітента правочин з поставки на експорт виробів, за номенклатурою, кількістю, цінами і строками поставки, які зазначаються в додатку №1 до цього договору, які відповідають вимогам цього договору і складають його невідʼємну частину. Виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду (Контракт) з третьою особою (покупець) на передачу виробів на умовах поставки відповідно до правил Інкотермс-2010.
Згідно із пунктом 12.1 Договору комісії № 22/63-Д, він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Зобовʼязання, що стосуються передачі виробів на комісію, виникають з дати отримання дозволу Державної служби експортного контролю України на експорт та здійснення оплати за вироби у порядку визначеного пунктом 5.2 договору. Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобовʼязань, але не пізніше 31.12.2018.
У додатку №1 до Договору комісії № 22/63-Д сторони погодили специфікацію виробів, визначили їх вартість у сумі 6 210 000 доларів США та встановили, що їх поставка здійснюється протягом 6 місяців з моменту набуття договором чинності та отримання 50% передоплати за вироби.
На виконання умов Договору комісії №22/63-Д, 30.08.2017 між Підприємством (продавцем) та Компанією "EBS Investments corporation" (покупець) укладено контракт № 22/48-К, за яким продавець зобовʼязався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити вироби, кількість і номенклатура яких зазначена у додатку №1 до цього контракту, що становить його невідʼємну частину. Загальна вартість контракту складає 6 210 000 доларів США. (Пункти 1.1, 4.2 вказаного контракту).
07.02.2018 між Підприємством та ТОВ "НВК "Техімпекс" укладено Додаткову угоду № 3 до Договору комісії № 22/63-Д, за умовами якої сторони домовилися у розділ 5 "Порядок взаєморозрахунків" Договору додати пункти 5.15-5.19 наступного змісту:
" 5.15. З метою забезпечення виконання комітентом зобовʼязань за цим договором, комісіонер за зверненням комітента та за умови наявності у комісіонера відповідних коштів може здійснити перерахування на рахунок комітента гривневого еквіваленту суми, що підлягає сплаті у доларах США відповідно до умов договору. Перерахування буде здійснюватися на умовах делькредере (пункт 3 статті 1016, глава 69 ЦК України) за курсом НБУ на дату здійснення платежу. Платіж може здійснюватись як у повному обсязі, так і частками, за згодою сторін. У подальшому доларовий еквівалент перерахованих коштів утримується із валютної виручки, що надійде від покупця на рахунок комісіонера на користь комітента. У разі виконання вищезазначеного зобовʼязання комісіонер має право на додаткову плату.
5.16. У разі перерахування комісіонером коштів згідно з п. 5.15 цього договору, загальна сума коштів, що належить комітенту за цим договором, буде зменшена на суму додаткової плати комісіонера. Комітент має право сплачувати нараховану додаткову плату щомісячно протягом 5 (пʼяти) банківських днів з дня отримання рахунку на оплату.
5.17. Додаткова плата комісіонера (пункт 2 статті 1013, глава 69 ЦК України) розраховується комісіонером виходячи з 16% річних за період з дати перерахування комітенту коштів до дати надходження на розрахунковий рахунок комісіонера відповідних коштів від покупця та нараховується щомісячно. Розрахунок розміру додаткової плати комісіонер надасть комітенту у відповідному звіті комісіонера.
5.18. У випадку невиконання з будь-яких причин комісіонером та/або покупцем доручення комітента згідно цього договору, відмови покупця від придбання товару за контрактом, не отримання дозволу ДСЕК України, тощо комітент зобовʼязується беззаперечно повернути комісіонеру кошти в обсязі гривневого еквівалента до долару США за курсом національного банку України на дату повернення коштів, що були перераховані за цим договором, та погасити нараховану додаткову плату протягом 5-ти банківських днів з дня отримання письмової вимоги від комісіонера. При цьому, комітент згоден з тим, що ніякі витрати комітента щодо виконання цього договору при поверненні коштів комісіонеру до уваги братися не будуть і на суму та строки повернення не впливатимуть.
5.19. За порушення строків повернення отриманих коштів, зазначених у пунктах 5.16-5.18, комітент сплачує пеню у розмірі 0,3% від суми несвоєчасно перерахованих грошових коштів за кожний день затримки перерахування".
Спір у справі стосується законності виконаної Додаткової угоди № 3.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсною Додаткової угоди №3 до Договору комісії № 22/63-Д.
Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою є судові рішення попередніх інстанцій виключно в частині задоволення судами позову ТОВ "НВК "Техімпекс" до дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" про визнання недійсною Додаткової угоди №3 від 07.02.2018 до Договору комісії від 29.08.2017 № 22/63-Д, укладеної між ТОВ "НВК "Техімпекс" та дочірнім підприємством державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" та розподіл судового збору за подання апеляційної скарги.
В іншій частині (зокрема, відмови судами у задоволенні позову ТОВ "НВК "Імперіум" - правонаступником якого є ТОВ "Софт Маркет Солюшн" як третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору) судове рішення учасниками справи не оскаржувалося, не є предметом касаційної скарги відповідача та відповідно у касаційному порядку не переглядається і набуває чинності відповідно до приписів ГПК України.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Так, в обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, від 18.01.2023 у справі № 904/115/22, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 про застосування положень статті 216 ЦК України у подібних правовідносинах, стосовно необхідності поєднання у позові про визнання правочину недійсним позовних вимог про застосування наслідків недійсності такого правочину. Також, за доводами скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 стосовно обовʼязку суду зʼясувати та врахувати дійсні наміри сторін при укладенні правочину, який є предметом розгляду спору про визнання такого правочину недійсним. Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду від 17.02.2023 у справі № 902/560/20(902/301/21) стосовно зміни судом першої інстанції підстави позову в односторонньому порядку.
Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобовʼязують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, обʼєкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обовʼязки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або обʼєкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за субʼєктним і обʼєктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях субʼєктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обовʼязково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх субʼєкти, обʼєкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обовʼязки цих субʼєктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, субʼєктним та обʼєктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обовʼязків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обовʼязки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - субʼєктний склад спірних правовідносин (види субʼєктів, які є сторонами спору) й обʼєкти спорів.
Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобовʼязують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, обʼєкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обовʼязки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або обʼєкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за субʼєктним і обʼєктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях субʼєктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обовʼязково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, повʼязаних із правами й обовʼязками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх субʼєктів (видової належності сторін спору) й обʼєктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Скаржником вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку відповідача, не були враховані судами попередніх інстанцій.