ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 495/10151/19
провадження № 61-18197св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Будилко Едуард Дмитрович, на постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Назарової М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (Сергіївська селищна рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права користування житловим приміщенням та укладення договору найму.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, з якою вона проживала однією сім`єю з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Вона з померлою мала спільний побут, вела спільне господарство, мала спільний бюджет, вони купували разом речі першого вжитку, харчування, відпочивали, підтримували квартиру в належному стані, купували майно у квартиру, фактично виконували права та обов`язки сім`ї.
На підставі договору найму житлового приміщення, укладеного з Управлінням житлово-комунального господарства смт Сергіївка, за життя ОСОБА_3 мала право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із заповітом, посвідченим 26 червня 2019 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Тітовою Т. С., зареєстрованим у реєстрі за № 944, померла ОСОБА_3 заповіла їй усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право.
Однак через відсутність в установленому законом порядку підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 вона не може укласти із Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району договір найму житлового приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 та продовжити користування цим житлом.
Просила встановити факт проживання однією сім`єю її з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1 у період з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати за нею право користування вказаною квартирою, зобов`язати Сергіївську селищну раду укласти із нею договір найму житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 листопада 2021 року позов задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, у період з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Зобов`язати Сергіївську селищну раду укласти із ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольнивши позов, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка сплачувала комунальні послуги за квартиру, в якій проживала померла, купувала для неї продукти харчування, ліки, готувала їжу, що підтверджується копіями квитанцій про сплату комунальних послуг, актом обстеження на предмет проживання від 06 вересня 2021 року та показаннями свідків, тобто спадкодавець з позивачкою були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та вели спільне господарство, тому позов в частині встановлення факту проживання однією сім`єю є обґрунтованим. Задовольняючи позов у частині визнання права користування квартирою, суд першої інстанції керувався тим, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 листопада 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доказів проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, здійснення спільних покупок та витрат, участі в утриманні житла, його ремонті, позивачка суду першої інстанції не надала. Власне ставлення позивачки до померлої ОСОБА_3, періодичне придбання їй продуктів харчування, ліків, здійснення за нею догляду не заперечує заявник та підтверджено показаннями свідків, однак вказані обставини не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками.
Показання свідків жодним чином не підтверджують саме факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю у період з 01 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 - до часу відкриття спадщини, наявність спільного бюджету, спільного харчування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, а свідчать про допомогу в побуті, приготуванні їжі, здійснення догляду, спілкування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокатБудилко Е. Д., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, просила постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 521/18491/19, від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20, від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17, від 22 листопада 2023 року у справі № 463/3596/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 607/23244/21, не дослідив доказів у справі та необґрунтовано відмовив у її клопотанні про закриття апеляційного провадження, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Таким чином, суд апеляційної інстанції повинен був першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків третьої особи, і лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а в разі встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Верховний Суд викладав висновки щодо необхідності закриття апеляційного провадження згідно зі статтею 362 ЦПК України за апеляційною скаргою осіб, які не брали участі у справі, якщо суд не вирішував питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Проте висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми процесуального права - пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України у випадку, якщо третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, яка брала участь у розгляді справи, але оскарженим нею судовим рішенням у справі питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалось, з урахуванням того, що рішення суду першої інстанції відповідач не оскаржував, у подібних правовідносинах відсутній.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу без дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, зробив необґрунтовану переоцінку доказів, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до типового договору найму житлового приміщення в будинках державного та громадського житлового фонду Молдавської РСР, ОСОБА_3 надано у користування житлове приміщення № НОМЕР_1, яке складається з двох кімнат, загальною площею 38,9 кв. м, у тому числі житловою площею 22,1 кв. м, в будинку АДРЕСА_3 .
Згідно з копією акта про укладення шлюбу від 11 травня 1990 року № 32, виданого Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану, прізвище ОСОБА_3 було змінено на ОСОБА_3 у зв`язку з укладенням шлюбу із ОСОБА_6 .
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З довідки про реєстрацію місця проживання, виданої Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району 22 січня 2015 року, випливає, що ОСОБА_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 22 січня 2015 року до сьогодні. Вказана квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 2005 року ВСВ № 035771.
Згідно з довідкою, виданою Комунальним підприємством "Житлово-комунальне господарство смт Сергіївка", заборгованості з комунальних послуг за користування квартирою АДРЕСА_2 станом на 02 липня 2019 року немає.
Згідно з довідкою від 04 жовтня 2019 року № 06-17/666 ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 д о дня її смерті.
Відповідно до заповіту, посвідченого 26 червня 2019 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Тітовою Т. С., зареєстрованого в реєстрі за № 944, ОСОБА_3 заповіла усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_1 .
Згідно з витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі від 22 жовтня 2019 року № 58009374, 22 жовтня 2019 року приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Тітова Т. С. завела спадкову справу № 47/2019 щодо майна померлої ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_3 видала довіреність на ОСОБА_1 та/або ОСОБА_7 з наданням повноважень представляти інтереси померлої в усіх державних, комунальних та інших установах та організаціях, органах державної адміністрації та місцевого самоврядування тощо.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ ОСОБА_1 має на утриманні сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, який є особою з інвалідністю з дитинства групи "Б" та потребує постійного стороннього догляду.
ОСОБА_8 проживав з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4, що підтверджується висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу від 17 грудня 2019 року № 813.
Відповідно до акта обстеження на предмет проживання від 06 вересня 2021 року ОСОБА_1 раніше фактично проживала у спірній квартирі, коли доглядала за хворою ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову у справі, що переглядається в касаційному порядку, є вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права користування житловим приміщенням та укладення договору найму.
Згідно зі статтями 1216 та 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У частині першій статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно зі статтею 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.
Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 346 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
У статті 6 ЖК України встановлено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
Згідно з частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Відповідно до частини першою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.