ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 320/5145/23
адміністративне провадження № К/990/42299/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Стрелець Т.Г., Бучик А.Ю., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амелін-30" про зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Амелін-30" на рішення Київського окружного адміністративного суду у складі судді Лисенко В.І. від 04 травня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Грибан І.О., Беспалова О.О., Ключковича В.Ю. від 22 листопада 2023 року,
УСТАНОВИВ:
ВСТУП
Під час розгляду цієї справи постало питання про те, чи виникає у власника нерухомого майна обов`язок укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини у зв`язку з набуттям таким майном статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.
Верховний Суд дійшов висновку про наявність такого обов`язку, оскільки це прямо закріплено у нормах статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Важливим є і те, що у контексті заходів з охорони культурної спадщини вищезгаданий Закон прирівнює щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до пам`яток культурної спадщини та надає їм таку саму охорону ще до внесення до відповідного переліку об`єктів культурної спадщини та реєстрації як пам`ятки.
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
I.I Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2023 року Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі також прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (далі також Департамент, позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амелін-30" (далі також Товариство, ТОВ "Амелін-30", відповідач), у якому просив зобов`язати ТОВ "Амелін-30" протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) охоронний договір на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини "Особняк Баккалинського", розташований по вул. Іллєнка, 30 у місті Києві, на умовах і в порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768 (далі також охоронний договір).
2. Обґрунтовуючи підстави позову, прокурор зазначав доводи про те, що відповідач є власником нерухомого майна - об`єктом культурної спадщини, а тому, в силу норм Закону України "Про охорону культурної спадщини", зобов`язаний укласти охоронний договір з Департаментом.
3. Проте, незважаючи на звернення Департаменту до відповідача охоронний договір так і не був укладений, що, на думку прокурора, може привести до знищення пам`ятки культури та порушити інтереси територіальної громади міста.
I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року, позов задоволено та зобов`язано відповідача укласти охоронний договір.
5. Ухвалюючи такі судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у спірних правовідносинах, враховуючи правовий статус будівлі, яка перебуває у власності Товариства, у останнього виник передбачений законом обов`язок укласти охоронний договір.
6. Встановивши, що такий договір не укладено й відповідної заяви до Департаменту відповідач не подавав, суди попередніх інстанцій визнали цей позов обґрунтованим.
I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку з прийняттям рішення Київської міської ради від 22 квітня 2021 року № 910/958 про передачу ТОВ "Амелін-30" земельної ділянки по вул. Іллєнка, 30 у місті Києві для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу суспільного розголосу і резонансу набула інформація про загрозу знищення щойно виявленого об`єкту культурної спадщини - Особняка Баккалинського, розташованого на цій земельній ділянці.
9. Наказом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 27 квітня 2021 року № 29 за поданням Громадської організації "Мапа Реновації" Особняк Баккалинського (далі - Особняк) внесено до Переліку об`єктів культурної спадщини міста Києва як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини.
10. Особняк зведений в 1901 році в стилі історизм із рисами неоренесансу. Він був у складі садиби, яка належала підполковнику у відставці Пилипу Баккалинському (1835 - 1908), учаснику російсько-турецької війни на Балканах 1877-1878 років. Його могила має статус пам`ятки історії та перебуває під охороною держави (розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07 травня 1997 року № 591). У радянські часи особняк націоналізували, там містилися різні установи. До відселення на початку 2010-х років будівлю займав один із підрозділів Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
11. Особняк площею 184,4 кв.м є цінним зразком житлової забудови Лук`янівки початку 20 століття. Останній збережений зразок одноповерхової житлової забудови колишньої Великої Дорогожицької вулиці (нині вул. Ю. Іллєнка). Будинок одноповерховий з дерев`яним мезоніном з боку подвір`я, цегляний, у плані Т-подібний. Весь пишний декор виконано в цеглі. Центр композиції симетричного головного фасаду - портал, фланкований безордерними пілястрами та енергійно прокресленим архівольтом. Такі самі пілястри на флангах фасаду. Обабіч входу з напівциркульною перемичкою - по три прямокутні вікна, обрамлені класицистичними лиштвами з високими прямими сандриками. Вище проходить фриз з кронштейнами, які підтримують карниз. Підвіконний гурт, фільонки (вертикальні у простінках та горизонтальні під вікнами) доповнюють насичену пластику фасаду. Вісь симетрії підкреслено також люкарною з трикутним фронтончиком та невеликим парапетом обабіч, розташованим вздовж краю двосхилого даху.
12. Особняк зберіг оригінальне архітектурне оздоблення фасаду, історичні нашарування, не зазнав змін об`ємно-просторової структури.
13. Особняк стоїть на червоній лінії забудови вулиці. Від вуличного хідника відокремлений вузьким газоном, обмеженим невисокою підпірною стіною, в якій влаштовано сходи до парадного входу.
14. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказаний Особняк на підставі договору купівлі-продажу з 16 листопада 2018 року належить ТОВ "Амелін-30".
15. Рішенням Київської міської ради від 22 квітня 2021 року № 917/958 Товариству надано земельну ділянку за вказаною адресою для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу.
16. Відповідно до інформації Департаменту від 29 грудня 2021 року, на підставі листа Громадської організації "Мапа Реновації" від 26 квітня 2021 року та поданих нею визначених Порядком обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501), Департаментом 27 квітня 2021 року прийнято наказ про занесення Особняку до Переліку об`єктів культурної спадщини міста Києва.
17. 28 квітня 2021 року Департамент листом повідомив ТОВ "Амелін-30", як власника Особняка по вул. Іллєнка, 30 про занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини та надав належним чином завірену копію наказу від 27 квітня 2021 року № 29.
18. 14 січня 2022 року Департаментом на адресу ТОВ "Амелін-30" направлено припис щодо необхідності укладення в десятиденний термін з дня отримання цього припису відповідного охоронного договору. Підставою для винесення припису став той факт, що товариством, впродовж майже дев`яти місяців з моменту інформування його про необхідність вчинення таких дій, укладення охоронного договору на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини не ініціювало.
19. Оскільки ТОВ "Амелін-30" вимоги вищезгаданого припису не виконало і охоронний договір не уклало, а Департамент такої бездіяльності в судовому порядку не оскаржив, прокурор звернувся до суду з цим позовом в особі зазначеного органу.
III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
20. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 3, 4 частини четвертої та підпункти "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
21. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768, оскільки спірний об`єкт культурної спадщини має правовий статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини та не має статусу пам`ятки культурної спадщини. У розрізі зазначеного скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вищезгаданого Порядку у подібних правовідносинах.
22. Також наголошує, що його не було повідомлено про включення будівлі до Переліку об`єктів культурної спадщини, а тому обов`язок укладення охоронного договору у Товариства не виник.
23. Покликається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили наявні у справі докази та надали їм неналежну оцінку, зокрема докази надсилання відповідачу повідомлення про занесення будівлі до Переліку об`єктів культурної спадщини та докази отримання такого повідомлення, що є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
24. Окрім цього скаржник вказує, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, не повідомив належним чином про відкриття провадження у справі та розгляд вказаної справи, а суд апеляційної інстанції на вказані доводи уваги не звернув.
25. У відзиві на касаційну скаргу заступник керівника Київської міської прокуратури наголошує на тому, що закріплений у законі обов`язок укладення охоронних договорів на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини носить імперативний характер та спрямований на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
26. Прокурор звертає увагу на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, згідно з якими щойно виявлений об`єкт культурної спадщини за своїм правовим статусом і режимом охорони прирівнюється до пам`яток культурної спадщини.
27. У зв`язку з цим прокурор вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували положення норм статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, дія яких безпосередньо поширюється як на пам`ятки, так і на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини.
28. Заперечує аргументи Товариства про відсутність у нього обов`язку укласти охоронний договір у зв`язку з неповідомленням про набуття належною йому будівлею статусу щойно виявленого об`єкту культурної спадщини.
29. З цього приводу прокурор наголошує, що передбачене законом повідомлення про набуття Особняком вищезгаданого статусу та включення його до Переліку об`єктів культурної спадщини міста Києва було оприлюднено на офіційному вебсайті Департаменту і направлено на офіційну поштову адресу Товариства, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі також ЄДРПОУ). Підкреслює, що та ж сама поштова адреса вказувалась Товариством як дійсний та актуальний засіб зв`язку й під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій в усіх процесуальних документах, поданих відповідачем.
30. До того ж, за доводами прокурора, обставини і факти, пов`язані з наданням Особняку статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини неодноразово висвітлювались у багатьох засобах масової інформації, що підтверджується наявними у справі доказами й Товариством не заперечується.
31. Необґрунтованими, на думку прокурора, є й аргументи Товариства про те, що його не було повідомлено про відкриття провадження у цій справі та її розгляд у суді першої інстанції, оскільки суд вчинив усі можливі та залежні від нього дії з метою належного повідомлення відповідача про це, зокрема направляв усі передбачені законом процесуальні документи на єдину відому суду офіційну адресу ТОВ "Амелін-30". Вказану в ЄДРПОУ, однак усі поштові відправлення, після спливу нормативно встановленого строку їх зберігання у відділенні поштового зв`язку. Були повернуті з поміткою "за закінченням терміну зберігання". Про наявність інших засобів зв`язку суду першої інстанції відомо не було й такі Товариством не повідомлялися. Тому, на думку прокурора, неотримання Товариством відповідних процесуальних та інших документів у цій справі є наслідком обставин об`єктивного характеру, які від суду не залежали.
32. З урахуванням вищевикладеного прокурор просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення - залишити без змін.
33. У відповіді на відзив Товариство висловлює незгоду з такими доводами прокурора й вказує на те, що у зв`язку з відсутністю у щойно виявленого об`єкта культурної спадщини статусу пам`ятки, а також з огляду на те, що на момент набуття права власності на Особняк такий взагалі не належав до об`єктів культурної спадщини, до спірних правовідносин не може бути застосований пункт 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, норми якого зобов`язують укласти охоронний договір саме власника пам`ятки з моменту її тримання у власність.
34. З огляду на такі обставини та приписи законодавства відповідач вважає, що встановлений вищевказаними нормами обов`язок укласти охоронний договір розповсюджується лише на нових власників пам`ятки, які набули відповідне речове право на неї вже після визнання її пам`яткою.
35. Вкотре наголошує, що згаданий вище Порядок взагалі не оперує таким поняттям як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини і не містить у собі положень, які б дозволяли стверджувати про поширення його дії на такі об`єкти.
36. Постанови Верховного Суду та його Великої Палати, на які у відзиві на касаційну скаргу покликається прокурор, Товариство вважає нерелевантними до спірних правовідносин і вважає, що вони не можуть бути застосовані під час розгляду цієї конкретної справи. Вказує, що предмет спору та доказування в жодній з таких справ не стосувався зобов`язань укласти охоронний договір й узагалі не виник у правовідносинах щодо укладення такого договору.
37. Підкреслює, що в обсязі наведених у відзиві доводів прокурора і наявних у справі доказів факти надсилання Товариству та отримання ним повідомлення про набуття Особняком відповідного статусу та включення його до переліку об`єктів культурної спадщини не вбачаються доведеними.
38. Тому враховуючи, що відповідно до приписів пунктів 8-9 розділу ІІ Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України 11 березня 2013 року № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2013 року за № 528/23060, обов`язок вжити заходів щодо укладення охоронного договору пов`язаний саме з днем отримання вищевказаного повідомлення уповноваженого органу відповідач наполягає на помилковості тверджень прокурора про виникнення у Товариства такого обов`язку.
39. Товариство відзначає, що оприлюднення на офіційному вебсайті Департаменту наказу та обізнаність відповідача про статус будівлі станом на час розгляду цієї справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій не є обставинами, з якими пов`язаний обов`язок укладення охоронного договору, не впливають на нього, а отже не мають значення для правильного вирішення спору у справі, яка розглядається.
40. Заперечує відповідач й наведені прокурором спростування неналежного повідомлення Товариства про відкриття провадження у цій справі та про її розгляд у суді першої інстанції, оскільки згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду повернення поштових відправлень з вкладеними у них копіями судових рішень оператором поштового зв`язку за закінченням терміну їх зберігання відправникам не прирівнюється до вручення судових рішень.
41. Відзиву на касаційну скаргу від Департаменту до Верховного Суд не надійшло, що однак за нормами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
42. Частинами четвертою, п`ятою статті 54 Конституції України закріплено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
43. Кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66 Конституції України).
44. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III "Про охорону культурної спадщини".
45. Згідно з абзацами другим, третім преамбули до вищезгаданого Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.
Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
46. У абзацах третьому, двадцять другому статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" надано визначення таким термінам:
об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
47. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 6 цього ж Закону до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки.
48. До повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону (пункт 11 частини другої статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини").
49. За приписами абзаців першого, третього частини другої, частини третьої статті 14 вищенаведеного Закону об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.
Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки.
50. Відповідно до абзацу третього частини другої статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2013 року за № 528/23060, затверджено Порядок обліку об`єктів культурної спадщини.
51. Пункти 8, 9 цього Порядку визначають, що про набуття правового статусу щойно виявленого об`єкта уповноважений орган у десятиденний строк з дня прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку надсилає власнику цього об`єкта або уповноваженому(ній) ним органу (особі) відповідне повідомлення рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Власник об`єкта культурної спадщини або уповноважений(а) ним орган (особа) зобов`язаний вжити заходів щодо укладення охоронного договору у місячний строк з дня отримання повідомлення уповноваженого органу.
52. Часиною першою статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.
53. За правилами статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.
54. Нормами пунктів 1, 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини передбачено, що охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.
55. Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
56. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
57. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
58. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, Верховний Суд виходить з такого.
59. Важливість забезпечення особливої охорони нерухомих об`єктів культурної спадщини та пріоритетності цього завдання для держави України неодноразово підкреслювались у правозастосовчій практиці Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21.
60. У цій постанові Великої Палати Верховного Суду (пункти 117 - 130) наводились мотиви про те, що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно ("матеріальну" цінність), а набувають історико-культурну цінність ("нематеріальну", ідеологічну цінність).
Така "нематеріальна" цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.
Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдає шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його "нематеріальну" історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).
З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.
Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями.
Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04 жовтня 1988 року № 6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.
Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під "культурною спадщиною" розуміються, зокрема, твори архітектури.
Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.