ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 травня 2024 року
м. Київ
справа № 756/2638/19
провадження № 61-7090св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - акціонерне товариство "Державний ощадний банк України";
треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солошенко Андрій Віталійович;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року у складі судді Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 рокуу складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Державний ощадний банк України"), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солошенко А. В. (далі - приватний нотаріус КМНО Солошенко А. В.), про захист прав споживача, стягнення грошових коштів банківського вкладу, пені, моральної шкоди, встановлення нікчемності і застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний брат - ОСОБА_2, який мав відкриті у публічному акціонерному товаристві "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") два рахунки банківського вкладу і станом на 28 січня 2016 року грошова сума залишку на рахунку № НОМЕР_1 складала 15 561,91 доларів США, а на рахунку № НОМЕР_2 - 143,54 долара США.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 151 "Про віднесення ПАТ "Кредитпромбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 53 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Кредитпромбанк", відповідно до якого з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Кредитпромбанк".
За повідомленням із сайту ФГВФО з 15 травня 2015 року ПАТ "Кредитпромбанк" почав виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився в період дії тимчасової адміністрації та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів здійснювалися через установи публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України"), яке змінило назву на АТ "Державний ощадний банк України".
Вона як єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 липня 2016 року, у тому числі на усі банківські вклади спадкодавця.
Починаючи з 28 березня 2018 року вона неодноразово зверталася до ПАТ "Державний ощадний банк України" із заявами про надання інформації щодо вкладів та їх виплати, однак отримала відмову, а за заявою від 14 травня 2018 року листом ФГВФО від 04 вересня 2018 року її було повідомлено про те, що 16 червня 2015 року у територіально відокремленому безбалансовому відділенні № НОМЕР_3 ПАТ "Державний ощадний банк України", яке розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Тимошенко, 12 було здійснено виплату грошових коштів за вкладом ОСОБА_2, відкритим в ПАТ "Кредитпромбанк", - ОСОБА_3 на підставі довіреності від 03 квітня 2015 року, яка посвідчена приватним нотаріусом КМНО Солошенком А. B.
За фактом отримання коштів ймовірно неналежною особою Головним управлінням по місту Києву та Київській області АТ "Державний ощадний банк України" було подано заяву до Головного управління Національної поліції у місті Києві.
Таким чином, оскільки ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, то його банківський вклад було неправомірно виплачено 16 червня 2015 року ПАТ "Державний ощадний банк України" невідомій особі на підставі явно сумнівної довіреності від 03 квітня 2015 року.
Прийнята службовою особою ПАТ "Державний ощадний банк України" довіреність від імені ОСОБА_2, видана після його смерті, з явними помилками та неточностями у її тексті, свідчить про вину ПАТ "Державний ощадний банк України" та порушення вимог статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та підпункту в) пункту 5.1, пунктів 5.2, 5.5, 5.9 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14 травня 2003 року № 189.
Вкладник банку є споживачем фінансових послуг, а банк є їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", тобто має сплатити пеню у розмірі трьох відсотків вартості простроченої послуги за кожен день прострочення.
У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з виплати відшкодування за вкладом в неплатоспроможному банку вона зазнала душевних страждань та переживань, погіршився стан її здоров`я, виникло безсоння, тривожний хворобливий стан та вона потребує додаткових зусиль для організації подальшого життя, внаслідок чого їй заподіяно моральну шкоду.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила встановити нікчемність і застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, щодо факту видачі 16 червня 2015 року неналежній особі банківського вкладу в сумі 200 000 грн, який належав їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02 липня 2016 року, а також стягнути з АТ "Державний ощадний банк України"на її користь:
- суму основного вкладу у розмірі 200 000 грн;
- інфляційні втрати за період з 14 травня 2018 року по 21 лютого 2019 року у розмірі 25 700 грн;
- три проценти річних у розмірі 4 652,05 грн;
- пеню у розмірі трьох відсотків від вартості послуги (200 000 грн) за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 14 травня 2018 року до 21 лютого 2019 року, що складає 1 698 000 грн;
- 177 456,82 грн в рахунок на відшкодування моральної шкоди;
- 74 293 грн витрат на правову допомогу.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що при виплаті коштів за вкладом ОСОБА_2 було порушено вимоги та правила ідентифікації особи, яка звернулася за отриманням відшкодування, внаслідок чого здійснено виплати неналежній особі (невідповідність вимогам до форми так званої довіреності, наявність явних грубих помилок у її змісті є очевидними), що дає право ОСОБА_1 як спадкоємцю після смерті ОСОБА_2 звернутися до суду за захистом порушеного права.
Однак АТ "Державний ощадний банк України" є лише банком агентом, на який договором № 1 про здійснення виплат гарантованих сум відшкодувань за загальним реєстром від 13 травня 2015 року, укладеним з ФГВФО, покладено виключно обов`язок виплати коштів в сумі 200 000 грн від імені та за рахунок ФГВФО.
Оскільки між позивачем та АТ "Державний ощадний банк України" відсутні правовідносини, що виникають між вкладником та банком, та взагалі будь-які договірні відносини, то відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, що регулюють відносини банківського вкладу та/або розрахунково касового обслуговування.
Більше того, за умовами договору № 1, укладеного між ФГВФО та АТ "Державний ощадний банк України", банк не здійснює виплату відшкодування на підставі свідоцтва про право на спадщину, а рекомендує спадкоємцям звернутися безпосередньо до ФГВФО.
Виплата гарантованих сум відшкодування вкладникам збанкрутілих банків не є послугою в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", а правовідносини, що складаються між фізичною особою, яка має право на таке відшкодування, та банком не є відносинами споживача послуги та особи, що надає послугу, оскільки виплата коштів банком - агентом здійснюється в межах чітко визначеної законодавством процедури, а не у якості послуги, що надається клієнтам, а тому до спірних правовідносин не може бути застосована частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Наведене не виключає права ОСОБА_1 на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладами спадкодавця у неплатоспроможному ПАТ "Кредитпромбанк", однак АТ "Державний ощадний банк України" не є належним відповідачем в цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 травня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким її вимоги задовольнити або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 2, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року № 523/9076/16, від 04 червня 2018 року № 916/3156/17, постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року № 909/243/18 тощо. Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва.
27 червня 2023 року справа № 756/2638/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, не врахували характер спірних правовідносин, предмет і підстави позову, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача. При цьому в оскаржуваних судових рішеннях суди не вказали, хто саме повинен був виконати її позовні вимоги, та з яких правових підстав.
Встановивши, що АТ "Державний ощадний банк України" порушило вимоги та правила ідентифікації особи, яка звернулася за отриманням відшкодування, внаслідок чого здійснено виплати неналежній особі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що в діях саме цього відповідача є усі обов`язкові ознаки (умови) притягнення його до цивільно-правової відповідальності, а саме: протиправна поведінка, реальні збитки, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, а також вина працівників АТ "Державний ощадний банк України".
Під час розгляду справи представник ФГВФО також наголошувала на тому, що відповідальність за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань по виплаті гарантованої суми має нести АТ "Державний ощадний банк України", оскільки саме воно виплатило кошти у розмірі 200 000 грн неналежній особі.
З огляду на те, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2, а до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, то суди попередніх інстанцій безпідставно виходили з того, що між нею та АТ "Державний ощадний банк України" відсутні правовідносини, що виникають між вкладником та банком, та взагалі будь-які договірні відносини, у зв`язку з чим зробили помилковий висновок про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, що регулюють відносини банківського вкладу та/або розрахунково касового обслуговування, а також Закону України "Про захист прав споживачів".
В спірних правовідносинах ФГВФО довірив АТ "Державний ощадний банк України" як банку агенту відповідну суму банківського вкладу, яку цей банк агент повинен був видати конкретній фізичний особі - вкладнику ОСОБА_2, а в даному випадку - їй як спадкоємцю після смерті ОСОБА_2 . Однак АТ "Державний ощадний банк України" як банк агент цей обов`язок належним чином не виконав і ФГВФО не мав підстав для повторного формування відповідної частини реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2023 року АТ "Державний ощадний банк України" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.41).
За довідкою ПАТ "Кредитпромбанк" від 29 лютого 2016 року № 27/51-4-8537-01 ОСОБА_2 мав відкриті у ПАТ "Кредитпромбанк" рахунки банківського вкладу і станом на 28 січня 2016 року грошова сума залишку на рахунку № НОМЕР_1 складала 15 561,91 доларів США, а на рахунку № НОМЕР_2 - 143,54 долара США
ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 липня 2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 1205, у тому числі на вищевказані банківські вклади в ПАТ "Кредитпромбанк" (т.1 а.с.42).
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 151 "Про віднесення ПАТ "Кредитпромбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 53 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Кредитпромбанк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Кредитпромбанк".
Згідно з повідомлення із сайту ФГВФО з 15 травня 2015 року ПАТ "Кредитпромбанк" почав виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився в період дії тимчасової адміністрації та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки) Виплати коштів здійснювалися через установи АТ "Державний ощадний банк України".
28 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до АТ "Державний ощадний банк України" із вимогою, в якій просила повідомити про стан вкладів ОСОБА_2 та 05 травня 2018 року отримала лист відмову № 11/5-17/584/2364/2018-00с із зазначенням того, що інформація про банківський вклад є банківською таємницею (т.1 а.с.56-59).
На звернення до АТ "Державний ощадний банк України" від 14 травня 2018 року із вимогою про видачу грошових коштів належних ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 липня 2016 року у сумі 200 000 грн, які належали померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавцю ОСОБА_2, позивач отримала відповідь із посиланням на попередній лист відмову АТ "Державний ощадний банк України" від 05 травня 2018 року № 11/5-17/584/2364/2018-00с (т.1 а.с.60-63).
Після цього ОСОБА_1 отримала лист ФГВФО від 04 вересня 2018 року № 34-036-17779/18, в якому вказано, що за інформацією, отриманою на запит від АТ "Державний ощадний банк України", 16 червня 2015 року у територіально відокремленому безбалансовому відділенні № 10026/0143 АТ "Державний ощадний банк України", яке розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Тимошенка, 12 була здійснена виплата грошових коштів за вкладом громадянина ОСОБА_2, відкритим в ПАТ "Кредитпромбанк" довіреній особі ОСОБА_3 згідно нотаріально посвідченої довіреності від 03 квітня 2015 року, яка посвідчена приватним нотаріусом КМНО Солошенком А. В. За фактом отримання коштів ймовірно неналежною особою Головним управлінням по місту Києву та Київській області АТ "Державний ощадний банк України" була подана заява до Головного управління Національної поліції у місті Києві. У вказаному листі також зазначено, що ФГВФО вважає, що при виплаті коштів за вкладом ОСОБА_2 було порушено вимоги Положення при проведенні ідентифікації особи, яка звернулась за отриманням відшкодування (т.1 а.с.69).
Крім того, судами установлено, що згідно із заявою на видачу готівки № 1, грошові кошти в сумі 200 000 грн були виплачені 16 червня 2015 року в системі переказів "Швидка копійка" через касу територіально відокремленому безбалансовому відділенні № 10026/0143 АТ "Державний ощадний банк України" громадянину ОСОБА_3, який представляв інтереси ОСОБА_2 на підставі довіреності, засвідченої 15 червня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Солошенком А. В. (реєстраційний номер 1176). Зазначені кошти ОСОБА_3 перераховані шляхом поповнення карткового рахунку № НОМЕР_4, що належить ОСОБА_3 на загальну суму 200 000 грн, переказ від 16 червня 2015 року № 205306781. Ідентифікацію та верифікацію ОСОБА_3 та наданих документів 16 червня 2015 року здійснила начальник операційного відділу Романенко С. В .
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому суди попередніх інстанцій не з`ясовували питання дійсності вищевказаної довіреності, оскільки ОСОБА_2 фізично не міг оформити довіреність у 2015 році, що однозначно свідчить про її фальсифікацію. Однак ця довіреність використана для отримання грошових коштів за вкладом громадянина ОСОБА_2 у неправомірний спосіб.
Зі змісту так званої довіреності вбачається, що ця довіреність начебто видана 03 квітня 2015 року від імені особи, на прізвище " ОСОБА_2", разом з тим, зверху цього напису, рукописним текстом здійснено напис " ОСОБА_2", при чому напис " ОСОБА_2" у цьому випадку не був закреслений. Крім того, на другій (зворотній) сторінці цієї довіреності є посвідчувальний напис: "…Місто Київ. Україна, п`ятнадцятого червня дві тисячі п`ятнадцятого року. Ця довіреність посвідчена мною Солошенком А. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Довіреність підписана ОСОБА_7 у моїй присутності. Особу його встановлено, дієздатність перевірено…). У вказаній довіреності зазначені відомості про паспорт довірителя серії НОМЕР_5, виданий Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві 28 березня 2000 року. Разом з тим, ця інформація не відповідає дійсності, так як дійсна серія і номер паспорту ОСОБА_2 були НОМЕР_6 .
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 травня 2015 року між АТ "Державний ощадний банк України" та ФГВФО було укладено договір № 1 про здійснення виплат гарантованих сум відшкодувань за загальним реєстром. Предметом договору є здійснення виплати банком відшкодувань на підставі наданого ФГВФО загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО шляхом переказу коштів через електронну внутрішньобанківську платіжну систему термінових переказів коштів по Україні в національній валюті - "система термінових переказів "Швидка копійка". Банк виступає банком - агентом ФГВФО. За своєю правовою природою договір відноситься до договору доручення.
За проведення виплати коштів на користь вкладників неплатоспроможних банків АТ "Державний ощадний банк України" відповідає перед ФГВФО в межах укладеного договору, як повірений перед довірителем.
В підпункті 2.2.4 пункту 2.2 вищевказаного договору № 1 зазначено, що банк не здійснює виплату відшкодування на підставі свідоцтва про право на спадщину, а рекомендує спадкоємцям звернутися безпосередньо до ФГВФО.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 389ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
Спірні правовідносини в цій справі врегульовано Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").