ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 380/15715/23
адміністративне провадження № К/990/6931/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Коваля Р.Й. (головуючий), Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.04.2021 року до 08.10.2021 року у розмірі 77627,06 грн.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 77 627,06 грн.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
5. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства оборони України позивача, звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 05.04.2021 № 17-РС з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 07.04.2021 виключено із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.
6. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 року у справі № 380/1729/22 відповідач 28.06.2023 року здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 77 935,19 грн, що підтверджується випискою з банку.
7. Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року позов задоволено.
9. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні відповідач повинен був виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Позаяк відповідач не виплатив цю суму позивачу, суд вважав, що на користь позивача, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки. При цьому суд взяв до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
10. 19 лютого 2024 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Разом з тим, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через 2 роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
12. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року.
13. Нормативною підставою для касаційного оскарження судового рішення в цій справі скаржник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
14. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23.
15. Скаржник наголосив, що в оскаржуваній постанові Восьмий апеляційний адміністративний суд не зазначає з яких міркувань ним не застосовуються правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
16. Позивач також зазначає, що висновки Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки будучи звільненим з військової служби 07.04.2021 року ОСОБА_1 вже 30.04.2021 року звернувся з першим позовом до суду у справі №380/7223/21 про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення. Після виплати 09.12.2021 року індексації в заниженому розмірі ОСОБА_1 вже 21.01.2022 року звернувся з наступним позовом до суду у справі №380/1729/22. Після виплати 28.06.2023 року індексації в повному розмірі розмірі ОСОБА_1 10.07.2023 року звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку у справі №380/15715/23. Таким чином, незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум в даному випадку мала активні прояви, а та обставина, що для захисту порушеного права позивачу знадобилось понад як два роки не може ставитись у провину ОСОБА_1, а тим паче не може позбавляти його права на отримання середнього заробітку у відповідності до статті статті 117 КЗпП України. Натомість, аргументація, що наведена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 року дала можливість уникнути майнової відповідальності роботодавцеві, дії/бездіяльність якого по відношенню до позивача двічі визнавались протиправними, що суперечить принципу справедливості у трудових відносинах.
17. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
20. Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
21. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
22. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
23. У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
24. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
25. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
26. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
27. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
28. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
29. Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
29.1. "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
29.2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
30. Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.