ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 161/11685/21
провадження № 61-11303св23
Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня
2023 року під головуванням судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на майно,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом в якому просила:
- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4, в період з червня 2005 року по 16 січня 2021 року;
- визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Вказувала, що у період з 2005 року по 16 січня 2021 року проживали разом з
ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та побут, мали взаємні права та обов`язки.
Позивач також зазначала, що у період їх з ОСОБА_4 спільного проживання, а саме 08 грудня 2006 року вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_4, і у якій вона проживає на цей час.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Крім того позивач зазначала, що встановлення факту проживання як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_4 необхідне їй для визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 20 березня 2023 року позов задовольнив частково.
Встановив факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу в період з червня 2005 року по 16 січня 2021 року.
В решті вимог відмовив.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд виходив з доведеності факту спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, як чоловіка і жінки однією сім?єю без реєстрації шлюбу, який мав місце з червня 2005 року по 16 січня 2021 року
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири, суд першої інстанції вказував, що в ході розгляду справи судом не здобуто належних та допустимих доказів на підтвердження факту грошових затрат позивача у придбанні житла, зокрема, не надано суду жодних письмових доказів, зокрема, первинних документів про придбання будівельних матеріалів, договорів про надання ремонтних послуг тощо. Суд першої інстанції вказував, що факт купівлі позивачем сервізів, стереосистеми у 2005-2006 роках (а. с. 111-113,
том 2) у цьому випадку не підтверджує її участь у купівлі спірної квартири.
Додатково зазначав, що в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем доходів за період проживання з ОСОБА_4, в тому числі заробітної плати, що могли б бути використані як джерело коштів для купівлі спірного майна.
Волинський апеляційний суд постановою від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на майно скасував, ухвалив в цій частині нове рішення.
Визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
В решті рішення залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду в частині наявності підстав для задоволення позову про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвалюючи у справі своє рішення про задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірної квартири суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що квартира була набута ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час спільного проживання без реєстрації шлюбу, а тому позивач має право на її 1/2 частину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2023 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Хвищук Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, в якій просить оскаржені судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі представник заявників зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 369/16486/18, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20.
Вказує, що надані позивачем докази не доводять факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та жінка без шлюбу в період з червня
2005 року по 16 січня 2021 року, а тому висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд в цій частині, помилковий.
Також представник заявників зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що він, без відповідного клопотання, витребував копію рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2005 року, в якому зазначено, що шлюб між
ОСОБА_4 та ОСОБА_4 був розірваний з тих підстав, що сторони тривалий час разом не проживають. Зауважує, що вказаним рішенням не встановлено обставин того, що ОСОБА_4 перебуває у фактичних шлюбних відносинах саме із позивачем, а тому висновок суду апеляційної інстанції в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири помилковий.
Наведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц де зазначено, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому у вересні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.
Позивач зазначає, що аргументи касаційної скарги відповідачів зводяться до переоцінки доказів. Наголошує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що спірне майно було особистою власністю ОСОБА_4, а факт її проживання як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу разом із померлим є доведеним.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 02 серпня 2023 року відкрив провадження та витребував справу № 161/11685/21 з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Справа № 161/11685/21 надійшла до Верховного Суду 22 серпня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 до 05 травня
2005 року. В шлюбі в них народилося двоє дітей - сини ОСОБА_5 та ОСОБА_6, відповідачі у справі.
З витребуваної судом апеляційної інстанції і приєднаної до матеріалів справи копії рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2005 року встановлено, що шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_4 було розірвано з тих підстав, що вони тривалий час разом не проживали, подружні стосунки не підтримували, спільного господарства не вели, а ОСОБА_4 фактично створив іншу сім`ю.
З повідомлення Луцького РУП ГУНП у Волинській області від 25 жовтня 2021 року
№ 44365, суди встановили, що в ході проведеної перевірки було встановлено, що позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 01 червня 2005 року по 31 травня 2019 року спільно проживали за адресою: АДРЕСА_2, а в період з 01 червня 2019 року по 16 січня 2021 року мешкали за адресою: АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд встановив, що з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 грудня 2006 року, витягу про право власності на нерухоме майно
№ 13023768 від 22 грудня 2006 року, виданого КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" вбачається, що в період перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах, ОСОБА_4, на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 05 жовтня 2006 року, придбав квартиру АДРЕСА_1 та зареєстрував за собою право власності на цю квартиру. У квартирі також проживає позивач.
З приєднаної до матеріалів справи копії свідоцтва про смерть слідує, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а його поховання здійснювала позивач ОСОБА_3 і цю обставину визнали відповідачі.
Також суд першої інстанції викликав та допитав у судовому засіданні свідків сторін у справі.
Матеріали справи містять спільні світлини позивача та ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї") визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.