ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Короля В. В.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 420/14019/23 (провадження № 11-163заі23)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Короткий виклад історії справи
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просила:
- визнати протиправним рішення ВРП від 13 червня 2023 року № 631/0/15-23, яким їй, ОСОБА_1, відмовлено у звільненні з посади судді Малиновського районного суду м. Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку, та скасувати його;
- зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посаді судді, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у галузі права після отримання вищої юридичної освіти в 1986 році - 19 років та 4 місяці на посадах слідчого, старшого слідчого, заступника начальника - начальника слідчої частини та 9 місяців роботи на посаді начальника юридичного відділу (без трьох років, урахованих як стаж роботи в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді), а також половину строку навчання в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова з 01 вересня 1981 року по 01 липня 1986 року, що становить 2 роки 5 місяців.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що в травні 2023 року звернулася до ВРП із заявою про звільнення у відставку з посади судді Малиновського районного суду м. Одеси, однак рішенням ВРП від 13 червня 2023 року № 631/0/15-23 позивачці відмовлено у звільненні її з посади судді згаданого суду у зв`язку з поданням заяви у відставку.
Позивачка вважає, що ВРП протиправно не зарахувала до стажу роботи судді стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у галузі права після одержання нею вищої юридичної освіти в 1986 році - 19 років та 4 місяці на посадах слідчого, старшого слідчого, заступника начальника - начальника слідчої частини та 9 місяців роботи на посаді начальника юридичного відділу (без трьох років, урахованих як стаж роботи в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді), а також половину строку навчання в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова з 01 вересня 1981 року по 01 липня 1986 року, що становить 2 роки 5 місяців.
ОСОБА_1 зазначила, що проходження нею кваліфікаційних випробувань відбулося у період з 2009 року по 01 березня 2010 року, тобто під час дії Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-XII) та за приписами цього Закону. Однак з прийняттям Закону України
від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) були внесенні зміни щодо розрахунку стажу судді, що, на думку позивачки, істотно звузило її права, оскільки за цим Законом до стажу її роботи, що дає право на відставку, не зараховується стаж її роботи на посадах слідчого, старшого слідчого.
На переконання позивачки, таке звуження її прав відбулося через те, що Президент України ОСОБА_2 не виконав своїх функціональних обов`язків та не видав вчасно у місячний термін, як того вимагало чинне законодавство, указ про призначення її, ОСОБА_1, на посаду судді.
Отже, позивачка вважає, що при вирішенні її питання про відставку потрібно керуватися саме Законом № 2862-XII, оскільки її оцінювання було розпочато та закінчено за нормами саме цього Закону.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням
від 25 вересня 2023 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2023 року - без зміни.
Основні мотиви, викладені у рішенні суду першої інстанції та постанові Великої Палати Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, встановивши, що на момент розгляду заяви про звільнення у відставку позивачка мала стаж роботи на посаді судді менше двадцяти років, дійшов висновку, що ВРП своїм рішенням від 13 червня 2023 року № 631/0/15-23 обґрунтовано відмовила ОСОБА_1 у звільненні з посади судді у зв`язку з поданням заяви у відставку, а тому спірне рішення є законним і таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Суд першої інстанції погодився з висновками ВРП про те, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 на дату ухвалення спірного рішення ВРП становить 15 років 3 місяці 20 днів, який включає в себе 12 років 3 місяці 20 днів - стаж роботи позивачки на посаді судді та 3 роки - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення позивачки на посаду судді.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що 24 лютого 2011 року є початком періоду розрахунку стажу роботи позивачки, який дає право на відставку, оскільки саме цього дня було винесено Указ Президента України № 246/2011, яким позивачку призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду. З огляду на те, що Закон № 2862-XII втратив свою чинність ще до моменту призначення ОСОБА_1 на посаду судді, суд першої інстанції визнав безпідставними доводи позивачки про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми цього Закону.
Також суд першої інстанції вказав, що Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", який набрав чинності 05 серпня 2018 року, були внесені зміни до статті 137 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).
Зазначена норма закону, як констатував суд першої інстанції, призвела до покращення правового становища позивачки, оскільки дозволила зарахувати її стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася закономдля призначення на посаду судді станом на дату призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше.
Крім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справі, яка розглядається, не йдеться про застосування нового нормативно-правового акта, який звужує права порівняно з раніше діючим законодавством, оскільки Закон № 2862-XII втратив чинність ще до призначенняОСОБА_1 на посаду судді, тому доводи позивачки щодо звуження обсягу прав, які надаються суддям Законом № 2453-VIі в подальшому Законом № 1402-VIII, є безпідставними.
Також суд першої інстанції зауважив, що за приписами пункту 2 частини першої статті 15та частини першої статті 43 Закону № 2862-XII станом на момент проходження позивачкою процедури оцінювання на посаду судді були відсутні законні очікування на звільнення її з посади судді у відставку з огляду на фізичну неможливість позивачки відпрацювати на посаді судді 20 років з моменту зайняття посади до досягнення нею 65-річного віку. Подальші зміни законодавства про статус судді також не створили у ОСОБА_1 таких законних очікувань.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав безпідставними й доводи позивачки щодо незарахування ВРП половини строку її навчання в період з 1981 року по 1986 рік в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова за денною формою, зазначивши, що на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, законодавством України не було передбачено такого права, як зарахування до стажу, який дає право на відставку, половину строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів.
Велика Палата Верховного Суду визнала правильним висновок суду першої інстанції про те, що ВРП, приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Малиновського районного суду м. Одеси суду у відставку у зв`язку із тим, що вона не має достатнього стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 1402-VIII та визначеного відповідно
до статті 137 з урахуванням пункту 34 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, діяла у спосіб, визначений Законом № 1402-VIII.
При цьому Велика Палата Верховного Суду, як й суд першої інстанції,зазначила, що при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді; на момент призначення позивачки на посаду судді Закон № 2453-VI та норми законодавства не передбачали зарахування до стажу роботи на посаді судді відповідного стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посадах слідчого та зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.
Крім того, суд першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду дійшли висновку, що з огляду на норми законодавства, чинні на день призначення позивачки на посаду судді, до стажу роботиОСОБА_1, що дає право на відставку судді, зараховуються три роки роботи в галузі права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду констатувала, що вимоги до кандидатів на посаду судді були по-різному визначені законодавством України, що діяло на день їх призначення (обрання) на посаду судді, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо обчислення стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, залежно від змісту цих вимог, визначених законодавством, яке було чинним на час призначення (обрання) на посаду судді.
Велика Палата Верховного Суду зазначила про необґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо наявності в неї законних, на її думку, очікувань на звільнення з посади судді у відставку з огляду на фізичну можливість відпрацювати на посаді судді не менше 10 років з моменту зайняття посади до досягнення позивачкою
65-річного віку (у зв`язку із можливістю зарахуванням до суддівського стажу половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, а також стажу роботи на посадах слідчого більше 19 років), оскільки на момент призначення на посаду судді були чинними нормативні акти, якими не передбачалось зарахування до стажу роботи судді відповідних строків навчання та роботи на посадах слідчого.
При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала, що такий підхід до застосування відповідних норм Закону № 1402-VIIIне є дискримінаційним чи таким, що порушує принцип рівності перед законом та не погодилась із посиланням скаржниці на порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до рішення ВРП від 13 червня 2023 року № 631/8/15-23, яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, станом на дату розгляду відповідачем заяви судді ОСОБА_1 про звільнення у відставку остання мала загальний стаж роботи судді 15 років 3 місяці 20 днів, з яких: стаж роботи на посаді судді - 12 років 3 місяці 20 днів та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді, - 3 роки, що є недостатнім для звільнення судді у відставку.
Суд першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях з посиланням на приписи абзацу четвертого пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII (доповнено згідно із Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя", що набрав чинності 05 січня 2017 року (далі - Закон № 1798-VIII)), частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", який набрав чинності 05 серпня 2018 року (далі - Закон № 2509-VIII))та частини першої статті 64 Закону № 2453-VI (у редакції, яка була чинною на час призначення позивачки на посаду судді), а також практику Верховного Суду (рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 9901/805/18, яке залишено без зміни постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року), зазначили, що право на зарахування стажу роботи в галузі права тривалістю три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, установленими Законом № 2453-VI.
При цьому з посиланням на приписи вказаних норм і суд першої інстанції, і Велика Палата Верховного Суду погодились з висновками ВРП про те, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 на дату ухвалення спірного рішення ВРП становив 15 років 3 місяці 20 днів, який включав у себе 12 років 3 місяці 20 днів - стаж роботи позивачки на посаді судді та 3 роки - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення позивачки на посаду судді.
Разом з тим, статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з частиною четвертою статті 3 КАС у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Виходячи саме з наведених нормативних приписів, колегія суддів суду першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду дійшли правильного, на мою думку, висновку щодо застосування до спірних відносин положень частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2509-VIII) про зарахування до стажу роботи на посаді судді також стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Водночас не можу погодитися із висновками як суду першої інстанції, так і більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про зарахування ОСОБА_1 на підставі приписів частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2509-VIII) до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, лише трьох років стажу роботи у галузі права, що було передбачено частиною першою статті 64 Закону № 2453-VI (у редакції, яка була чинною на час призначення позивачки на посаду судді) як мінімальний стаж для набуття права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.
При цьому не погоджуюсь також й із тлумаченням приписів абзацу четвертого пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII (доповнено згідно із Законом № 1798-VIII) як таких, що вказують на застосування норми частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2509-VIII) лише разом із нормами того закону щодо вимог до кандидатів на посади суддів, який діяв на момент такого призначення (обрання), і виключають застосування відповідних норм Закону № 1402-VIII та, за тією ж логікою, інших законів, які приймались та набували чинності після втрати чинності відповідними нормами закону, що діяв на момент такого призначення (обрання).
У цьому аспекті вважаю за необхідне звернутись, насамперед, до висновків щодо тлумачення ст. 58 Конституції України у рішеннях Конституційного Суду України, яким неодноразово досліджувалися різні аспекти дії закону у часі.
Зокрема, у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший-другий пункту 2 мотивувальної частини).
За Рішеннями Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 та від 02 липня 2002 року № 13-рп/2002, дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.