ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 766/12874/17
провадження № 51-220км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017230020001913, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 01 червня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі статей 71, 72 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 18вересня 2014 року і за сукупністю вироків призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Вирішено питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення в строк покарання; відшкодування процесуальних витрат; речових доказів у кримінальному провадженні.
Постановлено вважати ОСОБА_7 таким, що відбув покарання, та звільнено його з-під варти в залі суду.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він у період часу з 23:00 23 травня 2017 року до 01:00 24 травня 2017 року, перебуваючи в будинку АДРЕСА_1, з прямим умислом на заподіяння тілесних ушкоджень, під час побутового конфлікту, що виник між ним і ОСОБА_8, схопив правою рукою зі столу ніж та завдав ним одного удару в живіт ОСОБА_9, яка намагалася залагодити виниклий конфлікт і стояла попереду ОСОБА_7 . Цим він спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у виді проникаючого колото-різаного поранення передньої стінки черевної порожнини без пошкодження внутрішніх органів, крововилив у м`які тканини по ходу ранового каналу, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент заподіяння.
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 12 жовтня 2021 року залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 .
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, - ч. 2 ст. 121 КК, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу Херсонського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Як відзначає прокурор, сторона обвинувачення на обґрунтування своїх апеляційних вимог наводила конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом. Також зазначає, що прокурор, який брав участь у судовому засіданні апеляційного суду, заявляв клопотання про дослідження доказів апеляційним судом відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Так, прокурор в апеляційній скарзі стверджував, що саме в результаті умисних протиправних дій ОСОБА_7 потерпілій було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть, про що він вказував суду апеляційної інстанції. При цьому наголошував на висновках експертів від 12 червня 2017 року № 612, від 01 червня 2017 року № 61-МК, від 20 липня 2017 року № 32/612 та від 25 березня 2021 року № 24, відповідно до яких ОСОБА_10 мала колото-різане поранення передньої черевної стінки, котре проникло до черевної порожнини, без ушкоджень внутрішніх органів, що супроводжувалося розвитком фібринозного-гнійного перитоніту та ускладнилося інтоксикацією, що і стало причиною її смерті та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з колото-різаним пораненням.
За таких обставин прокурор вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, є безпідставними та не ґрунтуються на доказах, належно перевірених в порядку, передбаченому ст. 404 КПК.
Сторона обвинувачення акцентує увагу на недотриманні судом апеляційної інстанції вимог статей 22, 23, 94, 95 КПК, який у ході розгляду справи не дослідив доказів та не дав їм відповідної оцінки.
Аналізуючи фактичні обставини провадження, Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 "Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України" (далі - Правила), диспозицію норми ч. 2 ст. 121 КК, та висновок експерта від 25 березня 2021 року № 24, прокурор вважає, що можливе попередження смерті, обумовлене наданням своєчасної медичної допомоги, не є підставою для перекваліфікації діяння обвинуваченого з ч. 2 на ч. 1 ст. 121 КК, оскільки саме умисні злочинні дії ОСОБА_7 призвели до наслідку у виді смерті потерпілої.
Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції формально погодився з відповідністю призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та безпідставно врахував часткове визнання обставин вчиненого останнім кримінального правопорушення пом`якшуючою покарання обставиною.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу, просила скасувати ухвалу і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги, навів аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до положень ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Як установлено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 цих вимог не дотримався, оскільки суттєві доводи сторони обвинувачення щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність залишив без належної відповіді.
Як убачається з обвинувального акта, орган досудового розслідування ОСОБА_7 пред`явив обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Розглянувши кримінальне провадження щодо ОСОБА_7, міський суд дійшов висновку про невідповідність здійсненої органом досудового розслідування кваліфікації діяння обвинуваченого фактичним обставинам кримінального провадження та кваліфікував його діяння за ч. 1 ст. 121 КК.
Суд, дослідивши наявні у матеріалах провадження докази, показання обвинуваченого та свідків, дійшов висновку про те, що фактично поведінка самої ОСОБА_9, яка відмовилася від госпіталізації, сприяла настанню наслідків у виді смерті.
Не погодившись із такими висновками суду першої інстанції, прокурор оскаржив вирок в апеляційному порядку, серед іншого й через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме необґрунтовану перекваліфікацію діяння засудженого. При цьому прокурор зазначав про те, що відповідно до висновку експерта від 25 березня 2021 року № 24 колото-різане поранення передньої черевної стінки, котре проникло до черевної порожнини, без ушкодження внутрішніх органів, що супроводжувалось розвитком фібринозно-гнійного перитоніту та ускладнилось інтоксикацією, стало причиною смерті ОСОБА_9 та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з колото-різаним пораненням. Також указав на те, щоза висновками експертів від 12 червня 2017 року № 612, від 01 червня 2017 року № 61-МК, від 20 липня 2017 року № 32/612, від 25 березня 2021 року № 24, що підтверджено безпосередньо експертом ОСОБА_11 в суді, проникаюче колото-різане поранення передньої черевної стінки без ушкодження внутрішніх органів, що супроводжувалось розвитком фібринозно-гнійного перитоніту, ускладненого інтоксикацією, є неподільним, тобто саме ці дії, вчиненні обвинуваченим ОСОБА_7, а наслідком цих дій є смерть потерпілої.