ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 640/19045/17
провадження № 61-11041св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Дванадцята харківська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Штих Т. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Дванадцята харківська державна нотаріальна контора (далі - Дванадцята ХДНК), в якому просила суд:
- встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу, з 1993 року;
- визнати її спадкоємицею четвертої черги за законом на спадкове майно ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - квартиру АДРЕСА_1 ;
- змінити черговість у спадкуванні після смерті ОСОБА_3 шляхом визнання її право на спадкування за законом квартири АДРЕСА_1 разом із спадкоємицею першої черги ОСОБА_2 ;
- визнати її право на обов`язкову частку у спадкуванні квартири АДРЕСА_3, яка належала померлому ОСОБА_3 .
Уточнена позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, з яким вона проживала з 1993 року як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони мали спільний бюджет i вели спільне господарство. Шлюб не реєстрували, оскільки вважали, що вже створили сім`ю. З початку їх стосунків вони проживали разом за місцем реєстрації ОСОБА_3 у належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_1 . За час їх спільного проживання ОСОБА_3 не працював, єдиним його доходом була невелика пенсія з інвалідності, в той час як вона працювала та мала постійний дохід.
У 2009 році вона разом з ОСОБА_3 за спільні кошти, більшість з яких належала їй, придбали квартиру АДРЕСА_3, де і проживали без реєстрації місця проживання.
За час їх спільного проживання однією сім`єю вони зробили ремонт у зазначеній квартирі та придбали побутову техніку, зокрема, мікрохвильову піч; електричний водонагрівач; пральну машину; планшетний комп`ютер; електронний чайник, які зараз знаходяться у квартирі.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належні йому на праві власності квартири, а саме: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 .
За життя ОСОБА_3 склав заповіт, за умовами якого квартиру АДРЕСА_1 він заповів своїй доньці ОСОБА_2 .
На початку листопада 2017 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, як дружина померлого спадкодавця, де їй було роз`яснено, що їй потрібно довести факт подружніх відносин у судовому порядку, але навіть у разі встановлення такого факту вона може претендувати на спадщину лише як спадкоємець четвертої черги.
Однак, ОСОБА_1 зазначила, що починаючи з 2001 року ОСОБА_3 мав ряд тяжких захворювань, з приводу яких постійно проходив лікування та потребував стороннього догляду. Оскільки вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала та надавала іншу допомогу ОСОБА_3, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані, вона вважає, що має право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та має право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту на користь ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання її та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки, тобто наявність сім`ї, у період з 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_3 .
Крім цього, вона не довела того, що ОСОБА_3 не міг самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребував стороннього догляду, допомоги, піклування.
Також, позивач не надала суду постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме про відмову в прийнятті заяви про видачу свідоцтва про спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, тому в неї не виникло право вирішувати спадкові спори з цього приводу в судовому порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Змінюючи рішення суду першої інстанції про залишення позову без задоволення, в його мотивувальній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач надала суду належні та допустимі докази на підтвердження факту її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 знаходився у безпорадному стані, оскільки ОСОБА_1 та допитані судом свідки підтвердили, що майже до самої смерті ОСОБА_3 міг самостійно забезпечувати свої потреби.
Отже, позивач всупереч вимог статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не довела наявності юридичних фактів у їх сукупності для зміни в судовому порядку черговості спадкування. Доводи позивача про те, що вона тривалий час опікувалась спадкодавцем в силу стану здоров`я, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Також, відповідно до вимог частини другої статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для визнання за нею права на обов`язкову частку у спадкуванні квартири АДРЕСА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано не прийняли до уваги докази того, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги, що також підтверджує лист Державної установи Національного інституту терапії імені Л. Т. Малої НАМН України від 09 листопада 2017 року. Відповідно до цього листа ОСОБА_3 з 2009 року до 2017 року щорічно перебував на стаціонарному лікуванні, під час якого, а також після виписки з медичної установи потребував стороннього догляду. Однак, цей лист безпідставно відхилено судом апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, зокрема суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пелих Л. Д. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пелих Л. Д., в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення не відповідають нормам матеріального та процесуального права і підлягають скасуванню.
У жовтні представник ОСОБА_2 - адвокат Пелих Л. Д. подала до Верховного Суду заперечення на відповідь на відзив на касаційну скаргу, в яких зазначила, що касаційна скарга та відповідь на відзив не містять обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1, видане 20 жовтня 2017 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 30 вересня 2017 року № 894 причиною смерті ОСОБА_3 визначено мікронодулярний цироз печінки.
Згідно з інформацією Комунального підприємства "Жилкомсервіс" від 13 листопада 2017 року № 24786/2/0705 ОСОБА_3 з 03 липня 1985 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 12 жовтня 2017 року, Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою 12 жовтня 2017 року заведено спадкову справу № 806/2017 після смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На момент відкриття спадщини ОСОБА_3 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_3, відповідно до договору дарування квартири від 12 березня 2012 року, зареєстровано в реєстрі за № 11821, та на праві приватної спільної часткової власності 11/100 частки квартири АДРЕСА_1, згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 29 липня 1989 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-99-194810.
Згідно із заповітом від 30 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Калугіною О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 335, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належну йому квартиру АДРЕСА_3, заповів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції, в його незміненій частині, та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).
Предметом позову у справі, що переглядається в касаційному порядку, є вимоги позивача про: встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем з 1993 року; визнання її спадкоємицею четвертої черги за законом на спадкове майно спадкодавця; зміна черговості у спадкуванні після смерті спадкодавця шляхом визнання її права на спадкування за законом та визнання її права на обов`язкову частку у спадкуванні квартири АДРЕСА_3, яка належала померлому ОСОБА_3 .
Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.