П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2023 року
м. Київ
Справа № 9901/97/21
Провадження № 11-140заі22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кишакевича Л. Ю., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Шевцової Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Зейфман І. М.,
позивача ОСОБА_1,
представників позивача - Мартиненко А. В., Лещенка О. В., Кравця Р. Ю.,
представника відповідача - Пантюхової Л. Р.,
представника третьої особи - Гребінника Ю. Л.,
розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Конституційного Суду України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині
за апеляційною скаргою Президента України Зеленського Володимира Олександровича на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року (судді Єресько Л. О., Білак М. В., Жук А. В., Загороднюк А. Г., Мельник-Томенко Ж. М.).
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Зеленського В. О. (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Конституційного Суду України (далі - третя особа), у якому просив визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 27 березня 2021 року № 124/2021 "Про деякі питання забезпечення національної безпеки України" в частині скасування Указу Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 "Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України" (далі - Указ № 124/2021, оскаржуваний Указ).
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що законодавством України не передбачена можливість скасування суб`єктом владних повноважень виданого ним акта індивідуальної дії. Після видання Президентом України Указу від 17 вересня 2013 року № 513/2013 "Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України" (далі - Указ № 513) позивач склав присягу судді Конституційного Суду України, після чого понад сім років працював суддею цього Суду, тому позивач уважає, що відповідач позбавлений законодавчої можливості скасувати власний акт індивідуальної дії про його призначення, який вичерпав свою дію. Такий висновок, на переконання позивача, підтверджується також і тим, що відповідно до приписів Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після призначення особи суддею Конституційного Суду України та складення присяги суддя цього Суду не може бути звільнений субʼєктом призначення, що є гарантією його незалежності від органу його призначення. Водночас позивач звертає увагу на те, що юридичні факти для припинення повноважень чи звільнення з посади судді Конституційного Суду України, визначені приписами статей 20 та 21 Закону № 2136- VIII, у межах спірних правовідносин не настали.
3. Крім того, позивач переконує, що скасування акта індивідуальної дії про призначення особи на посаду судді після його реалізації та вичерпання дії порушує стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
4. При цьому, на переконання позивача, посилання в оскаржуваному Указі на нормативно-правові акти є безпідставними та необґрунтованими, оскільки Закон України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII "Про національну безпеку України" (далі - Закон № 2469-VIII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачає повноважень та права Президента України на скасування Указу Президента України про призначення судді Конституційного Суду України на посаду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 27 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним і скасував Указ № 124/2021 в частині скасування Указу № 513. Стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 908,00 грн.
6. Судове рішення умотивовано тим, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом. Реалізація повноважень Президента України стосовно формування складу Конституційного Суду України здійснюється винятково шляхом видання указів про призначення суддів Конституційного Суду України. Іншого способу реалізації Президентом України конституційних повноважень, пов`язаних з формуванням Конституційного Суду України, в тому числі й шляхом скасування раніше виданих актів з кадрових питань (у цьому випадку стосовно призначення судді Конституційного Суду України на цю посаду), Основним Законом України не передбачено.
7. Суд першої інстанції наголосив, що у питанні скасування акта індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19). Тотожний підхід був застосований судом касаційної інстанції у справі № 5/573 (провадження № К-31177/09), предмет спору в якій стосувався оскарження акта індивідуальної дії, яким скасовано Указ Президента України від 25 березня 2004 року № 368/2004 про призначення суддею Конституційного Суду України. У цій справі суд дійшов висновку, що оскільки Указ Президента України про призначення особи суддею Конституційного Суду України виконано, а саме позивачка, прийнявши присягу, вступила на посаду судді Конституційного Суду України і приступила до виконання обов`язків, то цей Указ вичерпав свою дію і не може бути скасований після його виконання.
8. Ураховуючи викладене, а також установивши, що ОСОБА_1, будучи призначеним на посаду судді Конституційного Суду України Указом № 513, на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України 19 вересня 2013 року склав присягу та з того часу безперервно (більше семи років) виконував повноваження судді Конституційного Суду України, суд першої інстанції дійшов висновку, що скасування Указу Президента України про призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України створює ситуацію повної правової невизначеності не тільки щодо визначення його статусу протягом цих семи років, а також щодо наслідків такого акта для легітимності рішень Конституційного Суду України, у складі якого він брав участь як суддя цього Суду.
9. При цьому суд першої інстанції відхилив посилання сторони відповідача на Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 9-р/2020 та низку інших рішень Конституційного Суду України з огляду на їх нерелевантність до спірних правовідносин.
10. Суд першої інстанції відхилив також доводи сторони відповідача щодо підстав прийняття оскаржуваного Указу та зазначив, що у контексті спірних правовідносин дотичними до цієї справи є висновки Венеціанської комісії, викладені в пунктах 33 та 37 Висновку № 1012/2020 CDL-AD(2020)039, де, відповідаючи на поставлені Президентом України питання (в частині надання висновку щодо ухвалення рішення суддями Конституційного Суду України за наявності можливого конфлікту інтересів щодо додержання цим Судом процедури розгляду справи та ухвалення рішення, зокрема стосовно його обґрунтованості та дотримання меж конституційного подання), Комісія підкреслила, що рішення Конституційного Суду України є остаточні та обов`язкові. Його рішення не бездоганні, однак остаточні, навіть коли їх можна вважати за помилкові. Цей принцип закріплений у статті 151-2 Конституції України, згідно із яким рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
11. У підсумку суд першої інстанції виснував, що оскаржуваний Указ не відповідає пункту 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме прийнятий не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
12. Представник Президента України Пантюхова Л. Р. подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин у справі та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
13. На обґрунтування апеляційної скарги представник Президента України зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, що призвело до помилкового висновку про те, що оскаржуваний Указ регламентує відносини щодо формування складу Конституційного Суду України.
14. Так, представник відповідача переконує, що метою видання оскаржуваного Указу є забезпечення національної безпеки України, а не врегулювання питання формування складу Конституційного Суду України, а підставами - наявність інформації про загрозу державній незалежності та національній безпеці України, викладеної у листі Служби безпеки України від 26 березня 2021 року № 99/147, якому суд першої інстанції не надав оцінки.
15. Поряд із цим представник Президента України зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права - застосував приписи Закону № 2136-VIII, що регулюють питання припинення повноважень судді та призначення суддів на посаду, помилково, на переконання скаржника, пов`язавши видання відповідачем спірного Указу з реалізацією його повноважень щодо формування складу Конституційного Суду України, та не застосував приписи статей 5, 13 Закону № 2469-VIII, що визначають повноваження Президента України у сферах національної безпеки і оборони.
16. Покликаючись на Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 9-р/2020, а також ухвалу Верховного Суду від 12 квітня 2018 року, якою було закрито провадження у справі № 9901/17/17, та постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № П/800/120/14, скаржник доводить, що, висновуючи про видання відповідачем оскаржуваного Указу поза межами повноважень,суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження Конституційного Суду України.
17. Насамкінець представник відповідача наполягає на неврахуванні судом першої інстанції того, що на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення не було порушене право позивача, яке б підлягало судовому захисту. У цьому контексті скаржник відповідача звертає увагу, що з 19 вересня 2022 року позивач не є суддею Конституційного Суду України та в силу приписів закону не може бути призначений на цю посаду повторно. При цьому, у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України, визначених статтею 266 КАС України, право позивачів на доступ до суду для такого оскарження не є абсолютним. Відсутність спору, в свою чергу, унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Рух апеляційної скарги
18. Ухвалою від 1 грудня 2022 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за цією апеляційною скаргою та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 9901/97/21.
19. Ухвалою від 26 грудня 2022 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги
20. Представники позивача у відзивах на апеляційну скаргу просять відмовити в її задоволенні та залишити рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року без змін.
21. Так, представники позивача наполягають на тому, що жодним чинним нормативно-правовим актом не передбачено повноваження Президента України щодо скасування указу про призначення судді Конституційного Суду України на посаду, зокрема і Законом № 2469-VIII, на який посилається у касаційній скарзі представник відповідача.
22. На переконання сторони позивача, лист Служби безпеки України, про неврахування якого судом першої інстанції зазначає в апеляційній скарзі представник відповідача, не може бути підставою для видання Президентом України указу про скасування указу про призначення судді Конституційного Суду України на посаду.
23. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо перебирання судом першої інстанції на себе функцій Конституційного Суду України, представники позивача наполягають, що оскаржуваний Указ є актом індивідуальної дії (рішенням суб`єкта владних повноважень у сфері публічної служби). При цьому процедура оскарження актів індивідуальної дії, зокрема указів Президента України у сфері публічної служби, врегульована КАС України. При цьому позивач не є суб`єктом права на конституційне подання, конституційне звернення чи конституційну скаргу і не ставив питання щодо його неконституційності, однак просив суд скасувати оскаржуваний Указ саме з підстав незаконності. Оскільки у цій справі предметом позову є саме законність, а не конституційність оскаржуваного Указу, виключно в порядку адміністративного судочинства може бути надано ефективний захист порушеному праву позивача.
24. Не погоджуючись із доводами скаржника про відсутність порушеного права, представники позивача наполягають, що оскаржуваним Указом було порушено право позивача на проходження публічної служби (зокрема, постійні недопуски позивача в будівлю Конституційного Суду України, чим порушено право на допуск до робочого місця; право на отримання винагороди судді; право на відставку судді) адже на момент звернення до суду із цим позовом позивач виконував повноваження судді Конституційного Суду України. Окрім того, оскаржуваний Указ є втручанням у приватне життя позивача в сфері його ділових та професійних стосунків, передбачене статтями 8 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). При цьому позивач позбавлений можливості в інший спосіб спростувати інформацію, що міститься в оскаржуваному Указі та стосується його професійної репутації.
Установлені судом першої інстанції обставини справи
25. Президент України ОСОБА_3. Указом № 513 призначив ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України.
26. Строк повноважень суддів Конституційного Суду України на момент призначення позивача на посаду судді цього Суду визначався статтею 9 чинного на той час Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР зі змінами, внесеними Законом України від 17 травня 2012 року № 4711-VI, та складав дев`ять років без права бути призначеним повторно.
27. 19 вересня 2013 року ОСОБА_1 на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України склав присягу судді.
28. Згідно з розпорядженням від 19 вересня 2013 року № 243/13 Голова Конституційного Суду України Овчаренко В. А. розпорядився вважати позивача таким, що вступив на посаду судді Конституційного Суду України з 19 вересня 2013 року. Із цього часу позивач виконував повноваження судді цього Суду, і строк перебування його на цій посаді мав закінчитися 19 вересня 2022 року.
29. 27 жовтня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 13- п/2020 у справі № 1-24/2020(393/20) за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України "Про запобігання корупції", Кримінального кодексу України, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6-101, 12, 121 частини першої, частини другу - п`яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 131, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції" зі змінами та статтю 366- 1 Кримінального кодексу України (URL: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/13_p_2020.pdf).
30. 26 березня 2021 року Служба безпеки України надіслала Президенту України лист № 99/147, який зареєстрований в Офісі Президента України 26 березня 2021 року за вх. № 113/15783-01, у якому Президента повідомлено, що на виконання протокольного доручення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня цього року та у зв`язку з набранням законної сили вироком суду про визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 111 (державна зрада) Кримінального кодексу України, у Службі безпеки України розпочато моніторинг виданих ОСОБА_3 як колишнім Президентом України нормативно-правових актів. Так, насамперед Служба безпеки України вважала за доцільне звернути увагу на укази, підписані ОСОБА_3, у тому числі й Указ № 513. Вказана першочерговість, за поясненням Служби безпеки України, обумовлена тим, що зазначені судді надалі голосували за Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13- р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про запобігання корупції", Кримінального кодексу України. У цьому листі наголошено, що прийняття цього Рішення мало наслідком втрату чинності низки норм антикорупційного законодавства (скасування кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації, позбавлення Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) низки повноважень щодо протидії корупції тощо) та призвело до дестабілізації соціально-політичної ситуації в Україні, дискредитації нашої держави на міжнародній арені щодо вжиття реальних та дієвих заходів із протидії корупції, чим створено потенційну загрозу державній безпеці.
31. На підставі цієї інформації Служби безпеки України з метою гарантування додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення державної незалежності і національної безпеки, керуючись національними інтересами України, відповідно до Закону № 2469-VIII, згідно з яким демократичний конституційний лад є одним з фундаментальних національних інтересів України, а також беручи до уваги Заяву Верховної Ради України у зв`язку із сьомою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності, затверджену Постановою Верховної Ради України від 17 лютого 2021 року № 1240-ІХ, у якій підкреслено, що узурпація влади у 2010-2014 роках ОСОБА_4 призвела до підриву основ національної безпеки і оборони України, порушення прав і свобод людини, зважаючи на те, що окремі судді Конституційного Суду України, призначені ОСОБА_4, продовжуючи виконувати свої повноваження, створюють загрозу державній незалежності та національній безпеці України, що порушує Конституцію України, права і свободи людини і громадянина, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17 частини першої статті, частини третьої статті 106 Конституції України, статей 3 і 13Закону № 2469-VIII, Президент України видав оскаржуваний Указ, яким скасував, зокрема, Указ № 513.
32. Розпорядженням виконувача обов`язків Голови Конституційного Суду України від 30 квітня 2021 року № 34/01/2021-ОД у зв`язку з набранням чинності цим Указом, зокрема позивачу, тимчасово зупинено виплату винагороди судді Конституційного Суду України до вирішення справи Верховним Судом за поданим цим суддею позовом про оскарження Указу № 124/2021 в частині, що стосується його статусу, а також зупинено використання ним державного майна та службових транспортних засобів.
33. Розпорядженням в. о. Голови Конституційного Суду України від 6 травня 2021 року № 37/01/2021-ОД внесено зміни до розпорядження в. о. Голови Конституційного Суду України від 30 квітня 2021 року № 34/01/2021-ОД, а саме слово "виплату" замінено словами "нарахування й виплату", а також доповнено словами "та здійснення інших видатків за рахунок бюджетних призначень Конституційного Суду України".
34. Згідно з актами недопущення до адміністративної будівлі Конституційного Суду України позивач не був допущений на територію Конституційного Суду України співробітниками структурного підрозділу Управління державної охорони України.
35. Уважаючи Указ Президента України від 27 березня 2021 року № 124/2021 в оскаржуваній частині незаконним і таким, що порушує право на проходження публічної служби, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
36. Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
37. Особливості провадження в цій категорії справ визначені статтею 266 КАС України, частиною п`ятою якої встановлено, що судом апеляційної інстанції у цій категорії справ є Велика Палата Верховного Суду.
38. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує Указ Президента України, яким скасовано Указ Президента України про його призначення на посаду судді Конституційного Суду України, покликаючись на відсутність, на його думку, у Президента України повноважень скасовувати власні акти індивідуальної дії. Водночас позивач акцентує увагу на тому, що оскаржуваним актом порушено його право на проходження публічної служби, а отже і гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до його "приватного життя" у сфері його ділових та професійних стосунків.
39. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, насамперед потрібно відреагувати на доводи скаржника про те, що на спір у цій справі не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
40. Аргументи скаржника у цій частині умовно можна поділити на два блоки. По- перше, скаржник доводить, що оскаржуваний Указ не може піддаватися судовому контролю, а може бути предметом перевірки на відповідність Конституції України, а тому скаржник уважає, що суд перебрав на себе непритаманні йому функції перевірки оскаржуваного у цій справі акта на предмет його конституційності; по-друге, скаржник доводить, що вимоги позивача не могли розглядатися адміністративним судом з огляду на відсутність порушеного права позивача та публічно-правового спору між сторонами у цій справі.
41. Так, особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України встановлені статтею 266 КАС України, правила якої згідно з положеннями пункту 1 частини першої цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України.
42. Для розгляду спорів щодо законності виданих Президентом України актів за правилами адміністративного судочинства, з-поміж іншого, суду належить з`ясувати і вирішити, чи Президент України, коли реалізовував надані йому Конституцією та законами України повноваження видавати укази та розпорядження, чинити дії чи утримуватися від них, здійснював, крім спеціально обумовлених, публічно-владні управлінські функції, чи функціонував відповідно до ціннісних моделей (конструктів) поведінки (відносин), виражених (відображених) у законах, підзаконних нормативно-юридичних актах та інших джерелах об`єктивного юридичного права, чи його діяльність узгоджувалася із загальними принципами права.
43. У Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України констатував, що за змістом положень частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України (незалежно від того, мають вони нормативно-правовий чи індивідуально-правовий характер) як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. При цьому виокремив, що такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.
44. Водночас варто наголосити, що предметна юрисдикційність спору визначається через з`ясування суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
45. Аналіз змісту, суті та спрямованості заявлених позовних вимог дає підстави вважати, що позивачем перед судом поставлено питання саме законності оскаржуваного Указу. Виходячи зі змісту, правової природи, видових ознак і предмета регулювання позивач відносить цей акт до ненормативного (індивідуального) акта. Він наполягає, що через цей акт відбулося втручання в його суб`єктивне право доступу до публічної служби. При цьому як під час розгляду цієї справи судом першої інстанції, так і у відзивах на апеляційну скаргу сторона позивача наполягає на необхідності скасування оскаржуваного Указу з підстав його незаконності та не порушує питання його неконституційності.
46. Та обставина, що укази Президента України, які відповідають ознакам акта індивідуальної дії, можуть бути об`єктом судового конституційного контролю у випадках їх оскарження з підстав їх неконституційності чи порушення конституційної процедури у процесі їх прийняття, автоматично не виключає цих указів із-під судового контролю в адміністративному судочинстві в усіх інших випадках.
47. Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 2 березня 2023 року у справі № 9901/61/20, предметом спору у якій був Указ Президента України від 11 вересня 2019 року № 680/2019 "Про скасування деяких указів Президента України". Цим указом, зокрема, було скасовано Указ Президента України від 19 травня 2019 року № 298 про присвоєння позивачу дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла.
48. У зв`язку із цим доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження Конституційного Суду України щодовстановлення невідповідності указів Президента України Конституції України варто відхилити як незастосовні для спірних правовідносин.
49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду визнає безпідставними посилання скаржника на висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 9901/17/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № П/800/120/14, оскільки правовідносини, які виникли в наведених справах, не подібні до тих, які склалися у справі, що розглядається.
50. Так, у справі № 9901/17/17 позивач просив визнати протиправним і скасувати Указ Президента України про призначення особи Директором Державного бюро розслідувань, а також установити відсутність компетенції (повноважень) Президента України видавати укази про призначення на посаду Директора Державного бюро розслідувань.
51. Розглядаючи цю справу, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив, що позивач, вимагаючи визначити компетенцію (повноваження) Президента України на видання Указу про призначення Директора Державного бюро розслідувань на підставі статті 11 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" й оспорюючи відповідний Указ, прийнятий на підставі цієї статті, по суті просить Верховний Суд перевірити спірний Указ на відповідність саме Конституції України. Натомість офіційне тлумачення Конституції України, зокрема, в цій частині, як і вирішення питання про відповідність закону, іншого правового акта (їх окремих положень) стосовно обсягу повноважень Президента України Конституції України також є повноваженням лише Конституційного Суду України.
52. При цьому, на відміну від справи, яка розглядається, у справі № 9901/17/17 у спірних правовідносинах стаття 11 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" закріплює повноваження Президента України на призначення Директора Державного бюро розслідувань. Натомість, як установлено під час розгляду цієї справи, жодним нормативно-правовим актом не передбачено права відповідача на скасування виданих ним указів про призначення особи на посаду судді Конституційного Суду України.
53. Крім того, необхідно зауважити, що згідно з положеннями частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак представник відповідача посилається на висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 9901/17/17, постановленій ним як судом першої, а не касаційної інстанції.