ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 160/4337/21
адміністративне провадження № К/990/4098/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року (головуючий -суддя: Бондар М. В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року (головуючий-суддя: Дурасова Ю. В., судді: Божко Л. А., Лукманова О. М.)
у справі № 160/4337/21
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач, скаржник) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві, відповідач), в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ директора ТУ ДБР у місті Полтаві від 24 лютого 2021 року № 18-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису;
- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, або, у разі її ліквідації на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з аналогічними функціональними обов`язками;
- стягнути з ТУ ДБР у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що наказ ТУ ДБР у місті Полтаві від 24 лютого 2021 року № 18-о прийнято на підставі, яка не визначена статтею 87 Закону України "Про державну службу". Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом ДБР як державний правоохоронний орган є правонаступником ДБР як центрального органу виконавчої влади, працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР. Отже, на думку позивача, вказані зміни гарантують залишення на посадах усім працівникам ДБР. Вказує, що напрями діяльності слідчого та його повноваження визначені Кримінальним процесуальним кодексом України та Законом України "Про Державне бюро розслідувань", отже звільнення позивача у зв`язку зі зміною штатного розпису та необхідність заміщення даної посади особами рядового та начальницького складу прямо суперечить підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ. В порушення трудового законодавства позивачу не запропоновано іншу рівнозначну посаду. Позивач посилається на фактичну відсутність скорочення посади та скорочення штатної чисельності працівників, та вважає, що в даному випадку відбулось лише перейменування посади. За обсягом та переліком функціональних завдань та обов`язків, повноважень і відповідальністю посади слідчого першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у місті Полтаві та слідчих першого, другого, третього або четвертого відділу ТУ ДБР у місті Полтаві - є аналогічними та рівнозначними посадами. Також вказує, що директор ТУ ДБР у місті Полтаві є особою начальницького складу ДБР та не є керівником державної служби, до повноважень якого не відноситься звільнення державних службовців.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що після внесення Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 року № 440-ІХ (далі - Закон № 440-IX) змін у Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. Зазначив, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Положеннями частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 889-VIII на час існування спірних правовідносин було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача суди вважали помилковими.
При цьому, посилання позивача на те, що Законом України № 1285-IX від 23 лютого 2021 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" викладено частину третю статті 87 Закону № 889-VIII у новій редакції, не може бути враховано у спірних відносинах, оскільки Закон № 1285-IX від 23 лютого 2021 року набув чинності 06 березня 2021 року, тобто після прийняття оспорюваного наказу.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій критично оцінено доводи позивача відносно того, що оскільки вона мала доступ із ступенем секретності, має переважне право залишення на роботі відповідно до пункту 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15 червня 1994 року (далі - Положення № 414), оскільки норми Закону № 889-VIII мають вищу юридичну силу по відношенню до норм Положення № 414.
Щодо доводів позивача про відсутність скорочення посади та змін в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників ТУ ДБР у м. Полтаві суди вказали, що у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймала позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві. Судами враховано, що накази Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 197 ДСК та від 30 грудня 2020 року № 303 ДСК є чинними, відтак підстави для їх неврахування у спірних правовідносинах у судів відсутні.
Щодо доводів позивача про порушення гарантії, передбаченої підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 305-ІХ, суд першої інстанції зазначив, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, що слідчі після набрання чинності Законом № 305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді; зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.
Оцінюючи доводи позивача про відсутність повноважень керівника державної служби у Директора ТУ ДБР у м. Полтаві на підписання спірного наказу, судами зазначено, що останній є найвищою посадовою особою у відповідному ТУ ДБР, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників управління, окрім тих, яких призначає Директор ДБР, та суб`єктом призначення у розумінні пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII. Таким чином, Директор ТУ ДБР у м. Полтаві мав повноваження на підписання оскаржуваного наказу.
За наведених вище мотивів суди дійшли висновку про те, що спірний наказ є таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні. У зв`язку із чим, відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, норм Закону України "Про державну службу", Кодексу законів про працю України, Закону України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" тощо, та порушення норм процесуального права, зокрема, статті 90, 242, 322 КАС України, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, ухваливши у справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Позивач вважає, що при розгляді даної адміністративної справи суди першої та апеляційної інстанції застосували до спірних правовідносин частину третю статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції Закону від 14 січня 2020 року № 440-ІХ) та дійшли хибного висновку, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються.
Проте, дане твердження судів попередніх інстанцій суперечить висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції Закону від 14 січня 2020 року № 440-ІХ), викладеного у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20.
Також скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування норми підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань".
На думку позивача, вказана норма передбачає збереження трудових відносин працівників ДБР в умовах зміни організаційно-штатної структури ДБР. Усупереч наведеному, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях зазначають, що працівники, які на час набрання чинності цим Законом № 305-IХ вже перебували на посадах у ДБР та перемогли у конкурсах на призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення. Таким чином, оскільки сторони по-різному трактують положення підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 305-IХ, то позивач уважає, що дана норма не відповідає критеріям щодо "якості закону", а тому потребує висновку Верховного Суду щодо її застосування.
Загалом позивач наводить доводи аналогічні доводам позовної заяви, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.
До суду касаційної інстанції від ТУ ДБР у м. Полтаві надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вдповідач просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Щодо касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначає про те, що посилання скаржника на справу № 140/6353/20 є недоречними з огляду на їх нерелевантність для спірних правовідносин у справі, що переглядається, та відповідно не були обов`язковими для урахування Третім апеляційним адміністративним судом. При цьому, правовий висновок щодо застосування статті 87 Закону України "Про державну службу" саме у подібних правовідносинах (щодо скорочення посад державної служби, внаслідок організаційно-структурних змін в системі ДБР) сформований Верховним Судом у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 та від 29 грудня 2021 року у справі № 420/3825/20.
Відповідач вказує про те, що у вказаних справах Верховний Суд сформував правовий висновок щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII при звільненні державних службовців ДБР з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 цього Закону в контексті вимог положень статей 9, 12, 14, 14-3 Закону України "Про Державне бюро розслідувань". Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII словосполучення "може пропонувати" означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
Крім того, суд зробив однозначний висновок, що відповідно до частини першої статті 87 Закону № 889-VIII скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є самостійною підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.
Аналогічним чином Верховним Судом застосовано положення частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у контексті застосування положень Закону України "Про Державне бюро розслідувань" у подібних правовідносинах у справах №520/11687/2020, №480/4055/20, №380/3646/20, №640/20284/20, № 200/7446/20-а, № 380/3551/20.
Отже, на теперішній час склалася усталена практика Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у подібних правовідносинах і жодних вад вказаної практики, як то неефективності, неясності, неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості, помилковості тощо, які можуть бути підставою для відступу від неї судами, наразі не вбачається та скаржником вмотивовано не обґрунтовано.
Обґрунтовуючи свої заперечення щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач вказує про те, що зміст положень підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 305-IХ не свідчить, що законодавець передбачив імперативний обов`язок у разі визначення посад слідчих державних службовців посадами рядового і начальницького складу автоматично переводити їх на такі посади, як і те, що слідчі не можуть бути звільнені саме з цих підстав (зміни категорії посад). Таким чином, положення розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 305-ІХ не забороняють і не спростовують право суб`єкта призначення на звільнення державного службовця з підстав, передбачених чинним на момент прийняття такого рішення законодавством.
Відповідач переконаний, що суди попередніх інстанцій, установивши, що скаржник, як працівник ДБР, з набранням чинності Законом № 305-ІХ, тобто з 27 грудня 2019 року, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення, правильно застосували в цій частині норми підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
На підставі вищенаведеного відповідач уважає, що доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки судами всебічно перевірено обставини справи, вирішено спір відповідно до норм матеріального права та при належному дотриманні норм процесуального права.
Також, до Суду від ДБР надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому відповідач просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Доводи та міркування, якими третя особа обґрунтовує свою позицію, є аналогічними тим, що викладені у відзиві ТУ ДБР у м. Полтаві.
06 грудня 2022 року та 03 липня 2023 року від ДБР надійшли додаткові пояснення у справі, в яких третя особа зазначає про відсутність підстав для відступу від уже сформованої практики Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII при розгляді аналогічних спорів за позовами колишніх працівників ДБР. У зв`язку із чим ДБР просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 339 КАС України.
11 липня 2023 року від ТУ ДБР у м. Полтаві надійшли додаткові пояснення, в яких останній зауважує про сформованість практики Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII. Так, суд касаційної інстанції, розглядаючи спори за участю колишніх працівників як центрального апарту ДБР так і його територіальних управлінь, за обставинами подібними обставинам справи, що переглядається, дійшов висновку, що заміщення посад державної служби посдами рядового і начльницького складу свідчить про скорочення чисельності державних службовців в державному органі, тобто про скорочення таких посад, а не про зміну істотних умов праці.
В обумовлених обставинах справи, скорочення чисельності посад державної служби є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Ураховуючи наведене, відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 160/4337/21, з підстав визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23 жовтня 2023 року визначено наступний склад колегії суддів: Мацедонська В.Е. (головуючий-суддя), Білак М.В., Губська О.А.
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в попереднє судове засідання на 31 жовтня 2023 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 наказом ТУ ДБР у м. Полтаві від 23 листопада 2018 року № 28-о призначена на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві 27 листопада 2018 року.
Позивачем 27 листопада 2018 року прийнято Присягу державного службовця.
Наказом в.о. Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві від 28 листопада 2018 року № 39-о ОСОБА_1 переведено на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління 28 листопада 2018 року за її згодою з випробувальним строком шість місяців.
З 29 травня 2019 року наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві № 152-ос від 28 травня 2019 року позивачу присвоєно 9 (дев`ятий) ранг державного службовця, як такій, що пройшла випробування.
02 листопада 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення № 16096/15-01 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581, від 20 жовтня 2020 року № 197 ДСК не раніше 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.
Наказом директора ТУ ДБР у м. Полтаві від 24 лютого 2021 року № 18-о "Про звільнення ОСОБА_1", відповідно до пункту 2 частини третьої статті 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України "Про державну службу", припинено державну службу та позивача звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, 01 березня 2021 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису.
Підставою видання вказаного наказу визначено: накази Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581, від 20 жовтня 2020 року № 197 дск, наказ ТУ ДБР у м. Полтаві від 29 жовтня 2020 року № 167-о, попередження про наступне вивільнення від 02 листопада 2020 року № 16096/15-01.
Незгода із вказаним наказом про звільнення зумовила його звернення до суду з цим адміністративним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно частиною другою статті 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Частиною шостою вказаної статті встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон № 889-VIII.
Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Державне бюро розслідувань відповідно до статті 1 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон № 794-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Згідно зі статтею 9 вказаного Закону систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.
Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
За приписами статті 12 Закону № 794-VIII визначено, що Директор Державного бюро розслідувань, з-поміж іншого: координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (пункт 3); затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань (пункт 4); визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами (пункт 5); присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам Державного бюро розслідувань та спеціальні звання особам рядового і начальницького складу (пункт 14); здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом (пункт 20).
Повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.
Згідно зі статтею 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством (частина 5 статті 14 Закону).
Статтею 14-3 Закону № 794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".
Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, затверджений наказом ДБР від 28 грудня 2019 року № 343 "Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (зі змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) (далі також - Порядок № 343).
Для забезпечення ефективності та безперервності виконання завдань, покладених на Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган, Директор Державного бюро розслідувань або особа, яка виконує його повноваження, визначає в межах граничної чисельності перелік посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (пункт 2 Порядку № 343).
Відповідно до пункту 4 вказаного порядку, служба в Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності (зокрема щодо стану здоров`я, застосування зброї та спецзасобів, здатності витримувати додаткові фізичні та психологічні навантаження, понаднормову роботу тощо), які є відмінними від вимог служби в ДБР на посадах державної служби.
Пунктом 6 Порядку № 343 визначено, що зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.
Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України "Про державну службу") та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.
З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:
"Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами" - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;
"Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань" та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору ДБР.
Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України "Про державну службу" у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.
Після проведення етапів конкурсного відбору, проведення психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, співбесіди та визначення переможців, кандидати на посади рядового та начальницького складу проходять військово-лікарську комісію для визначення придатності до служби за станом здоров`я. Кандидати на посади у спеціальний підрозділ Державного бюро розслідувань додатково проходять тестування з фізичної підготовки.
За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для визначення категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади.
Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.