Постанова
Іменем України
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 201/11673/20
провадження № 61-10383св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який у подальшому було уточнено, до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання договору щодо відчуження транспортного засобу недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що з 12 квітня 2019 року по 01 вересня 2020 року він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, з якою вели спільний побут, разом проводили дозвілля та здійснювали туристичні подорожі. Усі фінансові витрати, пов`язані із спільним проживанням, побутом та відпочинком були понесені ним особисто. Вказував, що разом з відповідачкою та її дочкою - ОСОБА_5 проживали за різними адресами. Так, з 07 квітня 2019 року вони проживали у квартирі АДРЕСА_1, а з 10 жовтня 2019 року - у будинку АДРЕСА_2. Крім того, з 15 грудня 2019 року вони разом проживали у квартирі АДРЕСА_3 на підставі договору оренди квартири, що укладений між ним та ОСОБА_6 .
Зазначав, що 06 грудня 2019 року за відповідачкою було зареєстровано право власності на транспортний засіб "Lexus NX 300", 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Позивач вважав, що оскільки реєстрація права власності на транспортний засіб за відповідачкою було здійснено за час їх спільного проживання, то вказаний автомобіль є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу між ними у рівних частках. Проте, відповідачка без його відома та згоди 20 липня 2021 року відчужила вказаний автомобіль ОСОБА_7, який у подальшому 10 вересня 2021 року відчужив вказаний автомобіль ОСОБА_3 .
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- здійснити поділ автомобіля "Lexus NX 300", 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що є його та ОСОБА_2 спільною сумісною власністю, визнавши за ним право власності на 1/2 його частку;
- визнати недійсним договір від 10 вересня 2021 року щодо відчуження ОСОБА_7 вказаного транспортного засобу ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня
2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що він спільно з ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний бюджет у період часу з 07 квітня 2019 року по 01 вересня 2020 року. Обставини спільного відпочинку сторін, спільні свята, переведення позивачем коштів на рахунок відповідачки, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Крім того, позивачем не доведено, що спірний автомобіль було придбано за спільні кошти сторін у період їх спільного проживання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що у період часу з 07 квітня 2019 року по 01 вересня 2020 року він разом з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і не доведено що спірний автомобіль було придбано сторонами за спільні кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що обставини щодо спільного проживання сторін підтверджуються світлинами, письмовими документами щодо спільного проживання та подорожей, а також показаннями свідків. Крім того, суди не надали належної оцінки нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_2 від 23 вересня 2020 року, зі змісту якої вбачається, що вона підтверджує наявність цивільного шлюбу з позивачем.
Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 - на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом установлено, що згідно з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 за ОСОБА_2 06 грудня 2019 року зареєстровано право власності на автомобіль "Lexus NX 300", 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
За змістом нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 23 вересня 2020 року остання стверджувала, що вона 16 червня 2020 року отримала від свого цивільного чоловіка ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 133 442 грн, які належали його матері ОСОБА_9, за які було придбано квартиру АДРЕСА_4, договір на яку було оформлено на її батька - ОСОБА_10
ОСОБА_2 з 04 грудня 2019 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_5 .
Згідно з договором від 15 грудня 2019 року про оренду квартири АДРЕСА_3, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 з 15 грудня 2019 року по 15 грудня 2020 року, в орендованій квартирі буде проживати сам орендар та члени його сім`ї: ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_5 .
У договорі на туристичне обслуговування від 13 березня 2019 року № 84990, укладеному між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11, як турагентом з однієї сторони, і ОСОБА_1, як туристом (замовником), з іншої сторони, йшлося про комплекс туристичних послуг у місті Анталії, що надавався ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_12 .
Матеріали справи містять спільні світлини позивача, відповідачки та дитини (т. 1, а. с. 139-148, 219-228).
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої
статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року
№ 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї") визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.