ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 159/1506/20
провадження № 51-4048км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,
законного представника ОСОБА_8,
засудженого ОСОБА_9,
потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_11 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілих ОСОБА_12 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників засудженого ОСОБА_9 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а також його законного представника ОСОБА_8, на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року, постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030110001840, за обвинуваченням
ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ковель Волинської області та жителя цього АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2022 року ОСОБА_9 визнано винуватим та засудженодо покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 115 КК - на строк 14 років; ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Крім того, за цим же вироком ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 162 КК і виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 - 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_11 - 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 36450,47 грн - матеріальної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин, вчинив умисне вбивство ОСОБА_13 та закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
Зокрема, суд визнав доведеним, що 03 жовтня 2019 року приблизно о 21:00, ОСОБА_9, перебуваючи на першому поверсі в новобудові літньої кухні, яка розміщена на подвір`ї поряд з будинком на АДРЕСА_2, під час суперечки з ОСОБА_11, яка виникла з приводу правомірності перебування засудженого у вказаному приміщенні, яке належить потерпілому, утримуючи руки за спиною, почав наближатися до останнього, який в свою чергу відійшов у коридор до виходу з приміщення.
В цей час з вулиці у коридор до ОСОБА_11 підійшла його дружина ОСОБА_13, яка розпочала з ОСОБА_9, суперечку під час якої, нахилившись в його бік, з метою подивитися, що той тримає у руках за спиною, побачила у його руках ніж та почала просити ОСОБА_9 викинути його та припинити вчиняти будь-які дії. Однак ОСОБА_9, з мотиву раптово виниклих особистих неприязних відносин, неочікувано для присутніх, дістав із-за спини руку, у якій тримав складний кишеньковий ніж і миттєво завдав один удар ОСОБА_13 у грудну клітку і декілька ударів навідмах, спричинивши потерпілій тілесні ушкодження, від яких остання померла.
Після вчинення умисного вбивства ОСОБА_13, ОСОБА_9, керуючись раптово виниклим злочинним умислом спрямованим на заподіяння смерті потерпілим, тримаючи у руці складний кишеньковий ніж, умисно завдав один удар в грудну клітку ОСОБА_11 та, побачивши, що дочка останнього - ОСОБА_10, намагається втекти, та побігла в напрямку квартири сусідів, наздогнав, штовхнув її у спину, через, що потерпіла впала на землю, і намагаючись захиститись від нападу ОСОБА_9, прикрила руками та зігнутими в колінах ногами обличчя і передню частину свого тіла. ОСОБА_9, продовжуючи вчиняти свої умисні протиправні дії, почав наносити їй удари ножом, чим заподіяв ОСОБА_10 тілесні ушкодження у виді різаних ран передпліччя та стегна, однак не зміг довести свій злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілій до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_11 відтягнув його від дочки і вибив ніж з рук ОСОБА_9, при цьому останній заподіяв ОСОБА_11 ще декілька різаних ран тулуба і, залишивши ніж, утік з місця вчинення злочину.
Крім того, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_9 у незаконному проникненні до житла, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, скоєному за таких обставин.
Так, 03 жовтня 2019 року приблизно о 20:20, ОСОБА_9 прийшов до квартири, де проживає сім`я Місюр ( АДРЕСА_3 ) та, переконавшись, що останні перебувають удома, під приводом попросити у ОСОБА_10 географічний атлас, діючи умисно та, маючи умисел на порушення конституційного права на недоторканість житла особи, передбаченого ст. 30 Конституції України, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, через незачинені вхідні двері, без згоди власника житла - ОСОБА_11, незаконно проник у середину новобудови літньої кухні, розташованої на подвір`ї поряд з житловим будинком АДРЕСА_2, чим порушив право потерпілого на недоторканість його житла.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 03 квітня 2023 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_9 без змін.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали, та заперечення інших учасників провадження
У касаційних скаргах захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону танеправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення і закрити кримінальне провадження.
Суть доводів захисників зводиться до посилань про те, що винуватість їх підзахисного не доведена поза розумним сумнівом, а висновки судів попередніх інстанцій про протилежне ґрунтуються на неналежних, недостовірних і недопустимих доказах. Суд апеляційної інстанцій порушив вимоги статей 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час перегляду кримінального провадження в апеляційному порядку.
Зокрема, захисники стверджують, що вирок не містить формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення і наслідків злочинів. Суди не встановили форми вини, мотиву і умислу вчиненняОСОБА_9 кримінальних правопорушень.
Вважають, що показання ОСОБА_10 і ОСОБА_11 надані в ході судового розгляду та під час слідчих експериментів, різняться між собою, містять суперечності та не узгоджуються, зокрема і з інформацією, яка зафіксована на файлі запису виклику ОСОБА_10 на лінію 102, та іншими обставинами.
Захисники вважають недопустимими доказами:
- висновки судово-медичних експертиз № 230 та № 231, оскільки в матеріалах справи відсутня медична документація ОСОБА_10 і ОСОБА_11 і стороні захисту в порядку ст. 290 КПК вона не відкривалась і не була предметом дослідження. Самі медичні карти потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_11, які містять лікарську таємницю, отримані не в установлений законом спосіб, оскільки в матеріалах справи відсутні ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, що містять в собі охоронювану законом таємницю. У висновках всупереч п. 2 ч. 1 ст. 102 КПК не вказано часу початку та закінчення експертиз і хто був присутній під час їх проведення. Крім того висновок № 230 також є недостовірним через те, що у ході обстеження ОСОБА_11 лікар не провів усіх діагностичних заходів, передбачених протоколом надання медичної допомоги хворим і постраждалим з тяжким геморагічним шоком;
- висновок судово-медичної експертизи № 201 (експертиза трупу), у зв`язку з тим, що експертиза проведена до постановлення слідчим суддею ухвали про її призначення; всупереч вимогам Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 проводилася майже два місяці, тоді як повинна була бути закінчена протягом одного місяця, з дня отримання від органів дізнання, попереднього слідства або суду всіх матеріалів;
- низку процесуальних рішень і слідчих дій здійснених слідчою ОСОБА_14, оскільки не підтверджено її повноваження на здійснення досудового розслідування цього кримінального провадження. При цьому надана прокурором в ході судового розгляду постанова про визначення групи слідчих, на думку захисту, є сумнівною;
- протокол затримання ОСОБА_9, оскільки останній був затриманий 03 жовтня 2019 року о 21:50, а протокол складений 04 жовтня 2019 року. Затримання відбулось за відсутності захисника та законного представника неповнолітнього, внаслідок чого було порушено право ОСОБА_9 на захист, а саме затримання було здійснено без відповідної ухвали слідчого судді;
- протоколи слідчих експериментів за участю ОСОБА_11 та ОСОБА_10, через невідповідність обстановки під час проведення слідчих дій з тією, яка була на момент вчинення злочину; відсутністю в матеріалах справи добровільної згоди власника житла чи іншого володіння у якому проводилися слідчі дії за участю потерпілих; не зазначення серійних номерів дисків, на яких в подальшому здійснювалось копіювання відеозаписів слідчих дій, не відомий спосіб отримання носіїв інформації і не встановлення оригіналів записів.
ОСОБА_7 також зазначає, що відкриття речових доказів (ножів) засудженому та його законному представнику здійснено із порушенням права ОСОБА_9 на захист через те, що ця процесуальна дія була проведена за відсутності захисника.
В свою чергу ОСОБА_6 вказує, що апеляційний суд не розглянув і не вирішив її клопотання про повторне дослідження доказів, а також визнання доказів недопустимими, внаслідок чого порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК.
Крім того захисники стверджують, що апеляційний суд не звернув уваги на порушення допущенні місцевим судом, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_15, а тому постановлена цим судом ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
У касаційній скарзі законний представник засудженого ОСОБА_9 - ОСОБА_8, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення та закрити кримінальне провадження.
Як і захисники, вважає, що винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів не доведена поза розумним сумнівом і в основу його винуватості покладені недопустимі докази.
За твердженням представника, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 419 КПК, оскільки належним чином не розглянув доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7, вмотивованих відповідей на них не дав та не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими.
Також ОСОБА_8 вказує, що суд апеляційної інстанції належним чином не розглянув клопотання захисника ОСОБА_7 про повторне дослідження доказів, а клопотання захисника ОСОБА_6 взагалі залишив поза увагою.
У запереченні на касаційні скарги захисників та законного представника прокурор вказує про безпідставність викладених у нихдоводів, просить їх залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_6, представник засудженого - ОСОБА_8, і засуджений ОСОБА_9, навівши відповідні пояснення, підтримали касаційні скарги, просили їх задовольнити на підставах зазначених у цих скаргах.
Потерпілі ОСОБА_10, і ОСОБА_11, їх представник адвокат ОСОБА_12, а також прокурор, заперечили проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, вважали постановлені у справі судові рішення законними і обґрунтованими, а тому просили залишити їх без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Межі касаційного перегляду
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки судів попередніх інстанцій щодо виправдання ОСОБА_9 за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень в цій частині сторона захисту не оскаржує.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Разом із тим, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
В свою чергу за ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи касаційних скарг сторони захисту щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин з викладенням власної версії подій, оскільки вони стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Щодо доведеності винуватості засудженого поза розумним сумнівом
У касаційних скаргах сторона захисту стверджує, що винуватість ОСОБА_9 не доведена поза розумним сумнівом.
Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційних скарг і з урахуванням особливостей касаційного перегляду, про які зазначено вище, не погоджується з такими твердженнями захисту.
З матеріалів справи слідує, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК, відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, постановляючи вирок, місцевий суд врахував факт невизнання засудженим своєї винуватості. Разом з тим, суд дійшов висновку, що його винуватість підтверджується сукупністю досліджених доказів, серед яких, зокрема показання:
- потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10, які в деталях розповіли про обставини, за яких ОСОБА_9, коли вони виявили його в приміщені належної їм літньої кухні (новобудови, що розташована у дворі будинку за місцем їх проживання), завдавав удари ножом ОСОБА_13, від яких вона померла, та їм ( ОСОБА_11 і ОСОБА_10 ), від яких їм заподіяні тілесні ушкодження. Також вказали, що коли у двір приїхали працівники поліції і швидка медична допомога, вони побачили ОСОБА_9 і повідомили працівникам поліції, що саме він завдав ножові поранення їх сім`ї;
- свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 (поліцейських), які серед іншого показали, що коли прибули за викликом у двір по АДРЕСА_3 (за місцем проживання Місюр), виявили труп жінки ( ОСОБА_13 ) з ножовими пораненнями і поранених ОСОБА_11 (у важкому стані), і ОСОБА_10, які повідомили про обставини заподіяння їх сім`ї ножових поранень, а також те, що ці поранення їм завдав сусід ОСОБА_9, а коли побачили останнього у дворі вказали на нього і останнього було затримано;
- свідків ОСОБА_21 і ОСОБА_22 (лікаря і фельдшера, відповідно, швидкої медичної допомоги), які розповіли, що на час їх прибуття потерпіла ОСОБА_13 вже померла, а потерпілий ОСОБА_11, який був поранений і закривавлений повідомив, що йому і його дружині завдав удари ножом сусід. Також свідки вказали, що коли ОСОБА_11 помістили на ноші, один із працівників поліції підвів молодого хлопця і запитав, чи це той хлопець, що порізав його та його дружину, на що ОСОБА_11 підтвердив, що це він;
Зміст показань потерпілих і свідків детально відображений у вироку, і вони визнані судом такими, що узгоджуються із дослідженими письмовими доказами, зокрема:
- протоколами оглядів і додаткового огляду місця події з фототаблицями до них, під час проведення, яких серед іншого було і вилучено складний ніж;
- протоколом огляду трупу ОСОБА_13 ;
- протоколами огляду речей, яким оглянуті аудіозаписи викликів в день події поліції і швидкої медичної допомоги. Зокрема, на аудіозаписі міститься розмова між диспетчером екстреної лінії "102" та дівчиною, яка, викликаючи поліцейських повідомляє: "… До нас просто зайшов хтось в хату і сидить. Зараз я мамі дам трубку. Мам…", "Сусід прийшов, да з ножом стоїть", Диспетчер: "Сусід? З ножом? І хату ви відкрили йому чи що?", після чого починається крик дівчини і вона кричить в трубку телефону "Ріжуть! Ріжуть! Ріжуть! (нестерпний крик) Ріжуть! (нестерпний крик)" і дзвінок переривається;
- протоколом огляду речей, яким оглянуто відеозаписи з нагрудних камер поліцейських, на яких зафіксовано, зокрема обставини подій, що відбувались на подвір`ї Місюр після приїзду правоохоронців, та те, як потерпілі ОСОБА_11 і ОСОБА_10 зазначили, що ножові поранення їх сім`ї завдав сусід ОСОБА_9, а також, як вони на нього вказували, коли побачили у дворі;
- протоколами слідчих експериментів і відеозаписів до них за участю потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , в ході яких останні розказали і показали на місці, як саме ОСОБА_9 завдавав ударів ножом ОСОБА_13 і їм;
- висновком судово медико - криміналістичної експертизи № 12-мк, за яким ушкодження на тілі потерпілої ОСОБА_13 могли утворитися при обставинах, на які вказали під час проведення допитів та слідчих експериментів потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 ;
- висновком судово медико - криміналістичної експертизи № 13-мк, за яким ушкодження на тілі потерпілого ОСОБА_11 могли утворитися при обставинах, на які вказали під час проведення допитів та слідчих експериментів потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 ;
- висновком судово-медичної експертизи № 201, яким встановлені на тілі трупу ОСОБА_13 тілесні ушкодження, їх характер, кількість, локалізація, ступінь тяжкості та визначена причина смерті;
- висновками судово-медичних експертиз № 230 і 231, якими виявлені на тілі потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10, відповідно, тілесні ушкодження, встановлено їх характер, кількість і локалізація, та визначена їх ступінь тяжкості;
- а також іншими докази, серед яких протоколи складені за результатами слідчий дій і додатками до них, зокрема, оглядів об`єктів, речей, документів, тимчасових доступів, висновки імунологічних, дактилоскопічних, молекулярно-генетичної, комп`ютерно-технічної, холодної зброї, судово-психіатричних експертиз, інші документи і речові докази, детальний зміст яких наведено у вироку.
Водночас місцевим судом була перевірена і відхилена версія захисту, щодо непричетності ОСОБА_9 до інкримінованих йому злочинів і перебування його в момент їх скоєння в супермаркеті "Наш край", оскільки вона не знайшла свого підтвердження за результатом судового розгляду, не узгоджувалась з дослідженими доказами і спростовувалась, зокрема протоколом огляду речей від 23 грудня 2019 року, яким оглянуто оптичний диск з відеозаписами за 03 жовтня 2019 року з камер відеоспостереження, на території супермаркету "Дисконт" (раніше "Наш край"), у приміщенні якого знаходиться дитячий розважальний центр "Фан-сіті" (загальною тривалістю - 5 год 54 хв), в ході перегляду яких на них не встановлено ОСОБА_9 або особи зовні схожої на нього за зовнішніми ознаками тіла, рисами обличчя, предметами одягу.
Установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, а також у закінченому замаху на умисне вбивство двох осіб, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, визнав ці висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши відповідні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. При цьому з рішення апеляційного суду слідує, що цей суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту, навів достатні мотиви її відхилення.
Підстав сумніватися в таких висновках судів попередніх інстанцій Верховний Суд не знаходить, а доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційні скарги сторони захисту не містять.
Верховний Суд відхиляє твердження захисту, що показання потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_11 надані в ході судового розгляду та під час слідчих експериментів, різняться між собою, містять суперечності та не узгоджуються, зокрема і з інформацією, яка зафіксована на файлі запису виклику ОСОБА_10 на лінію 102, та іншими обставинами.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що суди надали оцінку показанням потерпілих у взаємозв`язку з іншими доказами і дійшли висновку, що ці показання були послідовними і узгоджувались між собою та з обставинами, встановленими у кримінальному провадженні.
Очевидним є те, що особі, яка стала жертвою злочину, тим більше такого тяжкого і який наповнений значною численністю подій у короткий проміжок часу, як в цій справі, вкрай важко відтворити у своїх показаннях абсолютно точно перебіг всіх подій по-секундно, чи по-хвилинно, як на це акцентує увагу сторона захисту. Деякі розбіжності в показаннях потерпілих, які не були визнані суттєвими для цього кримінального провадження, об`єктивно можуть пояснюватись швидкістю подій, їх раптовістю, а також суб`єктивним сприйняттям і особливістю їх запам`ятовування.
Суди встановили, що послідовні показання потерпілих, які не тільки стали жертвами протиправних дій ОСОБА_9, а й були безпосередніми очевидцями нанесення ножових поранень, узгоджуються з іншими доказами:
- з інформацією, зафіксованою під час спілкування оператора лінії 102 з ОСОБА_10, котра здійснила виклик (згідно з якою на початку розмови і до завдання ударів ножом членам сім`ї потерпіла повідомляє диспетчера, що до них прийшов сусід і стоїть із ножом у приміщенні "хати" (зі справи випливає, що йдеться про новобудову (літню кухню)), потім чутно "нестерпні крики дівчини" зі словами: "Ріжуть" (слід зауважити, що потерпілі знали ОСОБА_9 тривалий час і напад він здійснив не миттєво, а перед цим вони певний час розмовляли з приводу того, що він перебуває в належному їм приміщенні).
- показаннями поліцейських і працівників швидкої медичної допомоги й відповідними записами з нагрудних камер, де зафіксовано події, обстановку після вчинення злочину, за якої потерпілі одразу повідомляли, що ножові поранення їм завдав сусід ОСОБА_9, і вказали на нього, коли побачили його у дворі.
З урахуванням інших доказів і неспроможності версії засудженого щодо його відсутності на місці вчинення злочину, давали судам достатні підстави для висновку про винуватість ОСОБА_9 відповідно до стандарту "поза розумним сумнівом".
Отже, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дали правильну оцінку показанням потерпілих, визнали їх логічними, послідовними й такими, що узгоджуються з іншими доказами у справі, і не знайшли підстав сумніватися у їх правдивості, а також оговорювати ОСОБА_9, зокрема у зв`язку з тим, що кожна зі сторін кримінального провадження підтвердила, що жодних конфліктів у сім`ї потерпілих із сім`єю засудженого, у тому числі з ним, до моменту вчинення злочинів не було.
На цих підставах Суд відхиляє наведені доводи захисту.
Щодо формулювання обвинувачення, форми вини, мотиву і умислу
Сторона захисту вказує, що вирок суду не містить формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочинів, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень.
Усупереч таким твердженнями захисту вирок суду містить вказане формулювання обвинувачення зі всіма його ознаками.
Зокрема суд визнав доведеним, що злочини ОСОБА_9 вчинив 03 жовтня 2019 року приблизно о 21:10, за адресою вул. Брестська, 125 у м. Ковель, шляхом завдавання ударів ножом ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_10, внаслідок чого було заподіяно:
- ОСОБА_13 - проникаюче колото-різаного поранення грудної клітки зліва з пошкодженням серця та навколосерцевої сумки та розвитком тампонади серця кров`ю, яке утворилось від дії колюче-ріжучого предмету типу клинка ножа, і відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, та у даному випадку спричинило смерть потерпілої через короткий проміжок часу (приблизно 2-3 хв.) після його заподіяння, та знаходиться у прямому причинному зв`язку з настанням її смерті, а також різаної рани шиї зліва, що утворилась від дії предмету, що має ріжучі властивості, і за ступенем тяжкості стосовно живої особи відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я;
- ОСОБА_11 - проникаюче ножове поранення лівої половини грудної клітки з пошкодженням нижньої долі лівої легені та розвитком лівобічного гемопневмотораксу, з розвитком геморагічного шоку ІІ ст., яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, різаної рани правої половини грудної клітки по передній поверхні та різаної рани передньої черевної стінки (непроникаючі), які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, що утворились від дії предмету, який має колото-ріжучі властивості, можливо від ударів ножом, в кількості не менше трьох;
- ОСОБА_10 - різані рани лівого передпліччя і лівого стегна, що утворились від дії предмету, що має ріжучі властивості, в кількості не менше двох ударів, і за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
При цьому суд, встановивши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що спосіб і характер нанесення ОСОБА_9 ножових поранень потерпілим, а саме завдання сконцентрованих ударів ножом у ділянки тіла, де розташовані життєво-важливі органи (окрім потерпілої ОСОБА_10, яка встигла закрити такі ділянки тіла руками і зігнутими у колінах ногами), вказували на те, що він діяв з прямим умислом направленим на заподіяння смерті потерпілим, однак щодо потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10, виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, воно не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
Також суд встановив мотив злочинів, а саме раптово виниклі особисті неприязні стосунки, які виникли в ході конфлікту (суперечки) з приводу виявлення потерпілими ОСОБА_9 в належному їм приміщенні новобудови.
Таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі дослідження і оцінки відповідно до ст. 94 КПК сукупності доказів, про які зазначалось вище. Суд апеляційний інстанції перевірив ці висновки, визнав їх обґрунтованими і мотивованими. Верховний Суд не знаходить підстав в них сумніватися, а тому відхиляє такі доводи сторони захисту.
Щодо недопустимості доказів
Сторона захисту в касаційних скаргах стверджує, що суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки на недопустимих доказах.
Зокрема, захист вважає недопустимими: (і) висновки судово-медичних експертиз № 230 та № 231; (іі) висновок судово-медичної експертизи № 201 (експертиза трупу ОСОБА_13 ); (ііі) процесуальні рішення і протоколи складені за результатом слідчих дій за період 06 листопада 2019 року по 20 березня 2020 року здійснених слідчою ОСОБА_14 ; (іv) протокол затримання ОСОБА_9 ; (v) протоколи слідчих експериментів за участю потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 з відеозаписами до них; (vi) речові докази.
Розглядаючи наведені доводи колегія суддів, виходить з практики Суду і позиції Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС), викладеної у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження 13-3 кс 22).
Так, названому рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження визначає захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.
Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (абзац 6 розділу "мотиви щодо застосування норми права" постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
Частинами 2 та 3 ст. 87 КПК передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката (абзац 7 розділу "мотиви щодо застосування норми права" постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. "с" ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. "d" ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України) (абзац 8 розділу "мотиви щодо застосування норми права" постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України (абзац 9 розділу "мотиви щодо застосування норми права" постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки "зруйнували" або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання (абзац 10 розділу "мотиви щодо застосування норми права" постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
Крім того, процедура отримання доказів у кримінальному провадженні, яка регламентована процесуальним законом, покликана забезпечити й достовірність відомостей, на основі яких приймається рішення у кримінальному провадженні.
При цьому порушення порядку проведення процесуальної дії потребують оцінки можливого впливу на достовірність одержаних відомостей. Тобто під час оцінки джерела доказів з точки зору його допустимості необхідно також переконатися, чи позначилися або могли позначитись процесуальні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності та повноті відомостей, які містить дане джерело.
Розглядаючи кримінальне провадження, суд зобов`язаний врахувати допущені порушення закону, які мали місце під час збирання доказів, однак такі порушення не можуть бути безальтернативною підставою для того, щоб суд залишив такі докази без оцінки, відкинувши їх як недопустимі, не з`ясувавши питання про можливий вплив відповідних процесуальних порушень і на достовірність отриманих відомостей.
Отже, у світлі наведеної позиції ВП ВС, колегія суддів має перевірити чи призвели порушення при збиранні доказів, на які посилається сторона захисту, до істотних порушень вимог процесуального закону, що вплинули на ті чи інші конвенційні або конституційні права сторони захисту, а також наскільки такі процедурні недоліки порушили фундаментальні права учасників судового провадження або ж обмежили в можливостях їх ефективного використання.
(і) висновки судово-медичних експертиз № 230 та № 231
Верховний Суд нагадує, що ці висновки стосуються, виявлення і встановлення на тілі потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10, відповідно, тілесних ушкоджень, їх характер, кількість і локалізація та визначення їх ступеню тяжкості.
Захист стверджує про недопустимість цих висновків, зокрема у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутня медична документація ОСОБА_10 і ОСОБА_11 і стороні захисту в порядку ст. 290 КПК вона не відкривалась і не була предметом дослідження.
Верховний Суд зауважує, що предметом дослідження експертів при проведенні зазначених експертиз була не тільки медична документація, а й результати безпосереднього огляду потерпілих.
Тим не менш, що стосується медичної документації Суд зазначає таке.
Згідно з частинами 11, 12 ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.