ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 200/376/21-а
провадження № К/990/15396/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого- Смоковича М. І.,
суддів: Мельник-Томенко Ж. М., Радишевської О. Р.,
розглянув у порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним та скасування наказу, провадження у якій відкрите
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року (судді: Блохін А. А., Гаврищук Т. Г., Сіваченко І.В.), та
в с т а н о в и в:
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним та скасування наказу від 27 листопада 2020 року № 126/1 "Про внесення змін до наказу від 23.12.2019 № 3760/1 "Про звільнення ОСОБА_1".
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що спірним наказом відповідач виключив періоди невикористаних нею відпусток, зменшивши таким чином загальну кількість днів невикористаної відпустки (зі 158 до 108 днів), за яку їй була виплачена компенсація при звільненні. Переконувала, що відповідач не мав законних підстав зменшувати - майже через рік після звільнення - розмір належних їй сум відпускних та компенсації у зв`язку із неможливістю достовірно визначити кількість днів невикористаної відпустки, оскільки саме на відповідача покладений обов`язок обліковувати відпустки, які надаються працівникам, здійснювати повний розрахунок при звільненні, інформувати про суми виплати.
2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.
Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 23 грудня 2019 року № 3760/1 "Про звільнення ОСОБА_1" головний спеціаліст з питань запобігання і виявлення корупції Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року звільнена в порядку переведення для подальшої роботи у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області згідно з пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та відповідно до статті 41 Закону України [від 10 грудня 2015 року № 889-VIII] "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до цього наказу ОСОБА_1 має бути виплачена компенсація "за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2012 по 21.06.2013 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2013 по 21.06.2014 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2014 по 21.06.2015 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2017 по 21.06.2018 у кількості 9 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2019 по 24.12.2019 у кількості 15 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 13 років стажу державної служби у кількості 09 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 14 років стажу державної служби у кількості 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2013 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2014 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2015 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2016 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2017 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2018 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2019 рік тривалістю 10 календарних днів".
Загалом, відповідно до згаданого наказу, позивачці належало компенсувати 158 календарних днів невикористаної відпустки.
Відповідно до розрахункового листа за грудень 2019 року позивачу була виплачена компенсація за невикористані 158 днів відпустки у розмірі 70436,40 грн.
Поза тим, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області листом від 21 травня 2020 року № ПІ-С-286 повідомило позивачку, що Ліквідаційна комісія Головного територіального управління юстиції у Донецькій області розглянула її заяву від 15 травня 2020 року і перевірила правильність нарахування відпускних протягом 2019 року та компенсації за невикористану відпустку при звільненні. За наслідками перевірки встановлено розбіжності в нарахуванні у зв`язку з технічною помилкою в програмному забезпеченні, а саме: сума недорахованих відпускних протягом 2019 року складає 2546,36 грн, сума компенсації за невикористану відпустку при звільненні 20086,54 грн.
Та згодом наказом від 27 листопада 2020 року № 126/1 Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області внесло зміни до наказу від 23 грудня 2019 року № 3760/1 "Про звільнення ОСОБА_1", відповідно до яких у зв`язку з переміщенням Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" у місто Краматорськ Донецької області та неможливістю достовірно визначити кількість днів невикористаної відпустки до 2015 року через залишення у місті Донецьку первинної облікової документації працівників, вирішено виключити у другому абзаці наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 23 грудня 2019 року № 3760/1 "Про звільнення ОСОБА_1" слова та цифри "за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2012 по 21.06.2013 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2013 по 21.06.2014 у кількості 15 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як одинокій матері, за 2013 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як одинокій матері, за 2014 рік тривалістю 10 календарних днів".
У справі встановлено, що наказ від 27 листопада 2020 року № 126/1 був виданий на підставі висновків позапланового внутрішнього аудиту діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 1 січня 2019 року по 30 червня 2020 року. За результатами цього аудиту з`ясувалося, що працівникам, які були призначені на посади до 2014 року, при звільнені у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області виплачувалася компенсація за дні невикористаної відпустки, які не підтверджені достовірними даними. У висновку зазначено, що існує ймовірність здійснення працівникам у період, що підлягав аудиту, зайвих виплат/недоплат коштів за дні невикористаної відпустки при їх звільненні. Також Головному територіальному управлінню юстиції у Донецькій області (ліквідаційній комісії) було рекомендовано вжити заходи щодо визначення достовірної відпустки працівників, які призначені на посади до 2014 року, та яким при звільнені виплачена компенсація за дні невикористаної відпустки за період до 2014 року, а також щодо здійснення відповідних перерахунків у разі виявлення розбіжностей у кількості таких днів; зазначено також про необхідність внести зміни до наказів про звільнення працівників Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за 2019 та 2020 роки в частині виплат компенсації за кількість днів невикористаної відпустки, що не підтверджені достовірними даними.
Відтак Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) звернулося із запитами до Міністерства соціальної політики України (від 8 липня 2020 року №16479/10.4-61/20) та до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) (від 19 серпня 2020 року № 19589/10.4- 28/20) з проханням надати роз`яснення щодо обліку невикористаних відпусток працівників, у зв`язку із залишенням первинної документації на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.
У відповідь Мінекономіки листом від 23 вересня 2020 року № 3512-06/57971-06 надано роз`яснення про неможливість ведення обліку відпусток за період до 2014-2015 років, тому, пояснило, підстави для виплати компенсації за невикористані відпустки за цей період при звільненні відсутні. За цим листом, надання відпустки оформлюється наказом (розпорядженням) про надання відпустки (типова форма № П-3, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" (зі змінами) (далі - Наказ №489), на підставі якого відділ кадрів робить відмітки в особовій картці працівника (типова форма № П-2ДС, затверджена спільним наказом Міністерства статистики України від 26 грудня 1995 року № 343 "Про затвердження форми первинного обліку № П-2ДС та інструкції по її заповненню" (на період 2014-2015 років).
Позивач вважала, що відповідач не надав допустимих доказів, які б свідчили про те, що вона використала всі 50 календарних днів відпустки, які передбачені законодавством, за період роботи з 2012 року по 2014 рік включно, та додала, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області неправильно обчислило компенсацію за невикористані дні відпустки. Тож ОСОБА_1 вважає, що наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27 листопада 2020 року № 126/1 виданий неправомірно і звернулася з цим позовом до суду.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 11 жовтня 2021 року позовні вимоги задовольнив повністю; визнав протиправним та скасував наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27 листопада 2020 року № 126/1 "Про внесення змін до наказу від 23.12.2019 № 3760/1 "Про звільнення ОСОБА_1". Крім того, стягнув зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Суд першої інстанції зауважив, що під недостовірними даними - у контексті цієї справи - розуміється відсутність у відомостях, зазначених в особовій справі, посилання на накази щодо використання основних щорічних відпусток за періоди з 22.06.2012 по 21.06.2013 (15 днів) та з 22.06.2013 по 21.06.2012 (15 днів), використання додаткової оплачуваної відпустки, як одинокій матері, за 2013 рік (10 днів) та 2014 рік (10 днів).
З цього приводу відповідач пояснив суду першої інстанції, що вивезти всі документи та архів Головного управління не було можливості внаслідок захоплення будівлі невідомими озброєними особами, тож документи залишилися у місті Донецьку, який включений до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р; працівники Головного управління, які готували проекти наказів про звільнення, в грудні 2019 року були звільненні у зв`язку з переведенням до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Під час обговорення з ними питання про визначення кількості днів невикористаної відпустки до 2015 року для підготовки проектів наказів про звільнення, ці [звільнені] працівники повідомили, що інформацію про кількість використаної відпустки надала бухгалтерія з бухгалтерської програми. Проте, бухгалтерська програма не є формою первинної облікової документації, а передбачені Наказом № 489 форми первинної облікової документації залишені у м. Донецьку під час переміщення до м. Краматорська та не перебувають у володінні відповідача. Водночас, документи, які має відповідач, підтверджують, що позивачка має 34 дні невикористаної відпустки.
У цьому зв`язку суд першої інстанції, покликаючись на Інструкцію по заповненню Особових карток, затвердженою наказом Мінстату від 26 грудня 1995 року № 343, підкреслив, що обов`язок ведення та внесення до картки всіх необхідних відомостей покладено на відповідальну особу відповідача; невнесення до картки номеру наказу не може свідчити про недостовірність даних.
З погляду суду першої інстанції, аудиторський висновок, на який покликається відповідач як на передумову для видання спірного наказу, не заперечує права позивача на компенсацію за невикористану відпустку, не встановлює факту видання/невидання наказів про відпуски позивача та містить тільки рекомендацію щодо вжиття заходів для визначення достовірного періоду відпусток працівників, які призначені на посади до 2014 року, та яким при звільнені виплачена компенсація за дні невикористаної відпустки за період до 2014 року, як і щодо здійснення відповідних перерахунків у разі виявлення розбіжностей у кількості таких днів.
Суд першої інстанції зазначив також, що відповідач не надав суду належних доказів вчинення будь-яких дій та здійснення відповідних заходів щодо визначення достовірних періодів відпусток позивача. За рішенням суду, фактично відповідач твердить про відсутність у позивача права на компенсацію за невикористані відпустки, та водночас зазначає, що відомості про відпуски містились у бухгалтерській програмі, але будь-яких доказів про неправомірне внесення відомостей до цієї програми не надав.
Крім того, суд першої інстанції, покликаючись на положення статей 4, 17, 18 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупований території України" (із змінами) (далі - Закон № 1207-VII), а також на практику Європейського суду з прав людини, яка стосується "намібійних винятків" (щодо окупованих територій), згаданих у висновку Міжнародного суду ООН, як-от рішення від 23 лютого 2016 року у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (заява № 11138/10), зазначив, що судова діяльність має бути спрямована на захист прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
У підсумку суд першої інстанції на основі наведених міркувань виснував, що позовні вимоги обґрунтовані, тож задовольнив їх.
4. Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2023 року скасував рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року і ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Суд апеляційної інстанції покликається на постанову Верховного Суду, ухвалену у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, у якій зазначено про застосовність положень трудового і цивільного законодавства до вимог про виплату заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. У згаданій постанові суду касаційної інстанції, на яку покликається апеляційний суд в цій справі, мовиться також про те, що слід розуміти під непереборною силою (стаття 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та про її значення як підстави для звільнення від відповідальності за недотримання обов`язку провести повний розрахунок при звільненні за обставин, коли роботодавець (який здійснював свою виробничу діяльність у місті Горлівка Донецької області) втратив контроль над майном внаслідок його захоплення невідомими особами.
З уваги на ці міркування апеляційний суд виснував, що доводи позивачки про неправомірність спірного наказу спростовуються висновками внутрішнього аудиту, а також відсутністю належних та допустимих доказів, які б підтвердили наявність у неї невикористаних відпусток до 2015 року.
На думку апеляційного суду, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області не мало правових підстав для нарахування та виплати компенсації за ті дні невикористаної відпустки, які не підтверджені первинними документами (табелями обліку використання робочого часу та наказами (розпорядженнями) про надання відпусток). Додав також, що Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) як правонаступник таких повноваження та обов`язку теж не має.
Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі ОСОБА_1, як можна зрозуміти зміст її вимог, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року, і залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі.
Касаційна скарга подана з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим її автор пояснила, що суд апеляційної інстанції, по суті, звільнив відповідача від обов`язку виплатити їй нараховані кошти за невикористані дні відпустки до 2015 року, спираючись головно на положення статті 617 ЦК України. Однак цей суд, за текстом касаційної скарги, застосував названу норму права без урахування позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, за якою роботодавець не може бути звільнений унаслідок випадку або непереборної сили від обов`язку виплатити заробітну плату працівнику.
Позивач зауважила, що цією постановою Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду (у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду), висловленого у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, на який орієнтувався суд апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи.
6. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржену постанову суду апеляційної інстанції без змін, позаяк вона, на його думку, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Окрім того, відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС України у зв`язку з тим, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, яку позивачка зазначила як приклад для перегляду постанови суду апеляційної інстанції в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалена у правовідносинах, які за своїм змістом, предметом і суб`єктним складом не є подібними до правовідносин, з яких виник спір у цій справі. Це, з погляду відповідача, унеможливлює застосування висновку [Великої Палати Верховного Суду] щодо застосування норми права, який викладений у згаданій постанові, до спірних в цій справі правовідносин, відтак і для перегляду постанови суду апеляційної інстанції з підстави, яку заявила позивачка.
7. Позивачка подала відповідь на відзив та заперечення на клопотання про закриття касаційного провадження.
З-поміж іншого позивачка звернула увагу на те, що відмовляючи у задоволенні її позовних вимог суд апеляційної інстанції опирався на положення статті 617 ЦК України й таким чином виснував, що порушення з боку відповідача сталося внаслідок непереборної сили, тож спірний наказ правомірний. За текстом постанови апеляційного суду, цей висновок узгоджується з тим, який висловлений у постанові Верховного Суду (у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду) від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (від якого відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19).