ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 918/862/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
прокурора - Керничний Н. І.,
відповідачів - Дяденчук А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кошмак Вадима Степановича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 (судді: Павлюк І. Ю. - головуючий, Савченко Г. І., Саврій В. А.) у справі
за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради
до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича
про визнання недійсним договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування в частинах та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У жовтні 2022 року керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління комунальною власністю) та фізичної особи-підприємця Кошмака Вадима Степановича (далі - ФОП Кошмак В. С.) про:
- визнання частково недійсними договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999, укладеного між Комітетом приватизації Рівненської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каронела" (далі - ТОВ "Каронела") в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6 м2, що є протирадіаційним укриттям;
- визнання недійсним договору дарування від 06.10.2005, укладеного між ТОВ "Каронела" та Кошмаком В. С. в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6 м2, що є протирадіаційним укриттям;
- зобов`язання ФОП Кошмака В. С. повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття площею 222,6 м2, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхової будівлі №438 на вул. Соборній в м. Рівне.
1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема на статті 203, 215, 236, 328 Цивільного кодексу України, положення Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про цивільну оборону України" обґрунтовані тим, що згідно з даних відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної у відділі облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, а також паспорту протирадіаційного укриття № 67815 встановлено, що у м. Рівне на вул. Соборній, 438 розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття площею 228 м2.
Відповідно до даних, які містяться у матеріалах технічної інвентаризації Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП " Рівненське міське бюро технічної інвентаризації") та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказані приміщення на праві приватної власності належать Кошмаку В. С.
Так, міською радою народних депутатів 26.04.1996 та 14.06.1996 були прийняті рішення, за якими державне-комунальне підприємство "Герас" (далі - ДКП "Герас") віднесено до об`єктів великої приватизації.
Одним із структурних підрозділів ДКП "Герас", який знаходився на вул. Соборна, 438 у м. Рівне був "Магазин № 56".
Рішенням Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105 відмінено статус спеціалізованих державно-комунальних підприємств, затверджено перелік об`єктів державно-комунальної власності, що приватизуються шляхом викупу господарськими товариствами, створеними із членів трудових колективів, серед яких був "Магазин № 56". Вказаним рішенням вирішено об`єкт приватизації - цілісний майновий комплекс, а саме приміщення підприємства "Магазин № 56" приватизувати шляхом їх викупу ТОВ "Каронела".
25.10.1999 між комітетом приватизації Рівненської міської ради та ТОВ "Каронела" на виконання рішення ради від 04.02.1999 було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого на вул. Соборній, 438 у м. Рівне, у складі майна та нежитлового приміщення, вбудованого в п`ятиповерховий цегляний будинок, загальною площею 739,9 м2, у тому числі: підвал - 222,6 м2 та цокольний поверх - 517,3 м2.
У подальшому на підставі договору дарування від 06.10.2005 ТОВ "Каронела" безоплатно відчужило зазначене майно на користь ОСОБА_1 .
Проте згідно з приписами законодавства приватизації не підлягають об`єкти що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, окрім іншого, віднесено протирадіаційні споруди.
Отже, прокурор зазначав, що оспорюваний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999 в частині включення до площі нежитлових приміщень площ протирадіаційного укриття, що становить 222,6 м2 укладений з порушенням вимог Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а тому наявні підстави для визнання цього договору та договору дарування від 06.10.2005 недійсними.
1.3. Управління комунальною власністю у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, вказувало на те, що рішення про приватизацію спірного об`єкта міською радою приймалося у повній відповідності до положень законодавства.
Спірний об`єкт приватизації до моменту його продажу шляхом викупу перебував в оренді у спеціалізованого державно-комунального підприємства "Магазин № 56" згідно з договором оренди від 30.01.1998, укладеного з Департаментом економіки міста, за умовами якого в оренду підприємству було передано нежитлове приміщення для магазину на вул. Соборній, 438 загальною, площею 739,9 м2 (цоколь - 517,3 м2, підвал - 222,6 м2), яке знаходилося на балансі департаменту. При цьому умови договору оренди не містили умов про те, що підвал має статус протирадіаційного укриття чи умов про наявність особливостей щодо використання цього підвалу.
Управління комунальною власністю наголосило, що жодного повідомлення про те, що в будинку розміщена споруда цивільного захисту, а саме протирадіаційне укриття, будівництво якого має відбуватися з дотриманням певних технічних характеристик та будівельних вимог, немає.
Крім того відповідач зазначив про необґрунтованість прокурором наявність підстав для представництва у цьому випадку інтересів Рівненської міської ради.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції зазначив, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, обґрунтовував свої вимоги посиланням на те, що частина приміщення, яке було предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, є протирадіаційним укриттям № 67815, на підтвердження чого прокурор надав паспорт протирадіаційного укриття № 67815, листи Рівненської міської ради від 18.08.2022 № 08-3201/1, Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації від 30.08.2022 № вих-1/2017/03-07/22.
Водночас суд першої інстанції установив, що паспорт протирадіаційного укриття № 67815 заповнений у 2005 році, а рік введення в експлуатацію приміщення зазначено 1984 рік, тоді як вибуття з комунальної власності протирадіаційного укриття відбулося у 1999 році, а введення в експлуатацію будинку, в якому, за твердженням прокурора, розташоване протирадіаційне укриття - 1981 рік (за даними інвентаризаційної справи).
Стосовно листів, на які посилався прокурор, суд першої інстанції дійшов висновку, що ці листи не є первинними документами, на підставі яких можна встановити приналежність спірного майна до протирадіаційного укриття, при цьому документів, про які йдеться у вказаних листах (облікової документації), прокурором не надано, так само як і не заявлено клопотання про їх витребування у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.
Суд першої інстанції також зазначив, що за наявними матеріалами справи судом не установлено, в якій із вказаних частин знаходиться протирадіаційне укриття площею 226 м2, зважаючи, що загальна площа підвалу становить 671,9 м2.
Щодо позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що оспорювані у справі договори укладені понад 23 та 17 років до звернення з позовом до суду, при цьому прокурор посилається на те, що позивачу стало відомо про порушення його прав за результатами проведеного 27.05.2022 огляду та узагальнення інформації, що міститься в облікових документах. Проте власник або особа, яка реалізує правомочності власника, постійно знає, що відбувається з його майном, або виявляє зміни, що відбуваються з цим майном у розумний строк шляхом постійного та регулярного моніторингу, огляду, інвентаризацію тощо. Установивши обставини щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.
2.3 Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023 частково задоволено заяву ФОП Кошмака В. С. про ухвалення додаткового рішення, стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ФОП Кошмака В. С. 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті вимог заяви відмовлено.
2.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову повністю, а саме: визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999, укладений між комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ТОВ "Каронела", в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6 м2, що являється протирадіаційним укриттям; визнано недійсним договір дарування від 06.10.2005 (зареєстрований в реєстрі за № 1842), укладений між ТОВ "Каронела" та Кошмаком В. С., в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6 м2, що являється протирадіаційним укриттям; зобов`язано ФОП Кошмака В. С. повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття площею 222,6 м2, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхової будівлі № 438 на вул. Соборній.
Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023 скасовано, відмовлено у задоволенні заяві ФОП Кошмака В. С. про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи у Господарському суді Рівненської області.
Відмовлено у задоволенні заяви ФОП Кошмака В. С. про розподіл судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
2.5. Суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент прийняття рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105 "Про відміну статусу спеціалізованих державно-комунальних підприємств та затвердження переліків об`єктів приватизації" та укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу посадовим особам комітету з приватизації Рівненської міської ради було достовірно відомо про наявність у підвальному приміщенні будівлі на вул. Соборна, 438, в місті Рівне, що входило до цілісного майнового комплексу, захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття під обліковим записом № 67815).
З огляду на норми законодавства, чинного на момент укладання 25.10.1999 спірного договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції зазначив, що захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, які перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим такі споруди не могли відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну.
Однак, захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття під обліковим записом №67815) комунальної власності була приватизована, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999 в частині включення до площі нежитлових приміщень площ протирадіаційного укриття, що становить 222,6 м2, оскільки у вказаній частині договір укладений з порушенням вимог Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а також наявність підстав для визнання недійсним договору дарування та зобов`язання відповідача повернути майно.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023, ФОП Кошмак В. С. у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023 залишити в силі, а також скаржник просить апеляційну скаргу ФОП Кошмак В. С. на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023 направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також пункт 4 частини 2 зазначеної норми та частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3.1.1. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підвал, який належить ФОП Кошмаку В. С., є протирадіаційним укриттям на підставі таких доказів: паспорту сховища (протирадіаційного укриття) № 67815 від 05.12.2005; листа Рівненської міської ради за № 08-3201/1 від 18.08.2022; листа Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації № вих-1/2О17/ОЗ-О7/22 від 30.08.2022; додатково витребуваної апеляційним судом облікової картки № 67815 від 30.03.2006.
Однак, на переконання заявника касаційної скарги, ці докази є недопустимими та неналежними.
Наведені докази суд мав дослідити та оцінити з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності (на необхідність такої оцінки доказів вказується у пункті 6.25. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20).
Скаржник наголошує, що паспорт сховища (протирадіаційного укриття) № 67815 від 05.12.2005, облікова картка № 67815 від 30.03.2006 та листи Рівненської міської ради, Департаменту цивільного захисту є неналежними та недопустимими доказами у справі, оскільки складені значно пізніше набуття спірного майна у приватну власність, а також ці документи не містять відомостей того, що саме підвал, який належить на праві власності ФОП Кошмаку В. С., має статус захисної споруди цивільної оборони.
З викладеного вбачається встановлення апеляційним судом обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування судового рішення.
3.1.2. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав оцінку доказам відповідача на підтвердження того, що спірний підвал не є протирадіаційним укриттям, зокрема, не надано оцінки договору оренди нежитлового приміщення від 30.01.1998 № 1033/373 за умовами якого державно-комунальне підприємство "Магазин № 56" орендувало у Департаменту економіки міста Рівненської міської ради нежитлове приміщення для магазину на вул. Соборна, 438 у м. Рівне, площею 739,9 м2 (цоколь - 517,3 м2, підвал 222,6 м2). З цього договору вбачається, що переданому в користування підвалу площею 222,6 м2 будь-якого спеціального статусу не визначено. Обмежень щодо використання такого приміщення договором не встановлено. Будь-якого спеціального порядку його утримання не передбачено.
Рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105, яким затверджено перелік об`єктів державно-комунальної власності, що приватизуються шляхом викупу господарськими товариствами, створеними із членів трудових колективів спеціалізованих державно-комунальних підприємств, також не містить жодних застережень та умов щодо приватизації. Рішенням передбачено дозвіл на приватизацію цілісного майнового комплексу державно-комунального підприємства "Магазин № 56" повністю. Будь-які виключення чи застереження щодо приватизації майна відсутні.
Оспорюваний договір купівлі-продажу від 25.10.1999, який укладений між комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ТОВ "Каронела", також не визначає спеціального статусу спірного підвалу та не передбачає, що це протирадіаційне укриття. При цьому продавець у пункті 5.3. укладеного договору купівлі-продажу гарантував, що об`єкт не входить до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не є проданим, заставленим, переданим, не знаходиться під арештом, судових справ щодо нього немає.
Скаржник зазначив, що згідно з наданими матеріалами інвентаризації, проведеної Рівненським міським бюро технічної інвентаризації за фактом завершення будівництва житлового будинку на вул. Ленінський (на теперішній час - вул. Соборна) 438, у м. Рівне, житловий, багатоповерховий будинок не містить у своєму складі захисних споруд цивільної оборони. Спірний підвал за матеріалами інвентаризації, що була проведена станом на 1996 рік, є складовою магазину, має площу 222,6 м2 та визначений під приміщення торгівлі.
Отже, наведеною сукупністю доказів, на переконання заявника касаційної скарги, підтверджується що спірне приміщення підвалу, що має площу 222,6 м2, не має статусу захисної споруди цивільної оборони.
Проте суд апеляційної інстанції допустив порушення процесуальних норм, що стосується дослідження та оцінки доказів, зокрема вимоги статті 86, 210 та частини 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.
Також, як зазначає заявник касаційної скарги, без уваги апеляційного суду залишились доводи відповідачів, що загальна площа підвалу житлового будинку становить 671,9 м2, тому протирадіаційне укриття площею 228 м2 може бути в іншій його частині, які не є відчуженими та не перебувають у приватній власності.
3.1.3. Скаржник наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції приписів частини 4 статті 74 та статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а саме судом з власної ініціативи витребувано нові докази та покладено їх в основу оскаржуваного рішення.
Згідно з частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Однак, витребуючи з власної ініціативи докази, апеляційний суд не обґрунтував, в чому саме полягають сумніви суду у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо подання витребуваних у них судом доказів.
У постанові від 13.04.2023 у справі № 924/1225/21 Верховний Суд зазначив, що витребування судом доказів з власної ініціативи без такого обґрунтування свідчить про порушення таких принципів господарського судочинства, як змагальність та диспозитивність.
Скаржник, посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 914/354/22 щодо застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України, вказав на те, що витребуваний та досліджений в судовому засіданні оригінал облікової картки від 30.03.2006 № 67815, який був покладений в основу оскаржуваної постанови, не був поданий до суду першої інстанції. Водночас, суд першої інстанції роз`яснював право прокурору заявити відповідне клопотання про витребування такого доказу, однак прокурор та позивач таким правом не скористався. Позивач не скористався також правом на витребування доказів і в суді апеляційної інстанції, однак апеляційний суд з власної ініціативи його витребував.
3.1.4. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на неправильне застосування судом статті 216 Цивільного кодексу України, посилаючись на те, що прокурор заявив вимогу про зобов`язати ФОП Кошмака В. С. повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття площею 222,6 м2, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхової будівлі № 438 на вул. Соборна в місті Рівне. Тобто як спосіб захисту прокурор обрав реституцію, а нормативну підставу позову - положення статті 216 Цивільного кодексу України.
Однак, скаржник вважає, що прокурором було обрано неналежний спосіб захисту прав позивача, оскільки між Рівненською міською радою та ФОП Кошмак В. С. відсутній договір купівлі-продажу спірного підвалу.
Правило статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину.
Саме такі висновки щодо правильності застосування статті 216 Цивільного кодексу України зроблені у постанові Верховного Суду від 13.03.2023 у справі № Б29/334-09, в якій зазначено, що "...Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватися як правова підстава повернення майна, яке знаходиться у третьої особи, що не є стороною недійсного договору. В цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову про витребування відповідного майна, зокрема з підстав, передбачених cm. ст. 387, 388, 400 ЦК України. При цьому умови та правові наслідки витребування майна не є тотожними правовим наслідкам передбаченим ч. 1 ст. 216 ЦК України... ".
Висновки Верховного суду про те, що положення частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину також наведені в постановах від 26.06.2018 у справі № 916/1952/17 від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, від 26.01.2022 року у справі № 924/637/20.
Однак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 216 Цивільного кодексу України, без урахування наведених висновків Верховного Суду та помилково, за відсутності між Рівненською міською радою та ФОП Кошмак В. С. будь-якого договору, застосував між ними реституцію.
3.1.5. Заявник касаційної скарги також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми щодо строків позовної давності, зокрема щодо поважності причин пропуску строку, а саме частину 5 статті 267 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).
Оскільки спірне приміщення було відчужено ще в 1999 році, прокурору необхідно було обґрунтувати поважність причин пропуску строку позовної давності, строк якої пропущено на понад 20 років.
Прокурор навів причини пропуску строку та просив визнати їх поважними, проте суд апеляційної інстанції навів інші причини пропуску строку позовної давності та визнав їх поважними.
При цьому висновок про поважність причин пропуску строку позовної давності, який складає понад 20 років через "неналежне виконання позивачем своїх обов`язків та зволіканням останнім вчинення дій щодо звернення до суду за захистом своїх прав" є необґрунтованим та дискримінаційним по відношенню до відповідачів.
Скаржник акцентує увагу на тому, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності, необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк (постанови Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 359/4206/19, від 18.07.2018 № 908/1846/17).
Однак, ні прокурор, ні апеляційний суд в своєму рішенні взагалі не вказали обґрунтованих підстав та обставин, які були об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами, що перешкоджали Рівненській міській раді подати позов у межах строків позовної давності.
Право власності на спірне підвальне приміщення вибуло з власності Рівненської міської ради на підставі договору-купівлі продажу укладеного ще в 1999 році. При цьому договір укладено на виконання рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105. Понад 23 роки підвал знаходиться у приватній власності. Однак протягом всього цього часу, Рівненська міська рада не цікавилась своїм майном, не вживала заходів з його утримання, що не відповідає діям доброго господаря та засадам розумності, що визначені в статті 3 Цивільного кодексу України.
3.1.6. Скаржник також зауважує, що апеляційний суд не надав оцінки доводам відповідача про втручання у його право власності та допустив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, скаржник зазначає, що спір виник виключно з дій органу місцевого самоврядування, зокрема Рівненської міської ради в особі її органу приватизації, які на думку прокурора, є незаконними, що зумовило відчуження майна, яке не підлягало приватизації. Тому заявлення позову спрямовано на виправлення помилки, яка допущена державою. Водночас, позов заявлено лише через 23 роки з моменту відчуження майна, тому його задоволення безумовно зумовить невиправдане втручання в право на мирне володіння майном що належить Кошмаку В. С., в спосіб що не є домірним.
3.2. Крім того ОСОБА_1 у касаційній сказі зазначає, що суд апеляційної інстанції скасував додаткове рішення від 27.02.2023 виключно з підстав скасування основного рішення від 30.01.2023.
Проте оскільки скасування рішення від 30.01.2023 скаржник вважає незаконним, відповідно підстави скасування додаткового рішення від 27.02.2023 є також незаконними.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор, заперечуючи проти її задоволення, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на необґрунтованість та недоведеність доводів скаржника з підстав, викладених у відзиві.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.