Постанова суду № 509/672/19 від 31.05.2023 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на частку у спільному майні та...

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 509/672/19

провадження № 61-11196св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які діють в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

треті особи: служба у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації, Овідіопольська районна державна нотаріальна контора Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які діють в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи: служба у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації, Овідіопольська районна державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на частку у спільному майні та поділ спадкового майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона та ОСОБА_7 проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, а потім у шлюбі до смерті останнього ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), і за час проживання без реєстрації шлюбу вони спільно придбали квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ).

Крім того, за рахунок спільних трудових та грошових затрат вони здійснили ремонт житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (далі - спірний будинок), внаслідок чого істотно збільшилася його вартість, а тому вказані об`єкти відносяться до спільної сумісної власності її та спадкодавця з часткою кожного - 1/2.

Посилаючись на положення статті 120 ЗК України, вказала, що до неї переходить право власності на 1/2 частку присадибної земельної ділянки площею 0,0853 га (далі - спірна земельна ділянка), на якій розташований вказаний житловий будинок.

Позивач також зазначала, що спадкодавець за життя набув у власність 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 (далі - спірна квартира АДРЕСА_4 ) та склав заповіт, яким заповів все своє майно в рівних частках їй та своїм онукам ОСОБА_5 та ОСОБА_6, тобто кожному по 1/3 частині від спадкового майна.

Оскільки вона є спадкоємцем першої черги після смерті чоловіка і на момент відкриття спадщини була непрацездатною за віком особою, тому нотаріус повинен був застосувати положення статті 1241 ЦК України щодо обов`язкової частки, що перевищує її частку у спадщині, яка визначена заповітом. З огляду на зазначене вказала про незаконність дій нотаріуса та наявність правових підстав для визнання недійсними виданих їй свідоцтв про право на спадщину.

За таких обставин позивач просила суд:

- встановити факт, що вона та ОСОБА_7 проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_1,

- визнати об`єктами спільної власності її та ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_5 та спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами,

- визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 на 3/4 частки квартири 1, 3/4 частки спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, 3/4 частки спірної земельної ділянки та 1/4 частку квартири АДРЕСА_4,

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 лютого 2017 року, видані ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 лютого 2021 року в складі судді Бочарова А. І. позов ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2, проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано об`єктами спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_6, та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири,АДРЕСА_6, та 1/2 частину житлового будинку, земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,0853 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 лютого 2017 року, які видані ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано остаточно за ОСОБА_2 право власності на:

- 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 3/4 частки земельної ділянки за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,0853 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 3/4 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 ;

- 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Задовольняючи позов в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та ОСОБА_7 дійсно проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2007 року до 26 листопада 2014 року, що підтверджується наданими позивачем письмовими доказами та показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні.

Установивши, що на підставі договору про участь у пайовому будівництві ОСОБА_7 набув квартиру АДРЕСА_5 у власність у період з 06 березня 2008 року до 20 травня 2010 року, тобто за час спільного проживання однією сім`єю останнього та позивачки без реєстрації шлюбу, суд дійшов висновку про належність цього об`єкта нерухомості до їх спільної сумісної власності.

Крім того, установивши, що під час спільного проживання однією сім`єю позивачки разом з ОСОБА_7 (у період з 01 січня 2007 року до 09 грудня 2015 року) вони здійснили ремонт спірного житлового будинку, внаслідок чого істотно збільшилася його вартість, суд дійшов висновку про віднесення цього майна до об`єкта спільної сумісної власності подружжя.

Задовольняючи позов в частині вимог про визнання власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності спадкодавця та позивачки, тому до останньої на підставі статті 120 ЗК України перейшло право власності на 1/2 частку присадибної земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок.

Оскільки позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, яка прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, її обов`язкова частка у спадщині померлого чоловіка становить 1/2, тоді як заповітом визначена частка позивачки як 1/3, що не відповідає вимогам статті 1241 ЦК України, так як зменшує її обов`язкову частку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року скасованорішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 лютого 2021 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд керувався тим, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів придбання спірного майна внаслідок її спільної праці з ОСОБА_7, їх проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Водночас позивач не довела наявність між нею та ОСОБА_7 взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Суд звернув увагу на те, що показання свідків з боку позивача є неконкретними, суперечливими та не підтверджують факт відносин, притаманних подружжю, а періодичне спілкування позивача із спадкодавцем не може бути свідченням факту проживання сторін однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні статті 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї.

Крім того, суд дійшов висновку, що у даному випадку збільшення вартості спірного спадкового майна внаслідок проведення ремонтних робіт не може вважатися істотним і не є підставою для внесення такого майна до об`єкта спільної сумісної власності подружжя.

Суд також дійшов висновку, що спірна квартира АДРЕСА_4 є спільною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_3, право власності на яку було набуто за договором дарування від 28 грудня 1998 року, на вказаний об`єкт не розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя, а тому в задоволенні цієї частини вимог слід відмовити.

Оскільки спадкодавець залишив заповіт і на позивачку ОСОБА_2, тому відсутні правові підстави для визначення її обов`язкової частки у спадщині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Водночас заявник подав клопотання про залучення його до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2019 року в справі № 354/693/17-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 127/11013/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 15 липня 2020 року в справі № 524/10054/16, від 30 травня 2018 року в справі № 483/597/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач та ОСОБА_7 проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2007 року до 26 листопада 2014 року, що підтверджується наданими позивачем письмовими доказами та показаннями свідків, допитаними в судовому засіданні.

Оскільки спадкодавець набув квартиру АДРЕСА_5 у власність у період з 06 березня 2008 року до 20 травня 2010 року, тобто за час спільного проживання однією сім`єю його та позивачки без реєстрації шлюбу, тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про належність цього об`єкта нерухомості до їх спільної сумісної власності.

У зв`язку із тим, що під час спільного проживання однією сім`єю позивачки разом з ОСОБА_7 (у період з 01 січня 2007 року до 09 грудня 2015 року) вони здійснили ремонт спірного житлового будинку, внаслідок чого істотно збільшилася його вартість, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про віднесення цього майна до об`єкта спільної сумісної власності подружжя.

Спірний житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності спадкодавця та позивачки, тому до останньої на підставі статті 120 ЗК України перейшло право власності на 1/2 частку присадибної земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

У лютому 2023 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 листопада 2014 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

За життя ОСОБА_7 набув право власності на наступні об`єкти нерухомого майна:

- квартира за адресою: АДРЕСА_7,

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2,

- земельна ділянка для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку площею 0,0853 га,

- 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі договору дарування від 28 грудня 1998 року ОСОБА_7 набув право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

06 березня 2008 року ОСОБА_7 уклав договір про участь у пайовому будівництві, відповідно до умов якого сплатив кошти згідно з графіком фінансування будівництва та після закінчення будівництва отримав свідоцтво від 20 травня 2010 року про право власності на квартиру АДРЕСА_6 .

На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 28 березня 2001 року ОСОБА_7 придбав спірну земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок (кам`яний житловий будинок житловою площею 46,7 кв. м), розташовані адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до звіту про оцінку житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами від 10 червня 2019 року вартість спірного будинку складає 745 672 грн.

08 вересня 2015 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким заповів все своє майно в рівних частках позивачці та своїм онукам ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, батьками та законними представниками яких є відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

Позивач ОСОБА_2 та неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7

01 лютого 2017 року державний нотаріус Овідіопольської районної державної нотаріальної контори Куралова Т. Д. видала ОСОБА_2 наступні свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 :

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим № 1-77 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_5,

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим № 1-78 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_4,

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим № 1-79 на 1/3 частку спірного житлового будинку,

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим № 1-80 на 1/3 частку спірної земельної ділянки.

Згідно із довідкою дільниці № 4 КП "ЖКС Хмельницький" № 711 від 18 квітня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 проживали разом з 2007 року до 09 грудня 2015 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_8, та вели спільне господарство. Аналогічні відомості містяться у заяві мешканців будинку АДРЕСА_9 .

У акті державного виконавця ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області від 10 листопада 2009 року про проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні, де стягувачем був ОСОБА_7, вказано, що ОСОБА_2 брала участь у проведенні виконавчих дій за адресою: АДРЕСА_10, у якості понятої.

У матеріалах справи містяться фотознімки, на яких ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебувають разом на різних заходах, сімейних святах, під час спільних подорожей, на відпочинку (а. с. 159-164, т. 1).

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 02 червня 2015 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, є пенсіонером за віком.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року в справі № 520/11505/19 встановлено факт того, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_7, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є його онуками (а. с. 46-50, т. 2).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.

У справі, що переглядається, встановлено, що після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина у вигляді: квартири АДРЕСА_5 ; частки квартири АДРЕСА_4 ; житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також земельної ділянки під цим будинком.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказала, що вона як спадкоємець першої черги після смерті чоловіка має право на частину спадкового майна, а також на обов`язкову частку у спадщині як непрацездатна вдова померлого.

Водночас позивач зазначила про те, що на частину вказаного спадкового майна, яку спадкодавець набув до реєстрації шлюбу між ними, розповсюджується режим спільного сумісного майна, у зв`язку із тим, що на момент набуття останнім цього майна у власність сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Крім того, частина спірного спадкового майна (житловий будинок) істотно збільшилась у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя.

Щодо вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

................

Перейти до повного тексту