Постанова
Іменем України
07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 336/980/19
провадження № 61-10181св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальна установа "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" Запорізької обласної ради,
третя особа - начальник Комунальної установи "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" Запорізької обласної ради Куртєв Анатолій Валентинович,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Жупанової І. Б., та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунальної установи "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" Запорізької обласної ради (далі - КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи", Бюро) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивувала тим, що з 16 листопада 2001 року вона працювала на посаді завідувача відділення судово-медичної імунології КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи". Наказом відповідача від 17 січня 2019 року № 30 її звільнено з цієї посади з 18 січня 2019 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Копію оскарженого наказу позивач отримала 17 січня 2019 року, трудову книжку їй повернули 18 січня 2019 року.
Вказувала, що належним чином виконувала свою роботу, за весь час роботи дисциплінарні стягнення до неї не застосовувалися, оскаржений наказ є незаконним, звільнення відбулося з порушенням встановленої законодавством процедури, у зв`язку з чим вона підлягає поновленню на посаді.
02 листопада 2018 року вона отримала лист від Бюро, до якого були додані копія попередження від 26 серпня 2018 року № 01-15/9450 року "Про зміну структури деяких основних підрозділів"; копія наказу КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" від 26 серпня 2018 року № 114 "Про зміну структури деяких основних підрозділів КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" Запорізької обласної ради" та довідка про вакантні посади станом на 26 серпня 2018 року, відповідно до якої існувала лише одна вакантна посада, що відповідає її спеціальності (професії), а саме: лікар судово-медичний експерт імунолог. Водночас їй запропоновано інші посади, які вона може займати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду роботи й стану здоров`я, серед яких санітарка, реєстратор медичний тощо. Вважала, що посада "лікар судово-медичний експерт імунолог" не єдина, яка могла бути запропонована їй з урахуванням її спеціальності та професії.
Згідно з наказом КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" від 26 жовтня 2018 року № 114 у штатному розписі скорочено посаду, яку вона обіймала, а відділення судово-медичної імунології та відділення судово-медичної цитології об`єднані у відділення судово-медичної імунології, цитології та судової генетики, і замість посад "завідувач відділення судово-медичної імунології" та "завідувач відділення судово-медичної цитології", створено нову - "завідувач відділення судово-медичної імунології, цитології та судової генетики". Зазначена посада відповідає її професії та спеціальності. Враховуючи, що посада була новоутвореною, вона повинна була вважатись вакантною, проте не була їй запропонована. Водночас ця посада була запропонована іншій особі - ОСОБА_2, яка займала рівнозначну посаду завідувача відділення судово-медичної цитології, хоча ОСОБА_2 не мала відповідної кваліфікації, у зв`язку з чим не мала переважного права на її зайняття.
Вказувала, що під час прийняття оскарженого наказу не відбулось жодної зміни в організації виробництва та праці, зокрема, не відбулась ліквідація, реорганізація або перепрофілювання установи чи скорочення чисельності або штату працівників. Крім того, відповідач порушив порядок участі профспілкової організації у процедурі її звільнення. Згоду на звільнення надано неповноважною профспілковою організацією.
Вважала, що має право на стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 січня 2019 року і до дня ухвалення рішення у справі та відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн, оскільки звільнення із займаної посади призвело до втрати нею нормальних життєвих зв`язків та ділового авторитету серед своїх колег, позивач не має можливості надалі займатися тією діяльністю, якій присвятила більшу частину свого життя, та належним чином фінансово забезпечувати себе та свою родину. Для налагодження свого становища їй необхідно докласти значних зусиль, фактично почати спочатку свою професійну кар`єру, здійснювати пошук вакантних посад за відповідною спеціалізацією.
З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" від 17 січня 2019 року № 30;
- зобов`язати КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" поновити її на посаді завідувача відділення судово-медичної імунології;
- стягнути з КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн;
- допустити негайне виконання судового рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі доповідних записок дев`яти завідувачів структурних підрозділів, у тому числі ОСОБА_1, про те, що з грудня 2017 року по серпень 2018 року наявна проблема різкого збільшення навантаження на одні відділення та одночасного зменшення на інші відділення, Бюро прийняло наказ від 21 серпня 2018 року № 90 "Про створення комісії з питань доцільності оптимізації деяких основних структурних підрозділів Бюро". З урахуванням роботи комісії відповідач 26 жовтня 2018 року прийняв наказ № 114, на підставі якого і відбулися зміни в організації виробництва і праці.
18 січня 2019 року при звільненні позивача у зв`язку із скороченням штатної одиниці роботодавець виконав вимоги статті 40 КЗпП України. У день звільнення позивача, 18 січня 2019 року, штатний розпис затверджено директором Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації (за період з 01 січня 2019 року), в ньому немає структурних підрозділів "Відділення судово-медичної імунології" та "Відділення судово-медичної цитології", а є "Відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації (Відділення біологічних досліджень)", та немає також і посад "завідувач відділення судово-медичної імунології" та "завідувач відділення судово-медичної цитології", а є посада "завідувач відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації (Відділення біологічних досліджень)".
17 грудня 2018 року КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" звернулась до єдиної в установі профспілкової організації із поданням "Про надання згоди на звільнення у зв`язку із скороченням штатної посади". 27 грудня 2018 року профспілкова організація надала згоду на звільнення ОСОБА_1 з відповідним обґрунтуванням та із зазначенням того, що позивач двічі відмовилась ознайомлюватись під підпис із запрошеннями прибути на засідання профспілки.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач визнала, що вона є членом саме тієї профспілкової організації, яка надавала згоду на звільнення, до якої звертався відповідач із повідомленням про скорочення штатних посад та пропозицій проведення консультацій щодо заходів запобігання звільненню чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення. ОСОБА_1 раніше очолювала цю профспілкову організацію, інших профспілкових організацій в установі не існує. Згідно з протоколом первинної профспілкової організації Запорізької обласної судово-медичної експертизи КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" від 25 червня 2016 року № 8 профспілкова організація може використовувати й інші назви, використання профспілковою організацією під час виконання своїх повноважень різних назв, які не співпадають з назвою в реєстраційних документах, не є підставою для сумнівів у тому, що згода на звільнення ОСОБА_1 не була отримана.
Суд першої інстанції вважав, що звільнення позивача відбулось з дотриманням норм частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивача належним чином повідомлено за 2 місяці про наступне вивільнення відповідно до попередження від 26 жовтня 2018 року № 01-15/9450 "Про зміну структури деяких основних підрозділів", наказу КУ "Запорізьке обласне судово-медичної експертизи" від 26 жовтня 2018 року № 114 "Про зміну структурних підрозділів", запропоновано вакантні посади та попереджено про те, що в разі незгоди на переведення на запропоновану посаду або іншу вакантну посаду, яка буде пропонуватись протягом двох місяців з дня повідомлення про зазначені зміни, працівника буде звільнено відповідно до норм законодавства. 26 жовтня 2018 року зазначені наказ, попередження та довідка з усіма вакантними посадами надіслано позивачу цінним листом з описом вкладеного та повідомленням про вручення, який вручено ОСОБА_1 02 листопада 2018 року. Також, у матеріалах справи наявний акт від 12 листопада 2018 року про відмову ОСОБА_1 від вручення зазначених документів, які зачитано їй вголос у присутності свідків. При цьому позивач зазначила, що переводитись за власним бажанням не згодна.
Щодо переважного права ОСОБА_1 на залишення на роботі суд виходив з того, що аналіз права на зайняття посади "завідувач відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації" проводилось стосовно завідувачів двох відділень, що об`єднувались в одне - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі додатка 1 до протоколу № 2 комісії з питань доцільності оптимізації деяких основних структурних підрозділів Бюро. За результатами аналізу переважного права перемогла ОСОБА_2 (3 бали), ОСОБА_1 (-1 бал). Сертифікат № 32 ОСОБА_1, яким їй було присвоєно кваліфікацію лікаря-спеціаліста за спеціальністю "судово-медична імунологія", мав строк дії до 09 грудня 2003 року, тобто був недійсним на день визначення переважного права. Також недійсним був і сертифікат ОСОБА_1, яким їй було присвоєно кваліфікацію лікаря-спеціаліста за спеціальністю "судово-медична цитологія". Посилання ОСОБА_1 щодо відсутності кваліфікації ОСОБА_2 спростовані витягом з Єдиного реєстру атестованих експертів, що розміщений на офіційному сайті Міністерства юстиції України.
Суд першої інстанції вказав, що навіть за відсутності наказу про внесення змін в оскаржуваний наказ щодо зазначення в ньому формулювання підстави звільнення позивача, така підстава зазначалася в інших наказах, вказаних у самому наказі про звільнення, що стали підставою для його видання, також формулювання зазначене в трудовій книжці. Саме таке формулювання не оскаржувалось позивачем, як і не обиралося підставою позову позивачем відсутність формулювання підстави звільнення.
Інші доводи позивача, які стосуються, на її погляд, створення штучних умов для її звільнення через неприязні стосунки з керівником, відсутність підстав для змін в організації праці відповідачем, суд не оцінював, вони на висновок суду не впливають.
Вимоги позивача про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про її звільнення, у задоволенні якої суд відмовив, а тому також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про правомірність звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із змінами в організації виробництва та скороченням штатної посади на підставі частини першої статті 40 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції вказав, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо оскарження повноважень відповідача про об`єднання структурних підрозділів є неприйнятними, оскільки на зазначені обставини у позовній заяві та уточненнях до неї позивач не посилалась, правом, передбаченим частиною другою статті 49 ЦПК України, не скористалась і ці обставини не були предметом розгляду суду першої інстанції, оскільки предметом спору зазначеної справи є визнання недійсним та скасування наказу відповідача від 17 січня 2019 року № 30 про звільнення ОСОБА_1, а не наказу від 26 листопада 2018 року № 114 "Про зміну структури деяких підрозділів КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи". При цьому суд зазначив, що скасування оскаржуваного наказу є неналежним способом захисту, оскільки питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників відносяться до виключної компетенції власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ним органу.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, апеляційний суд виходив з того, що оскільки не встановлено факт незаконного звільнення, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової плати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів позивачки, не встановив, чи пропонувалась позивачці нововведена посада "завідувача відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації" у період з часу її введення (02 січня 2019 року) і до прийняття наказу про звільнення позивача (17 січня 2019 року), чи могла остання виконувати роботу на цій посаді з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду роботи.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про виконання відповідачем встановленого частиною першою статті 49-2 КЗпП України обов`язку з працевлаштування ОСОБА_1 при її звільненні у зв`язку із скороченням штату працівників КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року у цій справі залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції надав оцінку проведеному відповідачем на вимогу частини першої статті 42 КЗпП України аналізу переважного права на заняття посади "завідувачки відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації", яке проводилося із завідувачок двох відділень, що об`єднувались в одне: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі Додатку № 1 до протоколу № 2 Комісії з питань доцільності оптимізації деяких основних структурних підрозділів Бюро, у рамках якого розглядались наступні критерії: 1. Виключне право, передбачене законодавством (не встановлено);
2. Рівень кваліфікації праці:
1) кваліфікаційна категорія за спеціальністю: ОСОБА_1. - вища (+1), ОСОБА_2 - вища (+1);
2) стаж роботи за фахом: ОСОБА_1 - 21 рік 03 місяці (0), ОСОБА_2 - 29 років 02 місяці (+1);
3) науковий ступінь: ОСОБА_1 - немає (0); ОСОБА_2 - немає (0);
4) стаж роботи завідувачкою: ОСОБА_1 - 16 років 11 місяців (0), ОСОБА_2 - 25 років 10 місяців (+1);
5) додатково: ОСОБА_1 - наявний сертифікат лікаря спеціаліста цитолога, який недійсний з 2007 року (0), ОСОБА_2 - наявне свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації, яке надає право виконувати імунологічні експертизи, яке недійсне (0).
3. Рівень продуктивності праці:
1) Наявність дисциплінарного стягнення: ОСОБА_1 - наявні три дисциплінарні стягнення, даний критерій не оцінено, оскільки вони оскаржуються у суді (0), ОСОБА_2 - відсутні (0);
2) Наявність громадських стягнень: ОСОБА_1 - товариське зауваження та громадська догана (-1), ОСОБА_2 - відсутні (0);
3) Взаємодія з колективом: ОСОБА_1 - наявні до 50 заяв про звільнення за власним бажанням працівників відділення через неможливість працювати під її керівництвом (-1), ОСОБА_2 - немає (0).
По загальному результатам аналізу переважного права перемогла ОСОБА_2 (3 бали), ОСОБА_1 (-1 бал).
Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач визначив у ОСОБА_1 відсутність переважного права зайняти посаду завідувачки новоствореного відділення, оскільки оцінка в цьому розділі "в" -1 бал у позивача не впливає на підсумковий результат, який без врахування цього -1 балу у позивача дорівнював би 0 при наявності у ОСОБА_2 3 балів.
При цьому суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляційної скарги стосовно відсутності пропозиції від відповідача вакантної посади "завідувачки відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації", яка з`явилась в установі 02 січня 2019 року, вказавши, що аналіз переважного права на зайняття такої посади провадився між завідувачками двох відділень, що об`єднувались в одне: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тобто позивач була обізнана про наявність такої посади, мала бажання її зайняти, між тим, враховуючи кваліфікаційний рівень та продуктивності праці претендентів, нововведена посада була запропонована ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції встановив, що 30 жовтня 2018 року, ознайомившись з попередженням від 26 жовтня 2018 року "Про зміну структури деяких основних підрозділів" та наказом від 26 жовтня 2018 року № 114 "Про зміну структурних підрозділів", видані Бюро, ОСОБА_2 надала письмову згоду про зайняття новоутвореної посади завідувачки, про що 31 жовтня 2018 року відповідач видав наказ про її переведення з 02 січня 2019 року, а ОСОБА_1, у зв`язку із її відсутністю в установі, ознайомилась з вищезазначеними документами 02 листопада 2018 року, оскільки зазначені документи надсилалися їй листом.
Отже, суд дійшов висновку про те, що нововведена з 02 січня 2019 року посада "завідувачки відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації", була зайнята ОСОБА_2 відповідно до наказу від 31 жовтня 2018 року, і не могла бути запропонована ОСОБА_1, оскільки не була вакантна.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що за вказаних обставин та правовідносин, посада "завідувачки відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації", яка була створена при об`єднанні двох посад для цих двох осіб (які займали до цього ці дві посади), не є в розумінні законодавця вакантною посадою, яка повинна їм пропонуватись при звільненні. Оскільки згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України, не може кожній з двох осіб пропонуватись одна і та ж посада.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення моральної (немайнової) шкоди, суд виходив з того, факт незаконного звільнення позивача не встановлено, тому відсутні законні підстави для стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
20 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу № 336/980/19.
У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
11 травня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції знову допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановити фактичні обставини справи, які мають значення для вирішення справи; не виконав вказівки Верховного Суду та не встановив, чи могла позивач виконувати роботу на посаді "завідувача відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації" з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду роботи. Запорізький апеляційний суд не дослідив доводи позивача, викладені у запереченнях на заяву "Про надання інформації та письмових міркувань", не дослідив освіту, кваліфікацію і досвід роботи ОСОБА_1 та кваліфікаційні вимоги до посади "завідувача відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації".
Посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, заявник стверджує, що суд неправильно тлумачить пункт 13 "Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуск 78 Охорона здоров`я", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 року № 117, яким визначено кваліфікаційні вимоги до завідувача структурного підрозділу закладу охорони здоров`я.
Заявник стверджує, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що завідувач може отримати спеціалізацію структурного підрозділу після призначення на посаду, суперечить частині 2 пункту 1 розділу ІІ Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 грудня 1997 року № 359, згідно з яким атестація з присвоєнням (підтвердженням) звання "лікар-спеціаліст" певної лікарської спеціальності (спеціалізація) має передувати зайняттю особою лікарської посади в закладах охорони здоров`я, що відповідає певній спеціальності, або здійсненню медичної практики за певною спеціальністю.
Судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які визначають кваліфікаційні вимоги до посади завідувачки.
Посилаючись на пункт 1.4 "Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи" Бюро, пункти 1, 6.5 "Положення про завідуючого відділенням бюро судово-медичної експертизи" Бюро, наказ № 114 Бюро, яким передбачено створення об`єднаного відділення судово-медичної імунології, цитології та судової генетики, заявник вважає, що завідувач об`єднаних відділень цитології та імунології повинен мати відповідні спеціалізації судово-медичної цитології та імунології, а також досвід роботи у цих відділеннях. Однак відповідач не надав жодних доказів проходження ОСОБА_2 спеціалізації із "Судово-медичної цитології", атестації на визначення знань та практичних навиків з присвоєнням звання лікар-спеціаліст" та отримання відповідного сертифіката лікаря-спеціаліста.
Отже, кандидатура ОСОБА_2 не відповідала кваліфікаційним вимогам начальника (завідувача) структурного підрозділу медичного закладу, а отже, не могла розглядатися на посаду завідувача відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації.
Заявник вважає, що її кандидатура ( ОСОБА_1 ) на посаду завідувачки відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації повністю відповідає кваліфікаційним вимогам - є єдиною та безальтернативною.
При вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
Відповідач не провів оцінку кваліфікації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до кваліфікаційних вимог.
Крім того, заявник стверджує, що дії керівництва Бюро були направлені виключно на її звільнення, вчинення для неї несприятливих умов праці та відбувалися на ґрунті дискримінації. Так, 15 червня 2018 року керівником Бюро видано три накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, які у судовому порядку скасовані. Однак з 29 червня 2018 року по 14 грудня 2018 року наказами керівника Бюро позивач переводилася на посаду лікаря судово-медичного експерта імунолога відділення судово-медичної імунології без її згоди, які в судовому порядку були скасовані. Після чого у січні 2019 року позивач була звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Всі вищезгадані обставини свідчать про дискримінацію позивачки, що призвело до її незаконного звільнення.
Заявник вказує, що з метою її звільнення видано наказ, яким об`єднано два відділення. Але таке об`єднання є незаконним.
Тобто, в Бюро виникла ситуація, коли керівник вийшов за межі наданих йому повноважень.
Крім того, заявник вказує, що у період з 19 січня 2019 року по 17 жовтня 2022 року відповідач має сплати їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за 935 робочих днів. Загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цей час складає 601 326,55 грн.
Заявник вказує, що більше 20 років працювала у Бюро, за цей строк приклала значні зусилля для організації та покращення діяльності всередині свого відділення, проте наразі у зв`язку зі звільненням ці зусилля залишилися марними та неоціненними. Безпідставне звільнення із займаної посади призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків та ділового авторитету позивача у колі своїх колег. Так, позивач не має можливості надалі займатися тією діяльністю, якій присвятила більшу половину свого життя, та належним чином забезпечувати себе та свою родину. Для подальшого налагодження свого становища позивачу необхідно прикласти значних зусиль, фактично почати спочатку розбудову своєї професійної діяльності, шукати відповідні професії та спеціалізації вакантні посади, при цьому враховуючи, що аналогічних Бюро закладів у м. Запоріжжі більше немає.
Все це призводить до значних моральних страждань, які зазнала позивач, компенсація яких не поглинається самим лише фактом поновлення її на роботі, а має самостійне юридичне значення. З огляду на що виникає необхідність у відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди, завданої позивачу, у розмірі 50 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17 (провадження № 61-2св20), від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18 (провадження № 61-1568св19).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року представник КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" та начальника КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" ОСОБА_4 - адвокат Вартанова Г. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Просила стягнути з позивача на користь відповідача та третьої особи витрати на правову допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, по 15 000,00 грн на кожного.
Фактичні обставини справи, встановлені судами