Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 638/9743/21
провадження № 61-12774св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" на постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року в складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області, державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева" (далі - ДП "Завод ім. В.О. Малишева") про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що із 07 липня 1975 року до 1996 року вона працювала у ДП "Завод ім. В.О. Малишева"керівником обрубної дільниці (машиністом крану) в цеху 550; 17 вересня 2002 року позивач прийнята на роботу до цеху 550 машиністом крана; 02 березня 2004 року - переведена до цеху 430, а із 01 лютого 2005 року - до цеху 130, де працювала до 2007 року.
Під час роботи у ДП "Завод ім. В.О. Малишева" та після звільнення у неї виявлено професійне захворювання, а саме: хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології І-ІІ ст, емфізема легень І стадії, дихальна недостатність І ст. Висновком Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 27 червня 2002 року позивачу первинно встановлено 25% стійкої втрати професійної працездатності на строк до 01 липня 2003 року.
У 2008 році у зв`язку із нововиявленими хворобами комісією складено акт за формою П-4 від 10 квітня 2008 року та в ході розслідування установлено, що працюючи у шкідливих умовах праці у ДП "Завод ім. В.О. Малишева"22 роки позивач підпадала під дію шкідливих виробничих факторів.
Згідно висновку Харківської клініки НДІ гігієни праці та профзахворювань позивачу встановлено діагноз: сілікоз І ст., повільний розвиток, хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології ІІ ст. у фазі загострення. Емфізема легень ІІ ст ДН ІІ-ІІІ ст. нейросенсорна туговухість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. За висновком МСЕК від 07 травня 2008 року ОСОБА_1, визначено 65% стійкої втрати професійної працездатності, з них 25% за нововиявленими захворюваннями, а із 15 квітня 2009 року позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи за професійним захворюванням.
Посилаючись на те, що внаслідок професійних захворювань ОСОБА_1 змушена переносити фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, позивач просила суд стягнути солідарно із відповідачів 250 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 70 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що оскільки вперше втрату професійної працездатності позивачу встановлено в 2002 році, то належним відповідачем у справі є не роботодавець, а управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Харківській області. З останнього на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 70 000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок ушкодження її здоров`я, що відповідатиме принципам розумності та справедливості у даній ситуації. При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції також врахував відсоток втрати позивачем професійної працездатності, призначення їй групи інвалідності, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті, завдає душевного болю та страждань.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області задоволено частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Стягнуто із управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. Стягнуто із ДП "Завод ім. В. О. Малишева" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон України № 1105-ХІV). За підпунктом "е" пункту 1 частини першої статті 21 Закону України № 1105-XIV (чинного на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності у 2002 році), у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків (далі - також Фонд) зобов`язаний у встановленому законодавством порядку виплатити грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року до Закону України № 1105-XIV внесено зміни, згідно із якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.
Факт стійкої втрати професійної працездатності позивачу встановлено двічі, окремо по кожному страховому випадку, а саме: за висновком МСЕК від 27 червня 2002 року - 25% стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку із професійним захворюванням та за висновком МСЕК від 07 травня 2008 року - 65% втрати професійної працездатності.
Апеляційний суд погодився із доводами апеляційної скарги Фонду, що на кожний із моментів настання страхового випадку та встановлення стійкої втрати працездатності у позивача Закон України № 1105-XIV діяв у різних редакціях. Проте наведене не виключає відповідальність Фонду за страховим випадком позивача станом на 2002 рік, коли дія Закону України № 1105-XIV передбачала можливість відшкодування моральної шкоди за наслідками професійного захворювання за рахунок Фонду. Тому висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення шкоди з Фонду ґрунтуються на законі, яким гарантовано право потерпілого на відшкодування моральної шкоди з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності і реалізація такого права не залежать від дати звернення позивача в суд із цим позовом.
Разом із цим апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що належним відповідачем у справі є тільки Фонд, який не несе відповідальності за другий страховий випадок позивача (підтверджений довідкою МСЕК від 07 травня 2008 року), оскільки, зокрема, у травні 2008 року суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Установивши, що професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло під час її перебування у трудових відносинах із ДП "Завод ім. В.О. Малишева", на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, чого роботодавцем зроблено не було та потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності й завдало їй моральних страждань, апеляційний суд вважає наявними підстави для відшкодування роботодавцем спричиненої ним шкоди за другим страховим випадком.
Ураховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість й тяжкість, істотність вимушених змін у її житті, апеляційний суд вважає наявними підстави для часткового задоволення позову та відшкодування на користь позивача: із Фонду за перший страховий випадок - 50 000,00 грн; із ДП "Завод ім. В.О. Малишева" за другий страховий випадок - 150 000,00 грн, що відповідатиме конкретним обставинам справи, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості. Апеляційний суд погодився із доводами ДП "Завод ім. В.О. Малишева", що спірні правовідносини не передбачають солідарний обов`язок відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року ДП "Завод ім. В.О. Малишева" (далі також - заявник) надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року і залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2022 року справу призначено до розгляду.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Підставою касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16, від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 212/5668/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 210/1026/17. Позивачем не доведено заподіяння їй моральної шкоди заявником; позивач знала та усвідомлювала, що працює у шкідливих умовах праці. Щодо ДП "Завод ім. В.О. Малишева" ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 грудня 2011 року порушено справу про банкрутство (справа № 5023/10655/11), розгляд якої триває.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 389, підпункту в) пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 із 07 липня 1975 року до 1996 року працювала на ДП "Завод ім. В.О. Малишева" керівником обрубної дільниці (машиністом крану) в цеху 550; 17 вересня 2002 року вона прийнята на роботу до ДП "Завод ім. В.О. Малишева" до цеху 550 машиністом крана; 02 березня 2004 року - переведена до цеху 430, а із 01 лютого 2005 року - до цеху 130, де працювала до 2007 року.
ОСОБА_1 перебуває на обліку із 29 липня 2002 року як потерпіла внаслідок професійних захворювань, отриманих під час роботи на ДП "Завод імені В.О. Малишева".
Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 24 травня 2002 року та актом розслідування хронічного професійного захворювання від 10 квітня 2008 року встановлено, що під час виконання трудових обов`язків позивачем, остання підпадала під шкідливий вплив пилу, інтенсивного шуму, високих температур та зазначені шкідливі умови стали причиною виникнення у позивача ряду захворювань, зокрема хронічного обструктивного бронхіту пилової етилогії 1-2 ст, ефіземи легень.
За висновком МСЕК № 013826 від 27 червня 2002 року ОСОБА_1 визначено 25% стійкої втрати професійної працездатності, у зв`язку із професійним захворюванням по акту П-4 від 24 травня 2002 року.
Потерпілою ОСОБА_1 пройдено переогляди, якими встановлено: із 28 травня 2003 року - 35% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням з 28 травня 2003 року до 31 травня 2004 року, згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 28 травня 2003 року № 024576; із 09 червня 2004 року - 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням з 01 червня 2004 року до 31 травня 2005 року, згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 09 червня 2004 року № 000605; із 08 червня 2005 року - 40% втрати професійної працездатності у зв`язку із професійним захворюванням з 01 червня 2005 року до 31 травня 2007 року згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 08 червня 2005 року № 002439; із 13 червня 2007 року - 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням із 01 червня 2007 року до 31 травня 2009 року згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 13 червня 2007 року № 004914; із 07 травня 2008 року - 65% втрати професійної працездатності із 07 травня 2008 року до 31 травня 2009 року згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 07 травня 2008 року № 000892; із 15 квітня 2009 року - 65% втрати професійної працездатності безстроково згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 15 квітня 2009 року № 002273.
Із 15 квітня 2009 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІІ групи безстроково, підстава - професійне захворювання, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 014047 15 квітня 2009 року.
У листі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 12 травня 2021 року № 15.02.-14/2627, ОСОБА_1 призначені та виплачені одноразові допомоги внаслідок стійкої втрати професійної працездатності та щомісячні страхові виплати, які вона отримує по теперішній час. Відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 не нараховувались та не виплачувались.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.