ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2023 року
м. Київ
справа №380/2434/20
адміністративне провадження № К/9901/33837/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №380/2434/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року (головуючий суддя Онишкевич Т.В., судді: Іщук Л.П., Обрізко І.М.),
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: від 26.04.2018 №0621694-1317-1319 на суму 16652,80грн; від 04.12.2018 №0026795813 на суму 967,69грн; від 22.03.2019 №0011937-5813-1319 на суму 19374,49грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 позов задоволено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі №380/2434/20 та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі №380/2434/20 за касаційною скаргою позивача.
Від податкового органу на адресу суду надійшов відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою суду від 10.04.2023 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 11.04.2023.
Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження з урахуванням положень статті 345 КАС України.
Верховний Суд, на підставі фактичних обставин справи, які сторонами не заперечуються, з`ясував наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1, виданого 03.12.2007 Сновицькою сільською радою Золочівського району Львівської області, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (телятник) площею 1040,80 м2 за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Сновицької сільської ради форми №3 ДФ вих. № 733 від 02.11.2016 терміном дії до 02.11.2019 та вих. № 204 від 20.03.2020 терміном дії до 20.03.2023 у позивача наявні: земельна ділянка площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,82 га для ведення особистого селянського господарства.
26.04.2018 контролюючим органом прийняте податкове повідомлення-рішення №0621694-1317-1319, яким позивачу визначено податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі16652,80грн.
04.12.2018 Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області прийняте податкове повідомлення-рішення №0026795813, яким ОСОБА_1 на підставі висновків акту перевірки від 04.12.2018 №002023/13-01-58-13/ НОМЕР_2 відповідно до статті 126 ПК за затримку на 140, 119, 74 календарних днів сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 4838,45грн за 2016 рік зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% - 967,69грн.
22.03.2019 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0011937-5813-1319, яким позивачу визначено податкове зобов`язання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 19374,49грн.
Розмір податку визначено із застосуванням ставок, затверджених рішенням Сновицької сільської ради Золочівського району Львівської області №105 від 10.02.2017.
ОСОБА_1 не погодився з рішеннями податкового органу та звернувся до адміністративного суду з позовом про їх скасування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на праві власності йому належить приміщення нежитлова будівля (телятник). Вказує на те, що така будівля за своєю характеристикою та складовими ознаками, відповідно до підпункту "є" та "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки використовується ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником.
Відповідач проти позову заперечив, вказав, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки відповідно до статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник - це лише юридична особа, а позивач фізична особа-підприємець. Враховуючи це, пільга визначена підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України на позивача не розповсюджується, а тому він не звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є головою домогосподарства, в особистому користуванні об`єкта знаходиться 1,07 га землі, в тому числі 0,82 га для ведення особистого селянського господарства, позивач має у власності сільськогосподарську техніку, сільськогосподарський інвентар, який використовує для обробітку землі, в господарстві тримає свійські тварини та птиці. Поряд з цим, нежитлова будівля (телятник), що належать позивачу на праві власності за вимогами ДК 018-2000 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", використовуються ним для ведення його особистого господарства, тому у цьому випадку не є об`єктом оподаткування, відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції посилався на те, що у спірних правовідносинах позивач не підпадає під визначення "сільськогосподарський товаровиробник", а отже до нього не може бути застосована пільга, передбачена приписами пунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийнято з порушенням норм матеріального, позивач оскаржив його у касаційному порядку. Позивач вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми підпункту 14.1 статті 14, пункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, положення Закону України "Про сільськогосподарський перепис", "Про стимулювання розвитку сільського господарства за період 2001-2004 роки". Внаслідок чого, зроблено неправильний висновок про те, що до позивача податкова пільга не застосовується. Як вказує позивач, апеляційний суд у цій справі не застосував висновки Верховного Суду, викладені у подібних спорах, відповідно до яких, пунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено податкову пільгу, у тому числі, для фізичних осіб. На підставі викладеного, позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів, які підтверджують, що позивач використовує будівлі і споруди безпосередньо у господарській діяльності та не надано допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. У відзиві податковий орган посилається на норми права, які на думку останнього, вказують, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні особи і фізичні особи-підприємці. З урахуванням зазначеного, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 статті КАС України, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно із пунктом 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на тому, що як визначено приписами підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
На переконання апеляційного суду, застереження у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК щодо цілей глави І розділу ХIV ПК не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження. Відтак, оскільки іншого визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" приписи ПК не містять, суд апеляційної інстанції вважає за можливе використовувати його при вирішенні спору, що розглядається, щодо платників податку на нерухоме майно.
При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що як не заперечується позивачем, у спірний період він не був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції.
На підставі аналізу наведених правових норм апеляційний суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не підпадає під визначення "сільськогосподарський товаровиробник", а отже до нього не може бути застосована пільга, передбачена приписами пунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК.
Верховний Суд, ухвалюючи рішення у цій справі, виходить з наступного.