ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2023 року
м. Київ
справа №320/7731/20
адміністративне провадження № К/9901/24790/21; К/9901/29646/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.
суддів: Радишевської О.Р., Шевцової Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні, як суд касаційної інстанції
касаційні скарги адвоката Дасюка Віктора Володимировича в інтересах ОСОБА_1, Державного агентства лісових ресурсів України
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року (головуючий суддя - Кобаль М. І., судді: Бужак Н. П., Костюк Л. О.)
у справі № 320/7731/20
за позовом ОСОБА_1
до Державного агентства лісових ресурсів України
про зобов`язання вчинити певні дії,
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державного агентства лісових ресурсів України (далі - відповідач), в якому просила:
1) змінити формулювання причини звільнення позивачки зі "За власним бажанням згідно з частиною першою статті 86 Закону України "Про державну службу" на "За власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України";
2) зобов`язати відповідача змінити запис, внесений до наказу "Про звільнення з посади ОСОБА_1" № 661-К від 12 грудня 2019 року зі "Звільнити ОСОБА_1 - головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції із займаної посади 17 грудня 2019 року за власним бажанням згідно з частиною першою статті 86 Закону України "Про державну службу" на "Звільнити ОСОБА_1 - головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції із займаної посади 17 грудня 2019 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України";
3) зобов`язати Державне агентство лісових ресурсів України змінити запис, внесений до трудової книжки ОСОБА_1, а саме: в розділі "Відомості про роботу" зазначити: "Запис за № 17 є недійсним, звільнена за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України";
4) стягнути з відповідача на користь позивачки вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 25 506,66 грн;
5) стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість зі сплати добових витрат в сумі 900,00 грн;
6) стягнути з відповідача на користь позивачки компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до моменту ухвалення судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було неправомірно визначено підстави для її звільнення в оскаржуваному наказі та трудовій книжці. Так, позивачка вказує, що відповідач, пославшись на частину першу статті 86 Закону України "Про державну службу", вказав, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення в письмовій формі не пізніше як за 14 календарних днів до дня звільнення. Позивачка вважає, що частина перша статті 86 Закону України "Про державну службу" не може бути застосована до правовідносин, що виникли між позивачкою та відповідачем, оскільки позивачка звільнялась не просто за власним бажанням, а за власним бажанням у зв`язку із невиконанням відповідачем законодавства про працю, а саме: - тривалою невиплатою заробітної плати протягом більше ніж двох місяців. Позивачка вказала, що, відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Згідно з банківською випискою (довідкою) АТ КБ "Приватбанк" від 16 січня 2020 року та листа відповідача № 07-06/9082-19 від 26 грудня 2019 року позивачці було перераховано заробітну плату за жовтень (6 844,29 грн.) та листопад (6 844,29 грн.) 2019 року - 12 та 16 грудня 2019 року, вже після подання заяви про звільнення (03 грудня 2019 року). Позивачка вказує на те, що така значна затримка із виплати заробітної плати порушує вимоги статті 115 КЗпП України, тому відповідач зобов`язаний був задовольнити вимоги заяви позивачки про звільнення та звільнити її у строк, вказаний в заяві про звільнення, а саме 03 грудня 2019 року.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати добових витрат в сумі 540, 00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка звільнилася з посади, яка відноситься до державної служби. Відповідно, спеціальним законом, який регулює питання проходження державної служби та звільнення з неї, є Закон України "Про державну службу", що закріплено в преамбулі цього закону. Оскільки фактичною підставою для звільнення в заяві від 03 грудня 2019 року позивачка самостійно вказала власне бажання, то відповідач правомірно та законно вказав, як правову підставу, норму спеціального закону - частину першу статті 86 Закону України "Про державну службу".
Водночас, судом першої інстанції зазначено, що суб`єкт призначення, яким є відповідач, не несе юридичної відповідальності за невиплату заробітної плати державному службовцю, якщо така невиплата пов`язана з реалізацію повноважень уповноважених на визначення розміру та порядку виплати заробітної плати органів державної влади та, зважаючи на те, що відповідач не є власником (роботодавцем), в розумінні КЗпП України.
Отже, не може бути застосована частина третя статті 38 КЗпП України в частині обставин (причин) для подачі заяви про звільнення за власним бажанням - "У зв`язку, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору".
Суд звернув також увагу, що Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України, як органи державної влади, які наділені повноваженнями в частині визначення розміру та порядку виплати заробітної плати державним службовцям в силу статті 21 КЗпП України, не є власником (працедавцем) в розумінні трудового законодавства. Отож, зважаючи на те, що до предмету цього позову входять виключно правовідносини, пов`язані з проходженням позивачкою державної служби та звільненням з неї, і не входять правовідносини щодо виконання Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України чи підлеглим їм органами державної влади, останні не можуть бути залучені до участі в цій справі для захисту заявленого порушеного права позивачки на належну оплату праці.
Досліджуючи питання щодо невиплаченої відповідачем вихідної допомоги, суд виходив з того, що невиплата заробітної плати позивачці відбулась не з вини і не в межах повноважень відповідача, як суб`єкта призначення, норма статті 44 КЗпП України, яка була підставою для стягнення вихідної допомоги, не поширюється на спірні правовідносини.
Проте, питання виплати вихідної допомоги державним службовцям врегульовано частиною третьою статті 83 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої така допомога виплачується тільки при звільненні в разі незгоди державного службовця на проходження державної служби в зв`язку із зміною її істотних умов та в разі досягнення державним службовцем 65-річного віку. Зазначене є додатковою підставою для висновку, що стаття 44 КЗпП України не може бути застосована під час розгляду цієї справи, оскільки не регулюється нормами спеціального Закону.
Суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача добових на відрядження за наказами від 01 серпня 2019 року № 67-вд, від 03 вересня 2019 року № 76-вд, від 26 вересня 2019 року № 89-вд, що складає 540 грн (180 грн +120 грн +240 грн) відповідно.
Досліджуючи питання щодо компенсації позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з того, що позивачка, як на правову підставу для компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилається на статтю 116 та статтю 117 КЗпП України, а також на практику Верховного Суду при розгляді цивільних справ, про стягнення зазначеної компенсації. Також позивачка посилається на пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".
Проте суд відхилив доводи позивачки щодо застосування зазначених норм трудового законодавства, адже невиплата заробітної плати позивачці відбулась не в межах повноважень відповідача, як суб`єкта призначення. Відповідач не є власником, як сторона трудового договору за трудовим законодавством, і не наділений відповідними повноваженнями спеціальним законодавством про державну службу в частині виплати заробітної плати. Отже, відповідальність за невиконання умов трудового договору, визначена статтями 116 та 117 КЗпП України, не може бути покладена на відповідача, оскільки в розумінні частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, - суб`єкт владних повноважень може бути притягнутий до відповідальності виключно у зв`язку із здійсненням/нездійсненням ним своїх повноважень.
Однак, практика розгляду адміністративних справ щодо державної служби Верховного Суду, висловлена у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 824/321/18а, на яку посилається позивачка, також вказує на те, що статті 116 та 117 КЗпП України можуть бути застосовані при звільненні з державної служби виключно у разі встановлення вини роботодавця у невиплаті заробітної плати.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині недоплачених добових та відхилення решти позовних вимог, щодо яких судом не було встановлено порушення відповідачем вимог чинного та релевантного до предмету позову законодавства.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, без врахування всіх фактичних обставин справи та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасовано.
Ухвалено у цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково.
Зобов`язано Державне агентство лісових ресурсів України змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 зі "За власним бажанням згідно з частиною першою статті 86 Закону України "Про державну службу" на "За власним бажанням, згідно з частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України".
Зобов`язано Державне агентство лісових ресурсів України змінити запис, внесений до наказу "Про звільнення з посади ОСОБА_1" № 661-К від 12 грудня 2019 року, зі "Звільнити ОСОБА_1 - головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції із займаної посади 17 грудня 2019 року за власним бажанням згідно частини першої статті 86 Закону України "Про державну службу" на "Звільнити ОСОБА_1 - головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції із займаної посади 17 грудня 2019 року за власним бажанням, відповідно до частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України".
Зобов`язано Державне агентство лісових ресурсів України змінити запис, внесений до трудової книжки ОСОБА_1, а саме: в розділі "Відомості про роботу" зазначити: "Запис за № 17 є недійсним, звільнена за власним бажанням, відповідно до частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України".
Стягнуто з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та приймаючи у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що відповідачем порушено норми чинного законодавства про працю, оскільки на момент розгляду заяви позивачки про звільнення були відсутні підстави для звільнення останньої на підставі частини першої статті 86 Закону України "Про державну службу", посилаючись, при цьому, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 813/2869/17, зазначивши, що для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України достатнім є лише сам факт невиконання роботодавцем законодавства про працю, у цьому випадку (у цій справі), невиплата відповідачем протягом двох місяців заробітної плати позивачці, а саме - за жовтень та листопад 2019 року.
Водночас, не зважаючи на те, що роботодавцем на день звільнення ОСОБА_1 не визнавались вказані позивачем в заяві про звільнення причини звільнення - невиконання законодавства про працю, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не мав права самостійно змінювати підставу розірвання трудового договору на частину першу статті 86 Закону України "Про державну службу" (за власним бажанням).
З огляду на встановлені судом обставини справи та зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що для належного та ефективного захисту прав позивачки існує необхідність визнати обґрунтованими та задовольнити позовні вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, посилаючись при цьому на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 821/1685/16.
З огляду на зазначені висновки, а саме: порушення Державним агентством лісових ресурсів України законодавства про працю та наявність підстав для звільнення позивачки згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України, крім обов`язкових виплат при звільненні (заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачці повинна бути виплачена вихідна допомога в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.
Однак, суд апеляційної інстанції визнав передчасними вимоги позивачки про зобов`язання стягнути з відповідача на її користь компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до моменту ухвалення судового рішення, які не підлягають задоволенню, оскільки право позивачки на виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України та її стягнення з Державного агентства лісових ресурсів України на користь позивачки встановлено цим судовим рішенням, а відповідно, відповідачем (станом на момент прийняття цього рішення) не допущено затримки щодо виплати вказаної вихідної допомоги.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивачка та відповідач подали касаційні скарги ( № К/9901/24790/21, К/9901/29646/21).
ОСОБА_1, не погоджуючись з судовим рішенням в частині стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до моменту ухвалення судового рішення Шостим апеляційним адміністративним судом, на обґрунтування поданої касаційної скарги вказує, що підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статей 116, 117 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтею 44 КЗпП України щодо виплати працівнику при звільненні усіх належних йому сум від підприємства.
Також, позивачка у касаційній скарзі вказує на те, що підставою звернення із цією скаргою є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції постанов Верховного Суду, в яких викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Так, скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 824/321/18-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 01 березня 2018 року у справі №806/1551/17, від 01 березня 2018 року у справі № 806/1309/17, від 19 квітня 2018 року у справі № 806/1183/16, від 16 травня 2019 року у справі № 805/790/16-а, від 05 грудня 2018 року у справі № 757/28092/16-ц, в яких викладено висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України та зазначає, що до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, а саме в частині невиплати при звільненні добових витрат на відрядження.
Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу позивача, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, обґрунтовуючи тим, що на час звільнення позивачки Держлісагентство здійснило виплату всіх належних працівникові сум і у строки, передбачені КЗпП України. Звільнення відбулося відповідно до норм чинного законодавства, а саме Закону України "Про державну службу", а отже, законних та обґрунтованих підстав для виплати вихідної допомоги у відповідача не було.
Відповідач звертає увагу на те, що якщо системно проаналізувати статтю 117 КЗпП України, то вбачається, що таке відшкодування можливе лише в разі задоволення позовних вимог позивача. Якщо, навіть, і врахувати, що суд апеляційної інстанції задовольнив частково позовні вимоги позивача (хоч на думку Державного агентства лісових ресурсів України безпідставно), то в оскаржуваному рішенні правильно зазначено про передчасність стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки такий факт дійсно встановлено відповідним судовим рішенням.
Відповідач наголошує, що у цих правовідносинах відсутня будь-яка вина Державного агентства лісових ресурсів України, оскільки якби Кабінет Міністрів України після звільнення заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України, одразу здійснив призначення т.в.о. голови - зазначені правовідносини не мали б місце. Проте представником позивача вся вина покладається на відповідача, який, як державний орган, здійснює свою діяльність відповідно до норм чинного законодавства і ніяким іншим чином не може виконувати свої безпосередні обов`язки.
Позивачкою було надано письмові пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу, у яких зазначено, що беручи до уваги те, що вимоги про стягнення вихідної допомоги та визнання протиправною зміни причини звільнення були задоволені судом повністю; відповідач не надав суду жодних доказів відсутності своєї вини у невиплаті добових витрат та вихідної допомоги; позивачка не зловживала своїми правами та її поведінка не була недобросовісною, остання уважає, що вимоги касаційної скарги про стягнення з відповідача компенсації середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України мають бути задоволені у повному обсязі.
Відповідач, не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, на обґрунтування своєї касаційної скарги вказує на те, що підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми статтей 38, 44 КЗпП України до спірних правовідносин, в той час коли ці правовідносини врегульовані нормами Закону України "Про державну службу" і відсутністю вини власника, в цьому випадку суб`єкта призначення, у виплаті заробітної плати, з огляду на відсутність уповноваженої особи (керівника державного органу) з правом першого підпису, що призначається Кабінетом Міністрів України, тому здійснення будь-яких платежів, в тому числі виплати заробітної плати, оформлення фінансових та кадрових документів було неможливим.
Державне агентство лісових ресурсів України вважає, що у цій справі судом апеляційної інстанції не повністю досліджено матеріали справи, що призвело до скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції та взято до уваги правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у правовідносинах, що не є подібними.
Судом апеляційної інстанції не було досліджено саму заяву про звільнення ОСОБА_1, згідно з якою позивачка просила звільнити її за власним бажанням, відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, при цьому фактичних обставин, як підстави для застосування вказаної статті в заяві, не зазначено.
Відповідач наголошує, що питання виплати вихідної допомоги державним службовцям чітко врегульовано частиною третьою статті 83 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої така допомога виплачується тільки при звільненні в разі незгоди державного службовця на проходження державної служби в зв`язку зі зміною її істотних умов та в разі досягнення державним службовцем 65-річного віку. Отже в цьому випадку стаття 44 КЗпП України не поширювалася на спірні правовідносини та не могла бути застосована судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.
У письмових поясненнях щодо касаційної скарги Державного агентства лісових ресурсів України позивачкою зазначено, що правовідносини, що виникли між сторонами, не врегульовані нормами спеціального закону. У таких випадках, відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", на державних службовців поширюються норми законодавства про працю у частині відносин, не врегульованих Законом. Позивачка також зазначає, що твердження відповідача про відсутність висновку Верховного Суду щодо правозастосування статей 38, 44 КЗпП України за обставин, коли звільнена особа є державним службовцем і її трудові відносини врегульовані Законом України "Про державну службу", не відповідають дійсності, оскільки Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №821/1685/16 сформовано відповідний правовий висновок, згідно з яким статті 38, 44 КЗпП України підлягають застосуванню до трудових відносин державних службовців.
Відповідач у касаційній скарзі упускає важливий момент, а саме те, що порушення трудових прав позивачки, через які остання була вимушена подати заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, полягає не лише у невиплаті заробітної плати в жовтні та листопаді 2019 року через відсутність у відповідача особи з правом першого підпису у період з 26 вересня по 02 грудня 2019 року, а й у невиплаті добових витрат на відрядження, які мали місце до 26 вересня 2019 року, тобто коли особа з правом першого підпису була у відповідача.
Позивачка звертає увагу на те, що чинне законодавство не передбачає вимог до змісту заяви про звільнення та не вимагає від працівника вказувати фактичні обставини, які послугували підставою для подання заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Дасюка Віктора Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: неврахування висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України в частині виплати добових витрат на відрядження, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 116,117 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтею 44 КЗпП України, а також на підставі підпунктів а) та в) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державного агентства лісових ресурсів України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а також на підставі підпункту в) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року призначено розгляд цієї справи у попередньому судовому засіданні на 06 квітня 2023 рік.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12 червня 2018 року № 261-к "Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби", було оголошено конкурс на зайняття вакантної посади категорії "В" - головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції Держлісагентства. 04 липня 2018 року був проведений конкурс на зазначену посаду і за його результатами позивачка визнана переможцем на зайняття вакантної посади головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції Держлісагентства.
Наказом від 17 вересня 2018 року № 405-к позивачку було призначено на посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції Державного агентства лісових ресурсів України з 18 вересня 2018 року. Таким чином, позивачка обіймала посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції в Державному агентстві лісових ресурсів України і, відповідно, перебувала на державній службі.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 833-р "Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника Голови Державного агентства лісових ресурсів України" наказом Держлісагентства від 26 вересня 2019 року №597-к було звільнено ОСОБА_2 з посади.
02 грудня 2019 року згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 року № 1145-р "Про тимчасове покладення виконання обов`язків Голови Державного агентства лісових ресурсів України на ОСОБА_3" було призначено тимчасово виконуючого обов`язки Голови.
У період з 26 вересня 2019 року по 02 грудня 2019 року у відповідача була відсутня особа з правом першого підпису фінансових та кадрових документів. Як наслідок, у період з 26 вересня 2019 року по 02 грудня 2019 року відповідачем не оформлювались фінансові документи, в тому числі і на виплату заробітної плати.
Виплата заробітної плати працівникам апарату Держлісагентства, в т.ч. і позивачці, відбулась після оформлення першого підпису посадової особи, відповідно до пункту 6.4 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22 червня 2012 року № 758.
Виплата заробітної плати за жовтень була проведена 12 грудня 2019 року, а за листопад та за першу половину грудня - 16 грудня 2019 року. Зазначене не заперечується сторонами.
03 грудня 2019 року позивачка подала відповідачу заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням, відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України.
Водночас, як констатовано судом першої інстанції, фактичних обставин, як підстави для застосування частини 3 статті 38 КЗпП України, позивачка в заяві не зазначила, що підтверджується копією заяви, наданою позивачкою у додатку до позовної заяви.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що порушенням умов трудового договору позивачка вважає невиплату відповідачем протягом двох місяців заробітної плати позивачці, а саме - за жовтень та листопад 2019 року.
03 грудня 2019 року Державне агентство лісових ресурсів України надало позивачці письмову відповідь за №10-30/8214-19 за підписом т.в.о. Голови Держлісагенства В. Дудки, отриману позивачкою цього ж дня під розпис.
Так, із зазначеної відповіді вбачається, що відповідач розглянув заяву ОСОБА_1 про звільнення і, враховуючи норму частини першої статті 86 Закону України "Про державну службу", повідомив про те, що позивачку буде звільнено зі служби за власним бажанням 17 грудня 2019 року.